Про чудовиськ і людей
Трагікомічний збіг: рівно 80 років тому, 12 листопада 1933 року, на виборах у Німеччині 92% голосів було віддано за націонал-соціалістів, котрі, як наслідок, отримали невиправні 96% місць у парламенті, і так само цього дня в Британії зроблено першу світлину лох-неського чудовиська. Прикметне сусідство у календарі, дві крайні точки шкали суспільного божевілля: з одного кінця — передержаний анекдот, з протилежного — концтабори і світова війна.
Зрозуміло, індивіди і народи схильні вірити в те, у що хочеться вірити. Хочеться бачити живого динозавра — з’являються легіони щасливців, яким тільки погана погода, кепське освітлення чи примхи апаратури завадили чіткіше сфотографувати феномен. У Німеччині теж прагнули дива на свій лад, а породили цілком реальних монстрів.
Колективне позасвідоме багате на фантоми. Вони існують там завжди, здебільшого в неактивному, згорнутому, сплячому стані, мов паразити в землі. Чим менш здорове суспільство, чим більшої влади ці привиди набувають; якщо все гаразд, то їх доля — сенсація у жовтій пресі, якщо країна провалюється у параною — тоді химери набувають плоті й крові, щодня потребують жертвоприношень у зростаючих об’ємах.
Пострадянський простір коливається десь посередині. Не завжди смішно, але поки що не смертельно. У нас на вихідні цілий Президент зник — до Путіна полетів, та й не долетів, водночас у самій Москві радикальний художник Петро Павленський прибив цвяхом свої статеві органи до бруківки на Червоній площі просто у День працівників внутрішніх органів Росії, назвавши це «Фіксація». У нас одразу ж кинулися жартувати і планувати, як далі житимемо, що ж до «Фіксації», то вона викликала розголос як дійсно серйозна політична подія: в реальності, просякнутій ідеологічними міазмами, справжній біль і справжнє публічне самокалічення виглядають як безумовний жест спротиву. Ця, за словами Петра, «метафора апатії, політичної індиферентності та фаталізму сучасного російського суспільства» не була би помічена, якби (парадокс!) не зазначені апатія та індиферентність — морок, що збирається над Росією все густіше.
У нас таки перемагає анекдот. Он, Януковича нарешті знайшли. А якого Лох-Неса оберемо в 2015-му — смішно навіть подумати.
