Корона «Дня» – за нонконформізм у принципових питаннях («справа Гонгадзе – Подольського»)

В Україні триває війна на сході, й це є головним викликом для суспільства. На тлі певних позитивних кроків 2017-й запам’ятався, зокрема, «безвізом», частковим покращанням соціально-економічного рівня життя, успіхами на спортивній та культурній аренах; саме антитерористична операція та порушення прав людей в окупованому Криму стали в році, що минає, «маркерами» відчуття того, на яке майбутнє для країни спрямована політична та інтелектуальна еліти.

Традиційно ось уже понад 10 років «День» пропонує нашим читачам разом із нами підбити підсумки року, що минув, і дивитися в наступний. Експерти «Дня» вкотре зробили зріз часу нашого, без сумніву, історичного періоду, в якому українці випробовуються не лише на міцність, а й на спроможність виправдати згадану фразу, що прописана в паспорті держави.

Отже, наприкінці року наші автори, постійні читачі, партнери та експерти відповіли на три запитання, і в такий спосіб сформували «мозаїку» життя країни за 2017-й.

Переконані, вам цікаво буде з ними ознайомитися.

1. Чим рік, що минає, став для вас особливим?

2. Кого вважаєте героєм і антигероєм-2017?

3. 2017-го наша редакція відзначила 15-річчя Бібліотеки «Дня». Яку саме книгу з нашої Бібліотеки Ви б могли відзначити й рекомендувати іншим?

«РІК, ЩО МИНАЄ, ДЛЯ МЕНЕ ОСОБЛИВИЙ, БО В НЬОМУ БУЛА НАДЗВИЧАЙНО ВАЖЛИВА «СПРАВА ГОНГАДЗЕ —ПОДОЛЬСЬКОГО»

Тетяна КОСТІНА, адвокат:

1. Рік, що минає, для мене особливий, бо в ньому була надзвичайно важлива «справа Гонгадзе—Подольського». Команда Олексія Подольського змогла добитися вагомих зрушень у цій багаторічній судовій епопеї. Зокрема, Вищий спеціалізований суд України ухвалив безпрецедентне рішення про розсекречування аудіозаписів судових засідань суду першої та апеляційної інстанцій, де О. Пукач називає імена замовників злочинів проти Гонгадзе та Подольського — Кучму та Литвина. До цього часу записи судових засідань умисно залишались таємними. Нарешті були задоволені наші багаторічні вимоги — НАБУ і прокуратура м. Києва порушили кримінальні провадження за заявами О. Пукача про тиск на нього з боку впливових представників правоохоронних органів з метою змінити покази та відмовитись називати прізвища Л. Кучми та В. Литвина як замовників цих жахливих злочинів. Навіть якщо в когось виникне безглузде бажання закрити ці справи, це остаточно переконає суспільство у правдивості цих свідчень О. Пукача. Тим більше, що, за заявами О. Пукача у суді, безпосередній тиск на нього з метою відмовитись називати прізвища Л. Кучми та В. Литвина чинили «реформатор» прокуратури по-луценківськи В. Теличенко, А. Мельник — колишній заступник голови Печерського суду Києва, який спеціалізувався у Печерському суді на справах, в яких підозрювався Кучма та в яких треба було давати оцінку його незаконним діям, крім того, багато відомих діячів ГПУ та СБУ. В. Теличенко, яка багато років незаконно перебувала в цій судовій справі як представник потерпілої, а своїми фактичними діями сприяла безкарності замовників злочинів проти Гонгадзе та Подольського, була усунута цього року з процесу. Сподіваюсь, що 2018 року новостворений Верховний Суд пройде важкий тест та реалізує шанс прийняти важливе історичне рішення. І Україна нарешті зможе провести справжній судовий процес у справі жорстокого вбивства Гонгадзе та катування Подольського.

2. Антигероєм 2017 року є для мене Юрій Луценко. Чесно кажучи, мені важко було уявити всю глибину падіння людини, яка була помічником народного депутата України О. Мороза, яка разом з ним оприлюднила «Плівки Мельниченка». Рука Ю. Луценка — це та рука, яка натискала на кнопку магнітофона у Верховній Раді України 28 листопада 2000 року, коли на весь світ зазвучали шокуючи розмови у президентському кабінеті. Юрій Луценко — очільник руху «Україна без Кучми», який вибудував свою політичну кар’єру на «справі Гонгадзе—Подольського». 17 років він клявся віднайти замовників вбивства Гонгадзе та катування Подольського! В травні цього року в прямому ефірі «1+1» Юрій Віталійович заявив, що йому потрібно іще півроку, щоб таки назвати замовників та завершити слідство, що в справі є важливі докази, які не всім сподобаються... А вже в грудні 2017 року на чергове питання про те, коли, нарешті, завершиться слідство у справі щодо замовників злочинів, — Ю. Луценко роздратовано відповідає: «НЕ ЗНАЮ». І це каже Генеральний прокурор, без юридичної освіти, заради якого переписали закон. Він обґрунтовував необхідність власного призначення тим, що саме йому, людині без юридичної освіти та з-поза системи прокуратури, людині, яка пройшла через ув’язнення, саме йому потрібно стати на чолі прокуратури України. Для того, щоб нібито докорінно реформувати її. Але в результаті суспільство отримало Генпрокурора, який дуже нагадує глибококорумпованого,  брехливого та цинічного чиновника. А народне визнання у формі гасла: «Юра — продажна шкура» може увійти в історію як вичерпна характеристика цього політичного діяча.

Безумовно, тисячі справжніх героїв захищають Україну від агресора. Але й тут, в тилу, є ті, чиї звичайні повсякденні дії в умовах корумпованої країни, навіть після двох Майданів, тисяч жертв, вбивства Небесної Сотні, є, по суті, героїчними вчинками. Для мене такими справжніми героями є Олексій Подольський та Олександр Єльяшкевич. О. Подольський — фактично «живий Гонгадзе». Йому вдалося вижити, і він доносить правду про злочини влади до суспільства. Не зважаючи на катування, багаторічні спроби правоохоронних органів покласти справу під сукно, не зважаючи на знущання та численні порушення прав потерпілого у суді першої, апеляційної інстанції, в Генеральній прокуратурі, яка до цього часу не визнала його потерпілим у справі щодо замовників злочинів проти Гонгадзе та Подольського, він не здається, бо знає, що правда — на його боці. Олександр Єльяшкевич, який бере активну участь у «справі Гонгадзе—Подольського», — народний депутат України ІІ та ІІІ скликань, справу про замах на якого досі ховають у нетрях правоохоронної системи. Багато в чому завдяки знанням, принциповій позиції О. Єльяшкевича суд нарешті змушений був почати слухати справу відкрито. Незламна, послідовна і принципова діяльність цих людей викликає повагу і захват, їхня прагнення до справедливості викликає захоплення, їх багаторічна боротьба з гідрою корупції вселяє віру, що нарешті добро переможе зло.

3. Бібліотека «Дня» включає в  себе дуже багато книг, які є важливими для розуміння сучасної історії і нинішніх подій, у їхньому взаємозв’язку з історією. Ці книги дають відповіді на багато дуже складних питань, на які інколи дуже важко відповісти. Більшість сучасних політиків, журналістів, юристів, на жаль, не читають таких книжок. Якби книги Бібліотеки «Дня» читала наша політична, журналістська, юридична спільнота, впевнена, що країна стала б дещо інакшою. Для мене особливе місце серед всієї Бібліотеки «Дня» займає книга «Котел, або справа без терміну давності». Після прочитання цієї книги я завжди чекаю на змістовні та ґрунтовні матеріали упорядника цієї книги І. Капсамуна, як і на матеріали інших представників журналістської школи «Дня». Ім’я Івана Капсамуна для мене — це знак якості, ознака того, що інформація є об’єктивною та обґрунтованою, виваженою та всесторонньою. Книга «Котел...» — одна з тих, яку потрібно не лише читати, а й перечитувати, щоб зорієнтуватися у новітній історії України, щоб володіти достовірною та об’єктивною інформацією про найбільш резонансну «справу Гонгадзе—Подольського», щоб відповісти на питання — а з чого та з кого, власне, почалося все те, що ми зараз маємо, — тотальна корупція, беззаконня, систематична безкарність можновладців. У новому році бажаю газеті «День» поповнити Бібліотеку новими виданнями. Чекаю на продовження книги «Котел, або справа без терміну давності». Газета «День» та її Бібліотека — це джерела важливої та корисної інформації, це — видання, яких потребують розумні читачі.