У прокат вийшла четверта "Матриця"

Власне, сюжет оригінальної трилогії вже 15 років тому виглядав завершеним. Нео (Кеану РІВЗ) ціною життя переміг зло в особі агента Сміта, а Матриця в подяку за це пообіцяла всіх, хто хоче, відпустити на волю. Проте назва нового фільму досить промовиста: Лана повернула до життя і Нео, і Трініті (Керрі-Енн МОСС).

Перший – зірка гейм-дизайну, працює над черговою частиною популярної гри «Матриця» і про своє супергероїчне минуле нічого не пам’ятає, тоді як Трініті – заміжня жінка із двома дітьми. Попри зовнішню успішність обидва відчувають, що у світі навколо них щось не так, у обох депресія – причому Нео бореться з нею, поїдаючи сині пігулки, які йому прописує психотерапевт, який, звичайно ж, насправді ніякий не психотерапевт. Матриця при цьому функціонує, мирно уживаючись із вільним містом Іо, який заступив місце Зеона з перших фільмів. Але мир триває недовго. Незабаром запускається ланцюг подій, які змушують і Нео, і Трініті увійти в свої справжні ролі.

Взявшись знімати продовження такої відомої історії, Лана вдалася до найбільш адекватного рішення: іронії. Перша половина фільму – це одночасно і самоцитати, і виразно саркастичне обігравання жанрових штампів, тою-таки «Матрицею» і породжених. Фанати отримують порцію улюбленої антиутопії, скептики задовольняються дотепною деконструкцією. Але в певний момент Лана змінює настрій оповіді, і «Воскресіння» виявляється історією кохання; правда, цей поворот виходить надто ризикованим і породжує масу цілком банального мелодраматизму й пафосу.

У будь-якому разі, вихід хай не дуже вдалого продовження настільки знаменитого циклу є подією в кіноіндустрії. А також – гарним приводом, аби згадати історію жанру кінофантастики, присвяченого віртуальній реальності.

«Газонокосар», 1992

Доктор Лоуренс Анджело (молодий Пірс БРОСНАН – Джеймсом Бондом він стане лише через 3 роки) на замовлення військових працює над проблемою стимуляції мозку людини. Він проводить експерименти над мавпами, вводячи їм препарати, що розвивають розумові здібності приматів. А втім, дослідження Анджело опинилися під загрозою. У лікаря працює газонокосар - розумово відсталий Джоб (Джефф ФЕЙГІ), сирота, що живе при церкві. Анджело спало на думку залучити Джоба до своїх експериментів. Внаслідок серії сеансів Джоб неймовірними темпами розвиває інтелект. Незабаром він опановує здатність до телекінезу, підпорядковує собі техніку та комп'ютери і навіть розум інших людей. Фінал фільму: Джоб змушує задзвонити усі телефони планети.

Наразі спецефекти фільму виглядають дуже наївно, а його сюжет видається досить примітивним. Тим не менш, на початку 1990-х, коли, нагадаємо, у багатьох не було комп'ютерів і ні в кого – інтернету, касові збори стрічки втричі перевищили її бюджет. Історія про Попелюшку-газонокосаря, який став господарем світу, взяла людей за живе.

"Нірвана", 1997

У недалекому майбутньому живе програміст ігор Джімі (Крістофер ЛАМБЕРТ), який створив інтелектуальну гру "Нірвана" та працює на ігрового гіганта Okosama Starr. Але раптово його комп'ютер вразив вірус, заразивши головного героя гри Соло (Дієго АБАТАНТУОНО) та наділивши його пам'яттю "минулих життів", інтелектом та обережністю. Зрозумівши, що він лише персонаж комп'ютерної гри, і втомившись від віртуальних смертей, Соло просить Джімі стерти гру разом із ним. Джімі змушений залишити свій будинок та видалити в базі даних копію гри. Йому допомагають колишній хакер Джойстік (Серджіо РУБІНІ) і Наїма (Стефанія РОККА), обдарована дівчина, яка знається на комп'ютерній техніці, але не здатна утримати власні спогади. Джімі стирає Соло, проте його місцезнаходження засікла корпорація. Фільм закінчується початком нерівної перестрілки Джімі та вбивць з Okosama Starr. При цьому, судячи з фінальної нарізки кадрів, сам Джімі може бути теж персонажем гри, яку веде Наіма.

"Нірвана" - один із найкращих фільмів жанру, бо тут головне не так пригоди, як драма головних героїв, яких не рятує навіть перехід у віртуальний світ. Відтінок релігійності лише посилює смисли історії. Втім, візуальні знахідки італійського режисера Габріеле САЛЬВАТОРЕСА на кшталт перетворення інтер'єру на потік зелених символів справили на публіку революційне враження і потім були запозичені братами Вачовські в "Матриці".

Ближче до початку ХХІ століття фільми про віртуальний світ пішли потоком.

"Тринадцятий поверх", 1999

Команда вчених створює суперкомп'ютер, здатний повністю симулювати певну ділянку реальності - включаючи свідомість та мислення людей, що населяють модель. Ханон Фуллер, засновник проекту, відновлює всередині машини місто свого дитинства - Лос-Анджелес 1937 року. Модель розробляється як атракціон: коли людина підключається до віртуального світу, його розум займає тіло одного зі сплячих на даний момент мешканців світу, що діяв до цього самостійно. Після того, як "відвідувач" залишає віртуальність, свідомість персонажа повертається в модель, мешканець симуляції прокидається і продовжує жити, ні про що не підозрюючи.

Загадки виникають, коли Фуллер уночі дзвонить головному герою, учаснику проекту Дугласу Голлу і просить терміново приїхати, щоб дізнатися якусь дуже важливу інформацію щодо симуляції світу. На жаль, Фуллера хтось убив, і підозрюваний – Голл; він і сам знаходить підтвердження, але нічого не пам'ятає про це. У результаті Голл виявляє страшну правду: те, що він вважав реальністю, насправді є такою самою симуляцією, як і створений ними віртуальний Лос-Анджелес - і це лише один із тисяч світів, створених у "первинній" реальності. Проте рідний світ Голла виявився першим, у якому його мешканцям вдалося створити власний віртуальний світ. Це викликало занепокоєння творців світу Голла з "первинної реальності", і вони вирішили усунути Фуллера та всю його справу. Фуллер справді був убитий руками Голла, а керував його діями якийсь користувач з первинного світу на ім'я Девід, який використовує симуляцію, в якій живе Холл, для задоволення своєї манії вбивства.

Зрештою зловмисник покараний, а свідомість Голла, що зберігалася в "первинному світі" в тілі Девіда, прокидається. У цьому світі він виявляє свою кохану, а також людину, яка стала прототипом для професора Фуллера. Нарешті, вони щасливі. Втім, останній кадр - екран, що раптово згорнувся в яскраву точку, - наче натякає нам, що і ця реальність не остання.

"Екзистенція", 1999

Канадсько-голлівудський режисер Девід КРОНЕНБЕРГ відомий схильністю до збочених сюжетів, умінням нагнітати атмосферу божевілля та показувати сцени насильства. Все це з надлишком є у його трилері "Екзистенція". Головна героїня Аллегра Геллер (Дженніфер ДЖЕЙСОН ЛІ), найкраща дизайнерка ігрових приставок у світі, разом із групою тестувальників проводить у церкві презентацію нової приставки віртуальної реальності – "Екзистенції". Для того, щоб зіграти, потрібно підключитися до поду - версії органічної ігрової приставки - через біороз’єм в районі попереку. На початку презентації на Алегру нападає фанатичний вбивця, озброєний химерною органічною зброєю, яка не ідентифікується датчиками служби безпеки. У страху перед іншими вбивцями героїня тікає зі стажером-охоронцем Тедом Пайклом (Джуд ЛОУ). Але її код, що містить єдину копію "Екзистенції", пошкоджено при спробі вбивства. Щоб дізнатися ступінь поломки, Алегра умовляє Пайкла встановити біороз’єм  у своє тіло, щоб узяти участь у грі. Наступні події затягують пару в дивну пригоду, під кінець якої складно зрозуміти, чи це реальність, чи вони все ще в грі. Сюжет занурюється в повну параною. З усіх фільмів про віртуальність цей – найбільш загрозливий та галюциногенний.

"Авалон", 2001

Знову антиутопічний антураж: суспільство майбутнього занепало - похмуре існування, розруха й депресія. Деякі молоді люди борються з розчаруванням, намагаючись зануритись у захопливі ілюзії в незаконній комп'ютерній грі "Авалон".

Деякі гравці, які часто працюють у командах, заробляють цією грою на життя. Такою є і головна героїня фільму - Еш (Малгожата ФОРЕМНЯК), колишня учасниця легендарної команди "Візардс". Маючи хороші здібності до гри, вона заробляє непогані гроші на найвищому рівні складності "А". Проте Еш прагне більшого: починає пошук легендарного рівня складності Special A, про який ходять лише чутки і до якого вдалося дістатися колишньому командиру "Візардс" Мерфі (Єжи ГУДЕЙКО).

"Авалон" цікавий насамперед візуальним рішенням: японський режисер Мамору Осія зняв убогу антивіртуальну реальність у посткомуністичній Польщі, у практично чорно-білому зображенні. Віртуальний світ знятий там же, але у кольорі. Контраст настільки разючий, і фільм загалом настільки атмосферний, що сприймається швидше як філософський роздум про життя як сон і про неможливість відрізнити першу від другого.

"Конгрес", 2013

Цей французько-ізраїльський проєкт є адаптацією фантастичного роману Станіслава ЛЕМА "Футурологічний конгрес". Продюсером та сценаристом фільму виступив Арі ФОЛЬМАН, який у 2008 році прославився анімованою драмою "Вальс з Баширом".

"Конгрес" - не чистий мультфільм і складається з постановочної та анімаційної частин. У першій частині події відбуваються у світі з живими виконавцями. Акторка Робін РАЙТ (грає саму себе) укладає контракт із кіностудією Miramount на використання свого зображення. Після електронного сканування образ актриси зберігається в такому вигляді, що дозволяє використовувати Робін у будь-якому фільмі без її участі та дозволу.

В другій частині, що відбувається в майбутньому через 20 років в анімованому світі, актриса приїздить у величезний готель, де відкривається конгрес. Далі так само, як і в книзі Лема, персонажі балансують на межі між реальністю та галюцинаціями, намагаючись зберегти власну індивідуальність. Героїня намагається знайти свого сина, який страждає від синдрому Ашера (супроводжується втратою слуху та зору), спочатку в анімованому, потім у реальному світі, остаточно переходячи до симуляції.

Анімаційна частина, як завжди у Фольмана, відрізняється буйною фантазією, частково ініційованою образами Босха та психоделічною субкультурою 1960-х. Ця візуальна анархія розмиває сам сюжет, який стає дедалі меланхолійнішим і щемливішим. Робін зрештою знаходить свого сина в іншому світі. Чи то метафора загробного існування, чи то сновидіння, чи справді перехід на інший рівень - ми про це вже не дізнаємося.

"Теорема зеро", 2013

Звернувся до теми віртуальності й британський візіонер, ексцентрик, казкар, випускник геніальної комічної групи "Монті Пайтон" Террі ГІЛЛІАМ.

Комп'ютерний геній Коен Лет (Крістоф ВАЛЬЦ) все життя чекає на божественний телефонний дзвінок, який повинен йому повідомити про сенс життя та особливе призначення. Щоб не пропустити дзвінок, Коен просить босів дозволити йому працювати вдома, у старому напівзруйнованому храмі. Керівництво дає Коену надзвичайно складне завдання - "Теорему Зеро", на вирішенні якої втратило ґлузд багато науковців. Рішення є настільки складним, що у Летові уривається терпець і він покидає роботу. Щоб надихнути його, керівництво надсилає оплачену віртуальну стриптизерку Бейнслі (Мелані ТЬЄРРІ). Дівчина захоплює Коена віртуальними світами, що знижує працездатність. Тоді до нього надсилають сина одного з керівників, Боба, аби пришвидшити процес роботи. Боб дуже чесний з Коеном: теорема повинна довести, що все живе з’явилося внаслідок безглуздої помилки. Виходить, що Коен, чекаючи на дзвінок Бога, весь свій час працює над доказом, що Бога немає. Коен, повністю загнаний у кут, підключається до всесвітнього сервера за допомогою віртуального костюма. Злившись зі сховищем даних, Коен зустрічає там нарешті своє керівництво (Метт ДЕЙМОН). Йому стає зрозуміло, що все життя він провів під замком, нічого не роблячи, а теорема Зеро взагалі не піддається доведенню.

Від попередніх фільмів цей відрізняється відчутною дотепністю; почуття гумору Гілліаму не зраджує навіть у настільки хитромудрій історії, а сам антураж у нього - аж ніяк не хайтек і не апокаліптичний хаос, а високохудожні руїни. Зрештою Коену подарований гепі-енд - досить сумнівний, але все ж таки.

***

Більшості фільмів про віртуальну реальність притаманні спільні риси. Дія відбувається у майбутньому, причому досить упізнаваному; герой або героїня, як правило, самотній(я) і часто несе внутрішній надлам; віртуальна реальність різко відрізняється від земної дійсності героя; у певний момент межа між двома світами починає розмиватись; у зв'язку з цим у фільмі наростає відчуття параної або загрози; обов'язкові також елементи метафізики, апеляції до релігії - оскільки інший світ, все одно, створений машинами чи людьми, відсилає нас до одвічної теми потойбіччя, - раю чи пекла - і посмертної відплати. Гепі-енд у таких сюжетах далеко не завжди гарантований - зрештою, навіть у "Матриці" протагоніст гине.

Фільми про паралельну реальність, що стереже нас у сутінках мікросхем, виходитимуть і надалі. При цьому здається, що коли ця реальність настане, то виглядатиме зовсім інакше. Поживемо - побачимо. Іди за білим кроликом, Нео.