Плебісцит як комунікаційна «фішка»

Володимир Зеленський несподівано оголосив про ініціативу проведення у день місцевих виборів 25 жовтня опитування виборців. В Офісі Президента пояснили, що про референдум не йдеться, і ця акція не матиме прямих юридичних наслідків.

Але ж для чого тоді ініційовано президентський плебісцит?

«ЗЕ! КОМУНІКАЦІЇ»

Більш ніж рік тому, в статті «ЗЕ! Комунікації» («День» №166-167 від 13 вересня 2019 р.) ми вже розглянули особливості комунікаційної політики політтехнологів Зеленського з точки зору української журналістики. Плани виглядали доволі оригінальними та сміливими. Але час вніс свої корективи, і наміри «Зе! Команди» щодо повної трансформації президентських стосунків із медіа так і залишилися теоретичною ідеєю. Президент повернувся до традиційних відносин із традиційними засобами масової інформації, і останнє його інтерв’ю для програми ВВС HARDtalk ще раз це підтвердило.

Але поточний момент вимагає повернення до задумок президентської команди. Отже, згадаємо, що саме пропонували змінити «Зе! Політтехнологи» в комунікаціях глави держави із народом.

Перша. Зеленський збирався спілкуватися зі своїми виборцями без посередників у особі медіа.

«Люди не хочуть слухати оповідачів. Люди хочуть чути президента», — казав тоді Кирило Тимошенко, заступник глави Офісу Президента, в інтерв’ю LIGA.net. «Ми не говоримо, що ЗМІ взагалі не потрібні. ЗМІ мають брати президентські відео, пости і заяви, або не брати. Але джерелом цього є не інтерв’ю чи прес-конференції зі ЗМІ, а сам президент», — зазначав заступник глави ОПУ.

Друга особливість підходів команди нинішнього президент до комунікацій із суспільством — одностороння комунікація, комунікація «зверху вниз». Для оприлюднення своїх найбільш резонансних рішень президентський Офіс збирає не брифінг для ЗМІ, а організовує запис та трансляцію короткого відеозвернення самого Зеленського, в яких пояснює він пояснює і суть ухваленого рішення, і свою мотивацію. В минулому році такий ролик ми побачили, наприклад, щодо оголошення дострокових виборів.

А в той же час, не можна сказати, що нинішня влада, вибудовуючи подібні прямі комунікації з суспільством, не чує і не хоче чути народ. Громадська думка  є дуже важливим орієнтиром для команди Зеленського — бо від цього залежить електоральний рейтинг і особисто президента, і його партії «Слуга народу». Для отримання інформації про те, які теми та проблеми є актуальними для електорату, команда президента збиралася використовувати різноманітні виміри суспільних настроїв — від соціологічних опитувань до референдумів. Саме в такий спосіб — а не через медіа — у Зеленського збиралися отримувати зворотній зв’язок, «тримати руку на пульсі» і загалом побудувати свої двосторонні комунікації з народом. Президент виступає із ініціативою, оголошує це під час відеозвернення — люди висловлюють свою думку під час соцопитування чи на референдумі. І ця орієнтація дослідження громадської думки є, по суті, третьою особливістю «Зе! Комунікацій», яку можна було помітити буквально зі перших днів роботи Зеленського на Банковій. Президент пропонував спитати у людей про формат перемовин із Росією, про продаж землі іноземцям... «Ми повинні чути кожну людину...: громадяни, що ви думаєте. Це нормальна розмова з людьми», — говорив тоді глава держави. Потім якось ці ідеї забулися, і ось тепер вони знов «ожили».

ПРО ЩО МИ СПЕРЕЧАЄМОСЬ З ТАКСИСТАМИ?

13 жовтня Зеленський анонсував проведення у день місцевих виборів всенародного опитування, на якому українцям запропонують дати відповідь на 5 питань. «25 жовтня на виборчій дільниці я задам тобі 5 важливих питань про те, що ми обговорюємо на вулиці, на кухні та в інтернеті, про що сперечаємось з друзями, батьками або таксистами. Про те, про що нас раніше ніколи не питали. 5 важливих питань, щоб дізнатися твою думку.

Не політика з високих кабінетів, не незалежних експертів з телешоу, не агентів з інших держав. Чи не вперше в історії незалежності ми запитаємо: «А що думаєш ти?» Чому твоя відповідь важлива? Тому, що буде так, як вирішиш ти», — заявив він.

«Запропоноване Президентом загальнонаціональне опитування дасть можливість кожному громадянину висловитися про те, що справді важливо для нашого суспільства, щоб на рівні всієї держави можна було засвідчити суспільну думку без її корегування різними ангажованими «експертами» та політиками з понад 20-річним стажем маніпуляції народними очікуваннями. Тобто держава ставить прямі запитання суспільству та отримує прямі відповіді без посередників. Саме так працює істинна демократія», — підкреслив Офіс президента.

Не будемо зупинятися на обговоренні основних ознак демократичної влади чи політичних цілей запланованого плебісциту. Розглянемо ініціативу президента з точки зору комунікацій та політтехнологій.

БЛОГЕР З РАЙЦЕНТРУ

Очевидно, оточення Президента і він сам продовжують вірити в ідею ефективності прямого спілкування із виборцями. Діалог «без посередників» потрібен «Зе! Команді» тому, що на Банковій впевнені в недієвості всіх інших форматів.

Плебісцит, очевидно, має на меті встановити таку собі «пряму лінію» між електоратом та Президентом і продемонструвати, що він хоче почути народ. Ця ідея, скоріше за все, базується на популярних політичних слоганах від регіонів — і наразі мова не тільки про давно відомий заклик «Почуй Донбас», але і про креатив нинішніх місцевих виборів «Країна має почути Голос Львова». Якщо спиратися на ці заяви, то можна зробити висновок, що київська влада не чує людей, і надання можливості висловити свою думку із актуальних питань на плебісциті буде сприйняте електоратом із радістю та вдячністю.

Побачимо, чи дійсно саме так відбудеться. Поки що в цьому є сумніви.

Справа в тому, що в Україні існує свобода слова, і тому кожен, хто хоче щось сказати, це каже. У нас існує безліч прикладів, коли дзвінка на телеканал та зйомок сюжету або навіть одного допису у Фейсбук чи записаного на телефон та викладеного в Інтернет відео, було достатньо, щоб та чи інша тема ставали відомим на всю країну, а проблема якщо не вирішувалася, то принаймні бралася до уваги — іноді навіть на найвищому рівні. І мова не тільки про відомих блогерів чи інших лідерів громадської думки — якщо тема було дійсно актуальною, вона дуже швидко «розкручувалася» та потрапляла в «порядок денний» країни.

Так, на початку цього року мешканець райцентру Іллінці Вадим Когут записав відео, в якому розповів про рахунок за транспортування газу, хоча «блакитне паливо» взагалі не використовувалося, бо ніхто не жив в будинку, на адресу якого надсилалися платіжки. Відео не розганяли ані топ-блогери, ані політики, але за кілька днів воно набрало більше 170 тисяч (!) репостів та 6 млн. (!) переглядів, а його автор потрапив в усі новини.

ЛЮДИ БІДКАЮТЬСЯ

Тобто, можливо в Росії чи Білорусі дійсно «фішка» із опитуванням громадян із нагальних питань і буде сприйматися, чи сприймається «на ура», але в Україні ті, хто хоче щось сказати «місту та світу», владі на Печерську чи «світовому уряду», має можливість це зробити. І ці голоси почують — якщо автори цих послань повідомлять щось дійсно важливе, чи просто цікаве.

Інше, більш актуальне для України питання — чи відбувається перехід від обговорення актуальних тем до вирішення піднятих пересічними громадянами та медіа проблем? На жаль, дуже рідко: на цій стадії і відбувається «пробуксовка». Як там в мемі «Телебачення Торонто» — «Люди бідкаються, а влада розводить руками».

Проблема не в тому, що можновладці не чують людей — проблема в тому, що вони не роблять нічого, або роблять недостатньо, щоб вирішити підняті питання. Громадянам треба не просто «бути почутими» — їм потрібно, щоб влада зробила те, чого вони від неї вимагають, а не сиділа і не слухала, як «люди бідкаються» та «розводила ріками». Тобто люди хочуть не того, щоб їх просто «почули», а щоб до них «дослухалися» та нарешті щось робили.

Те, що проблема корупції турбує людей і вони вимагають від влади покарання посадовців-корупціонерів, показують всі соціологічні опитування. Тому ніби логічним виглядає тема озвученого Зеленським першого питання ініційованого ним плебісциту — боротьба із корупцією.. Але якщо люди скажуть «так» запровадженню довічного ув’язнення за корупцію в особливо великих масштабах — далі що? Проблема ж нездатності України подолати корупційні схеми не в тому, що покарання для злочинців занадто м’яке. Проблема в тому, що фігуранти гучних корупційних розслідувань — і журналістських, і навіть правоохоронних органів — взагалі уникають відповідальності, виходячи сухими з води.

Корупція — яскравий приклад української проблеми, про яку не треба запитувати — з неї і так все ясно. Інформаційний простір просто переповнений корупційними скандалами, а люди на цю тему бідкаються постійно та гучно і без будь-якого плебісциту. Однак одночасно в нас є лише один приклад успішної боротьби із корупцією — це справа Павла Івановича Лазаренка. 25 серпня 2006 pоку суд у Сполучених Штатах виніс вирок колишньому українському прем’єр-міністрові: 9 років ув’язнення та штраф у 10 мільйонів доларів за вимагання грошей та спробу їх відмивання. Потім покарання було пом’якшено. Але чомусь ніхто не обурювався і не вимагав «крові», чи довічного ув’язнення, бо головне було зроблено — доведений злочин було покарано, крапка.

На цьому тлі ініціатива Зеленського все більше нагадує лише тактичний комунікаційний хід, рекламу своєї партії. В результаті — як їм здається — вони отримають зростання рейтингу Зеленського та його партії, бо «слухають людей». Одночасно буде вирішена проблема прогнозованої низької явки на місцеві вибори аполітичних та розчарованих виборців «Слуги народу». А ось по суті заданих під час президентського плебісциту питань значних наслідків — окрім вже згаданого мему «Телебачення Торонто» — чекати не доводиться.

Втім, одночасно за допомогою імітації референдуму буде збиратися аргументаційна база для маніпуляцій із даними опитування для виправдання будь-яких подальших дій Президента — чи то із врегулювання на Донбасу, чи то інших тем, що турбують людей, але залишаються невирішеними. Спірні рішення спробують «прокомунікувати» та просунути за допомогою президентського плебісциту — і нічого, що він є неформальним, для публічних комунікацій (пропаганди та агітації) навіть зібрані «на пеньках» дані підійдуть.