Сестринська допомога Софії

«У нас сьогодні неділя? Я зранку пів дня готувала документи бухгалтерії, в обід прийшли ліки з Пловдіва, я їх прийняла в новому приміщенні, потім пішла на зустріч до одної церкви, з якої вже двічі привозили нам гуманітарку, познайомилася з отцями, які цим займаються, потім я провела масу телефонних розмов, потім допомогла жінці з Варни приїхати сюди, бо в неї проблеми, а сьогодні вихідний у консульстві, очевидно, її немає куди селити, може, я її заберу додому ночувати, бо в неї чотирирічна дитина. Отако живемо», – уже на завершення нашої розмови ділиться голова Спілки українських організацій в Болгарії «Мати-Україна», журналістка Олена КОЦЕВА. Спілка, що була створена 2013 року шляхом об’єднання п’яти організацій по всій території Болгарії й отримала назву від однієї з них – софійської Фундації «Мати-Україна», до російсько-української війни передусім провадила культурну роботу, з 2014-го долучилася волонтерська робота на підтримку українського війська, а після 24 лютого 2022 року всі члени спілки почали забувати, який нині день тижня, рахують лише дні повномасштабної російсько-української війни.

Ми поговорили з пані Оленою Коцевою (до речі, 2020 року указом Президента України її було нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня) і про «довоєнні» ініціативи українців у Болгарії, і про неймовірну роботу, яку просто зараз виконують і українці, і болгари, щоб допомогти нашій країні, і найголовніше – про те, які обставини мають враховувати українці, котрі обирають шлях евакуації до чи через Болгарію.

«ДО ВІЙНИ МИ ВТІЛЮВАЛИ РІЗНІ КУЛЬТУРНІ ПРОГРАМИ»

– Перед повномасштабною війною ми займалися передовсім культурною діяльністю, ми були фінансовані від українського уряду за програмою «Допомога закордонного українства». Таким чином ми збудували пам’ятник Тарасу Шевченку в Софії, опікуємося могилами Михайла Драгоманова в Софії, Михайла Паращука (архітектора, скульптора, громадського діяча, що пішов з життя в Болгарії 1963 р. – Ред.). Зараз, перед початком масштабної агресії РФ,  відновили могилу Лідії Шишманової – доньки Михайла Драгоманова. Її чоловік, професор-етнолог Іван Шишманов, був першим послом в Українській Народній Республіці від Болгарської держави. Але оскільки їхній син Дімітр, коли радянська армія вступила в Болгарію 1944 року, потрапив до категорії «ворогів народу» і народний суд його розстріляв, до 1997 року і Лідія Драгоманова-Шишманова була також у списку ворогів народу (нагадаємо, про ці драматичні події йдеться і в книжці з Бібліотеки газети «День» «Сестра моя, Софія…», що вийшла українською (2016) і болгарською (2020) мовами. Пані Олена також дуже тепло відгукнулася про це видання, з-поміж авторів і перекладачів якої є її добрі знайом. – Авт). Але, очевидно, для болгарського уряду бути батьком ворога народу вважалося меншим лихом, аніж бути матір’ю ворога народу, та ще й українкою, то її могила була просто стерта з лиця землі. Хоча в архівах цвинтаря є запис про її поховання там. Тож ми це встигли зробити до війни – і знову за допомогою українського уряду та українців, які додали грошей, тому що їх просто не вистачало.

Ми втілювали різні культурні програми – і дні кіно, і видання книжок, присвячених історії України. Головне, що ми декілька років тому зрозуміли, що треба впливати на свідомість болгар через саме їхню історію. Три роки тому в зв’язку з річницею Голодомору ми зробили п’ять дуже гарних заходів із залученням болгарських фахівців – показали Голодомор через історію болгарської національної меншини в Україні, і це дуже відчутно вплинуло на болгар, тому що вони цього просто не знають і не хочуть знати, бо, на жаль, болгарське населення дуже проросійське.

«ЦІЛЬОВЕ ПОСТАЧАННЯ – НА ЗАМОВЛЕННЯ ВІЙСЬК ТЕРОБОРОНИ З УКРАЇНИ Й УКРАЇНСЬКИХ ЛІКАРЕНЬ»

– З 2014 року, щойно почалася війна проти України, я відкрила благодійний рахунок на ім’я спілки і ми волонтерили, збирали і відправляли допомогу українським військовим. Але таких оборотів, як зараз, не було – у нас максимум було 10 тисяч євро на місяць або навіть і менше. Зараз ситуація непорівнянна: у нас понад 150 тисяч євро тільки за левовим рахунком пройшло, вже є рахунки доларові та єврові. Ми працюємо передовсім на цільове постачання – на замовлення військ тероборони з України і українських лікарень ми закуповуємо цінні кровоспинні препарати, відправляємо їх туди, хоча, між іншим, немає дозволу на вивезення цих ліків, але ми їх вивозимо, тому що це те, що рятує життя. Це також знеболювальне, бинти, інші речі для надання першої медичної допомоги. Ми вже завантажили і відправили понад 10 мікробусів і один великий автобус. А на зворотному шляху вони збирають людей і привозять сюди, ми їх поселяємо, опікуємося ними, надаємо гуманітарну допомогу.

Наразі тісно співпрацюємо з мерією Софії, тому що це єдина державна структура, яка нам простягла руку і стала з нами пліч-о-пліч. Адже в нас таких грошей ніколи не було, нас не фінансує болгарський уряд, тому в нас усе тримається на власних м’язах, у нас навіть свого приміщення немає, але якраз учора (розмова відбулася 13 березня. – Авт.) я підписала угоду з мерією, щоб нам надали тимчасово приміщення для того, щоб ми могли збирати гуманітарну допомогу – зараз є кілька складів, що їх нам добровільно надали наші українці, котрі тут живуть і працюють. Потім у нас є волонтери – болгарські водії, які возять нашу гуманітарку в Чернівці й повертаються назад з українськими біженцями, це жінки і діти. Ми маємо сайт, на якому їх реєструємо, інформуємо їх про зміни законодавства.

Хочу сказати, що ми їх дуже гарно просіюємо, але вже було декілька випадків, коли в нас так звані емігранти, яких просто тут застала війна, намагалися знайти тут собі безкоштовне житло, то ми їх просто посилали «на острів Зміїний» з усім відомим продовженням. Учора я розпорядилася виселили з хостелу, в якому була розташована одна сім’я з п’ятьох людей, які почали розповідати в цьому хостелі, що Путін правильно робить і що він дуже позитивний лідер. Це був єдиний випадок, коли так на емоціях зреагували.

«У НАС ПОНАД 600 ДОБРОВОЛЬЦІВ»

– Днями болгарський уряд нарешті підписав директиву європейської спільноти про надання тимчасового захисту громадянам України, який буде дійсний на території всієї європейської спільноти, але ще документів не видають, тому що в європейській спільноті хочу запустити все разом, принаймні так говорить болгарський уряд. Власне зараз уся організація в Болгарії тримається на таких неприбуткових організаціях, як наша. А ми вскочили у потяг, який зі швидкістю 100 кілометрів на годину мчить стрімголов уже 18-й день. Ми просто намагаємося робити все, що в наших силах. Збираємо їжу, новий одяг, ковдри, все, що можемо спрямувати до наших хлопців у тероборону: купили рації і вже їх відправили, сателітні телефони так само.

Наша організація – громадська, неприбуткова, тобто ми не маємо права жодної копійки витратити на якісь зарплати абощо, ми всі маємо роботу, власний бізнес. Зараз наш власний бізнес страждає, особливо в керівниці нашого кризового штабу – у неї бізнес просто пропадає, раніше у неї було багато клієнтів з України, деякі з них уже захищають Україну на фронті. Тобто ми з восьмої ранку до восьмої вечора, а інколи і пізніше, сидимо з нею і координуємо всю роботу. Вдома в нас порожні холодильники, це сьогодні я вже собі дозволила хоч у магазин сходити. Мій чоловік, оскільки має такі знання, допомагає розбиратися з медикаментами, після роботи їх сортує.

У нас понад 600 добровольців: приходять щодня працювати і болгари, і українці (зокрема й ті, хто приїхав сюди відпочивати і їх тут застав наказ про мобілізацію), йдуть на роботу, потім повертаються до нас і сортують усе, що ми збираємо. Потім ми вантажимо ці автобуси. До речі, перший автобус, який ми вантажили, привіз дітей на море в Кітен, там було 47 осіб – мами з дітками, і нам треба було завантажити цей автобус, якого ми взагалі не очікували. Ми його завантажили, вибудувавши живий ланцюг з однієї вулиці на другу – і за пів години він був повний під зав’язку.

УКРАЇНСЬКА МЕНШИНА – П'ЯТЬ ТИСЯЧ ОСІБ, БІЖЕНЦІВ – УЖЕ ПОНАД 32 ТИСЯЧІ

– Ми дуже тісно співпрацюємо з українським посольством у Софії. Я взагалі українка за походженням, киянка, але вже маю болгарське громадянство, тобто є діаспорянкою. Багато хто в нас лишився з українським громадянством, тому що нам це не обов’язково робити, за законом про закордонних громадян Болгарії ми маємо всі права, які мають і болгарські громадяни. Багато людей просто не хочуть позбуватися українського громадянства. Тобто в нас багато і українських, і болгарських громадян. Меншина взагалі невелика – п’ять тисяч осіб, і з них десь три тисячі – це українські громадяни, але в нас немає концентрованого поселення українців узагалі в Болгарії, як, наприклад, у Сербії. Тобто ми багато в чому покладаємося на інформацію, що її має тільки посольство.

Дуже добре, що є багато організацій – і болгарських, і українських, які підтримують Україну. Ми це постійно підкреслюємо для всіх засобів масової інформації: важливо не те, чи допомога пройде саме через нас, головне, що такі організації є. Тому що таку масу народу, яка йде на Болгарію, абсолютно неможливо охопити. За офіційними даними прикордонної поліції Болгарії, з тої великої кількості людей, які заїхали на територію Болгарії, десь 32–35 тисяч залишилися в країні.

«НАГАЛЬНІ ПОТРЕБИ, ЯКІ МОЖЕ ВИРІШИТИ ЛИШЕ БОЛГАРСЬКА ДЕРЖАВА»

–  Ми вже стикаємося з серйозними моментами, які болгарська держава ще не вирішила. Наприклад, якщо йдеться про серйозні захворювання наших громадян України, коли люди потрапляють до лікарні. В одній лікарні у Варні з батьків нашої дитини вимагали тисячу євро, там була підозра на гострий апендицит і, можливо, потрібна була операція. За нашими законами, вона коштує лише 822 леви – це 411 євро, а з них вимагали тисячу! Потім виявилося, що операції не треба робити, то звичайне лікування має коштувати 150 євро, а їм виставили рахунок 300 євро.

Є багато лікарень і конкретних фахівців, які вже оголосили, що вони будуть приймати українських біженців безкоштовно, але в такому стаціонарному лікуванні є свої видатки, і їх треба покривати за рахунок бюджету Болгарської держави. А це ще не вирішено. Як і питання онкохворих, які вже є в нас у Софії в одній із лікарень. Ліки онкохворим видають під конкретного пацієнта, в аптеках їх придбати неможливо, вони постачаються до лікарень тільки, якщо є пацієнт і ці ліки надходять на його ім’я. Тобто використали ліки від якогось пацієнта – а їх же треба поновити тепер для нього.

Питання про ці нагальні потреби ми, завдяки тому, що включені до координаційного центру при Раді міністрів Болгарії, вже двічі ставили на Раді міністрів, в уряді нас вислуховують, записують… і вже тиждень нічого не вирішують. Удруге ми написали листа, в якому перерахували всі питання, а вони тільки переписують їх. Наразі рішення немає. А поки вони не пропишуть усі процедури, механізм не буде працювати.

Буде також статут цього тимчасового захисту біженців з України, але наразі його немає. Але в інших державах Європи вони вже працюють! Тобто люди почали працювати, не очікуючи загального запуску у європейській спільноті. Візьміть Хорватію, Румунію, навіть в Угорщині діє, а в нас ще ні, на жаль. Тому в цій ситуації багато питань дуже складно вирішити, але ми намагаємося. Ми вже маємо якийсь досвід, і держава намагається ним скористатися. Вони, відверто кажучи, такого досвіду не мають, такої хвилі біженців у них не було.

ПОРАДИ ДЛЯ ВИМУШЕНИХ БІЖЕНЦІВ

–  Дуже добре, що Болгарія і Румунія пропускають українських громадян навіть без закордонного паспорта, люди в’їжджають за внутрішніми паспортами. Але обов’язково треба враховувати: ті люди, які заїхали до Болгарії або Румунії на підставі внутрішнього українського паспорта та свідоцтва про народження дитини, уже не мають права виїхати з цієї країни.

Якщо в них збіг термін чинності закордонного паспорта або якщо дитина має тільки свідоцтво про народження, такі люди мають обов’язково звернутися до посольства відповідної держави (Болгарії або Румунії) – там дітей вписують у закордонні паспорти і вклеюється фотографія. Цю фотографію можна зробити і тут, на місці.

Люди можуть бути спокійні: у нас на кордоні з Румунією і навіть на румунській території є дуже багато автобусів, які збирають людей. Як мені розповідали українці, які вже дісталися Софії, українські прикордонники зобов’язують усіх, хто перетинає кордон на власному автомобілі й їхній автомобіль не заповнений, брати в авто людей, які йдуть через кордон пішки. Але все одно машини стоять на кордоні по 3-4 дні, ті, хто перетинає кордон пішки, проходять по вісім годин. Знаю це, тому що два дні тому приїхали люди, які пройшли цей шлях, ми їх посадили в Чернівцях на наш автобус, сталася ДТП, їх пересадили на другий автобус. Хай люди не лякаються, у Румунії дуже гарно все організовано – ними опікуються, надають медичну допомогу, стрескоманди працюють і з дітьми, і з дорослими.

Порада: щоб люди одразу визначалися, куди вони хочуть поїхати  – або до Болгарії, або до Румунії. І нехай вони одразу там кажуть, що вони хочуть лишитися в Румунії, або якщо в них є якісь знайомі чи вони планували їхати до Болгарії, то нехай їдуть сюди. Чесно кажучи, в нас уже Чорне море «тріщить по швах», уже є спекуляції, коли вдвічі піднімають ціну оренди квартир. Нам багато людей пропонують квартири, але на певний час, на весь час вони не можуть їх пропонувати. А болгарська держава ще не працює. Болгарська держава обіцяла по 20 євро виплачувати з державного бюджету кожному готелю на людину. Але цих коштів ще нікому не виплачують, це станеться згодом. Тим часом люди вже заселені, є видатки на опалення. У нас, до речі, теж холодно, тобто видатки на опалення значно вищі, ніж люди можуть сплатити, тому що в нас туристичний бізнес надто постраждав через ковід. Дуже важко вижити в такій ситуації, тому я би дуже радила нашим українцям визначитися з цим.

Я розумію, що люди перелякані, що вони виїхали з такої ситуації, яку я навіть не можу уявити, як її пережити й адекватно сприймати дійсність. Був навіть такий випадок на кордоні, що одна жінка, перетнувши кордон з Румунією, а вона їхала сама з трьома дітками, просто втратила розсуд – її забрали до психіатричної лікарні, де згодом стабілізували. Моя подруга в ту ніч опікувалася цими трьома дітками разом зі своєю дитиною, і зранку її відвезли до Німеччини разом із дітьми і супроводом відповідної соціальної служби Румунії. Коли я пішла на міністерську раду і запитала, чи готова буде Болгарія відреагувати на таку ситуацію на кордоні, то зрозуміла, що ні, вони не готові. І прем’єр сказав мені, що в Болгарії не було такої ситуації, вони намагаються перейняти досвід усіх неурядових організацій, щоб якось запустити державну роботу.

Знаю, що Польща вже теж «тріщить по швах». Від нас можна транзитом летіти, у нас нормально працює сполучення, але українці на кордоні або, коли сідають в автобус, мають говорити, що їм треба до Софії або до іншого міста, звідки є літак. Якщо вони цього не скажуть, то можуть потрапити в автобус, який їде в інший бік. У нас був два дні тому такий випадок, що групу українців посадили в один автобус від Міністерства закордонних справ, але він завіз їх десь у гори до своєї бази відпочинку, а там було пів автобуса людей, які мали проїхати Болгарію транзитом, вилетіти з неї десь далі. І нам довелося цих людей вивозити, відправляти, поселяти.

Я знаю, що це дуже важко, але нехай люди просто собі намітять, куди вони і до кого їдуть. Якщо немає до кого їхати, то обрати державу, де вони хочуть бути. Болгарія – найбідніша держава в європейській спільноті, тому поки так “кульгає на дві ноги”.

До речі, оскільки країна дуже проросійська, то вже були випадки через ту анонсовану допомогу готелям, коли люди, не дочитуючи інформацію до кінця, починали піднімати негативну хвилю проти українських мігрантів.

ПРОБЛЕМА ПРОРОСІЙСЬКОСТІ

– У Болгарії працює дуже давно російське телебачення, і його дуже багато. Мовлення деяких каналів уже припинено, але не всіх. Хоча європейська спільнота прийняла таке рішення – зупинити трансляцію російських медіа, – у нас ця директива ще далеко не виконана. Дуже багато болгарських медіа ведуть проросійську політику і пояснюють це тим, що «вибачте, в нас демократична держава, ми мусимо дати голос усім, щоб показати всі точки зору». Тобто зомбування людей продовжується, у нас навіть є в парламенті відповідна група «Відродження», яка подолала чотиривідсотковий бар’єр. Там лише 12 депутатів, але вони зчиняють великий галас. Дуже добре, що очільника групи Україна внесла в список тих, кому заборонено в’їзд в Україну. Вони тут роблять свої мітинги протесту, але на них збирається мізер людей. А на підтримку України мітинги відбуваються практично щодня, позавчора був мітинг на підтримку вступу України до ЄС та із закликом закрити небо над Україною, то нам десь людей 15 заважали: вони увімкнули музику через гучномовець, щоб не дати людям змогу говорити. Але ми вже все сказали тоді, що мали сказати. А серед учасників нашого мітингу навіть були такі, які самі собі зробили українсько-болгарські прапорці. Також у нас було дуже багато мітингів перед посольством Росії в Софії, вони були доволі масовими. Ми навіть не брали на них дозволу, але все одно поліція нас не розганяла, ми там стояли дуже довго. Є й російські громадяни, які підтримують нас, приходять до нашого штабу і працюють так, як і ми.

Дуже сподіваємося, що ця біда, повномасштабний наступ росії в Україні, допоможе оновитися болгарському народу і перетворить його також на націю, як путін перетворив на націю український народ.

Зараз нам буде важливо вистояти у цьому путінському геноциді, бо якщо він його здійснить повністю, ми виживемо, але будемо дуже довго відновлюватися. І насамкінець закликаю: українці, тримайтеся і підтримуйте одне одного! Політичні наші домагання будемо з’ясовувати після війни.