Три страшные враги украинского возрождения - Москва, украинский провинциализм и комплекс Кочубеевщины.
Юрий Шевелев, украинский языковед, историк литературы

Маловідоме про Пантелеймона Крайківського

Громадський та полiтичний дiяч, педагог став жертвою сталiнського терору
4 декабря, 2020 - 11:25
ПАНЬКО I КАТЕРИНА КРАЙКIВСЬКI ТА ЇХНIЙ РЯБКО, 1929—1930 р.

Пантелеймон (Панько) Крайкiвський (псевдоніми «Дрешер», «Герасим», «Дядько») народився 22 березня 1891 року в Cхідній Галичині тодішньої Австро-Угорської iмперiї, в селі Рiздвяни нинi Iвано-Франкiвської області Галицького району в багатодiтнiй сiм'ї.

Коли був зовсiм малим, померли батьки, i наймолодший Панько виховувався в сiм'ї старшого брата Степана, котрий купив клин поля і заснував ще наприкiнцi XIX ст. на межi сiл Рiздвяни, Нiмшин та Дем'янiв родинне поселення Клин.

Освiту здобував у містечку Бурштин і в Рогатинськiй гiмназiї. 1907 року П. Крайкiвський поступив до Станiславської вчительської семiнарiї, закiнчив її 1911-го, вчителював у селi Нiмшин, яке розташоване за 14 км вiд древнього мiста Галич. Вiн багато читав, глибоко опрацьовував книжки, якi купував з дитинства. Готував себе до чогось небуденного, великого. Паньковi було 23 роки, коли 4 серпня 1914 р. почалася Перша свiтова вiйна мiж Росiйською та Австро-Угорською iмперiями (iншi союзники з обох сторiн тут не воювали). Він був стурбований подальшою долею Украпни.

Панько стає пiд жовто-блакитний прапор Українських сiчових стрiльцiв — УСС (української військової формації в складi австро-угорської армії) для боротьби проти Російської iмперiї. Командувачем підрозділу УСС став Вільгельм Франц фон Габсбурґ-Лотрінґен — ерцгерцоґ Австрійський із династії Габсбурґів (Василь Вишиваний).

ЗАСЛАННЯ

Пантелеймон Крайкiвський у квiтнi-травнi 1915 р. у складі УСС брав участь у боях за гору Макiвка («висота 958»), яка стоїть у Карпатах поблизу села Тухлi. Тоді росiйському вiйську довелося вiдступити із Галичини. Відступаючи, росіяни забрали з собою полонених, до яких потрапив i 24-рiчний Панько. Було його доправлено десь під Омськ чи Томськ. Полонених примушували працювати на лісорозробках або в копальнях. Жили вони без всякого медичного огляду в бараках, якi були огороджені колючим дротом, до загорожі було суворо заборонено підходити, вартовий міг у будь-який момент відкрити вогонь по в'язнях.

Під час перебування Панькa Крайківського на засланні розпалася Австро-Угорськa імперія, а країни Угорщина, Чехословаччина, Польща, Сербо-Хорвато-Словенiя, які до того були провінціями в її складі, проголосили в листопаді 1918 р. незалежність. Активно підготовлялися до захоплення влади в Галичині поляки, які вважали цей край своєю історичною територією. Головний отаман військ Української Народної Республіки (УНР) Симон Петлюра бачив російську загрозу i вважав, що єдиним шансом на боротьбу за незалежну Україну було об'єднатися з Польщею як союзником проти більшовицької Росії. 2 грудня 1919 року від імені уряду УНР було проголошено декларацію про те, що уряд УНР пристає на вимоги Польщі й зрікається своїх прав на повіти Західної Волині та Східної Галичини. А 25 червня 1919 р. Рада послiв Антанти визнала за Польщею право на окупацiю Схiдної Галичини.

У тi складні часи (1918 р.) повернувся на рiдну землю пiсля майже трьохрiчного заслання П. Крайкiвський. Окупацiя української (галицької) нації Польщею давалася взнаки: Паньковi вiдмовили у вчительській роботi, бо українська мова була пригнiченою, а українська iнтелiгенцiя зазнавала гонінь, йому доводилось ховатися. Коли польські поліцаї грюкали прикладами рушниць у дверi хати брата Степана, де вiн на той час жив, то тiкав у поле. Одного разу його застали, та рiднi сказали про нього, що то бiдний наймит-пастух, чим збили поляків з пантелику, а Панько за той час утiк. На знак помсти поліцаї забрали корову, винесли із хутора багато речей, спалили стодолу родини Крайкiвських.

«КОМУНІЗМ»

Прагнучи демократичних перетворень — повалення панування Польщi на Схiднiй Галичинi, Панько, як i бiльша частина галицької iнтелiгенцiї, активно залучається в революцiйну боротьбу. У лютому 1919 р. П. Крайкiвський бере участь у створеннi Комуністичної партії Східної Галичини (КПСГ). Світогляд галицько-українських комуністів постав із драгоманівського соціалізму та ідеології, близької до східноукраїнських боротьбистів. Популярності комуністичному рухові серед західноукраїнського населення додавав той факт, що він виступав принциповим противником Версальської системи — договору, який офiцiйно завершив Першу свiтову вiйну на вкрай невигiдних для українського народу умовах, і, набуваючи поширення на Західній Україні, міг би зблизити її зі Схiдною Україною. Пантелеймон стає членом КПЗУ.

ПРОСВІТНИЦТВО

Панько Крайкiвський сприяє організації та дiяльностi читалень та осередків товариства «Просвiта» в Рогатинському повiтi, в 1923 — 1928 рр. його обирають членом Полiтбюро ЦК КПЗУ, а також делегатом III з'їзду КПП та II з'їзду КПЗУ, якi відбулися на початку 1925 року в місті Большево пiд Москвою.

Наприкiнцi 1920-х рокiв Пантелеймон з дружиною Катериною проживали у Львовi, що стало можливим завдяки сприянню письменника Дениса Лукiяновича (товариша Івана Франка, Соломії Крушельницької та найстаршого брата Панька Крайкiвського — Степана, в котрого Денис Лукіянович не раз гостював із сім'єю на Клинi). Панько Крайкiвський обіймав посаду секретаря «Сельробу» — масової революційної організації КПЗУ, яка пiднiмала робiтникiв та селян до страйкiв та непокори щодо польських панiв. Також Пантелеймон Крайкiвський редагував однин із прогресивних львiвських часописiв «Наше Слово» в 1927 — 1930 рр. Вiн був кiлька разiв заарештований поляками (за всi роки життя мав десять ув‘язнень). Це була доба суспільно-політичної напруженості, полярнoстi й незгоди в українських рухах.

Проживаючи у Львовi, П. Крайкiвський мав можливiсть приглядатися до полiтичної ситуацiї й аналiзувати дiяльнiсть рiзноманiтних українських галицьких партiй.

На початку 1930-х рр. П. Крайкiвський вiдiйшов вiд революційної боротьби i знову оселився в родинному галицькому хуторi Клин. Вiн продовжував культурно-просвiтницьку дiяльнiсть у селi Рiздвяни, керував хором: записував зі слуху ноти до українських народних пiсень і розписував хоровi партії. Його любили й поважали жителi села та його околиць.

Передбачаючи небезпеку, Пантелеймон категорично попереджав своїх колишнiх соратникiв не їхати у Радянську Україну, де почалися масовi сталiнськi репресії. Вiн знав, що заарештовують i нищать не ворогiв радянської влади, а цвiт української iнтелiгенцiї. Зараз вiдомi такi факти про його друзiв: А. Крушельницького, чотирьох його синiв та дочку було розстрiляно протягом 1934 — 1937 рр. (на Соловках i в Ленiнградi); Й. В. Крiлик (Орловська в'язниця) дістав вищу мiру покарання — його було страчено в лiсi; К. Саврич (Максимович) вiдбував десять років ув'язнення в Бiломор-Балтiйському таборi НКВД, позбавив себе життя.

П. Крайкiвський нiкуди не виїжджав. Вiн займався бджiльництвом, мав велику пасіку, продавав мед бочками у Львiв, Варшаву та Вiдень і нарештi збудував за свої прибутки власну хату. Зі Схiдної України надходили трагічні вістки про голод, вiн давав грошi та бджiльницьку продукцiю в Комітети порятунку голодуючих та постраждалих (однак, наскiльки вiдомо, більшовики не пропускали продукти, а гроші просто відбирали).

ЧАС «СОВІТІВ»

Прихід «совітів» (вересень 1939 р.) українці Галичини та Волині сприйняли загалом схвально, навiть симпатизували Червоній армії, частини і з’єднання якої значною мірою складалися з етнічних українців. Їх навіть зустрічали з хлібом-сіллю, раділи, що прийшли, бо «за Польщі погано було жити...» Проте П. Крайкiвський скептично ставився до радянських гасел на кшталт «визволення братів з-під гніту польських панів та капіталістів», «возз’єднання українських земель в єдиній українській радянській державі», однодумці перестають його розумiти…

Панько відразу побачив у «визволителях» окупанта. Мiсцевi комунiсти й комсомольцi очiкували, що вiн буде спiвпрацювати з ними, але Крайкiвський не тiльки не спiвпрацював, а вiдверто кидав їм в обличчя свою зневагу.

На Панька мали зуб і деякі учасники національно-визвольних змагань 1940-х років, бо він дивно тримався від них осторонь. Йому не довiряють, його переслiдують… «За нiмцiв» на Клин налiтали поліцаї, якось пiдстерегли Панька, зробили обшук і заарештували. Та коли налетiв радянський лiтак, бо проганяли фашистів, вiн сказав: «Аж тепер менi буде кiнець». Пiсля вiдступу нiмців 1944 р., коли радянська влада повернулася у Захiдну Україну, для Пантелеймона Крайкiвського настали нaйтяжчi часи. Його намагалися вбити. Радянський полковник, начальник УНКВД Николай Садовник доручив бригадирові Кобернику застрелити Панька: «Я йду з роботи, а навпроти Панько, я вже чуть не вистрiлив, але щось помiшало…» — згадував Коберник перед смертю.

КАТУВАННЯ

Тоді ж чатували на Панька Крайкiвського бандерiвцi, на думку яких, вiн i надалі «залишався комунiстом», хоча це не вiдповiдало дiйсностi. Родина переживала часті приниження та грабунки тих, хто прикриваючись благородною iдеєю, видавали себе то за бандерiвцiв, то за «стрибкiв» (яструби, своєрiдна мiлiцiя в цивiльному). «Непроханi гостi» приходили по кiлька разiв на тиждень, кидали когось із родичiв на пiдлогу, нацiлювали на нього кулемет, а в той час забирали одяг та харчi.

5 квiтня 1945 року до Клина наблизились якісь двi дивнi жiнки: чомусь ішли широким кроком, з-пiд величезних хусток, накинутих на плечi, щось вiддувалося, i дiти смiялися з них. Та, зайшовши в хату, перебранi мужчини вийняли автомати. Вони почали допитувати двох племiнниць та жiнку Пантелеймона, його якраз не було вдома. Але ловцiв розiслали по всіх околицях, i раптом сім'я побачила, що його ведуть польовою дорогою зi зв'язаними за спиною руками, a вiн з усіма ними прощається поглядом. Взяли i його жiнку Катерину, перед тим побили, а племiнницi розбили кулеметом до кровi голову. Обох повели в лiс…

Пiд вечiр Панькову дружину, з вибитими зубами й божевiльним поглядом, вiдпустили, i вона ледве доповзла до своєї домiвки. Невдовзі, пiсля пережитих катувань її спаралізувало, i за кiлька рокiв Катерина померла. 54-рiчного Панька катували в селi Витань спецгрупи НКВС, якi діяли впродовж 1944 — 1953 років на території УРСР i знищили тисячі громадян.

Для катування П. Крайківського було застосовано один із найбрутальнiших способiв страти: «розривання людини на частини», який застосовували ще в середньовiччi або у звукоiзольованих пiдвалах темниць НКВД. Його були прив'язали за руки i ноги до лiжок, а потiм ліжка безпощадно розтягували... Це тривало кілька днiв. Кров бризгала по стiнах... Для беззвучностi вчинення цього блюзнiрства злочинці вибрали крайню хату на селi — пiд лiсом. Що зробили з тiлом — невiдомо: родина Пантелеймона бiльше нiколи його не бачила... Кaтерину Крайкiвську поховали на сільському цвинтарi, а через кiлька десятилiть родина замiнила табличку на її гробi, вписавши туди також iм'я безслiдно зниклого Пантелеймона Крайкiвського: «В пам'ять Катерини i Пантелеймона Крайкiвського».

 

Oльга БІЛАН, написано на основi письмових спогадiв двох поколiнь родичів та свiдчень очевидцiв, фото надано автором
Газета: 
Рубрика: 




НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ