Люди, у которых есть свобода выбора, всегда выберут мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

Актуальные мысли Василия Липкивского

«Наша церковь имеет право быть автокефальной с исторической, канонической и моральной точки зрения»
9 января, 2019 - 18:58

7 января 2019 года в Софии Киевской состоялось знаменательное событие — первая Рождественская литургия наконец независимой от Москвы Православной Церкви Украины, которая накануне получила от Вселенского Патриарха Варфоломия Томос относительно канонической статуса.

Однако надо вспомнить, что 98 лет назад в славных старинных стенах этого Храма уже было провозглашено создание Украинской Автокефальной Православной Церкви, которая по практике древней апостольской Церкви — путем наложения рук пресвитеров — определила протоиерея Василия Липкивского Митрополитом Киевским и всея Украины. (Чудом сохранилась его Патерица — посох, на котором сделана почти 100 лет назад надпись «Перший Митрополит України. Обраний Всеукраїнським Собором УАПЦ. 1921 р.»).

По воспоминаниям очевидцев, «здається весь Київ взяв участь у висвяті. Здвиг народа був надзвичайний... Після літургії був урочистий молебен з обходженням навколо храму Святої Софії. Подвір’я було повне народу. Урочисто лунали дзвони Софійської дзвіниці, сповіщаючи про велику ласку Божу до народу Українського...»

Шесть лет спустя отправлял службу Божью Митрополит Василий Липкивский в этом храме. УАПЦ расцвела, окрепла, создала приходы по всей Украине, но именно вследствие этого вскоре была обескровлена и уничтожена советской властью, а Митрополит Василий Липкивский казнен 27 ноября 1937 года...

ФОТО С САЙТА WIKIPEDIA.ORG

К сожалению, наша общественность крайне ограниченно информирована об этой важной странице истории Украины...

Сегодня, когда утверждается единая поместная православная церковь Украины, есть неотложная необходимость вспомнить и донести до наших людей глубокие мысли Митрополита Василия Липкивского относительно автокефалии, слова, написанные 90 лет назад, но чрезвычайно созвучные современности. (На сайте lypkivskyivasyl.in.ua можно ознакомиться с полными текстами 197 проповедей Василия Липкивского, размещенных в книге «Проповіді на неділі й свята. Слово Христове до українського народу». Они сохранились и увидели свет благодаря отцу Петру Маевскому, которого Митрополит рукоположил на священника в 1921 году, а в 1927 году уберег от неминуемых репрессий, посоветовав выехать за границу).

В своих проповедях, выступлениях на Соборе Митрополит четко сформулировал свое глубоко продуманное и выстраданное виденье построения национальной церкви, отношений между церквями.

«...перший крок, який повинна зробити кожна церква, коли вона хоче бути апостольською і Христовою, будуватись на підвалені апостолів і пророків, на основі самого Христа, — це зруйнувати свої мури, що відгороджують її від інших; поглянути на життя інших церков не пихою ворога, а оком брата, визнаючи за кожним народом волю будувати своє церковне життя на підвалинах Христа та апостолів, згідно особливостям своєї вдачі й історії; братньою любов’ю шанувати кожну церкву і з нею в спосіб братерський об’єднуватись, щоб усі церкви уявляли з себе будівлю докупи спаяну, одну духом пройняту, що дійсно росте у Господі в єдину Церкву Святу.» (Проповідь «Український народ в притчі про Самарянина»).

«Отже, як кажу, й не перестану говорити, що час настирливо вимагає від церков залишити ганебне поділення, згадати єдину підвалену — Христа, на якій всі вони будуються, і шукати одна в одній не того, що їх роз’єднує, а того, що їх з’єднує в єдине тіло Христове, в єдине братерство у Христі. Лише це єднання здобуде їм ласку Христову і дасть їм сили перемогти ту тяжку пошесть, яка на віру Христову насувається. Бо й поділ церков на визнані й невизнані, владні й підвладні — це від людей стався, а єднання церков в єдине Христове тіло, — це Божий Заповіт.» (Проповідь «Зцілення 10-ти прокажених і невизнання нашої церкви. Заклик до єднання»).

Митрополит Василий Липкивский неоднократно отмечал то, что украинская церковь берет свое начало со времен крещения нашего народа, что после трехсот лет неволи идет ее возрождение, а не построение чего-то нового.

«Любі брати і сестри! Ми тепер відновлюємо свою рідну вільну українську церкву, ми тепер відновлюємо ту будівлю, яку на протязі минулого життя нашого народу кілька разів було вже знесено противними вітрами. Але ґрунт, але підвалена нашого рідного життя, нашої віри, яку закладено було ще за часів князя Володимира хрещенням нашого народу, остається твердим, непохитним, і поки цей ґрунт твердий, непохитний, ми віримо, що наш народ таки збудує на ньому такий будинок свого рідного, вільного життя, що хоч би і «дощ пішов і розлилися ріки і повіяли вітри і налягли на той будинок, він уже не впаде» (Мат. 7, 25).» (Проповідь «Заведення Христової віри серед нашого народу і значення її для нашого народу»).

«Не нову церкву для нашого народу ми утворюємо, ми відновлюємо ту рідну нашу церкву, за яку предки наші страждали, за яку життя своє покладали, могилами матір-Україну покривали» (Проповідь «Шанування предків»).

Митрополит Василий Липкивский в докладе на Первом Всеукраинском Православном Соборе УАПЦ 18 октября 1921 года убедительно обосновал право украинской церкви быть автокефальной.

«Чи має наша Церква право бути автокефальною з історичного, канонічного і морального погляду? З історичного погляду, як ми подивимось на нашу Церкву, то у неї є сама історичність між церквами, не тільки суто України, а і церкви Росії. Ми знаємо, що Київська Церква існує з часів св. Володимира, має свій вищий керівний орган, має голову — митрополита Київського. Це було у 10-му столітті, коли ще не було на світі Москви.

Таким чином, Київська Церква найбільше має право бути автокефальною. Мало того, вона є матір для всіх останніх церков України і Росії, бо з Київської Церкви пішов світ віри у Новгород, Володимир і Москву...

Київська Церква є матір, а Москва — дочка. І що ж зробила ця дочка своїй матері? Ця дочка виросла під вихованням своєї матері, а коли почула за собою силу озброєну царя російського, стала сильнішою фізично, бо духовно сильнішою ніколи не була ..., то вона за коси взяла свою матір рідну Київську.»

В завершение приведем еще отрывок из проповеди «Позбавлення Української Православної Церкви волі (в день св. Миколая)».

«Любе братерство! Нам тепер докоряють, вважають навіть єретиками за те, що Українська церква відділилась від московського патріярха, без його на це згоди, що утворила собі своє церковне керівництво. Але ж згадайте, чи питав московський патріярх згоди українського народу, коли підбивав під себе Українську церкву силою, без її згоди, він виконував заповіти Христа, чи навпаки різко порушив ці заповіти і таким чином сам заслуговує докорів в єретицтві ...

Отже тепер, коли Українська Церква визволилася з-під влади московського патріярха, обрала собі свого власного голову-митрополита і Всеукраїнську Церковну Раду, відновила свою автокефалію, — вона не тільки не зробила нічого противного Христу, нічого єретичного, а якраз навпаки, відновила правду нашої церкви від тої неправди, яку вчинило над нею насильство московського царського уряду, — скасувала різке єретичне порушення московським патріархом заповітів Христа, щоб жити надалі по Христовій волі, а не по людському свавільству. Знайте ж усі ті, що вважаєте себе тут в Україні ще й досі прихильниками старої слов’янської церкви, підлеглої московському патріярхові, що ви підтримуєте неправду людську проти правди Христової, що коли ви не прагнете до церковної волі, до визволення Української церкви, ви йдете проти заповітів Христа, проти наказів св. Апостолів».

Прочитайте и примите эти послания из далекого прошлого, адресованные нам с вами, всем украинцам, мудрого мужественного человека, казненного 27 ноября 1937 года за свои убеждения, свое украинство. Этого, по словам академика Агатангела Крымского, «апостола Украинского религиозно-национального возрождения».

Константин ЛИПКИВСКИЙ, внук Василия Липкивского, специально для «Дня»
Газета: 

НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ

Loading...
comments powered by HyperComments