Поражение Запада в Украине

Немає нічого дивного в тому, що президент Росії Володимир Путін рішуче виступив на підтримку ФІФА проти «кричущої спроби» Сполучених Штатів «розширити свою юрисдикцію на інші держави. Інституціоналізована корупція — це справа Путіна. Керівний орган світового футболу став майже ідеальною ілюстрацією того, як працює така система, майже так само добре, як колись податлива Україна поваленої маріонетки Путіна колишнього президента Віктора Януковича.

Путін одержимий американською могутністю. Він відверто визнає, що скрізь бачить її довгу руку, яка підриває Росію та країни його колишньої імперії. Тому наступ міністерства юстиції США проти ФІФА вписується в російську геостратегічну теорію. (Крім того, звичайно, Путін стурбований щодо Кубка світу з футболу, який має відбутися в Росії 2018-го. І йому є чого турбуватися. Не буде великим перебільшенням сказати, що ця подія перегукується з Берлінською Олімпіадою 1936 року).

Також не дивно, що різні російські генерали і чиновники заговорили про ядерну зброю, навіть погрожуючи знищити невеликий військовий флот Данії; не було дивним і те, що вони чітко дали зрозуміти, що захищатимуть анексію Криму усією наявною зброєю в їх арсеналі. Сила є мовою, яку Путін розуміє краще, ніж будь-яку іншу. Він знає, як незручно почувається більшість Європи щодо такої лексики.

Насправді у цьому немає жодних сюрпризів. Путін накинувся на Захід, бачачи у протистоянні з ним основу формування свого режиму, радше ніж інтеграцію як шлях до прогресу Росії. Він вдався до того, що робив усе своє життя: підкупу людей, компрометуючи і погрожуючи їм.

Можливо, це були вуличні протести в Москві наприкінці 2011 року, можливо, це було сприйняття західного віроломства в Лівії на початку цього року. Можливо, це був якийсь натяк на мить слабкості Америки. Можливо, це, справді, було через народне повстання, що повалило дуже корумпованого Януковича в Україні. Можливо, це просто був його внутрішній прояв офіцера КГБ, який, піднімаючись на поверхню, тужив за втраченою імперією. Зрештою, причини є вторинними щодо реальності, яка полягає в тому, що Путін вирішив запалити російський націоналізм, культивуючи міф про оточення Заходом однієї з найбільших націй на Землі на сьогоднішній день. Засідання G7 вже відбуваються без нього. Президент Росії більше не зацікавлений у правилах цього клубу. Контрольований антагонізм до нього підходить йому краще.

Битва за Україну буде довгою. На даний момент не існує швидких рішень. Демонстрація рішучості НАТО і присутність на Балтиці, де три держави НАТО небезпідставно відчувають себе уразливими, мають важливе значення; все це повинно бути посилено. Дуже важливим є зміцнення і реформування НАТО, щоб протистояти новим загрозам Путіна. Не може бути й мови про послаблення санкцій проти Росії, доки Україна знову не контролюватиме своїх кордонів

Майже 15 місяців минуло з часу анексії Криму. Стало зрозуміло кілька речей, які в цілому викликають тривогу. По-перше, якою тихою, справді, була американська реакція на анексію Москвою частини території України і започаткування Росією гібридної війни на сході, яка принесла понад 6 тис. загиблих. Сполучені Штати не є навіть учасниками Мінської угоди, яка є дуже недосконалою, щоб розв’язати конфлікт на Донбасі, і яка більше схожа на засіб заморозити його.

Так, з боку Вашингтона було висловлено обурення. Так, держсекретар Джон Керрі минулого місяця побував у Сочі для переговорів з Путіним. Але суть у тому, що агресію Росії було зустрінуто таким рівнем американської відсутності, яка була немислимою навіть десять років тому. На переговорах у Мінську, як правило, український чиновник перебуває в кімнаті з росіянином та двома представниками сепаратистських областей Східної України. Один проти трьох не є формулою для прогресу, що заслуговує на довіру.

Місце Америки посіла німецький канцлер Ангела Меркель. Вона регулярно роз

Нет ничего странного в том, что президент России Владимир Путин решительно выступил в поддержку ФИФА против «дерзкой попытки» Соединенных Штатов «расширить свою юрисдикцию на другие государства. Институционализированная коррупция — это дело Путина. Руководящий орган мирового футбола стал почти идеальной иллюстрацией того, как работает такая система, почти так же хорошо, как когда-то податливая Украина сверженной марионетки Путина, бывшего президента Виктора Януковича.

Путин одержим американским могуществом. Он откровенно признает, что везде видит его длинную руку, которая подрывает Россию и страны его прежней империи. Поэтому наступление министерства юстиции США на ФИФА вписывается в российскую геостратегическую теорию. (Кроме того, Путин, конечно, обеспокоен относительно Кубка мира по футболу, который должен состояться в России в 2018 году. И у него есть причины для беспокойства. Не будет большим преувеличением говорить, что это событие перекликается с Берлинской Олимпиадой 1936 года.)

Также неудивительно, что разные российские генералы и чиновники заговорили о ядерном оружии, даже угрожая уничтожить небольшой военный флот Дании; не было странным и то, что они ясно дали понять, что будут защищать аннексию Крыма всем имеющимся оружием в их арсенале. Сила является языком, который Путин понимает лучше, чем любой другой. Он знает, как неудобно чувствует себя большая часть Европы относительно такой лексики.

На самом деле в этом нет никаких сюрпризов. Путин набросился на Запад, видя в противостоянии с ним основу формирования своего режима, скорее чем интеграцию на пути к прогрессу России. Он сделал то, что делал всю свою жизнь: подкуп людей, компрометируя и угрожая им.

Может быть, это были уличные протесты в Москве в конце 2011 года, может быть, это было восприятие западного вероломства в Ливии в начале этого года. Возможно, это был какой-то намек на момент слабости Америки. Возможно, это, действительно, было из-за народного восстания, которое свергло слишком коррумпированного Януковича в Украине. Возможно, это было просто его внутреннее проявление офицера КГБ, который, поднимаясь на поверхность, тосковал по утраченной империи. В конечном итоге, причины являются вторичными по отношению к реальности, которая заключается в том, что Путин решил зажечь российский национализм, культивируя миф об окружении Западом одной из наибольших наций на Земле на сегодняшний день. Заседания G-7 уже происходят без него. Президент России уже не заинтересован в правилах этого клуба. Контролируемый антагонизм по отношению к нему подходит лучше.

Битва за Украину будет долгой. На данный момент не существует быстрых решений. Демонстрация решимости НАТО и присутствие на Балтике, где три государства НАТО не без основания чувствуют себя уязвимыми, имеют ключевое значение; все это должно быть усилено. Очень важным является укрепление и реформирование НАТО, чтобы противостоять новым угрозам Путина. Не может быть и речи об ослаблении санкций против России, пока Украина снова не будет контролировать свои границы

Почти 15 месяцев прошло с момента аннексии Крыма. Стало понятно несколько вещей, которые в целом вызывают тревогу. Во-первых, какой тихой, действительно, была американская реакция на аннексию Москвой части территории Украины и развязывание Россией гибридной войны на востоке Украины, которая унесла свыше 6 тысяч жизней. Соединенные Штаты не являются даже участниками Минского соглашения, которое очень несовершенно, чтобы разрешить конфликт на Донбассе, и больше похожим на средство его замораживания.

Да, со стороны Вашингтона было высказано возмущение. Да, госсекретарь Джон Керри в прошлом месяце побывал в Сочи на переговорах с Путиным. Но суть в том, что агрессия России была встречена таким уровнем американского равнодушия, которое было немыслимым даже десять лет тому назад. На переговорах в Минске, как правило, украинский чиновник находится в комнате с россиянином и двумя представителями сепаратистских областей Восточной Украины. Один против трех не является формулой прогресса, заслуживающего доверие.

Место Америки заняла немецкий канцлер Ангела Меркель. Она регулярно беседует с Путиным. Она откровенно осуждает его действия. Без Германии внедрение санкций против России было бы сложно эффективно координировать. Но фундаментальная проблема остается. Послевоенная Германия, в сущности, является пацифистским государством. Упоминание о силе является почти анафемой для подавляющего большинства немцев. Конечно, Меркель отбрасывает вооружение Украины, чтобы уровнять игровое поле (а также укрепить шансы дипломатии); этого не должно быть. А Путин как раз использовал силу, чтобы обеспечить то, к чему он стремился: усеченная и нефункциональная Украина, которую отвлекают от ее западных амбиций. Это была основная победа Москвы и основное поражение Берлина и Вашингтона.

Битва за Украину будет долгой. На данный момент не существует быстрых решений. Демонстрация решимости НАТО и присутствие на Балтике, где три государства НАТО не без основания чувствуют себя уязвимыми, имеют ключевое значение; все это должно быть усилено. Очень важным является укрепление и реформирование НАТО, чтобы противостоять новым угрозам Путина. Не может быть и речи об ослаблении санкций против России, пока Украина снова не будет контролировать свои границы. Через партии левого и правого направления — Syriza в Греции, Национальный фронт во Франции — Путин пытается где только может ослабить Европейский Союз и Запад. И колебание не может быть ответом на это.

The International New York Times, 4 июня 2015 года

мовляє з Путіним. Вона відверто засуджує його дії. Без Німеччини запровадження санкцій проти Росії було б важко ефективно координувати. Але фундаментальна проблема залишається. Післявоєнна Німеччина, по суті, є пацифістською державою. Згадка про силу є майже анафемою для переважної більшості німецького народу. Звичайно, Меркель відкидає озброєння України, щоб вирівняти ігрове поле (а також зміцнити шанси дипломатії), цього не повинно бути. А Путін саме використав силу, аби забезпечити те, що він прагнув: усічена і нефункціональна Україна, яку відволікають від її західних амбіцій. Це була основна перемога Москви і основна поразка Берліна й Вашингтона.

Битва за Україну буде довгою. На даний момент не існує швидких рішень. Демонстрація рішучості НАТО і присутність на Балтиці, де три держави НАТО небезпідставно відчувають себе уразливими, мають важливе значення; все це повинно бути посилено. Дуже важливим є зміцнення і реформування НАТО, щоб протистояти новим загрозам Путіна. Не може бути й мови про послаблення санкцій проти Росії, доки Україна знову не контролюватиме своїх кордонів. Через партії лівого і правого спрямування — Syriza в Греції, Національний фронт у Франції — Путін намагається де тільки може послабити Європейський Союз і Захід. І вагання не може бути відповіддю на це.

The International New York Times, 4 червня 2015 року