Кожен день нові обмеження
Кожен день несе нові обмеження.
З понеділка не можна буде збиратися більше двох, забороняється відвідувати парки та сквери. Навіть бігати зранку доведеться в масці. І не близько до берега озера, де немає людей, а по тротуару, де і людей більше, і газів від машин вистачає.
Сьогодні зранку пощастило - на станції прокату Next Bike (дай їм бог роверів швидкості крутити педалі та сили розвивати кількість станцій прокату) були вільні вєліки. Тож я вирішив не чекати автобусу та поїхати на Поштову на двох колесах. В Києві є одне круте місце для велосипедистів - це ділянка веломаршруту з Троєщини на Хрещатик через Труханів острів. Тут майже всі нечисленні машини зберігають швидкісний режим в 20 км за годину, дорога проходить крізь ліс. Тому велосипедистам, бігунам, ролерам та іншим спортсменам і пішоходам дуже комфортно. Особливість прокату в тому, що треба вкластися в пів години від однієї станції до іншої, де мав залишити велосипед. Далі тарифікація іде також по 30 хвилин.
Перед пішохідним мостом зрозумів, що не встигаю, тож був час зупинитися та озирнутися. Дніпро зараз також на карантині: ні човнів, ні кораблів, ні яхт. Тиша та спокій. Мабуть скоро через карантин повернуться дельфіни та козацькі чайки разом з козаками. Пляжі теж майже порожні - гуляє лише дама с песиком, троє спортсменів проводять тренування та голий чоловік виліз з води та обсихає.
Я вирішив трохи змінити маршрут та їхати повертати вело на Майдан замість Поштової. Таке собі рішення. В гору на прокатному їхати не дуже - він трохи заважкий та не призначений для подолання крутих схилів Дніпра. Ну або ж я ще не готовий для взяття таких вершин. Тож частину дороги я йду пішки. Зараз, коли машин на дорогах стало менше, особливо помітно, де проектувальники доріг були не праві, і де в центрі треба закопувати підземні переходи та робити наземні. Хрещатик, Велика Васильківська - скрізь бігають через дорогу над підземним переходом.
Місто наповнене запаркованими машинами та майже відсутні пішоходи. Ніяк не можу звикнути до такої картини. Дорогою знайшов каву на виніс. Секрет простий. На вікні табличка з номером телефону. Дзвониш, замовляєш каву. До скляного вікна підносиш безконтактну платіжну картку, за декілька хвилин на столик виносять запаковану у пакет каву. Адресу не скажу, це секрет. Вже декілька разів бачив поливальну машину на дорозі.
Взагалі, після карантину хочеться щоб залишились такі приємні речі - громадський транспорт, в якому завжди сидиш, люди, які не підходять занадто близько, та чисті вулиці.