«Краса має бути нестійкою»
Іриси, орхідеї, камелії, антуріуми, гілочки верби — усі вони настільки гарні окремо, що, певно, працювати з ними дуже хвилююче. Переживаєш, аби не зруйнувати красу рослин. Так чи інакше, Анжела Лобастова, президент філії Інституту ікебани Ікенобо у країнах Східної Європи, працює легко й упевнено: під час демонстрації ікебани в Національному художньому музеї України за годину вона створює сім композицій. Сьока, рікка, вільна форма — вони різні, але всі природні. Рослини не перетворюються на матеріал для декору, мета майстра — розкрити їхню природну красу.
Анжела була з-поміж перших за 300 років іноземців, яких запросили на конкурс у Японії, де вона увійшла до двадцятки призерок. Ікебаною вона займається 26 років. Ікенобо — прадавня школа ікебани, цьогоріч їй виповнюється 555 років. Східноєвропейська філія Ікенобо, яку очолює Анжела, об’єднує Молдову й Україну, також планують відкрити відділення в Румунії. У 1999 році у Києві при Посольстві Японії з’явилося відділення цієї школи, де Анжела викладала протягом восьми років, приїжджаючи з Кишинева, де проживає. Зараз ці курси діють при Українсько-Японському центрі Київського політехнічного інституту, там викладають її учениці Олена Капранова і Валентина Коваль, а вона відвідує Київ для проведення демонстрацій і майстер-класів. З Анжелою Лобастовою ми розмовляли про філософію ікебани, особливості розуміння краси в Японії та особливості кольорів.
«У ІКЕБАНІ ДВА ПЛЮС ДВА — НЕ ЧОТИРИ»
— Ви захоплюєтеся ікебаною 26 років. Чи є композиції, які особливо запам’яталися?
— Не запам’ятовую своїх робіт. Для нас процес цікавіший, ніж результат. Людина дістає задоволення, коли створює роботу. А потім, чесно кажучи, навіть не можу дивитися на свої композиції, тому що весь час хочеться щось змінити, додати, виправити. Через це, коли закінчу роботу, бажано більше до неї не підходити (сміється).
Хоча пригадала одну композицію. Якось навесні до нас приїжджав професор з Японії. Був дощовитий день, але все було дуже красиво. Весна, все навкруги зелене... Надихнулася цим моментом і випадково підібрала матеріали, що перегукуються, — конвалії, темно-сині фіалки. Конвалії нагадували краплі дощу, а фіалки були небесно-синього кольору. Річ навіть не стільки в поєднанні кольорів, просто була гарна душевна атмосфера, сам професор був вражений. Робота вийшла маленька, але вдала.
А загалом, якщо майстер пам’ятає свої роботи, милується ними, значить, він не розвивається. Мені здається, найкраща робота завжди попереду.
— За освітою ви архітектор. Що спільного у створенні ікебани та будівництві будинку?
— Передусім, мабуть, в ікебані і в будинку має бути гармонія. Грамотно збудований простір. Мені дуже допомогло те, що, коли зайнялася ікебаною, знала правила поєднання кольорів, пропорції — була певна база.
В ікебані важливим є співвідношення частин. Є таке поняття, як співвідношення вільного простору, повітря і рослин. Коли людина відчула це, решта дається легко. Квіти й гілки не повинні перетинатися, стикатися. Повинні розташовуватися так, щоб між ними зміг пролетіти метелик — є такий вираз. Це характерно для японського мистецтва, де велике значення надається індивідуальності кожної рослини. Це відрізняє його від європейських традицій, де композиції монументальніші, просто має бути гарне поєднання кольорів, і що їх більше, то краще.
— Дивує відчуття простору, що його в композиціях створюють довгі гілки.
— Відчуття простору — це головне. Має бути багато повітря. Коли японські професори приїжджали до нас у Молдову, то купували квіти на ринках. І там завжди продаються готові композиції. Професори запитували: «У вас що, багато людей помирає?». Ми дивувалися, чому вони так вирішили. Ті відповідали: «А чому так багато поховальних композицій?». Наші люди звиклися ставити квіти так, щоб вся композиція була спрямована вперед, а ззаду — майже нічого, пласке листя, ніби стіна. Такі композиції в Японії ставлять перед пам’ятниками: оскільки ззаду нічого немає, композицію можна поставити впритул. А загалом, усе має розміщуватися так, щоб утворювалася своєрідна куля. Те, що виступає вперед, символізує минуле, у центрі — сьогодення, а те, що ззаду, — майбутнє. І важливо, щоб якась гілка, квітка були спрямовані назад — це майбутнє. Тому композиції, де елементи виступають тільки вперед, — без майбутнього, в Японії так це розуміють, і цього мене навчила моя викладачка Мідорі Ямада.
— До речі, чи знання ікебани допомагає вам у роботі архітектором?
— Ці заняття дуже відрізняються. В архітектурі все потрібно робити за розрахунками, все має бути стійким, важливо грамотно підібрати матеріали. Ікебана вільніша, душевніша, природніша, тому розвиває абсолютно інші навички та відчуття. Наші професори, коли ми починали робити ікебану, просили: «Відключіть мозок, включіть серце». Ікебану потрібно робити серцем. Як кажуть професори, в ікебані два плюс два — не чотири. Це може бути і три, і п’ять, і десять. Не потрібно рахувати, вимірювати все лінійкою. Потрібно довіритися своєму відчуттю гармонії. У природі все росте вільно, і в ікебані все теж повинно бути вільне. Рослини в композиції повинні мати такий вигляд, ніби вони продовжують життя в природних умовах.
ПЕРЕД БИТВАМИ ЗАСПОКОЮВАЛИСЯ ІКЕБАНОЮ
— Під час нещодавньої демонстрації ікебани в Києві казали, що вази використовують лише японські. У чому особливість ваз для ікебани?
— В ікебані використовують не лише керамічні, а й бронзові вази, з якими може працювати лише людина з відповідним дипломом. Коли наші учні отримують такі, надходить ліцензія на використання певної вази. Початківець не має права використовувати вази, доступні професорові. Він просто не знає, що з ними робити.
Щодо керамічних ваз — в Японії взагалі дуже гарна кераміка. Є вази і для вільної, і для класичних форм ікебани — останні строгіші. Будь-яку керамічну вазу, виготовлену в Японії, можна повторити, наприклад, в Україні. Краще саме повторити, ніж придумати самому, тому що тут у людей інше сприйняття краси. У Японії ваза для класичної форми, як правило, широка вгорі і з дуже маленьким дном, тому що вважається, що краса має бути нестійкою. Інакше — нецікаво. У Японії люблять асиметричні нестійкі композиції. Має бути стан, ніби людина стоїть на краю прірви, ніби ще один крок і — падіння. Тому вази виготовляють з маленьким вузьким дном. Скільки разів я замовляла вази нашим керамістам — вони завжди прагнуть зробити низ ширшим, щоб ваза не перекинулася. Прагнуть до стійкості — така наша психологія.
— Де у світі, окрім Японії, існують сильні школи ікебани?
— Гадаю, не можна виокремити найвідоміші. По всьому світу існує близько 30 філій Ікенобо. В Америці, напевно, найбільша. Головний її офіс розташований у Сан-Франциско, але відділення є і в інших містах. Філії Ікенобо є в Китаї, Тайвані, Німеччині, Англії, Австрії, Італії, Франції.
— Ви регулярно приїжджаєте до київського відділення Ікенобо з часу його появи 1999 року. Що назвете основними його досягненнями?
— Зараз я приїжджаю до Києва приблизно раз на один-два місяці, ми проводимо виставки, демонстрації, заняття з учнями. Мені подобається, що люди тут освічені й духовні. Це видно з робіт.
У нас немає традиції, як у Японії, коли дівчаток перед заміжжям обов’язково навчають якихось мистецтв — ікебани, чайної церемонії. Сучасні японки не так серйозно цим займаються, але все одно перед заміжжям прагнуть пройти якісь прискорені курси, щоб все ж таки отримати диплом. В Україні люди займаються ікебаною з любові до мистецтва. Диплом особливо нікому не покажеш, це роблять просто тому, що люблять ікебану.
— Наскільки дотичні до мистецтва ікебани чоловіки?
— В Японії ікебаною саме й займаються найбільше чоловіки. Приблизно до XVII століття жінок взагалі не допускали до цього мистецтва, оскільки робили великі композиції, як рікка, де потрібна чоловіча сила. Якщо зараз можна використовувати дріт, загнути ним гілку, то тоді цього не було, технологія була складною. Жінка просто фізично не могла таке зробити.
Приблизно до XVII століття ікебаною займалися лише сегуни (військові правителі. — Авт.). Вирушаючи на війну, ікебаною вони ніби заспокоювали душу: робили композиції, входили в медитативний стан і потім йшли воювати. У XVIIІ столітті з’явився новий стиль, сьока — в ньому композиції не такі об’ємні і складні, призначені для токономи, ніші в японському будинку. Тоді захоплення ікебаною стало масовішим явищем.
Зараз більшість професорів, які задають тон в ікебані, — чоловіки. Жінок в ікебані багато, але провідні фахівці здебільшого чоловіки. Президентство в Ікенобо передається нащадкам по чоловічій лінії. Тобто наступним президентом школи має стати син нинішнього. Досі цієї традиції дотримувалися, а нинішній, 45-й, президент Ікенобо — Сена Ея має лише двох доньок. І триває суперечка про те, чи варто жінку робити президентом школи чи, можливо, це буде онук нинішнього президента.
«ЛЮБЛЮ, КОЛИ КВІТКА МАЄ ГЛИБИНУ»
— Що зараз модно в ікебані?
— Здебільшого мода стосується вільного стилю. Були різні періоди, коли, приміром, була популярною тема космосу. Що з’являється в моді взагалі — в інтер’єрі, одязі — те проявляється і в ікебані. Зараз навіть у вільному стилі модна натуральність. Не потрібно мучити рослину, потрібно використовувати її натуральну красу, натуральні вигини.
— В одному з інтерв’ю ви казали, що ікебана — це розкриття індивідуальності рослин. Як відрізняються, умовно, характери рослин?
— Людина виготовляє одяг з огляду на свою індивідуальність. Так і з кольорами — виникають якісь схожі вібрації. Я точно знаю, хто які квіти принесе на заняття. Комусь можуть сподобатися яскраво-червоні амариліси, а інший не зможе до них навіть підійти. Хтось любить польові квіти, наприклад, цикорій. Але немає такого, що це правильно, а це — ні. Людина взяла велику яскраво-червону квітку, знає, що з нею робити, і створює гармонійну роботу. Так само і той, хто обрав польові квіти.
— А з якими кольорами комфортно працювати вам?
— Складно сказати. Мені дуже до вподоби японський дзвіночок кікьо. У наших дзвіночків на одній гілочці багато квіток, а в Японії — одна квітка на тоненькій-тоненькій ніжці, вона фіалково-синього кольору, гарно обкреслені пелюстки, і вона має глибину: ззовні вона світло-блакитна, а всередині темніша, колір насиченіший. Люблю, коли квітка має другий план. Ось гербери пласкі, уся краса ззовні, а та має глибину. І люди такі мені подобаються.