Треба сміливо мріяти!
Читачі та партнери «Дня» — унікальні. Вони чи не щодня дивують колектив редакції своїми думками, цікавими ідеями, зворушливими листами та творчістю: так, як, наприклад, Ганна Григорович із міста Українка, що на Київщині, яка мало того, що дісталася до мера з проханням передплатити для бібліотек міста газету, так ще й надіслала до редакції непідробне свідчення своєї читацької любові — вишиту карту проектів «Дня», яку ми публікували у новорічному номері.
А у грудні минулого року наші друзі та партнери створили унікальний для українського ринку ЗМІ прецедент — читач вирішив підтримати газету, яку він передплачує й читає, об’єднавшись разом з однодумцями у спеціальний Фонд (детальніше — див. «День» від 7 грудня 2012 року). Для творчого колективу — це надзвичайно важливо відчувати такий зворотній зв’язок. Бачити, що за те, що ти робиш, у що вкладаєш сили, твій читач не лише голосує гаманцем, а й особисто хоче бути причетним до справи, підтримати «понад норму», підставити, по можливості, друге плече.
Тож редакція «Дня» без вагань прийняла запрошення на першу зустріч Фонду — «День» весняний», яка відбулася минулої п’ятниці в його «оселі» — історичному дворику на Андріївському узвозі.
«Я хочу подякувати всім, хто причетний до всіх наших справ, і Миколі Гриценку за його готовність, тому що це ідея, яка витала і яку минулого року висловила Ірина Михайлівна Ключковська, сказавши буквально так: «Газета «День» 16 років багато робить для суспільства, чи не час уже суспільству зробити щось для газети «День»?» Але, звісно, від цих побажань до готовності це організовувати, вміти це робити є шлях. Тому я бажаю Фонду успіху й вірю в те, що це буде дуже гарним прикладом для багатьох. Вкотре підтверджується, що якщо хтось чогось сильно хоче, це обов’язково здійсниться. Якщо б ми не хотіли цього здійснити щиро, нам би ніхто не повірив, ніхто не пішов би нам назустріч, не дав на це гроші. Це переконаність, яка передається іншим людям. Звісно, газета не може лише зі своїх можливостей видавати книжки, робити фотовиставки», — відзначила головний редактор «Дня» Лариса Івшина.
«Газета стартувала в 1996 році. Ми тоді говорили: ми — газета для громадянського суспільства, нам говорили: ні, ви створені для того, щоб президентом став Марчук. На що ми відповідали: так, добре було б, але все одно треба, щоб було громадянське суспільство, — розповідає про фундамент видання, яке надихнуло його прихильників на безпрецедентний в історії українських ЗМІ крок, головний редактор «Дня». — Після драматичних виборів 1999 року, коли той шанс, який міг відбутися, не відбувся, я прийшла в редакцію, де вже не було половини колективу, і сказала: ми будемо займатися суспільством. Всі мені сказали: що ви говорите? У вас немає перспективи, невідомо, що взагалі з вами далі буде, а у вас якісь маніакальні сюжети, наполеонівські плани займатися суспільством. Сказали б: собою займіться. Але в тому й річ — треба ставити надзавдання. Коли все дуже погано, немає грошей і немає нічого, треба ставити надвисоку планку. З 1999 року почався новий етап розвитку газети — з проектами, книжками, новим колом авторів, яким я безмежно вдячна».
«Наша газета повинна була б мати мільйонні тиражі. Я не вірю, що в Україні так мало розумних людей. Я думаю, що, по-перше, ми не до всіх розумних дісталися, по-друге, не всі розумні легкі на підйом», — жартома зауважила Лариса Івшина Миколі Гриценку, який відкривав зустріч словами: «День» — газета для розумних людей».
А от Фонд без жартів вирішив підставити редакції в цій справі своє плече і допомогти їй достукатись у кожні двері, за якими є розумні українці, й таки сплести ту живу «мережу мереж» громадянського суспільства, на яку вже 16 років працює «День».
А «День» весняний», як напівжартома відзначив голова наглядової ради Фонду сприяння ініціативам газети «День» Володимир Панченко, — це «перший підхід до штанги». І те, як він легко і весело дався, беззаперечно переконує, що вже скоро Фонду вдасться «накачати м’язи» на тому міцному хребті, який його утворив.
ІСТОРІЯ ВАРВАРИ...
Постійний читач сайта «Дня» та користувач «Фейсбук»-сторінки, очевидно, на цю частину тексту про «День» весняний» чекав чи не найбільше. Адже в фоторепортажі ми анонсували, що «присутні стали свідками справжнього голлівудського сюжету — довкола анонсованого на початку зустрічі розіграшу квитка «Київ — Париж — Київ«». Сподіваємося, що ваш інтерес не вщух, а навпаки загострився.
Отож, нагадуємо, як анонсувалося на сайті, «День» весняний» того погідного вечора зробив щасливою одну дуже близьку «Дню» людину. І сюжет був справді голлівудським.
Коли настав час розігрувати подарунок вечора — авіаквиток «Київ — Париж — Київ», господиня дворика та генеральний спонсор аукціону Тетяна Юркова разом із помічником внесли маленький прозорий акваріум. Саме в нього кожен, хто прийшов на зустріч, заздалегідь поклав свою візитівку. Тож на дні акваріума тісно «залягло» чимало «золотих рибок», які могли ощасливити поїздкою того, чиє ім’я було написано на них. Упіймати за хвоста одну з них доручили наймолодшій гості — Варварі. Тут ми дозволимо собі невеличкий відступ і нагадаємо, що четвертокласниця Варя Васильєва (як «День» уже повідомляв у № 44 від 12 березня цього року) стала першою українською учасницею Міжнародного конкурсу Bravo і виборола перемогу в своїй віковій групі — серед найменших учасників (до 10 років). Але її шлях до участі в музичному змаганні був аж ніяк не простим. Юній скрипальці фінансово допомогла компанія «Миронівський хлібопродукт», до якої звернувся «День». На «Дні» весняному» юна «зірочка» захопила присутніх виконанням етюду Мазаса № 25, а потім на біс виконала ще й фрагмент третьої частини концерту № 9 Лучано Беріо. Так от, дівчинка сміливо запустила маленьку ручку, і десь зсередини, з-поміж усіх візитівок витягнула «щасливу». «Євген Марчук», — несміливо прочитала Варвара. Дворик зааплодував. А Євген Кирилович, хоча й був спантеличений цією несподіваною усмішкою «фортуни», не розгубився: «Я дарую свій виграш цій маленькій талановитій дівчинці». Дворик вибухнув аплодисментами. «Голлівудський сюжет. Щаслива рука з одного боку і добра душа з іншого», — по-режисерськи з посмішкою відзначила головний редактор «Дня».
Мабуть, зазирнувши в той момент у Варварині очі, можна було побачити верхівку Ейфелевої вежі. А з очей її мами градом покотилися сльози. «Учора Варя готувалася до іспиту (Державну підсумкову атестацію з української мови дівчинка склала саме в день виступу на «Дні» весняному»), і одна із запропонованих тем письмової роботи — «Як ти мрієш провести канікули?» Вже глупа ніч, дитина до мене приходить і говорить: «Мамо, можна я напишу, що я мрію поїхати до Парижа? Я знаю, що цього не буде, але я мрію. Можна я це напишу?» Кажу: «Добре, пиши», — пояснила свою особливо зворушливу реакцію пані Юлія.
Треба сміливо мріяти!