«Рецепт – інтелектуальний патріотизм»

Попри те що відкриття Фотовиставки у «Львівській політехніці» відбулося тиждень тому, цікавість до 150 світлин — переможців Міжнародного конкурсу «Дня»-2013, представлених в експозиції, щоразу більшає. Про це журналістові видання повідомили працівники «ЛП» і навіть «поскаржилися», що не можуть зачинити о 18.00 приміщення, бо «люди йдуть і йдуть! Переаншлаг!»

Переаншлаг і в скриньках для голосування за найкращий знімок, і у Книзі відгуків, де домінує слово «Дякую!» — «за... враження, чуттєвість, дотепність, ліризм, відвертість, правду, вдало схоплену мить, оптимізм...». І за те, «що ви є!»

За приблизними підрахунками, щодня Фотовиставку відвідують майже  півтисячі городян.

Нагадаємо, що минулої п’ятниці у рамках перебування «Дня» у місті Лева відбувся круглий стіл «Модернізація національного характеру» в Національному університеті «Львівська політехніка» за участі головного редактора газети Лариси Івшиної,  стартувала акція «Розумний Великодній кошик», а також було започатковано оригінальний проект «Газета «День» — до кави».

— Із власного досвіду знаю, як це важливо, коли на життєвому шляху зустрічаються люди, які впливають на формування твого світогляду, — говорить координатор Днів «Дня» у Львові, велика приятелька і симпатик газети, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» Ірина КЛЮЧКОВСЬКА. — Я мала велике щастя зустріти таких людей. Тому мені дуже важливо, що наша молодь має можливість познайомитися з Ларисою Івшиною, на моє глибоке переконання, — унікальною особистістю. І не лише з нею — її дітищем, газетою «День», яка, вважаю,  є підручником з формування українського громадянина. Як жартувала Лариса Олексіївна на зустрічі, приїзд до Львова, до «Львівської політехніки», — як сезонне явище: «Весна настає, і газета «День» — з вами...» І це справді тішить, бо молодим людям знайти ту точку опори, яка дасть можливість вибудувати особисту систему цінностей — не лише як людини, а як громадянина України, важливо саме тепер. В Україні — черговий період незакінченої революції. Відбувся Майдан, але не відбулася зміна політичних еліт, не відбулося кардинальної зміни курсу нашої держави, а на додаток, маємо в особі Російської Федерації, нашого сусіда, — окупанта. Молодим людям дуже важко зорієнтуватися і відчути твердий грунт під ногами. Тому ця зустріч — вельми важлива для них. Мене, відверто кажучи, здивував широкий спектр тем, які порушували на круглому столі: питання практичної журналістики, адже їх ставили не журналісти — майбутні хіміки, менеджери, архітектори... Я вірю, що ця розмова стане добрим поштовхом для роздумів, для поступу, бо вони читають газету «День». А те, що вони її читають,  ми також пересвідчилися на круглому столі, адже студенти оперували даними, що їх могли прочитати тільки у «Дні». Я справді вважаю, що газета дає фантастичну міцну зброю, якої нам усім зараз дуже бракує — це знання, найбільший, найцінніший капітал людини...»

Пропонуємо читачам найцікавіші фрагменти розмови Лариси Івшиної із львів’янами. Нагадаємо, повну відеоверсію круглого столу «Модернізація національного характеру» можна переглянути на сайті «Дня» www.day.kiev.ua.

«Я не втомлююся повторювати, що неперевершена львівська атмосфера, з її прекрасною архітектурою та творчою аурою, стимулює до того, щоб Україна була успішною, — зазначила у вступному слові Лариса Івшина. — І ця атмосфера повинна поширюватися на інші міста, де архітектура простіша, де вона «вирівнює мізки». Стандарт не сприяє розвиткові... А Львів, із його симфонією і багатством деталей, заохочує бути цікавими та різноманітними, любити це і водночас вміти згрупуватися навколо головного».

Питання, що їх ставили головному редакторові «Дня», стосувалися, зокрема, журналістських розслідувань як жанру, загалом інформаційної політики ЗМІ, інтернет-журналістики, але найбільше присутніх цікавило, що потрібно українцям, щоб збудувати сильну європейську Україну?

«ТРЕБА МОДЕРНІЗУВАТИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР»

«Стоїмо перед новим завданням, — вважає Лариса Івшина. — Ідентичність — це дуже важливо, але зараз ми повинні говорити про модернізацію національного характеру. Можливо, сама постановка питання спричинить багато запитань: що в нашому характері архаїчного? Багато хто взагалі говорить, що ми — найкращі (і це справедливо)... Але водночас у нас є щось таке, яке дуже мало співставне з практичними навичками. Здається, можемо зробити неймовірне, але часто нам не вистачає чогось, щоб зробити просте. Можливо, просто побудувати державу «під ключ» — за тими рецептами, що напрацьовані у світі. Але нам це — нецікаво. Нам треба робити щось дуже і дуже складне — геройські вчинки. Чи є тут парадокс? Чи є тут проблема?..

ЛАРИСА ІВШИНА: «ЧАСТО ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЛЮБИТИ, ТРЕБА ЗНАТИ. А ЩОБ ЗНАТИ — ТРЕБА ЧИТАТИ. ЗОКРЕМА — ГАЗЕТУ «День»

Можемо бути фантастичними в тому, що є для нас найдорожчим, найважливішим, але чи навчимося бути простішими, прагматичними, раціональними у тому, що стосується побудови речей інституційних? І так перейняти досвід інших країн, щоб це не завадило нашій унікальності та фантастичності, але допомогло стати практичними, конкурентними, успішними і багатими. Бо можемо бути фантастичними і вічно бідними... Успішна Японія, не маючи великих ресурсів, після поразки у Другій світовій війні зробила надзусилля. І японці не соромляться проводити загальнонаціональні дискусії і обговорювати: чи правильно розвивається національний характер? Які риси йому заважають? Які риси позитивні і що треба зміцнювати? Мені здається, що для молодих людей в Україні надзвичайно важливо провести навіть у себе в групах, на своєму рівні, таке обговорення. Що не так у нашому національному характері?»

ПРО «ОСОБЛИВІ ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ»

Л. І.: — Недавно я була в ефірі однієї радіостанції, і мене із тонким натяком запитали: «Ви добре поінформовані... А які, пані Ларисо, у вас особливі джерела інформації, що ви все так знаєте, передбачаєте наперед?» Я їх трохи, мабуть, засмутила, тому що назвала своїми джерелами Івана Лисяка-Рудницького, Євгена Маланюка, Шевельова...  Шкода, що в нашій журналістиці це не стало брендом і трендом... На мою думку, це обов’язкова умова, і журналістика, яка не оперує цими прізвищами, мені нецікава!

У нас перекошена система координат, бо не вивчаємо свого. У нас часто говорять тільки про Ганді та Манделу. Але досвід Євгена Грицяка для нас навіть більш актуальний. Не вивчаємо історію ГУЛАГу,  не вивчаємо Норильське повстання, завдяки якому впав Радянський Союз. Це ж лідери Норильського повстання — такі як Євген Грицяк та інші — розхитали СРСР у таборах. Після повстань не було вже тої сили сталінізму. Хрущов навіть після цього виступив на ХХ з’їзді і виголосив промову, що потрясла тодішнє суспільство, — «Про культ особи Сталіна». Більшість українського суспільства і журналістів це проскочили «через кому»...  Відтак не встигли отримати надзвичайно могутнє щеплення, яке потрібно було зробити основою викладання всіх суспільних дисциплін... І коли я приходила, наприклад, у свій рідний Інститут журналістики в Києві, то багато років поспіль ставила запитання: «Для якої країни ви готуєте журналістів?» І це питання стоїть дуже актуально у прикладній площині сьогодні. Тому що якби було взято курс на те, що Україна стане країною Євросоюзу, або такою, що буде повністю незалежною від Росії, повірте, вся наша імунна система мала б бути натренована на те, щоб з нами ніколи не сталося того, що стало можливим 2013—2014-го. Щоб у нас не було у мирний час таких жертв, і щоб ми не втратили частину території. Росія зараз дихає неосталінізмом, це нікуди від неї не пішло. А ми цього не вчили і дітей своїх не навчили. І коли нині розпалюється інформаційна війна, у багатьох випадках наші ЗМІ абсолютно безпорадні. Вони нічого з цих обов’язкових речей не знають. Тому на нашому сайті в рубриці «ТОP книг» є книжка Євгена Грицяка «Короткий запис спогадів: Норильське повстання, після повстання».

ПРО ВМІННЯ ПРАВИЛЬНО РОЗСТАВЛЯТИ АКЦЕНТИ

Л. І.: — Я часто цитую Кіплінга: «Треба бути готовим». Наведу приклад оточеного недружніми країнами Ізраїлю, котрий навчився жити так, що кожен його  громадянин — це людина-фортеця, оснащена знаннями, вміннями  розрізняти якісну інформацію. А в нас? «Прохідний двір»! І з вини політиків, зокрема.  Журналістика не може цього здолати, але може ставити до обговорення теми, розставляти акценти, ставити планки й  думати, як це робити. «День» все це робив. І кого міг, готував... Ми діяли, фактично, як партизанський загін. Інша справа, коли ти це робиш, а держава моментально орієнтує виші — «будь ласка, візьміть спецкурс», наприклад, Джеймса Мейса, який писав блискучі тексти для газети «День»... Адже тепер ми бачимо, що наші території зі сходу та півдня — реально вражені, постгеноцидні. А їх не лікували, їм не допомагали. Люди не хотіли, щоби їхні діти виросли українцями, бо за українство вбивали. І через те ця тема в Донецьку, Луганську є такою болючою....  Докоряти східнякам за це не можна, бо це дуже тяжка рана. Але як відтворити, як наростити там, на сході, Україну? Це — як у реставраторів, котрі працюють над втраченим давнім полотном: потрібна тривала, копітка відновлювальна робота. Один із моїх знайомих працював із Холмською іконою десять років! Особисто — сам на сам! Тобто це делікатна робота, духовна праця, яка потрібна для того, щоб загоїти рани. Необхідна інтелектуальна праця, яка б запалювала людей. І вона не може видаватися нудною, нецікавою... Інтелектуальний патріотизм робить чудеса. Рецепт простий, але праця важка.

ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР «Дня» ЗАЗНАЧИЛА, ЩО ВІДДАЄ ПЕРЕВАГУ У СПІЛКУВАННІ «МОЛОДИМ ЛЮДЯМ РІЗНОГО ВІКУ». НА ФОТО: ДРУЗІ Й ЧИТАЧІ «Дня» — (ЗЛІВА НАПРАВО) РЕКТОР НУ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА» ПРОФЕСОР ЮРІЙ БОБАЛО, РЕКТОР НАЦІОНАЛЬНОГО ЛІСОТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ УКРАЇНИ, ПРОФЕСОР ЮРІЙ ТУНИЦЯ ТА ЛАУРЕАТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, ПИСЬМЕННИК І ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ РОМАН ЛУБКІВСЬКИЙ

Я напередодні усіх подій говорила, що ми стоїмо на порозі великого щастя любити свою країну. І мені здається, що цей момент настав — він, коли у проблемах, виявляється гострішим. Але часто для того, щоб любити, треба знати, а щоб знати — треба читати.   Зокрема — газету «День».

ПРО ЗАХИСТ ОСОБИСТОГО ПРОСТОРУ

Останнім запитання головному редакторові «Дня» поставив студент Інституту архітектури «ЛП» Володимир Цапук, згадавши принагідно матеріали про село Левки (перша публікація «Сорок пенсіонерів села Левки кинули виклик Руїні», вийшла у «Дні» №66 від 14 квітня 2011. — Ред.), жителі якого заклали парк. Нагадаємо, що в статті йшлося про ініціативу селян, котру майбутній архітектор порівняв із самоорганізацією Майдану. Він запитав, що потрібно українцям, щоб без гасел політиків чи «манни небесної від держави» полюбити її «до глибини свого гаманця» й спільно будувати свій дім — Україну?

— Нам бракує мільйонів таких читачів, як ви, — відповіла Володимирові Лариса Олексіївна. — У мене є «скриня скарбів», і серед них — сюжет із селом Левки, що на Чернігівщині... Селяни, а їх там — всього-на-всього двадцять дворів, сказали: «Ми не хочемо доживати». Власними силами вони створили ландшафтний парк, і, як тільки пенсіонери це зробили, життя змінилося: почали повертатися діти, село почало зростати... Потрібно встановити у себе ці стандарти і більше показувати саме цих людей і таку їхню діяльність. І вона поступово набиратиме обертів і покаже, що є критерієм. Зараз наш простір захаращений. Це викривлює свідомість, не показує людям картини своєї країни, уявлення цінності тих людей, які роблять такі вчинки. Структура нашого новинного і телевізійного простору дезорієнтує і найбільш підготовлених. Можна довго щось змінювати, але змінити «картинку» — насамперед. Треба боротися за чіткість того, хто і чи заслужено на першій позиції. Світло має відтісняти темряву на узбіччя, а не навпаки.

«Я ЧАСТО ЗВЕРТАЮСЯ ДО ГАЗЕТИ «День», КОЛИ ШУКАЮ ПОТРІБНУ ІНФОРМАЦІЮ», — ЗАЗНАЧИЛА СТУДЕНТКА-МІЖНАРОДНИЦЯ «ЛЬВІВСЬКОЇ ПОЛІТЕХНІКИ» НАТАЛЯ ЖИВИЦЬКА

І ще про самоорганізацію. Саме проти сили незалежного українського характеру Сталін застосував голод. Адже в історії нашої самоорганізації — хутір, поле, храм, воїн та господиня. Необхідне відродження і культивація цього характеру, цікавий його показ. Насамкінець один епізод із мого дитинства. Він мене дуже вразив. Я з Волині, і попри всі проблеми, які пережив цей край, у якихось правильних пропорціях характери залишились не травмованими. Моя бабуся розповідала: у нас завжди на хвіртках були спеціальні залізні пластини і клямки. Коли приходив поліцейський, він мав клямкою постукати об цю пластину. Бо якби він переступив за хвіртку і пішов до хати, то сусіди могли б подумати, що у господині проблеми з законом. Так було до 1939 року. А тепер уявіть собі східні, південні, центральні наші землі, де все вже по кілька разів було зруйновано. Коли говорив «товариш маузер», без розбору, без приватної власності, без охорони цієї тонкої сфери — особистого простору. Це мій світ, і ніхто не має права на нього. Там, де це вціліло, можна нарощувати, розвивати. А там, де ні, треба складати по-новому на основі самоповаги, права, захисту, оберігати ці «території» від держави. Це можливо. Але громадяни повинні бути до цього готовими. Якщо ж не готові, а беруть на себе великі амбіції, і тоді з цього виходить велика поразка, — це неадекватність, неправильна самооцінка. І тоді тут непочатий край роботи.

ВРАЖЕННЯ

Станіслав ОХРИМЧУК, студент 3-го року навчання Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка»:

— Я вже кілька років читаю газету «День» і, як і багато моїх знайомих, вважаю її справді джерелом оперативної, а головне — живої інформації. Звичайно, у світлі останніх подій мене переважно цікавлять матеріали про політику. Сьогодні Україна переживає важкі часи, і всі ми переймаємося долею своєї країни... Природно, що хочемо бути обізнаними про події, що відбуваються у державі, а особливо нам цікаві очевидці цих подій, наприклад, військовослужбовці, що були в Криму, і дуже допомагає мені та моїм друзям у цьому газета «День». Тому коли випала нагода поспілкуватися з головним редактором газети «День», ми, звичайно ж, не оминули цієї події. Особливо мені було цікаво послухати міркування Лариси Олексіївни Івшиної щодо інформаційної війни проти України.  

Роман ЛУБКІВСЬКИЙ, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка, письменник, громадський діяч:

— Я  вже не вперше на Фотовиставці «Дня». І мені здається, що ми маємо щось більше, ніж споглядання певних пейзажів, облич чи побутових подробиць. Ми дійсно бачимо прикмети сучасного часу, який раніше десь ховався від того, хто знімав. Тішуся, що є дуже гарні фотографії, дотепні, точні... Але зараз думаю про інше — про оптику загального характеру. Маю на увазі слова Лариси Івшиної про те, що, очевидно, зараз формується такий процес, який вимагає дуже багатьох зусиль, але ці кадри вже прочитуються в окремих подіях, окремих епізодах, окремих настроях — то трагічних, то веселих, то печальних, то розважливих...  Змінюється наша країна, наше суспільство. На арену, якщо говорити образно, виходять різні лицедії, але на цю арену також виходить нова сила — молодість, вміння бачити себе в контексті світової проблематики, вміння захистити себе, свою національну, людську гідність. Я думаю, що виставка газети «День» і ця оптика «Дня» — дуже важлива з точки зору розуміння, що, наприклад, Львів, до якого «День» справді небайдужий, дає для «Дня» і що дає «День» для Львова. Львів для «Дня» дає також тематику, певні інтелектуальні зусилля, посили. І мені здається, що наша загальна львівська ситуація — не досконала. Але «День» кристалізує ці зусилля — інтелектуальні, політичні, громадські — під знаком справедливості, під знаком моралі.

Ірина ПОДОЛЯК, начальник управління культури Львівської міської ради:

— Газета «День» у місті Лева з усіма проектами, які вона реалізує, завжди бажаний гість, позаяк є взірцем таких понять, як журналістська честь та журналістська відповідальність. Приємно зазначити, що «День» є надійним партнером усіх проектів, які відбуваються у Львові. Дякуємо «Дню» за активну роботу не тільки в Києві, а й у регіонах. Маю зазначити те, що вирізняє «День» серед інших газет: видання знає і цінує вагу поняття «інтелектуальний продукт». Львівська міська рада сердечно дякує «Дню» за всю роботу, яку він проводить.

Оксана ЮРИНЕЦЬ, депутат Львівської обласної ради:

— Я дякую «Дню» за любов до України, за любов до читачів, за те, що ви даєте нам інтелектуальну зброю у своїй Бібліотеці, яка завжди потрібна, але особливо — зараз. Бажаю «Дню» такого успіху і надалі. Доносьте до нас те, що ви дуже вдало вибираєте  з минулого, у такий спосіб наближаючи майбутнє. Ще раз дякую вам, тому що через ваші очі ми можемо бачити наше майбутнє і головне — зробити правильний вибір.

Роман ЯЦІВ, історик мистецтва, професор, проректор Львівської національної академії мистецтв:

— Я відстежую Фотовиставки «Дня» вже кілька років, але, крім того, завжди маю приємність переглянути світлини на сторінках газети. Справді захоплююся здатністю редакції  подавати надзвичайно цілісний і різнобічний образ світу, в тому числі — України. Виставка «Дня» цього року має свої особливості, тому що в ній домінують больові точки нашого суспільного буття, які всіх зачепили за живе, і, звичайно, драматичного, трагічного — дуже й дуже багато. Безсумнівно, що представлені ті сюжети, котрі потрясають, вражають і викликають такі рефлексії в кожної людини. Як на мене, ця частина експозиції, де представлені світлини з Євромайдану, — спрацьовує надзвичайно глибоко і чуттєвим, і мистецьким факторами, тому що, як я зрозумів, відбір світлин був дуже прискіпливим. Інший матеріал, котрий представлений на виставці, вражає не менше, тому що дає змогу побачити розмаїття того життєвого плину, з яким ідентифікується сучасна України, її прагнення, сподівання, болі, піднесення, важкі моменти... Мені важко оперативно сформулювати всі свої думки щодо Фотовиставки «Дня» — хочу ще і ще раз її оглянути... Наразі можу сказати, що в ній є дуже багато окреслень характерології народу в різних площинах, у тому числі — політичній, ліричній, з певним гумором, що для українців теж завжди було властиво. Зрештою можу сказати: дуже добре, що кожного року подається контекст Міжнародного конкурсу «Дня», що можна побачити ключові сюжети з попередніх виставок, роботи, відзначені нагородами, і порівняти, наскільки змінюється українство, погляд сучасної людини на ті чи інші питання. Газета «День» такою формою діалогу з суспільством дає йому дуже важливий акцент, що ми були, є й будемо — як нація, спільнота, як сукупність дуже цікавих, різноманітних людей, і коли на цьому акцентується, то це вже той оптимізм і та перспектива, яка дуже потрібна кожному українцеві. І тому ця виставка для мене, попри всі больові точки у сьогоднішньому суспільстві, є, перш за все, наскрізь оптимістичною.  

Богдан МОРКЛЯНИК, проректор з науково-педагогічної роботи та соціального розвитку Національного університету «Львівська політехніка»:

— Важливо, що Фотовиставка «Дня», як мовиться, — на вістрі подій, бо багато із привезених до політехніки світлин присвячено темі Майдану. Я особисто переживав Майдан, і тепер фотографії «Дня» відживляють емоції... Загалом про газету «День» можу сказати, що це — сучасна газета, і я завжди на цьому наголошую, бо відслідковує і коментує всі важливі події, розставляє дуже гарні акценти, добре підсилюючи головне, а це — ті сподівання, які суспільство виставляє перед владою, перед самим собою, зрештою — перед сьогоднішнім світом.

Наталя ЖИВИЦЬКА, студентка 3-го року навчання факультету міжнародних відносин Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка»:

— Зустріч із Ларисою Олексіївною мені дуже сподобалася, бо вона була цікавою, актуальною і жвавою. Ми з подругою навіть не встигли поставити свої запитання. Але Лариса Олексіївна багато в чому на них відповіла, зокрема, коли говорила про інформаційну війну. Ще мені дуже сподобалося, що Лариса Олексіївна наводила приклади зі свого життя, розмова виявилась дуже жвавою, студенти ставили цікаві запитання. Взагалі я часто звертаюся до газети «День», коли шукаю потрібну мені інформацію. Фотовиставки ще не бачила, але обов’язково відвідаю.

Ярослав НАЗАР, студент факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка, співкоординатор «Дискусійного клубу»:

— Розмова за круглим столом у «Львівській політехніці» була потрібна давно. Не вистачало якісного аналізу тих подій, що відбуваються в Україні, зокрема з інформаційною війною, яка триває вже не перший місяць. Відчувалась потреба почути не сухий факт, який, здебільшого, наводить паніку, а аналіз, щоби зрозуміти ті чи інші виклики, які вимальовуються на горизонті. Як завжди, розмова з Ларисою Івшиною хоч і тривала майже три години, але пролетіла для кожного, і для мене зокрема, напрочуд швидко. Звісно, легко не було. Розмова постійно тримала в напруженому стані думання, осмислення того чи іншого елементу дискусії. Було виснажливо, але поживно для власного світогляду.

Не можу не згадати і про Фотовиставку газети «День». Я вже вдруге побував на ній у «Львівській політехніці». Вражень дуже багато, і лише позитивних. Дуже цікаві фотороботи, особливо запам’яталися світлини про Майдан. Це просто неймовірні відчуття, коли переглядаєш ці світлини і згадуєш все, що відбувалося тоді. Дякую «Дню» за таку порцію вражень.

Володимир ЗАЛУЦЬКИЙ, керівник відділу молодіжної політики та питань соціального розвитку Національного університету «Львівська політехніка»:

— Передусім, маю сказати про те, що ми чекаємо на Фотовиставку «Дня» кожної весни... Експозиція завжди вражає, але найбільше цього разу вразила тим, що відображає гострі події в Україні. Світлини з Майдану можна навіть не коментувати — кожен кадр промовляє сам за себе, вловлені миті впливають не тільки на розум — на серце людини. А загалом можу сказати про виставку, що вона вдала і різноманітна — як і завжди. Тут вам і економіка, і політика, і соціум — весілля і святкування Різдва Христового... Словом, все наше життя. Попередньо домовлялися, що виставка перебуватиме у Політехніці до 30 квітня, але проситимемо головного редактора «Дня» продовжити термін експонування, бо бачимо, як люди, відвідавши виставку, просто звідси перетелефоновують друзям і знайомим, повідомляючи, що «це треба побачити»...