«Тролi»: небезпечна спокуса, або у чому правий посол Пайєтт?

Дні «Дня» в Харкові продемонстрували великий запит харків’ян на свіжу і якісну журналістику. На жаль, системно протистояти інформаційній агресії Росії доводиться одиницям. Стандарти журналістики давно спотворені багатьма ЗМІ і, як наслідок, в момент відповідального виклику вони нічого не змогли запропонувати ніж взяти на озброєння такі саме «армії тролів». Тобто в інформаційній війні, де остовом має бути громадянська позиція, протидіяти довелось шаблонними, інерційними засобами.

Днями посол США в Україні Джефрі Пайєт заявив, що «є великою помилкою для української влади, для українських людей, створити фабрику тролів як Санкт-Петербург, фабрикуючи контрпропаганду в соціальних медіа. Це величезна помилка створити «Міністерство правди», яке намагається створити альтернативні історії. Це не шлях до перемоги на цьому інформаційному полі бою».

Єдиним і найбільш потужним засобом боротьби з російською пропагандою і «гібридною війною» Кремля є модернізація, європеїзація і демократизація. Враховуючи тиск російських ЗМІ, діяльність яких не обмежується стандартними джерелами інформації, але й активно впроваджується в інтернеті, існує природна спокуса самим перетворитись на пропагандистів, тобто стати подобою Росії в її методах.

Слова посла Пайєта можна сприймати саме як пас для всієї української журналістики, яка часто блукає в спотвореній системі координат більше обслуговуючи ніж дотримуючись принципових засад. В цьому і є рецепт спротиву нашестю окупаційних інформатак.

Газета «День» системно дотримується такого підходу, але нажаль це скоріше виняток із правил, адже державницькою політикою має займатись перш за все сама держава. Від керівництва мають іти відповідні імпульси по впровадженню національних координат. Прикладом того, як працює «День», які проекти реалізує газета, є наша остання поїздка до Харкова.

«ПОНАД ШІСТСОТ ХАРКІВ’ЯН УЖЕ ВІДВІДАЛИ ФОТОВИСТАВКУ ГАЗЕТИ «День»

Експозицію найкращих світлин міжнародного фотоконкурсу «Дня»-2015 у Центрі сучасного мистецтва «ЄрміловЦентр» Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна відкрили його директор Наталія Іванова, радник голови Харківської облдержадміністрації питань ЗМІ Вікторія Анапольська та редактор відділу політики «Дня» Іван Капсамун.

Дуже прикметно, що на відкриття експозиції більшість аудиторії становила щиро зацікавлена молодь. І це при тому, що в студентів тривають канікули! Також показово, що акція «Дня» привабила відвідувачів без будь-якої комерційної реклами, що зовсім не властиво для Харкова. Також серед відвідувачів виокремлювались представники мистецького середовища, зокрема прийшов дуже відомий харківський художник Вадим Петров. А інший художник — Олександр Маслов — шукав саме на фотовиставці «Дня»... натхнення. Він ходив і спеціально робив записи, шукав свої ідеї на представлених світлинах.

У ПРЕКРАСНОМУ ЦЕНТРІ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА «ЄРМІЛОВЦЕНТР» ХАРКІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМ. В. Н. КАРАЗІНА РОЗМІСТИЛОСЯ 170 НАЙКРАЩИХ РОБІТ ФОТОКОНКУРСУ «Дня»

Понад шістсот харків’ян уже відвідали фотовиставку газети «День» за перші вихідні її експонування в «ЄрміловЦентрі», а це відчутно більше, ніж зазвичай, розповідає директор Центру сучасного мистецтва Наталя Іванова. «Люди приходять дуже різні, це не тільки студенти вишів чи викладачі або діячі мистецтва. Приходять дуже різні харків’яни — молоді і літні. Вчора літні чоловік та жінка купили дві книжки з проектів «Дня» і дуже шкодували, що не потрапили на обговорення під час відкриття. Фотовиставка показує, що кожен може зробити світлину, кожен може поділитися своєю думкою, це нібито погляд зсередини суспільства. І реакція глядачів дуже позитивна».

«Я чекала на цю виставку вже давно, і не могла пропустити, — розповідає Альона Каверина, аспірант факультету соціології ХНУ ім. Каразіна. — Мене надзвичайно вразили фотографії. Вони нібито зроблені в одній тональності та за один період часу, але ж такі різні. Крім військових є несподівано мирні фото, мені запам’яталася «Дівчинка в полі», тварини. Майже на всіх фото незвичайна постановка кадру, різні техніки. Я сама захоплююся фотографією, бачу, що світлини високо професійні. Окремі фото для мене виявилися цікавіші за живопис, за художні твори, які зазвичай виставляють в «ЄрміловЦентрі». Більшість робіт схожі на окрему завершену історію чи символ, скажімо, коли воїн цілує свою зброю чи хрест».

«У цих роботах дуже багато почуттів. Ми тільки що обговорювали ці світлини, і зрозуміли, що дивимось на них, нібито це десь далеко, якась інша реальність, інший світ. Але ж це поряд! — додає історик, викладач кафедри медіа комунікацій ХНУ імені Каразіна Ігор Соломадин. — І важко повірити, що все це наше життя, сьогодення».

ДЛЯ РОЗУМІННЯ ТОГО, ЩО НАС ЧЕКАЄ В МАЙБУТНЬОМУ, ТРЕБА ПИЛЬНО ВДИВИТИСЯ В МИНУЛЕ. ХАРКІВ’ЯНИ МАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ ДО 12 ЛЮТОГО ОЗНАЙОМИТИСЯ З РОБОТАМИ ПРОВІДНИХ ФОТОХУДОЖНИКІВ КРАЇНИ

Нагадаємо, експозиція відкрита до 12 лютого за адресою пл. Свободи, 4 щодня з 12:00 до 20:00, крім понеділка, вхід вільний. Приходьте і голосуйте за фото, що вас вразило найбільше!

«МЕТА «Дня» — ВНУТРІШНЬО- УКРАЇНСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ»

Одразу після відкриття фотовиставки газети «День» в «ЄрміловЦентрі» був проведений круглий стіл, де презентували знакові книги, видані в 2015 році під патронатом головного редактора «Дня», які склали тематичний триптих новітньої історії України. Протягом майже двох годин харків’яни спілкувалися з авторами книг «Котел, або Справа без терміну давності» Іваном Капсамуном та «Я свідок. Записки з окупованого Луганська» Валентином Торбою. Також дізналися присутні і про третю книги «Катастрофа і тріумф: історії українських героїв».

Вела дискусію завідувачка кафедри журналістики ХНУ ім. Каразина Любов Хавкіна, яка зазначила, що представлені публіцистичні бестселери — вагомий внесок до збереження історичної пам’яті українського народу, його свідомості і самобутності. Іван Капсамун коротко розповів про основні видавничі проекти Бібліотеки газети «День». «Цей рік особливий — газета «День» відзначатиме своє 20-річчя, — наголошує Іван Капсамун. — І символічно, що перша презентація книг в цьому році відбувається саме в Харкові — місті на сході України, яке відбило російську гібридну агресію. Мета «Дня» — внутрішньо українська інтеграція». Проекти газети націлені на роботу з суспільством, пояснив автор, процитувавши слова головного редактора Лариси Івшиної, що в 1999 році, коли проходили президентські вибори, «був кандидат, але не було суспільства, а через п’ять років суспільство вже було готовим, але кандидат виявився неефективним».

КНИЖКОВІ НОВИНКИ «Дня» ВИКЛИКАЛИ НЕБУВАЛИЙ АЖІОТАЖ У ХАРКОВІ

Далі Іван Капсамун представив книгу «Котел», назва якої викликає болісну асоціацію із окремими військовими поразками 2014—2015 років, але насправді аналізує політичну ситуацію, яка склалася на сьогоднішній день в Україні, крізь призму «справи Гонгадзе-Подольського». «Перш ніж в нас відбулися Іловайський та Дебальцевський котли, в Україні були створені «політичні котли», які призвели до страшної трагедії — вбивства тисяч людей в результаті російської агресії та захоплення наших територій», — пояснив назву збірки автор.

На думку упорядника, глобальна мета Росії остаточно вирішити «українське питання», яке вони намагалися «закрити» протягом багатьох століть. «Але є і внутрішні причини нинішньої трагедії, — каже Іван Капсамун. — Те, що замовники в «справі Гонгадзе-Подольського» досі не покарані, свідчить, що два майдани лише похитнули систему, яку під час свого президентства заснував Леонід Кучма, але не зламали її. Якби були покарані вбивці Гонгадзе, то ми б не мали Небесну сотню та війну на сході». Окремо виступаючий наголосив, що журналістика також відповідальна за те, що відбувається в країні, — за тих політиків, яких вона виховала протягом багатьох років. «На прикладі «справи Гонгадзе-Подольського» це прекрасно видно», — каже Іван Капсамун.

Харківські читачі, яких вразив такий контекст подачі новітньої історії, почали розпитувати автора про подальші перспективи цієї справи, на що він висловив впевненість, що єдина можливість впливати — це громадський і журналістський тиск. «На сьогодні клан Кучми-Пінчука зберігає великий вплив на українську політику, відповідно, чекати від влади сприяння в розслідуванні цієї справи, на жаль, не доводиться, — пояснює Іван Капсамун. — В якості прикладу хочу навести вам слова екс-голови Апеляційного суду Києва Антона Чернушенка, який відкрито сказав, що отримував вказівки від Адміністрації Президента як проводити судовий процес щодо виконавця злочину — Олексія Пукача, зокрема, в ніякому разі на засідання не можна було запрошувати — навіть в якості свідків — Кучму і Литвина».

Після такого безрадісного аналізу, професор кафедри журналістики Ігор Михайлин запитав автора книги «Котел» про прогноз, який той бачить для України. «Вихід я бачу в суспільстві, бо це велика сила, на яку мають спиратися політики, — відповів гість. — Але вони роблять все, щоб суспільство не довіряло їм. Волонтери і військові стали тією новою суспільною силою, яка рано чи пізно вистрелить».

Харків’яни також цікавилися, чи стало запорукою громадського наступу те, що після Майдану деякі журналісти і громадські діячі стали активними учасниками політичного руху, чи це було ширмою, яка відволікає від важливих питань. Іван Капсамун сказав, що громадські активісти, замість того, щоб об’єднатися і піти на вибори разом, стали частиною різних політичних проектів, по суті — частиною системи, і програли ще на старті. Саме тому постмайданний парламент вийшов набагато слабкішим, ніж всі попередні. 

ПЕРШ НІЖ ПЕРЕЙТИ ДО БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ ПРЕЗЕНТАЦІЇ ОСТАННІХ КНИЖКОВИХ НОВИНОК «Дня», ЖУРНАЛІСТИ ГАЗЕТИ ПРЕДСТАВИЛИ ПОПЕРЕДНІ ІСТОРИЧНІ ТА ПУБЛІЦИСТИЧНІ НАДБАННЯ НАШОЇ БІБЛІОТЕКИ

Обговорення продовжив Валентин Торба, який презентував книгу «Свідок». Початок війни, коли в Луганську з’явилися «зелені чоловічки», автор бачив на власні очі. Можливість записати свідчення про етапи російського вторгнення на Донбасі стало для нього своєрідною «терапією», після втрати власного дому. Валентин Торба розповідав про «системну здачу державних об’єктів в Луганську», росіян зі зброєю, згадував синхронні хвилі проросійських «повстань» навесні 2014, які були очевидною російською спецоперацією. «Чи могли ми уявити, що до нас разом повернеться 37 та 41 рік? — запитував автор та згадував про страшні кроки в його під’їзді, коли «ополченці» йшли арештовувати його сусіда, про підступні обстріли житлових кварталів росіянами.

Проте автор зазначив, що «окупація Луганська і Донбаса почалася набагато раніше — в 1994 році, коли по місту розвісили проросійські гасла передвиборчої кампанії Кучми, бо він фактично відмовився від цієї території — ідеологічно,  політично». Валентин Торба назвав Мінськ-2 «трагічною історією нашої поразки»: «Фактично запущений алгоритм знищення нашої держави, бо за домовленостями ми повинні змінити свою Конституцію і провести вибори у окупантів! І тільки після цього нам обіцяють віддати контроль над кордоном, що є відвертою насмішкою над Україною». Автор також розповів, про вагони з вугіллям, що йдуть з Донбасу, в той час, коли звичайні люди стоять в безкінечних чергах на пропускних пунктах — безглуздих утвореннях, які не затримують терористів, але є відвертим знущанням над простим громадянам та запорукою корупції.

Найбільше Валентина Торбу розчулила дівчинка, яка розплакалась в залі «ЄрміловЦентру» перед фотографією волонтерів, бо її батько є волонтером, і вони всією родиною допомагають військовим. «Волонтери були тим фактором, якого не очікували ані Путін, ані наші керманичі, які в квітні 2014 року розповідали в Луганську то одне, то інше, і вводили жителів в оману», — сказав автор книги «Я свідок».

Більш за все харків’ян цікавила думка Валентина Торби щодо того, яким може бути сценарій подальшого розвитку подій на території Луганської та Донецької областей — про це запитував відомий харківський художник Вадим Петров. Валентин висловив думку, що одіозні персонажі Захарченко й Плотницький, які по суті є російськими клерками, будуть замінені на тих, хто не заплямований в крові, щоб змусити Україну провести вибори на окупованих територіях. Також луганчанин наголосив на тому, що необхідно боротися за повернення до України окупованих територій.  «Був такий міф, що Україна без Донбасу розквітне, стане заможною європейською державою. Але це виявилося фікцією, бо проблема не в Донбасі! Проблема в корупції, в кланово-олігархічній системі, — наголосив Валентин Торба. — Україна має берегти свої території і, перш за все, своїх громадян». 

Наприкінці обговорення до Валентина звернулася дівчина Марина з проханням розповісти про те, як діти в Луганську сприймають війну. Журналіст сказав, що це для нього найболючіша тема, бо він впевнений, що починати змінювати країну треба саме з дітей. І якраз в Луганську їх дуже потужно «обробляють», вони вже зображують символи квазіформування ЛНР, сприймають це фальшиве створення, як щось об’єктивно існуюче. «Це найстрашніше, що ми допустили», — наголосив Валентин Торба, подарувавши дівчинці свою книгу за найкраще питання в обговоренні.

«Я дуже хотіла мати цю книгу! Я просто щаслива», — поділилася враженнями розчулена Марина, учениця 11 класу. Харків’янка розповіла, що збирається вступати до факультету журналістики, а видання газети «День» стане її першим професійним посібником.

«ДІТИ ЗМОЖУТЬ ВИКОРИСТОВУВАТИ ВАШІ КНИЖКИ, ЩОБ ГЛИБШЕ ЗНАТИ ВЛАСНУ ІСТОРІЮ»

«Проекти, які проводить газета «День» — дуже потрібні в Харкові, адже це місто близьке кордоном із Росією, — розповідає бібліотекар школи-інтернату «Обдарованість» Рима Стрижко, яка привела школярів на Фотовиставку і презентацію книжок «Дня». — Я особисто  хотіла б, щоб їх побачило більше людей, не тільки студенти та молодь, а  й люди похилого віку, адже багато з них «полюбляють» країну агресора. Хочеться до старшого покоління донести усі проблеми, тому що молоді люди швидше і краще орієнтуємось в інформації, а старшим потрібно допомагати, якраз такими заходами, як ваш. Щодо книжок, які були придбані нашою школою: окрім того, що вони будуть у відкритому доступі у читальній залі, вони будуть використовуватись вчителями і на уроках. Діти зможуть використовувати їх, як при написанні робіт, так і просто читати — для себе, щоб глибше знати власну історію!».

«Наші діти відвідали Фотовиставку газети «День», тому що я вважаю, що їм такі проекти безумовно потрібні, адже вони зростають у дуже скрутних і тяжких умовах, — каже завуч школи-інтернату «Обдарованість» Валерій Поливанний. — Вони повинні розуміти і бачити все, що відбувається навколо, вміти відрізняти правду від пропаганди, вміти цінувати те, що у них є сьогодні і зараз. А головне вони повинні розуміти, що в цей день, в цю хвилину, хтось стоїть на кордоні, щоб у нас було спокійно. Ми обрали для нашої школи книги з Бібліотеки «День», тому що з одного боку, вони розповідають про українську історію минулого, а з іншого -описують історію сьогодення. Порівнявши і прочитавши це все, дитина зможе  зробити правильні висновки».

«Це була цікава подія і цікава розмова. Цікава тим, що для молоді дуже важливо, коли з нею серйозно говорять про серйозні речі, — підсумовує враження від зустрічі завідувачка кафедри журналістики, професор ХНУ ім. Каразіна Любов Хавкіна. — Це була чудова нагода краще познайомитися з видавничими проектами «Дня» і фотовиставкою як ще одним проектом. Вражень лишилося дуже багато і від самих гостей — це дійсно дуже яскраві особистості, небайдужі до того, що відбувається, які мають те, що ми намагаємося виховувати у студентах — своє аналітичне, критичне мислення, власну думку, але максимально підкріплену об’єктивними фактами та аргументами. «День» — це вмінням відчути сучасність як новітню історію. Це вміння винайти ті явища, які є значущими, бо вони визначають хід історії в плюс або в мінус, проаналізувати та осмислити події ще до того, як вони завершилися. Це функція якісної журналістики з великої літери».

«ВАЖЛИВО БУЛО ВІДЧУТИ, НАСКІЛЬКИ ХАРКІВ’ЯНИ, ЯКИХ ДОБРЯЧЕ «ТРУСОНУЛО», ЗРОБИЛИ ВИСНОВКИ»

Iван КАПСАМУН, редактор відділу політики газети «День»:

— Поїздка до Харкова була потрібною і важливою для «Дня». Це особливий регіон, який знаходиться в безпосередній близькості від зони ураження — російської агресії. Це східна брама, яка в свій час встояла перед «гібридною війною» Кремля. Важливо було відчути, наскільки харків’яни, яких добряче «трусонуло», зробили висновки. Як вони сьогодні оцінюють події.    

Перший захід — круглий стіл в університеті Каразіна. Прикметно, що дискутуючи на тему протистояння в інформаційній війні, більшими нашими союзниками були якраз харків’яни, а не присутні кияни (гендиректор Національної телекомпанії України Зураб Аласанія, гендиректор «Інтерфакс-Україна» Олександр Мартиненко). З останніми журналісти «Дня» розійшлися, головним чином, з приводу причин, які призвели нашу країну до сьогоднішньої трагедії війни. У створювача кланово-олігархічної системи Кучми, виявилися захисники. 

Лариса Івшина : «Ми хотіли створити всі передумови для іншої, сучасної європейської країни зі сталими цінностями та ознаками громадянського суспільства. Звичайно, в той час — час розквіту кланово-олігархічної моделі існування держави — жодні інші медіа навіть приблизно таких завдань перед собою не ставили. Ми були в певному розумінні екзотикою» (30 січня, 2015).

«Або Якість в інформаційному меню, або третій світ – «Сомалі». Лариса Івшина

Наступний день був присвячений представленню проектів «Дня» в Харкові (фотовиставка, книжкові новинки), де ми побачили велику зацікавленість. Відчувалося, що харків’яни переосмислюють, бо загроза зовсім поруч, вони прагнуть відчути опори, на які можна впевнено стати обома ногами — в історичному, політичному і журналістському аспектах. Не отримуючи це від влади і держави, цей вакуум їм доводиться компенсувати в іншій спосіб. Тому проекти та діяльність «Дня» для харків’ян — це рятівне коло.

Звичайно, залишається і безліч проблем, так званий ґрунт для російської агресії. Але все можна подолати, якщо працювати. На Україну. 

А взагалі враження від Харкова — позитивні. Чудове місто! 

«МІСТЯНИ В ОСНОВНОМУ ДАЛИ ЧІТКУ ВІДПОВІДЬ — НАШОЮ ЗБРОЄЮ Є ПРАВДА»

Валентин ТОРБА, кореспондент відділу політики газети «День»:

— Харків — це місто інтелектуалів зі своєю особливою історією. Місто, яке проявило принциповість в той час як ворог розраховував на бліцкріг по південному-сходу нашої країни. Тоді в 2014-му Харків і Одеса зламали шаблони сприйняття цих регіонів як суто проросійських уламків Російської імперії. Дійсно, Харків буквально насичений пам’ятками, які нагадують часи імператорів, «былой славы» та апеляцій до «единого прошлого».

Саме тому відвідання міста, яке як і мій Луганськ знаходиться в безпосередній близькості до Росії, особливо важливе. Безумовно, тут багато підводних течій, які не зовсім дружньо ставляться до України. Все ж таки близькість до кордону дається в знаки. Але саме критичне і адекватне ставлення до викликів сьогодення фактично врятувала харків’ян. Приклад окупованого Донбасу протверезив багатьох. Тому і повалення пам’ятника Леніну, від якого залишились чоботи на постаменті, проковтнули навіть проросійські сили. Одна справа бігати з прапорами, інша — кликати біду.

Присутні на заходах газети «День», харків’яни в основному дали чітку відповідь — нашою зброєю є правда. Але правда, яка має бути грамотно і переконливо донесена.

КОМЕНТАРI

«ВИДИМІСТЬ ОБ’ЄКТИВНОСТІ: ВІДНОСНО РІЗНІ ТОЧКИ ЗОРУ»

Семен НОВОПРУДСЬКИЙ, журналіст, Москва:

— Фабрику тролів було створено для того, щоб вести пропагандистську діяльність. Потреба у цьому з’явилася, коли влада відчула загрозу під час «арабської весни», а також масових акцій протесту у Росії наприкінці 2011 року. Телесигнал в РФ отримує 95% громадян, тож вони вважали, що таким чином ТБ залишалося головним засобом контролю держави над масами. Останні 2-3 роки це підтвердило. Але на той момент Кремль побачив, що він програє в інтернеті, оскільки там домінували інші точки зору і такої палітри дискусії не було на телебаченні. В кінці 2011 року влада відчула, що вона може втратити підтримку серед освічених громадян, інтелігенції та середнього класу, який раніше був метою розвитку Росії. Тож якщо вона не могла приборкати ці рухи, вона вирішила їх очолити.

Всі 2000-і в Росії головним ідеологами та конструкторами політичних проектів були Гліб Павловський і Владислав Сурков. Останній вигадав «Единую Россию», а потім брав участь у вигадуванні партії «Родина» та інших прокремлівських рухів. Він і почав вигадувати певну відповідь влади на цю суспільну дискусію в інтернеті та у ЗМІ. Було вирішено створити видимість об’єктивності: мають бути відносно різні точки зору. Але замість конструктивної дискусії тролі висловлювали думку в дусі «сам дурак»: публікували компромат на відомих діячів опозиції, намагалися звинувачувати у «праці на Держдеп» і т.п. Тож все це було створено для того, щоб влада могла придушити протестний дискурс, який її дуже лякав.

Далі цих тролів використовували як інструмент під час гарячої фази протистояння на Донбасі і інформаційної війни, яка її супроводжувала. Вони займалися масованим пропагандистським прикриттями агресії — і в соцмережах, і в коментарях у ЗМІ, в тому числі західних.

У стратегічному сенсі це безглузда річ, але у тактичному плані може принести якість дивіденди. Думаю, спроби займатися тотальним спотворенням та перешкодам інформації описуються однією фразою: «Можна дурити багатьох і довго, але не можна обдурити всіх і назавжди». Ніяка пропаганда, яка б вона не була довершеною, якщо вона прикриває гнилий зміст, ця гниль рано чи пізно себе видасть.

Якщо українська влада не зможе зробити Україну повноцінною європейською державою, поборовши економічні проблеми та корупцію, то ніякі тролі їй не допоможуть.

«ВЛАДА ЗРОБИЛА ВИСНОВОК У ТИПОВОМУ РАДЯНСЬКОМУ АЛГОРИТМІ»

Вікторія ПОДГОРНА, політолог:

— Спочатку в Україні сформувалося олігархічне телебачення, яке якщо не дезорієнтувало частину журналістів, то принаймні знищило принципи журналістики. В першу чергу серед молодих представників цієї професії. Вони стикалися з іншою реальністю, адаптувалися до неї, не бачили справжніх принципів, і це розкладало принципи журналістики. Це був перший крок, який копіював олігархічні канали, які існували в Росії.

Люди, які займаються Government Relations в Україні, говорять, що донедавна більшість контрактів у цій сфері вигравали російські компанії. Їх «імперський стиль» формування взаємодії політиків і медіа такий, що вони неправильно формували цих політиків — у ключі малоросійства та звеличування Москви. Цю давню проблему я фіксую з 2000-х рр. Цей комплекс меншовартості сіявся в українській політичній верхівці, тому вона досі вважає РФ зразком.

З Росією можна розривати торгівельні і інші зв’язки. Але доки вона буде «зразком» медіа, економіки та політики, доки ми не переорієнтуємося на західний світ, доти ми остаточно не вийдемо із імперії.

Зараз же другий етап копіювання, коли у «метрополії» збираються зразки і «колонія» їх адаптує. Це дуже поганий симптом, який говорить, що нами досі керує пострадянська еліта.

Коли під час військових дій виникла проблема російської інформаційної експансії (яка насправді тривала впродовж останніх 20 років), відсіч їй можна було давати за рахунок надання громадянському суспільству достатніх ресурсів — для випуску газет, телепрограм, книжок і т.д. На жаль, владою був зроблений висновок у типовому радянському алгоритмі, оскільки це пострадянська еліта, яка не знає власну історію, в цілому не розуміє, що таке демократія й цінності, і не є їх носіями. Політична верхівка України своїми цінностями вважає гроші, владу та статус. Тому вона створила фабрику тролів і Міністерство інформації — в дусі Геббельса і Путіна. Це той тип публічної політики, яка не рахується із іншою думкою та не коректує політику відносно суспільної думки, а навпаки хоче формулювати її як у Оруела.

Наскільки я розумію, цим особливо ефективно займається Адміністрація Президента, оскільки це притаманно Порошенкові, оскільки він — медіавласник, голова АП Борис Ложкін — крупний медіаменеджер, Міністр інформації — Юрій Стець, радник Президента — Олег Медведєв. Вся ця команда здатна дуже вдало маніпулювати суспільною думкою.

Тож суспільна думка України затиснена між активністю ворожих ольгінських тролів і фейковими тезами, які вкидають тролі провладні.

Все це робиться саме для того, щоб відволікти громадянське суспільство від ключових проблем і не дати сконцентруватися на тому, що немає ніяких результатів реформ та змін. Це, разом із популізмом та політичними шоу, — звичайна ширма, яка закриває сутність справжньої політики, яку проводить влада. Це не дає суспільній думці послідовно вимагати справжніх реформ.

Дмитро КРИВЦУН, «День»