Уроки iсторiї

Дні «Дня» у Львові тривають. Тож чимало жителів міста й туристів щодня — відвідувачі Палацу мистецтв. На його третьому поверсі триває Фотовиставка «День»-2014. Вдивляючись у понад 150  світлин, розумієш — це спіймані зовсім не миті, а великий проміжок часу: зроблених та неврахованих висновків, вивчених та «прогуляних» уроків історії, наших перемог та поразок — від найдавніших часів до наших днів.

«ЯК ФОТОГРАФУВАТИ, ЩОБ БУЛА РОДЗИНКА»

Щоб дізнатися, що бачать на світлинах відвідувачі Фотовиставки «День»-2014 у Львові, кореспондент «Дня» вирушив до Палацу мистецтв недільного ранку.

У залі чимало людей. Тихо. Лише чути звуки каблуків та човгання підошви, подекуди перешіптування. На столі — «Україна Incognita. ТОП-25», «Апокрифи Клари Гудзик» та «Сила м’якого знака», яку переглядає жіночка в чорній блузці.

«О! Там моя знайома, а я ось там збоку», — радісно майже викрикнув Богдан. Він стоїть із подругою та роздивляється фото під назвою «Час єднатися».

ВІДКРИТТЯ ВИСТАВКИ: ЖИВЕ ФОТО, ЖИВА МУЗИКА, ЖИВЕ СПІЛКУВАННЯ

Богдан Устиянський, студент КНУ ім. Тараса Шевченка, сюди приїхав відпочити на кілька днів. «По-перше, я там бачу своїх друзів, — сміється хлопець. — Таке піднесення, поєднання. Дружба між громадянами. А найперше — між людьми. Дивлюся на окремі фото й питаю себе: а чого ти там не був? Хоча я пережив увесь Майдан. Згадую ті емоції, все аж по шкірі проходить».

Хлопець каже, що не очікував побачити на фото свій прапор, за яким він в кількох метрах.

«Це мій прапор, шестиметровий. Приїхати у Львів і таке побачити — дуже круто», — вражений Богдан. Це був парад вишиванок, на який він виходить вже кілька років поспіль. «У мене близько десяти вишиванок, і я їх одягаю просто так, а не на свята. Обожнюю їх. Дивлюся на фото й відчуваю піднесення, гордість за свою країну,  — ділиться хлопець і одразу скрушно констатує: — Але водночас це стало модно. Багато людей сноби».

Читайте також: «Правда – як зброя»

У залі люди різного віку та різних професій. Їх об’єднала фотовиставка життя. Приміщення постійно поповнюється новими глядачами. Андрій Бісик прийшов сюди з дружиною. Він інженер та фотограф-любитель.

«Бачу сучасність. Зовсім інша виставка, ніж ті, що з мого дитинства, — сміється Андрій. — Приємні враження. Бачите он там — на соняху, як на конику, хлопець з Василькова катається? Приносить радість. А ті страшні, які позаду мене (Янукович та Путін), приносять неприємні відчуття. Я дивився на фото, аби зрозуміти, як фотографувати так, щоб був сюжет, якась родзинка цікавості, зміст».

Посередині залу на столі лежить майже заповнена скринька. Туди глядачі кидають назву найкращої, на їхню думку, світлини. Біля неї книга відгуків «Дня», більша половина якої розписана. «Шановна п. Ларисо! Не зміг вибрати найкращий твір, тому що біля 20-ти робіт просто викликали сльози! Дякую за все, що ви робите для України! Ваш Андрій Пушнарьов. Нац. Спілка художників». «Ті, хто на нас напали, зробили неправильно. Слава Україні — Героям Слава!!! І ще я дякую своїй бабусі Аллі Шушкевич за те, що навчила мене робити ляльку-мотанку!» — пише недосвідченим почерком зі смайликами та сердечками дев’ятирічна Анна Луцька. «Дякую за чудові роботи. Вражають своєю правдивістю. Коли закрадаються сумніви, потрібно приходити і дивитися на ці фото, щоб не зрадити наших захисників і бути їм завжди підтримкою», — написано львів’янкою, ім’я якої не можу розібрати.

«Це такий правдивий зріз українського життя. Тому вона дуже емоційна. Вражаючі фото з військовими», — ділиться враженнями пані Зоряна Білик. Вона заступник директора з музейного розвитку Львівського музею історії та релігії. Сьогодні сюди завітала з дітьми та чоловіком.

«Якась сакральна фотографія — «Цибулька», — показує рукою пані Зоряна на фото старенької бабці. — Це, як на мене, символ незнищенності України. Буде в нас і цибулька, і земля, і мудрі жінки, і невмирущі чоловіки, з якими ми всі виборемо нашу свободу». Жінка на секунду задумалась, опустивши голову. «В кожній українській родині є величезний шрам від цієї загарбницької й колоніальної політики Росії, яку ми на своїй шкірі відчували не одне століття. Зараз на ноги стає така правдива Україна», — підсумовує вона.

«ВИСТАВКА ЗМУШУЄ СХАМЕНУТИСЯ»

«Бачиш хлопчика, який сидить у землянці? Він щось пише. Можливо, він був студентом, а можливо, й письменник», — коментує світлини малому Роману пані Ірина. Вона продовжує: «Хлопчик. Бачиш який велосипед? Обгорілий, але він з ним бавиться. І не знати, чи є в нього батьки. А в тебе все є — цінуй».

Підходять до іншої. На фото маленький хлопець виглядає з-за дверцят зеленого гаражу, на яких видніються отвори від куль.

«І ми не знаємо, чи є в нього ще батьки...» — каже пані Ірина.

Малому Роману дуже цікаво. Він постійно запитує: «А це?.. А це?.. А це?»

«А це президент Росії».

«Цей?» — показує пальцем на Януковича Роман. Мати усміхається: «Ні. Ось. А цей винуватець усіх вбивств».

І це далеко не остання родина. Біля входу в палац невеличкий дитячий концерт — малюки співають і танцюють. Тому більшість з них разом з батьками, поглянувши на рекламу фотовиставки, обов’язково заходить.

ЦЬОГО РОКУ СЕРЕД ВІДВІДУВАЧІВ ФОТОВИСТАВКИ ДУЖЕ БАГАТО ЮНИХ ЛЬВІВ’ЯН. ЇХНІ ЕМОЦІЇ ЗАШКАЛЮЮТЬ. НАПРИКЛАД, УЧЕНИЦЯ ШКОЛИ №23 МАРТА ТИШКУН КАЖЕ: «МЕНІ ТА МОЇМ ОДНОКЛАСНИЦЯМ ДУЖЕ СПОДОБАЛАСЯ ВИСТАВКА, АЛЕ МИ НЕ МОЖЕМО ВИБРАТИ ЯКОЇСЬ ОДНОЇ ФОТОГРАФІЇ, ЩО БУЛА Б НАЙКРАЩОЮ. Я ПОБАЧИЛА НА ЗНІМКАХ СИЛЬНИЙ ДУХ НАШОЇ НАЦІЇ, НАШИХ ЧОЛОВІКІВ І ХЛОПЦІВ, ЯКІ ГОТОВІ ЗАРАДИ НАШОЇ КРАЇНИ НА ВСЕ — НАВІТЬ НА СМЕРТЬ В ОБМІН НА СВОБОДУ»

«Я, напевно, трішки не в цьому напрямку пішла. Бо закінчую кривавими подіями і портретом Януковича. Так на душі не дуже, — ділиться мультимедійний дизайнер Аліна Гудзовська, яку я зустрів наприкінці доріжки з картин. — Здається, краще було закінчити іншою стороною — позитивом, — показує на протилежний бік. — Багато емоцій викликає».

Під час революції дівчина працювала неподалік епіцентру подій, тому все бачила на власні очі. «Сподобалася динаміка цієї фотовиставки. В принципі, кожна світлина щось приховує. Чи коли дівчинка їде на роликах, чи коли іграшки на фото. Вражає фото, де хлопчаки з іграшковими снарядами. Подивишся — світлина як світлина, але коли вдуматися — питаєш себе: «Що в нього в руках?», «Де він це взяв?», «Що відбувається?». Змушує схаменутися», — каже Аліна. Дівчина проводить поглядом світлини, що перед нами: «Ми наче тут, у Львові, у нас все спокійно, але там на сході теж є своє життя. Інше. Там теж є діти. «День» не просто так зробив цю виставку. Я сюди йшла вже готовою до того, що побачу якусь історію. Так воно й сталося».

«ТРЕБА НЕ ПРОСТО ВЧИТИ ІСТОРІЮ, А ПОКАЗУВАТИ, ЩО ВОНА ТВОРИТЬСЯ ЗАРАЗ»

Чоловік у чорній шкірянці роздивляється фото Сергія Нігояна, зроблене фотокором «Дня» Русланом Канюкою. Він тут з жінкою, я їх зустрічаю на виході. На диктофон не хотів говорити, але на запитання, яке фото сподобалося найбільше, одразу відповів: «Там за кутом  — Нігоян. Бачив? Мужик. Що тут скажеш — мужик», — хмурненько відрізав.

Уже на дворі знову зустрічаю малого Романа та пані Ірину Байдак. Вона — педагог початкових класів. А малий — її похресник. Про фотовиставку вони дізналися з новин.

АВТОГРАФ ВІД ЛАРИСИ ІВШИНОЇ

«Він питає про кожну фотографію. Я думаю, що треба дітей не просто вчити історії, а показувати, що вона твориться зараз. Зараз, у наші дні», — наголошує жінка.

Ірина Байбак задумується. Біля неї стоїть мама хлопчика, який ховається за її ногу. «Можливо, без нас твориться, — продовжує невесело вона. — Тому що, знаєте, це як паралельні світи: тут гуляють, співають, танцюють. А ми сьогодні зустрілися з чоловіком, який тільки-но повернувся з АТО. Він психологічно виснажений і не розуміє, як так може бути».

«Рома, що тобі найбільше запам’яталося з фотографій?» — запитує мама Тетяна.

«Ве-е-есь дядя в кро-о-ові», — розтягує малий.

Це поранений хлопець в крові зі слізьми на очах. Жінка говорить, що гарно продумана експозиція, бо починається з таких гарних, життєствердних фото: «Милі, дитячі. Потім кульмінація і винуватці цих бід».

На фото Ірина бачить емоції в очах, це як і біль, так і надія. Надія на перемогу чи повернення до рідних людей зі світлин.

«Неможливо дивитися на фото, де діти тримаються батька, аби він не йшов нікуди. Сильне фото, де дівчинка дивиться в очі бійцю. На Романа ще справило враження фото дітей з дитбудинку. Ми пояснювали, розповідали йому: що це таке, чому той хлопчик так живе, де його мати», — розповідає пані Ірина.

Сім’я позитивно здивована, що хлопчик так зацікавився світлинами. «Розпитував про кожну. А вже останні коментував сам, — сміється жінка. — Пам’ятаєш «Подвійний захист», Романе? Для чого та іконка була наклеєна?»

«Щоб його не вбили», — похмуро говорить Роман.

Дні «Дня» у Львові в самому розпалі — розпалі національного осмислення.

Фотовиставка відкрита на третьому поверсі Палацу мистецтва (вул. Коперника, 17). Виставка триває до 10 травня, вхід   — вільний з 11.00 до 18.00. І не забувайте проголосувати за найкращу, на ваш погляд, світлину!