Юрій Щербак: «Премія імені Джеймса Мейса – найважливіша національна відзнака»

Премію «За громадянську позицію в галузі публіцистики» імені Джеймса Мейса видання щороку вручає в меморіальні дні відзначення роковин Голодомору. Премія присуджується авторам нових публіцистичних творів у галузі журналістики, що сприяють утвердженню історичної пам’яті народу, його національної самосвідомості й самобутності, визнання Голодомору 1932 — 1933 років геноцидом проти українців. Нагадаємо, що премія заснована головним редактором газети «День» Ларисою ІВШИНОЮ і вручається вже шостий рік поспіль. «Джеймс Мейс бачив, що ХХ століття ще не вичерпало всього страху. І при цьому радив не говорити з сьогоднішнім світом із позиції жертви, бо це — річ безперспективна. Натомість треба дуже швидко «реставруватися», заліковувати рани, виховувати журналістів, працювати із суспільством, ставати конкурентоспроможними, водночас зберігаючи пам’ять про найбільшу катастрофу українського народу в минулому столітті. Тому наша Премія символізує певну спадковість цього процесу: думання, позиції...» — зазначає Лариса Івшина.

У попередні роки лауреатами Премії стали відомі публіцисти та автори «Дня» — Ігор ЛОСЄВ, Ігор СЮНДЮКОВ, Сергій ГРАБОВСЬКИЙ та Олександр ПАЛІЙ. Минулого року цю почесну відзнаку здобули одразу два автори — Петро КРАЛЮК та Володимир БОЙКО. «Обидві кандидатури були такі, що не можна було сказати, що хтось когось переважить. Це інтелектуали сучасної доби», — наголосила під час вручення Премії головний редактор «Дня» Лариса Івшина.

Хто ж стане цьогорічним лауреатом престижної нагороди? Тим паче, що нагородження відбувається в непростий для України час: ми вшановуємо пам’ять жертв однієї з найбільших катастроф в історії України — Голодомору, переживаючи разом із цим не менш драматичні події — Майдан та війну на сході країни. У даному історичному контексті особливої ваги набуває основний принцип Премії — громадянська позиція.

«Спадщина Джеймса Мейса не лише не втрачає своєї актуальності з плином років, навпаки — її значення лише зростає. Особливо сьогодні — коли триває війна, розв’язана російськими окупантами. Джеймс Мейс завжди закликав українців до опору окупантам. Його заповіти, присвячені Голодомору і тому опору, який чинили йому українці, нині, на жаль, знову актуальні. Я дуже радий, що Премія ім. Джеймса Мейса продовжує існувати і що незабаром вона буде вшосте вручена, — зауважив напередодні вручення цьогорічної премії письменник, дипломат, голова Громадської ради з присудження Премії імені Джеймса Мейса Юрій ЩЕРБАК.       — На мій погляд, треба шукати тих кандидатів, які найбільш адекватно змальовують сьогодні події в Україні, нашу боротьбу з окупантами й те, що відбувається на захоплених територіях. Сподіваюся, лауреатом стане найдостойніший. Тим більше, що всі його попередники блискуче виправдали своє високе звання. Взяти хоча б статті Ігоря Лосєва та Сергія Грабовського. Це — окраса не лише газети «День», а й усієї української публіцистики. Вважаю, що Премія ім.     Джеймса Мейса стала однією з найважливіших національних премій. Це — не просто визнання сьогоденних заслуг, а й аванс для людини, яка працює в ім’я України».

Ім’я цьогорічного лауреата буде оголошено 18 листопада о 16.00 під час урочистого засідання Громадської ради конкурсу в приміщенні редакції газети «День».

До участі в заході запрошено голову Громадської ради конкурсу, Надзвичайного і Повноважного Посла України, письменника Юрія Щербака; голову Національної спілки журналістів України Олега Наливайка; доктора історичних наук, професора, завідувача відділу історії України 20—30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України НАН України Станіслава Кульчицького; письменницю, вдову Джеймса Мейса Наталію Дзюбенко-Мейс, а також лауреатів попередніх премій.

Напередодні вручення Премії новому лауреату члени Громадської ради конкурсу та вже нагороджені лауреати поділилися з «Днем» своїми думками щодо публіцистичного спадку Джеймса Мейса та важливості цієї національної відзнаки.

«ЦЯ ПРЕМІЯ — НА ОКРЕМІЙ СХОДИНЦІ ТВОРЧИХ НАГОРОД»

Олег НАЛИВАЙКО, голова Держкомтелерадіо, член Громадської ради з присудження Премії імені Джеймса Мейса:

— У медіасфері є багато найрізноманітніших премій, звань, конкурсів. Серед них є й одноденки, й данина традиціям. Але вже шостий рік на окремій сходинці до професійного журналістського визнання стоїть Премія «За громадянську позицію в галузі публіцистики» імені Джеймса Мейса.   Тому що високе звання лауреата визначається не тільки фаховими критеріями, а власною громадянською позицією номінанта, внеском у зміцнення сили духу нашого народу, цементуванням громадянського фундаменту всього того, що дозволило вистояти і перемогти під час Революції Гідності й дозволяє сьогодні героїчно захищати рідну землю на сході.

Впевнений, що до публіцистичної гвардії лауреатів Премії імені Джеймса Мейса доєднається ще один патріот, інтелектуал. З нетерпінням очікую на рішення ради.

Від імені Держкомтелерадіо хочу подякувати пані Ларисі Івшиній, журналістам газети «День» за великий внесок у збереження історичної пам’яті нашого народу, патріотичне виховання молоді, власну громадянську позицію.

«ГАЗЕТА ПЕРЕТВОРИЛАСЯ НА ПОСТІЙНОДІЮЧИЙ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ МАЙДАН»

Наталія ДЗЮБЕНКО-МЕЙС, письменниця, журналістка, член Громадської ради з присудження Премії імені Джеймса Мейса:

— Вручення Премії ім. Джеймса Мейса для мене — подія особлива. Це завжди моє особисте свято. І це означає, що побільшає в строю побратимів  і соратників Джеймса Мейса по спільній долі, спільній боротьбі за нову, демократичну, багату і сильну Україну. Сьогодні як ніколи, в часи, коли душа кожного українця проходить випробовування на стійкість, нам потрібен голос Джеймса, його сила духу, ясність розуму, зрілість політичного мислення, політичного аналізу. Сьогодні перед нами нелегкий вибір, адже газета останнім часом перетворилася на постійнодіючий інтелектуальний Майдан, дивовижну лабораторію, де випробовуються нові державницькі підходи, у гострих полемічних зіткненнях огранюються безцінні кристали істини. Газета поповнилася новими голосами, новими яскравими іменами журналістів і публіцистів. Переконана, що цю відзнаку сьогодні отримають найдостойніші, ті хто володіє непересічним публіцистичним обдаруванням, для яких особиста громадянська позиція віднайдена на болісних непростих дорогах пристрасного пошуку і праці.

Надзвичайно важливо, що цю премію вручають напередодні всенародного відзначення трагічних роковин Голодомору 1932—1933 років, дослідженню і вивченню якого присвятив своє життя американський учений з українським серцем. Він завжди вважав цю подію центральним пунктом української історії, з неї виводив більшість теперішніх негараздів в українському суспільстві. Саме постгеноцидний стан призвів до тотальної лоботомії історичної пам’яті і зниження рівня духовності. І як наслідок — появи безбатченків на рідній землі, всезагальної корумпованості усіх сфер життя. Голодомор у минулому був військовим злочином проти України, його замовчування, фальшування — злочином проти України майбутньої. Тільки правда, тільки ясне усвідомлення його масштабів, його причин і наслідків виведе нас із «зачарованого кола червоного ідола». Саме у цьому напрямку працював Джеймс Мейс, саме це є центральною темою публікацій найкращих українських журналістів і публіцистів в моїй улюбленій українській газеті «День».

«ВВАЖАЮ, ЩО ЦЬОГО РОКУ ВІДЗНАКУ МАЄ ОТРИМАТИ ТОЙ АВТОР, ХТО ГЛИБОКО АНАЛІЗУВАВ ПОДІЇ НА ФРОНТІ»

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, член Громадської ради з присудження Премії імені Джеймса Мейса:

— Не так давно Президент Порошенко підписав указ про відзначення 81-ї річниці Голодомору. На перший погляд, він майже нічим не відрізняється від аналогічного указу Януковича, але відмінність є — тоді в ньому було відсутнє поняття «геноцид». Порошенко тут вчинив так, як мав вчинити Президент, адже Верховна Рада ще 2006 року визнала Голодомор геноцидом українського народу. Це — принципова річ. Мова не про те, щоб пред’являти за це претензії до нинішньої Російської Федерації — сьогодні ми можемо пред’являти до неї претензії зовсім з інших причин... Але ясність у цьому питанні має бути — так само, як вона є у тому, що стосується історії Голокосту. Сьогодні ми повинні докласти зусиль, щоб і інші країни зрозуміли це. Поступові у цьому напрямку Україна значною мірою має завдячувати саме Джеймсові Мейсу. Велика частина його спадщини, на жаль, досі не опублікована — вона зберігається в архіві Києво-Могилянської академії. Однак із позицією Мейса український читач може познайомитися завдяки матеріалам, опублікованим газетою «День». Вже після Мейса багато хто з дослідників на основі зокрема, й тих архівів, яких у нього не було, змогли продовжити його справу і документально довести, що Голодомор був саме геноцидом. Чудово, що газета «День» приділяє значну увагу українській історії. Вважаю, що цього року Премію ім. Джеймса Мейса має отримати той автор, якому вдалося найкраще відобразити у своїх матеріалах події, що відбуваються на фронті.

«СПАДЩИНА ДЖЕЙМСА МЕЙСА ДОЗВОЛЯЄ ОСМИСЛИТИ НАЦІОНАЛЬНІ ТРАВМИ І ДОЛАТИ ЇХ»

Олександр ПАЛIЙ, публіцист, лауреат Премії імені Джеймса Мейса:

— Спадщина Джеймса Мейса сьогодні надзвичайно актуальна. Вона дозволяє глибоко, з науковим методом, але і з великою пристрасністю, що додає енергії, осмислити національні травми і долати їх.

Його публіцистика — з хорошої західної школи, тобто з великим, часто майже недосяжним раціо. Але одночасно з величезною мотивацією співчуття. Така публіцистика пробирає. Крім загального знання, там є ще дещо — дуже глибокий погляд у корінь питання.

 

«ВИЗНАЧЕНІСТЬ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. МУДРА ТВЕРЕЗІСТЬ»

Iгор СЮНДЮКОВ, редактор відділу «Iсторія і Я», лауреат Премії імені Джеймса Мейса:

— Інколи прості, на перший погляд, цілком прозорі запитання відкривають шлях до глибоких, тривалих роздумів, до пошуків зовсім не очевидних відповідей на драматичні виклики, що їх ставить перед кожним із нас, перед суспільством саме життя. Ось і запитання: «В чому ви бачите сьогодні актуальність Премії імені Джеймса Мейса й актуальність взагалі творчої спадщини цієї видатної Людини, блискучого публіциста, визначного історика, гуманіста, громадянина?» — більш ніж серйозне, бо відкриває перед нами сутнісні риси нашого буття.

Премію Джеймса Мейса присуджують за громадянську позицію, виявлену (в ідеалі й відстоєну) лауреатом в публіцистичних творах, присвячених драматичним проблемам нашої національної історії та українського сьогодення. Тут, очевидно, постає питання: а що таке, власне, громадянська позиція? Чи її може утвердити журналіст — зараз, у суворі військові часи? Висловлю кілька стислих міркувань. На думку автора цих рядків, складовими громадянської позиції є: 1)  Визначеність думки, оцінок, поглядів (бо занадто багато українських журналістів «грішать» аморфністю позиції в хибному стилі «з одного боку не можна не визнати — але і з іншого боку мусимо констатувати»; тобто речі, без лукавства, необхідно називати власними іменами, капітулянтство     — капітулянтством, гучну демагогічну фразу — гучною фразою, війну — війною, а ворога — ворогам, не «партнером»); 2) Відповідальність. За кожен наведений факт, кожен друкований байт інформації. У нас говорять про недоторканність свободи преси. Це тисячу разів правильно! Але будьмо чесними й додамо до цього: як і представник будь-якої іншої професії, журналіст (тим паче публіцист) не має права уникати відповідальності за результати своєї роботи. Хіба невігласька самовпевненість (а тим більше — свідома брехня) журналіста може бути виправдана посиланням на «свободу преси»? І, нарешті, третє. Громадянська позиція       — це мудра, мужня тверезість, а не прагнення бачити (в історії, в сучасності, в майбутньому) те, у що, мовляв, «так хочеться вірити...» Ця схильність до солодких ілюзій є просто згубною для нас. Джеймс Мейс завжди писав і про минуле, і про сьогодення чесно, мужньо, тверезо й мудро. Хай це буде прикладом для нас!

2014 рік видався в українській історії таким, що зайве, мабуть, говорити про важливість громадянської позиції для кожного з нас. Це просто є тією умовою, без якої особистість не зможе зберегти себе й розкладається. Бо ще мудреці Давнього Сходу казали: «Якщо я тільки для себе — то навіщо я? І якщо не я за себе — то хто тоді за мене? І якщо не зараз, то коли?» Скільки міфів зруйновано, скільки безглуздих «берлінських стін» знесено, скільки фальшивих «авторитетів» та ветхих догм скинуто... І скільки безцінних життів віддано за Україну! Здається, за останні 12 років ми змінили країну до невпізнанності; але, будьмо тверезими, не все так просто — минуле, в тому числі й таке, що від нього ми хотіли б позбутися, не десь ген там — воно у нас самих...

Переконаний, що майбутній лауреат Премії Джеймса Мейса-2014 буде гідний цієї високої відзнаки, яка вже здобула заслужену повагу в Україні. І Експертна рада премії відбере справді кращу кандидатуру — людину з гарячим пером, закоханим в Україну серцем, незламною мужністю й тверезим, без ілюзій мислення. Такі публіцисти, поза сумнівом, є. Рік 2014-й (повторимо, незвичайний, переломний для нації) показав, хто є хто.

«ВАША НАГОРОДА — МОДЕЛЮВАННЯ ПЕВНОГО СТИЛЮ ПОВЕДІНКИ — ВІЛЬНОЇ ЛЮДИНИ, ГРОМАДЯНИНА»

Володимир БОЙКО, історик, публіцист, лауреат Премії імені Джеймса Мейса, Чернігів:

— Джеймс Мейс демонстрував відкритий, публічний, незвичний для пострадянської людини, а тому часом навіть чудернацький спосіб життя — з точки зору тогочасних уявлень про науковця, викладача, публіциста. І справа не лише в тому, що він хотів щось комусь довести: в науковому сенсі у Мейса були ідеї, без яких він себе не уявляв, але ж і в повсякденні дослідник не надто підлаштовувався під обставини, які його оточували, створюючи навколо себе свій, оригінальний світ. Згодом він ставав частиною світосприйняття тих, із ким Мейс спілкувався. Не факт, що він свідомо до цього прагнув, але інакше не міг — бо то був би вже не Мейс. Таке враження, що не жертвувати собою він не міг. Щось подібне до підліткової щирості у дорослої досвідченої людини.

У такому разі громадянська позиція Джеймса Мейса була органічним продовженням його людської сутності. Мабуть, ідеться про найкраще з можливих поєднань. Це те, чого так не вистачало Україні й чого багато хто прагнув — кожен по-своєму. Тож можемо стверджувати, що події останнього року в Україні — своєрідна реалізація пошуку справедливості, людяності, до якої індивідуально прагнув Мейс. Він став одним із своєрідних подразників громадянської активності в країні, де жив і яку любив, — через особистий біль. Тож Премія ім. Джеймса Мейса, яку вручає редакція газети «День»,     — не лише нагадуванням про нього особисто, а моделювання певного стилю поведінки  вільної людини, громадянина.

«ЖУРНАЛІСТ ТА ПУБЛІЦИСТ БЕЗ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ПОЗИЦІЇ — ВИКОНАВЕЦЬ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ФУНКЦІЇ, А НЕ ПРОФЕСІОНАЛ»

Iгор ЛОСЄВ, публіцист, лауреат Премії імені Джеймса Мейса:

— Джеймс Мейс, премія його імені, будуть для України завжди актуальними. Понад усе в галузі журналістики і публіцистики, бо премія дуже важлива для збереження морально-етичних стандартів у нашій професії. Останнім часом є багато спроб під прапором відсторонено-об’єктивної журналістики визнати мораль цієї сфери. Мейс саме й дав приклад поєднання бездоганної науковості з пристрасним, моральним ставленням до проблематики. Він показав, як можна залишатися академічним ученим, який дотримується всіх вимог наукової доказовості і водночас не відокремлювати себе як моральну людину від особистісного переживання істини. Це і є те, чого нам варто навчитися в нього сьогодні й потім. Ми живемо в такому світі, де від ставлення мільйонів людей до подій залежить його доля. Будь-яка відстороненість дає можливість силам зла тріумфувати на землі.

Журналіст та публіцист без громадянської позиції — виконавець інформаційної функції, а не професіонал.

Треба відзначити: комісія з присудження премії не зробила жодної помилки. Всі лауреати виявилися не лише достойними, а й працьовитими людьми, які й дотепер активно і, головне, якісно працюють у нашому медіа-просторі. Вони демонструють зацікавленість та небайдужість тим, що відбувається, і дають, зокрема на шпальтах «Дня», влучні оцінки цим процесам.

«ІДЕЙНИЙ СПАДОК ПРОФЕСОРА — АКТУАЛЬНИЙ»

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, публіцист, лауреат Премії імені Джеймса Мейса:

— Як на мене, було б дуже добре, якби праці Джеймса Мейса та ідеї, які там містяться, стали цікавими не тільки професійним історикам. Бо це означало б, що Україна змогла подолати, перейти свою постколоніальну і постгеноцидну спадщину, що зросла принципово нова національна еліта, яку підпирає вільна спільнота вільних громадян. І що перестала бути актуальною загроза імперіалістичного реваншу з боку відомої всім держави — нехай то буде «червоний» або «ліберальний» імперіалізм, про які Мейс писав, або новітній, неосталіністський імперіалізм «русского мира», який сформувався вже після смерті Джеймса. Але, боюся, ідейний спадок професора Мейса ще довго лишатиметься актуальним. І не в останню чергу тому, що продовжують діяти ті чинники, про які він писав іще 15 років тому: «Трагедія незалежної України у тому, що домінантною силою стала не національна, а територіальна еліта, представники якої зберігають всі звички традиційної номенклатури, такі, як думай одне, кажи друге і зроби третє. Фактична модель української економіки залишається трикутником, який було видно вже в 1970-х роках: номенклатурники — цеховики — кримінальні структури».

Як така комуністична система давно вже розвалилася, а традиції її живі, їх продовжують зокрема й ті, хто сформувався вже в роки відновленої незалежності. Й провідні сектори економіки, і переважне число політичного бомонду перебувають у межах окресленого професором Мейсом трикутника; звичайно, чинна влада кардинально відрізняється у кращий бік від властиво кримінального режиму «золотого батона», але у неї не відчувається бажання раз і назавжди зруйнувати отой, закладений ще в 1970-х, трикутник, який за часів президентства Кучми став основою олігархічної системи.

А це означає, що справа Джеймса Мейса, якій він присвятив життя, далеко ще не доведена до завершення. Хоча певні проміжні етапи вже пройдено: ще в минулому десятилітті більшість громадян України, за даними соціологів, погодилася із кваліфікацією Голодомору як злочину проти народу, вчиненого тодішньою владою, Революція гідності зруйнувала у мільйонів і мільйонів постгеноцидні страхи, що ретранслювалися на рівні підсвідомості від покоління до покоління, а сьогодні у Донбасі            — фронтовики, багато з яких, мабуть, і не чули про Мейса, зі зброєю в руках продовжують його справу у протистоянні імперській червоно-коричневій потворі з її бажанням учинити «укропам» новітній геноцид, щоб і згадки про Україну не залишилося.

Але з всіх обставин, переконаний, душа Джеймса Мейса та зроблене ним залишаться з нами всіма, з Україною. Навіть тоді, коли окреслені ним проблеми, нарешті, перестануть бути актуальними і стануть цікавими лише науковцям. Бо ж крім професійного та політичного існує ще й, так би мовити, вселюдський «формат» чиїхось діянь. У цьому сенсі і ті, хто його знав особисто, і ті, хто тільки читав його статті чи слухав лекції, і ті, хто навіть не чув прізвище «Мейс», але зі зброєю в руках чи у волонтерських формуваннях протистоїть новітньому російському імперіалізму, й ті, хто щиро прагне запровадити нові правила діяльності в політичному середовищі, мають у собі частку душі Джеймса. І матимуть її завжди.

ТЕКСТИ МЕЙСА І СУЧАСНА ПУБІЦИСТИКА

Петро КРАЛЮК, філософ, лауреат Премії імені Джеймса Мейса:

— Тексти не живуть довго — особливо в наш інформатизований час. І рідко який текст переживає свого автора. Тексти Джеймса Мейса пережили свого «батька». І, сподіваюся, ще будуть жити довго. Принаймні, в нас, в Україні. Адже саме він одним із перших порушив питання про український Голодомор. Але не тільки... Він показав, які наслідки цей Голодомор мав для українського суспільства. І як вони дають про себе знати навіть у сьогоднішній час.

Чимало міркувань Джеймса Мейса залишаються актуальними. Особливо про специфіку українського суспільства, його проблеми. Наприклад, варто вдуматися в його слова, що «сьогоднішня Україна фундаментально відрізняється від типової європейської національної держави, яка виросла з... національного руху». І що вона «надалі коливається між європейським і азійським просторами». Хоча, здавалося, останнім часом маятник суттєво хитнувся в європейський бік. Однак не так радикально, як ми сподівалися.

Часто у своїх негараздах ми звинувачуємо керівників, забуваючи, що певна частка вини за ці негаразди лежить на нас самих. І що ми всі разом творимо обставини, в яких і діють наші очільники. У цьому контексті варто прислухатися до таких слів Джеймса Мейса: «Проблема зовсім не в тому, що погані керівники ухвалювали помилкові рішення. Будь-яка особа, яка мала хоч мінімальний контакт із політичними процесами будь-якої країни, підтвердить, що політичний діяч не є вільною людиною. Він володіє лише обмеженою свободою маневрування в контексті тих сил, котрі можуть блокувати певні рішення, дозволяти їх чи примушувати їх ухвалювати». Гадаю, українцям варто не просто читати тексти Джеймса Мейса, а й вчитуватися в них. Тоді, можливо, ми станемо мудрішими й уникнемо низки помилок.