«Ефект метелика»

У Житомирі офіційно «День «Дня», що відбувся минулої п’ятниці, проводився вперше. До житомирян ми їхали з Фотовиставкою-2009 (одинадцятою поспіль) та «Бібліотекою газети «День», яка нараховує вже дев’ять найменувань, — книги, кожну з яких, без перебільшення, можна назвати концентратом думок українських інтелектуалів. Про Житомир ми та наші читачі, звісно, знаємо чимало, в першу чергу завдяки повідомленням нашого незмінного житомирського кореспондента Валерія Костюкевича. Втім, Житомир, як і багато інших міст України, ще потребує досконалого вивчення. Адже в місті, що всього за 140 км від столиці, яке є одним із найдавніших міст України (офіційною датою заснування Житомира вважається 884 рік), у центрі досі височіє пам’ятник Леніну... Проте ентузіазм керівництва Житомирського державного університету ім. Івана Франка, а особливо його ректора Петра Сауха, доводить: попри все, запит на інтелектуальне спілкування тут досить високий.

Житомирян, які прийшли на зустріч із «Днем», ми, перш за все, заінтригували Фотовиставкою. Як ми вже писали, востаннє в Житомирі наша «галерея на колесах» була ще 2001 року, та й те — всього 50 знімків. Цього разу в шикарних відремонтованих коридорах університету затишно розмістився майже «повний склад» цьогорічної Фотовиставки, а також фото переможців минулих років. Та й атмосфера тут доречна — в коридорах центрального корпусу університету представлені роботи чудового житомирського скульптора (про якого «День» ще обов’язково напише) — замислений лев, якого головний редактор «Дня» Лариса Івшина жартома назвала «левом, що думає над першою шпальтою», дуже влучна копія пам’ятника папі Івану Павлу ІІ і, звісно, бюст видатного каменяра. В цій компанії виставка пробуде до 11 січня, проте вже зараз Книга відгуків про неї поповнилась великою кількістю рефлексій...

ПРИНЦИП САМООРГАНІЗАЦІЇ

Як виявилося, житомиряни стежать не лише за публікаціями, а й за акціями «Дня». Завдяки підтримці місцевого підприємця Михайла Пухтаєвича та випускників Житомирського обласного педагогічного ліцею в Житомирі знайшла продовження акція «Дня» «Подарунок рідній школі» — три школи та педагогічний ліцей отримали комплекти книжок з «Бібліотеки «Дня» та річну підписку на газету. Подарунки отримували зворушені представники цих навчальних закладів, які на них навіть не очікували. «Випускники нашого ліцею навчаються і працюють по всій Україні, говорить директорка педагогічного ліцею Людмила Корінна, — але надзвичайно приємно, що вони не забувають про нього, про ті знання, які в них вклали їхні вчителі. І ще більше приємно, що вони розуміють: найкращий подарунок, який вони можуть зробити своїм вчителям, — це розумна книжка».

Продовження акції «Подарунок рідній школі» Лариса Івшина назвала принципом самоорганізації, втілення в життя якого постійно пропагує «День». «Більше розумного, більше самоорганізації, більше підтримки одне одного — і суспільство крок за кроком ставатиме здоровішим, незважаючи на ті політичні бурі, які, на жаль, ще не скоро вляжуться», — сказала головний редактор, дякуючи тим, хто підтримав акцію «Дня».

«ЗАСТІЛЬНІ РОЗМОВИ ТРЕБА ОСВІЖИТИ!»

Газета «День» має чудову традицію. Після представлення книжок із «Бібліотеки газети «День», яке, до речі, тепер займає значно більше часу, ніж ще два-три роки тому (адже кількість книжок щороку збільшується), аудиторія ставить запитання і перетворює обговорення книжок на діалог чи дискусію. Кожне таке обговорення має свої цікаві реакції та родзинки. Наприкінці презентації найцікавіші співрозмовники «Дня» отримують у подарунок книжки з «Бібліотеки». Так-от, у Житомирі подарунки отримали всі, хто ставив запитання чи висловлював думки. Просто розмова виявилась настільки глибокою і змістовною, кожна наступна репліка була настільки пов’язана з попередньою, що визначити, чия ж думка була лідером дискусії, було дуже складно.

Планка розмови в Житомирському університеті, до якої долучилися, в першу чергу, зацікавлені в інтелектуальному спілкуванні люди — викладачі, студенти, теперішні та майбутні історики, журналісти, від самого початку була поставлена дуже високо. Завдання — оцінити сьогодення з точки зору «великого історичного заміру». Тому не дивно, що спілкування зайняло майже три години, а запитання, що ставили учасники, варті грунтовних досліджень. Як підтримати суспільство, яке постійно росте, і втримати цей ріст, незалежно від результату президентських виборів? «Потрібно нав’язувати політикам свій — інший — порядок денний. Багато людей вірять: якщо в одному кінці світу метелик махне крильцями, в іншому — виникне цунамі. Давайте продуктивно махати крилами! — рецепт оздоровлення суспільства від головного редактора газети «День» Лариси Івшиної. — Звісно, однозначно позитивного виходу із ситуації, яка склалася, я не бачу — ми надто далеко зайшли. Дуже важко нам буде повертатися до норми, а це відбудеться тільки за умови, якщо ви всі за це візьметесь».

За прикладами того, як «крила здіймають цунамі», далеко ходити не довелось. Під час конференції й студенти, й викладачі, й Лариса Івшина неодноразово згадували Джеймса Мейса. До слова, магістрант історії Олександр Полянічев, аналізуючи статті Джеймса з книжки «День і вічність Джеймса Мейса», знайшов факти та зробив висновки, яких ніяк не може дійти частина українського суспільства: «Джеймс наголошував, що українцям потрібно пильніше ставитись до вибору своєї влади, оскільки навіть незначні моменти або такі, що нам здаються незначними, можуть призвести до встановлення авторитарної влади в Україні». Так ось, саме Джеймс для українського суспільства став тим «метеликом», він зрушив цілий гірський хребет українських проблем, які ще навіть кілька років тому здавалися нерухомими.

Звісно, в аудиторії, де зібралися не тільки історики та філософи, а й журналісти, не могла не виникнути тема свободи слова. Викладач кафедри філософії Олег Слюсар навіть ввів стосовно українських ЗМІ новий, дуже влучний термін — «свобода поговорити». Він же згадав, що насправді означає відсутність свободи слова, коли в 1999 році газету «День» не можна було навіть роздати в будь-якій аудиторії. «Справді, свободу слова українське суспільство вирвало. Але за нею стоять реальні жертви. Найперше — Ігор Александров. Це потрясіння для української журналістики, тому що розправа над ним була демонстративною. Але й досі в Східному регіоні ситуація до кінця не виправилась. Одне діло — в Києві на телебаченні людям з громадянством інших країн порушувати якісь глобальні теми, що не стосуються когось конкретно, а інша справа — в Луганську чи Донецьку сказати про порядки в бізнесі. Та й в інших регіонах ситуація непроста», — так охарактеризувала реальний стан свободи слова в Україні Лариса Івшина, відверто кажучи, трохи приголомшивши студентів, які щодня прямо напроти університету читають красномовне гасло «Свобода слова. Ми здобули!».

Аргументація будь-якої думки може тільки тоді бути повноцінною, коли вона підтверджена історичними фактами. Такого висновку дійшли учасники житомирської дискусії. Тому українцям, які так люблять дискутувати, потрібно більше вчити свою історію. «Застільні розмови треба освіжити!» — пожартувала Лариса Івшина. Тож давайте з новорічних застіль вийдемо розумнішими і зі свіжими аргументами.

«СПИСОК АННИ». ПРОДОВЖЕННЯ

Коли ставлять запитання: «Як ви формуєте першу шпальту?» (а такі запитання у майбутніх журналістів виникають часто), краще розповісти на конкретних прикладах. В активі у газети «День» є чудовий приклад першої шпальти. Тому для відповіді на запитання студентки Іванни Омельчук ця історія була дуже доречною, тим більше, вона вже перетворюється на такий собі український серіал. Це історія, яку добре знають наші постійні читачі й яка почалася з листа дівчинки з Кіровоградщини — Анни. В цьому листі були по-дитячому прості, проте дуже складні для відповіді запитання про життя своєї родини: «чому тато возив нас на районні, міжнародні олімпіади за власний кошт своєю машиною» або «чому по радіо та телевізору розповідають про найвищі в Європі темпи розвитку нашої економіки, а на вулиці я бачу односельців у шитих валянках?..». Тоді лист Анни був розміщений на 1-й шпальті. Потім виявилося, що Анна, дізнавшись зі шпальт «Дня» про Острозьку академію, вступила до університету. Ось так ми й познайомилися з нею.

Розповідаючи цю історію в Житомирі, Лариса Олексіївна згадувала, скільки Анні було років, коли вона писала свого, вже легендарного, листа. Аж тут в залі двоє хлопців спонтанно вигукнули: «Тринадцять!».

Ігор Марчук, студент магістратури історії, читав «Екстракт 150», де й знайшов історію про Анну. Йому так сподобалося, що він порадив прочитати її своєму одногрупникові Сергію Сенагіну. Згодом, дізнавшись, що до їхнього університету приїжджає «День», вони вирішили прийти й дізнатися, чи перевели Анну все ж таки на «бюджет». Ось так живе країна — не будучи знайомими особисто, українці переймаються долями одне одного, беруть одне одного за приклад і знають одне про одного... Як же цікаво — жити життям своєї країни! І це лише початок.

КОМЕНТАРІ

Сергій БОВКУН, автор і читач «Дня», м. Житомир:

— До уважного читання «День» привчив не тільки мене, а й мою родину. Моя мама Бовкун Галина Іванівна — художник. Як ви знаєте, наприкінці кожного року «День» проводить опитування за допомогою новорічних анкет, в яких часто пропонує намалювати малюночки на новорічну тематику. Одного разу я порадив мамі спробувати намалювати щось таке, і кілька років її чудові карикатурки виходили на шпальтах «Дня». На жаль, два роки тому мами не стало. Наша родина видала вже дві її збірки, бо мама ще й писала. В одній із цих збірок «Недоспіване», що вийшла вже після її смерті, є одна прозова штука — щоденник. Хто знає, на першій шпальті «Дня» є така рубрика — маленькі влучні есе. Ось в цю рубрику мама і написала свій щоденник. Але знайшли ми його в її архіві вже після її смерті. Тоді я надіслав мамин щоденник Ларисі Олексіївні й він вийшов. Вийшов цього року, з маминим підписом. Нібито вона жива...

Я дякую «Дню» за нашу співпрацю із надією, що завтра знову буде «День»!

Геннадій МАХОРІН, старший викладач кафедри історії України історичного факультету ЖДУ ім. І.Франка, кандидат історичних наук:

— Безперечно, Фотовиставка і презентація бібліотеки «День», а також зустріч з її редактором Ларисою Івшиною, є неординарними, яскравими подіями грудня 2009 року в нашому університеті. І тема розмови «Формування історичної пам’яті молоді» є дуже актуальною і важливою. Під час бесіди і обміну думок, прямо чи опосередковано пов’язаних із визначеною темою, приходило усвідомлення кількох речей: по-перше, що є гостра потреба в таких інтелектуальних розмовах-дискусіях, адже відчувалася певна скутість співрозмовників, бракувало чіткості й конкретності в формулюванні запитань; по-друге, що є впевненість в необхідності розширення контактів університету з відомими вченими, громадськими діячами, які мають живий погляд на сучасні проблеми, особливо в форматі ось таких зустрічей, що зумовлюють живе спілкування; по-третє, вагомості й важливості місії, яку виконує газета «День» — пробуджувати думку та історичну пам’ять, формувати національну свідомість, гуртувати навколо себе інтелектуальну еліту нашого народу.

Микола ГЛУЩЕНКО, вчитель історії Житомирського обласного педагогічного ліцею:

— Мав не дуже добре самопочуття й тому думав: посиджу трошки на конференції заради ввічливості, та й піду додому лікуватися. Але розмова так захопила, що я забув і про температуру, і про нежить! Я не тільки не помітив, як пролетіло три години, а й хотів би продовження конференції. Давно я не був на таких інтелектуальних дискусіях, а, повірте, їх так не вистачає людям із запитом на розумне. Важливо, що розмова не була вузькоспрямованою, скажімо, лише на історичну тематику. Природно (хоч зараз це не всі розуміють), що в контексті історичних проблем обговорювалось сьогодення. Тому я дуже вдячний своїм колишнім учням, випускникам нашого ліцею не лише за чудовий подарунок — «Бібліотеку газети «День», а й за те, що вони мене витягли зі щоденної рутини на таку подію, про яку я давно мріяв.

Ольга БІЛОБРОВЕЦЬ, начальник управління по зв’язках із громадськістю Житомирської міської ради:

— Виставка надзвичайно цікава, її представлення — це дуже хороша справа, тому що вона показує яскраві моменти життя, різноманітні характери, події. Розмаїття фото показує всю Україну, яка є яскравою, яка є цікавою і для вивчення, і для розуміння. Якщо ця виставка мандрує по Україні, то вона будить думку громадян. Мені, наприклад, подобається зображення людських характерів, не зважаючи на те, чи є то пересічний громадянин або політичний діяч — у них на фото проявляються почуття, бажання, пристрасті. Людина думаюча — ось що об’єднує роботи. Серед них є дуже гарна, яка називається «Сама ніжність» 16-річної Олександри Пінєгіної, де собачка лиже ногу людини. Дуже цікавою є «Музика століть» — де людина грає на фоні могильних пам’ятників. Тобто в одній фотографії поєднується вічне й буденне. Хочеться, щоб виставку побачило якнайбільше людей.

Адріна РУДЕНКО, студентка 4 курсу фізико-математичного факультету Житомирського державного університету імені І. Франка:

— Виставка викликає особливий настрій — зокрема, коли дивишся спочатку на фотографію, а потім на назву. Ось дуже гарний краєвид 14-річної Ксенії Попович з Києва «Весняний місяць». А ще сподобалась фотографія «Друзі» 16-річного Максима Нича з Чечельника Вінницької області, де зображений хлопчик-афроамериканець і дівчинка в українському костюмі. Також «Весілля на все село» киянина Євгена Машурова справедливо отримало головний приз «Золотий День» на конкурсі нинішнього року.

Віктор РАДЧУК, політолог і політтехнолог:

— Я вважаю, що багато фотографій відображають сутність нинішньої української політики. Наприклад, на світлині «Ще одна спроба» Бориса Корпусенка з Києва, де прем’єр-міністр Юлія Тимошенко подає руку, а Президент Віктор Ющенко не бере її на льоту. Але найцікавіший там задній план, де Віра Ульянченко... Ющенко — це лоск цього табору, а в голові його Секретаріату — суть. Її треба дивитися не один раз. Є така стара картина «Сватання майора», де відображено незадоволення персонажів один одним — так і на цій фотографії. Є й більш, так би мовити, екзистенціальні знімки, але цей дуже влучний. Він демонструє вміння автора подати суть певного моменту. Загалом рівень представлених робіт високопрофесійний.

Тамара КОВАЛЬ, завідувач сектору інформаційного забезпечення управління з питань внутрішньої політики та зв’язків із громадськістю Житомирської облдержадміністрації:

— Мені дуже сподобалась виставка. Представлені роботи, повз яких не можна просто пройти, а потрібно зупинитись, подивитись, подумати. Найбільше мені сподобалась робота «Вибачте, мамо» Володимира Канавця з Прилук. Вона чудова — там стільки думок, що всіх не передумаєш, і біля неї можна довго стояти. І в більшості робіт вимальовуються цілі історії. Помітно, що є дуже оперативна реакція, і є дуже свіжі фотографії — не те, що один раз зробили і показують. Виставка жива, діюча, це дуже приємно. І ще добре, що привезли роботи, які перемагали на конкурсах «Дня» в різні роки — тобто можна подивитися і порівняти, що було важливо тоді — у 1999, 2001, 2008 роках, видна динаміка нашого життя, відображена наша історія. Помітила я і житомирян, зокрема, роботу Леоніда Шевчука «Не грайтеся з булавою». Це також дуже приємно.

Марія ТОДОРЧУК, Тетяна СЛИВКО, працівниці бібліотеки Житомирського національного агроекологічного університету:

— Ми з інтересом подивилися всю виставку. Вона нам дуже сподобалась. Газету «День» ми читаємо, гарна газета, ми дуже раді, що нас сюди запросили. Приємно, що перше гран-прі фотоконкурсу газети за роботу «Крок у бізнес» одержав житомирянин Сергій Глабчук, який нині працює в нашому виші. Оскільки багато людей нині цікавляться політикою, то можна виділити фотографії на політичну тему, які, з іншого боку, ще й з гумором показують українських політиків. Якоїсь однієї фотографії, яка б найбільше зачепила, виділити не можемо. Серед зображень політиків запам’яталася «День Росії. Тост контрольний» Бориса Корпусенка з Києва, а ще «Йо-ма-йо!» Руслана Канюки, де Леонід Кучма ніби показує, що то «все його» — що називається в точку! Тобто на виставці відображується життя України у всіх сферах — політичній, побутовій, спортивній. Візьмемо «Повернення» киянина Михайла Марківа, де зображений Андрій Шевченко. Ось повернувся він грати в Україну, але в цьому зв’язку не помітно чогось видатного. Та ще й коли «Динамо» програє, то йому й найбільше дістається. Але навіть моя бабуся, якій 91 рік, знає, що він з України й відомий на весь світ. Та й школярі, коли грають у футбол, до цього часу одягають футболку з №7 із написом Шевченко. Може, Тараса Шевченка менше знають. І на виставці часто підпис до фото грає ледь не більше значення, ніж сама робота.

Андрій БЛИЗНЮК, завідувач кафедри редагування та основ журналістики Інституту філології та журналістики ЖДУ імені І. Франка:

— Виставка надзвичайно цікава, пізнавальна, зображення життя різнобічне — є як трагічні, так і кумедні сторінки буття нашої держави. Мені особисто дуже сподобалась фотографія «Перша пара», де студент спить в аудиторії. Надзвичайно знайома картина. Тому що в нашому університеті і на історичному факультеті, і природничому, і на філологічному та інших таке буває. І ще фото «Добра господиня» Сергія Богатчука з Вінниці, де жіночка сидить на возі — згадав своє дитинство. Дуже тепла робота.

Андрій КУДАК, Максим ДЕМЧУК, студенти 5 курсу історичного факультету ЖДУ імені І. Франка:

— Ми звернули увагу на фотографію «Ще одна спроба» Бориса Корпусенка. На ній Віктор Ющенко ніби з огидою подає руку Юлії Тимошенко. Коли вітаєшся з людиною, треба дивитися їй в очі. Якщо подається рука жінці, то долоня має бути відкритою. А так, як Ющенко подає руку, виходить, що він зверхньо ставиться до прем’єр-міністра України. Яка б не була політична позиція кожного, вони мають поважати одне одного. А якщо цього немає, то до добра таке не доведе. Це ненормально для країни. А ще цікавою є робота Владислава Мусієнка з Києва «Той самий «BREGUET». Годинник Патріарха Кирила», на якій зображений дуже дорогий годинник на руці Патріарха Московського і всія Русі Кирила. Виходить так, що на словах — той за скромність, а насправді...

Антон СИЧЕВСЬКИЙ, магістрант історичного факультету ЖДУ імені І. Франка:

— Цю виставку без жодного перебільшення можна назвати важливою культурною подією для міста. Представлені світлини розкривають реалії українського життя під дещо іншим кутом, іронічно й правдиво змальовують незалежну Україну багатогранною у своїх проявах. Вони показують нам колишніх і нинішніх владних діячів, політиків і церковників без звичних масок і обеззброєними, у моменти державного думання і під час пишних бенкетів. Можна відмітити також фото, в яких відображено трагічні наслідки повені на Західній Україні, зокрема, «Повінь забрала трьох дітей» киянина Ігоря Добровольського, проблеми нашої невизначеної інтеграції, повернення кримських татар в циклі «Це наші гори». Або такі моменти, як велике сільське весілля — «Весілля на все село» Євгена Машурова з Києва, і ще багато інших. На виставці ми можемо здійснити мандрівку теренами нашої Батьківщини. Світлини перетворюють різностанових людей у галерею рівноправних образів, що формують єдине обличчя сучасної України Виставка також сприяє мисленню фотоспалахами, яскравими картинами повсякденного життя. Той, хто побачив її хоча б раз, навряд чи тонуватиме у сірій буденності, а скоріше творчо й піднесено розфарбує позитивом витки своєї свідомості. А ще мені було приємно побачити представлені на ній роботи житомирських фотохудожників Леоніда Шевчука, Віктора Вишневського та Сергія Глабчука.

Петро КУХАРЧУК, проректор ЖДУ імені І. Франка:

— Проведення фотовиставки газети «День» і читацької конференції «Виховання історичної пам’яті молоді» — це велика честь для нашого закладу й факт його визнання. Це має пізнавальне значення, а також важливо для формування особистості, бо газета не тільки загальноукраїнського масштабу, а й європейського, бо, крім української, видається ще й російською та англійською мовами. Зустріч з головним редактором на читацькій конференції, можливо, є додатковим стимулом для навчання студентів, для самореалізації особистостей, для освіти впродовж всього життя. Тому що на конференції студенти наші відчули, що Лариса Олексіївна Івшина є людиною доступною, толерантною. Студенти побачили: якщо постійно працювати, можна досягти успіхів. Цікаво було те, що, коли вони працювали над книжками, які видає «День» — це унікальне явище для газет, — то зробили висновки, що книжки різнопланові, особливо «Екстракт-150» та книжка Джеймса Мейса «Ваші мертві вибрали мене». Дуже зворушливо, що діти цікавляться, як газета проводить моніторинг своїх читачів, дописувачів. Особливо питання про дівчинку Анну, яка написала в «День», а тепер навчається в Острозькій академії. Дуже гарно пройшла сама презентація «Бібліотеки «Дня». Зараз в книзі відгуків про фотовиставку з’являються нові цікаві записи. Це дуже правильний вибір — співпраця газети й університету. Бо ми засіваємо зерна, які будуть сходити завтра, післязавтра, і все це сторицею повернеться до нашого регіону, до нашої держави. Тому що ваша газета дуже різнопланова, висвітлює й соціальні, й економічні, й політичні, й управлінські питання, зовнішньоекономічні зв’язки. І головне — це увага до проблем становлення духовності, розвитку молодих людей як особистостей. Тому висловлюю велику вдячність Ларисі Олексіївні Івшиній і сподіваюся, що наша співпраця буде продовжуватися надалі. І ще хочу відзначити, що одного комплекту «Бібліотеки «Дня» для нашої бібліотеки мало, бо до них великий інтерес.

Петро САУХ, ректор ЖДУ імені І. Франка:

— Тема читацької конференції, яку ми провели з газетою, є надзвичайно важливою. Історична пам’ять — це проблема фундаментальна, бо без пам’яті не можна будувати майбутнього. Безпам’ятство пов’язане з аморальністю — хто не знає минулого, не може будувати майбутнього. Для нашої молоді це важливо. Ми ж кожного разу переглядаємо погляди на минуле. В радянський період панувала ідея соціального титанізму, згідно з якою ставка робилася на принцип боротьби — за комунізм, за п’ятирічки й таке інше. Ця психологія переважає і в наш час — боротьба з корупцією, з економічною кризою... Архетип теми боротьби веде до насильства. Тому не випадково у нас в університеті проходить конференція по толерантності, оскільки зараз розвиваються процеси глобалізації. Але це вимагає усвідомлення поняття ідентичності. Є два шляхи. Один шлях — кожен діє самостійно. Другий — коли говориться: якщо серйозні проблеми, які постали перед всім людством, не будуть вирішуватися разом, то всім буде складно. На конференції я говорив, що Ніцше виділяв три види погляду на історію — монументальний, антикварний і критичний. Так ось, якщо їх не розглядати в гармонії, то не можна виробити підстави, на яких вибудувати майбутнє. У нас в університеті на історичному факультеті читається курс «Історична пам’ять як соціогуманітарна проблема». Тому для нас це близько, і ми раді, що провели таку конференцію. І «Бібліотека «Дня» знайшла розуміння, а також розголос по Житомиру.