Між Сциллою та Харибдою: знайди свою дорогу

«У стані пари молекули рухаються хаотично. Але під час конденсації ці частинки не просто осідають на склі. Кожна з них займає призначене тільки їй місце, створюючи візерунок. Звідки молекула знає, що вона має осісти саме тут, а не там? Здатність до впорядкування — це ефект самоорганізації — процес підвищення порядку в системі. Все, що є на світі, створено за допомогою самоорганізації».

Ці слова з лекції фізика-теоретика, новеліста, першого ректора, а нині професора та завідувача кафедри Волинського національного університету ім. Лесі Українки Анатолія Свідзинського, прочитаної ним минулого тижня в Острозі, ми навели не випадково. Приїзд Анатолія Вадимовича до Острозької академії та його зустріч зі студентами фактично й є ефектом самоорганізації. Модель, що має форму своєрідного трикутника, складається з частинок: «День», Острозька академія, українські інтелектуали. Кожна з них займає свою нішу в українському суспільстві й у взаємній співпраці точно виконує свою функцію. Так і створюється візерунок інтелектуальної, інтелігентної України, що з кожним наступним кроком взаємодії викристалізовується все чіткіше.

Нещодавня поїздка головного редактора «Дня» до Острога була, як завжди, не випадковою. Під час святкування 80-річчя Анатолія Свідзинського, що відбувалося на початку березня, у Лариси Івшиної виникла ідея познайомити видатного вченого із острозькими студентами та, за її власним зізнанням, просто послухати виступ Анатолія Вадимовича ще раз. Тим більше, інтелектуальні зустрічі в Острозі, ініційовані «Днем», стали традицією. Тут побували відомий вчений із Кам’янця-Подільського, професор Валерій Степанков, музикант Тарас Компаніченко, Євген Марчук, Віталій Гайдук. Окрім того, в стилі редакції — поєднувати приємне з корисним. Тож цього разу знайомитися з Острогом випала нагода редакторові відділу ЗМІ та громадської думки нашої газети Маші Томак. Про свої враження вона розповість нашим читачам окремо. А студенти Острозької академії — про свої. Тож читайте далі!

Чим відрізняється людське мислення від комп’ютерного? Чи може комп’ютер наслідувати людську свідомість? Людство знайоме лише з п’ятьма відсотками речовини, що заповнює Всесвіт. А ще 95 — це що? Ми стоїмо на порозі великої наукової революції. Але ця революція не у фізиці.

Думаєте, ці питання не для гуманітаріїв? Помиляєтеся. «Синергетична концепція культури» — така назва нової книги великого вченого-фізика Анатолія Свідзинського. Саме її він представив студентам Острозької академії — університету, де більшість спеціальностей гуманітарні, а відкриття факультету ядерної фізики поки що тільки в проекті ректора Ігоря Пасічника. Проте культурологам, історикам, релігієзнавцям Анатолій Свідзинський зовсім несподівано відкрив якісно новий підхід до вивчення культурних процесів. Ми, не претендуючи на наукову істинність, ризикнемо назвати його фізично-синергетичним. У цьому, зазначила головний редактор «Дня» Лариса Івшина, щастя острозьких студентів, що їх готують до того, аби вони могли слухати «українських мудреців — розуміли їх, співпереживали і вміли поставити розумні запитання». Вона порівняла острозькі інтелектуальні зустрічі з... концертами в оперних залах Відня і Зальцбурга. «Для мене було дуже хвилююче побачити, як десятитисячний зал єдиним подихом реагує на кожну ноту, на кожен звук музичного інструмента, на кожну вокальну тональність складної оперної композиції. Це і є підготовлена публіка», — сказала Лариса Івшина.

А тепер по черзі: про Анатолія Свідзинського, його тези та спілкування з дещо приголомшеними від незвичайної лекції студентами Острозької академії.

«Один науковець сказав, що наука насправді поділяється на фізику і колекціонування марок. Сьогодні я почав розуміти всю іронію, але і справедливість цього вислову», — дякуючи за лекцію сказав учасник Острозького клубу Іван Сопіга. Очевидно, згаданий Іваном науковець мав на увазі глобальний вимір фізики — природу та сутність усіх явищ і речей. Для того, щоб бути таким «фізиком», напевно, природного дару не достатньо. Треба поєднувати в собі цілі наукові та творчі пласти. Якраз всі ці виміри поєднує особистість Анатолія Свідзинського. «Анатолій Вадимович несе в собі начала багатьох шкіл — притаманну учням академіка Боголюбова фундаментальність, величну традицію родини Свідзинських і видатного поета — його рідного дядька Володимира Свідзинського. Анатолій Вадимович являє собою кристал вцілілої української аристократії ХХ століття. І я переконана, що ці кристали мають можливість перетворюватися на нові світи, які відтворять те, що було втрачено, і нададуть нові імпульси майбутнім поколінням», — використала можливість поділитися зі студентами своїми думками Лариса Івшина, навіть попри те, що професор Свідзинський не любить компліментів на власну адресу у своїй же присутності.

Немало студентів чесно зізналися, що лекцію Анатолія Свідзинського до кінця не зрозуміли. Натомість зрозуміли інше — скільки ще треба пройти та вивчити до розуміння такого «титана думки». Хоча всі присутні були одностайними: лекція цікава, і її можна та треба розбирати «по кісточках». Можна сказати, що кожна його теза — готовий філософський концепт. З позицій фізика-науковця та ним же розробленої синергетичної концепції культури Анатолій Свідзинський говорить про загальнолюдські речі: потребу у правді, сутність добра і зла та власний шлях кожного між Сциллою та Харибдою. Пропонуємо вам фрагменти лекції Анатолія Вадимовича, а також його діалог із аудиторією.

— У різних розділах своєї книги я повторюю дуже важливу річ: треба навчитися говорити правду, бо любов — це є правда. Нещодавно у мене запитували, чому це ми, українці, педалюємо питання Голодомору. Сам же я є свідком тих страшних подій, тоді мало не помер... Та коли ми навчимося говорити правду? Поки не навчимося, не побудуємо держави.

— Цікава річ — «Сцилла і Харибда» на шляхах культури. У світі панують протилежні тенденції. Наприклад, в освіті треба балансувати між свободою та необхідністю виховання. Відповідно, є такі поняття, як «насильницьке виховання» та «втеча від виховання». Саме вони формують обов’язок викладача, професора. Не можна плутати насильницьке виховання і втечу від виховання. Це — вузький шлях між Сциллою і Харибдою. Треба знати, де пройти.

Лариса ІВШИНА, головний редактор газети «День»:

— Анатолію Вадимовичу, як ви рекомендуєте вчити і навчатися? Не будемо говорити про всю нашу систему освіти комплексно, а лише про основні ваші освітні рекомендації.

— Те, що на мою думку, нищить нашу освіту — це формалізм і неповага до свободи думки. У книзі я наводжу деякі цікаві приклади зі свого життя. Пригадую, як колись мене запросили до школи на відкритий урок із розв’язання задач. І ось учителька формулює задачу: у одного хлопчика було 3 яблука, у другого — на 2 більше. Скільки всього яблук було у двох хлопчиків? Перш за все, каже вчителька, треба вирішити, — ця задача є простою чи складною. Один із учнів підіймає руку і каже: ця задача проста, бо якщо в одного було три, а у другого — на два більше, то три плюс п’ять — буде вісім. Сідай, каже вчителька, два! Піднімає руку відмінниця і каже: ця задача складна, бо розв’язується більше ніж в одну дію. Правильно, відповідає вчителька. Тобто мозок учнів, студентів увесь час забивається різним непотребом. У мене в книзі є ще один цікавий сторичний приклад. Видатний фізик Нільс Бор здавав екзамен в університеті звичайному викладачу. Треба було розв’язати таку задачу: у вас є барометр і є будівля. Визначте висоту будови за допомогою барометра. Усі знають, що потрібно виміряти тиск вгорі і внизу будівлі й за допомогою спеціальної формули визначити її висоту. Бор запропонував інші способи. Візьміть барометр, прив’яжіть до мотузки, спустіть з вікна — довжина мотузки і покаже висоту будівлі. Викладач був дуже здивований. Є й інший варіант, каже Бор: візьміть барометр, знайдіть коменданта будівлі й скажіть: барометр буде ваш, якщо ви мені назвете висоту цієї будівлі. Таких варіантів було у науковця безліч. Викладач запитує Бора: ви що, не знаєте стандартного способу розв’язання цієї задачі? Знаю, каже Бор, але він мені набрид, він мені нецікавий. Ось вам чудова ілюстрація недоліків системи освіти.

Олексій КОСТЮЧЕНКО, аспірант Острозької академії:

— З синергетикою ми знайомі. Частково ми вивчали цю теорію на філософії та на теорії інформації. На вашу думку, чи можна застосувати синергетику до нашого українського політикуму? Коли будуть такі сталі умови, які примусять нашу державу вийти на якісно новий атрактор свого розвитку?

— Ви володієте поняттєвим словником, але потрібно відчути, як відбувається процес самоорганізації. Я читаю цілий спецкурс, присвячений цьому. Хоча своїй дружині я пояснив це за 20 хвилин... Справді, можна проводити аналогії між станом України і поняттям хаосу. Але аби дослідити можливість самоорганізації, ми не маємо математичної моделі, яка давала б можливість дати однозначні рекомендації Президенту чи будь-кому іншому. Можливо, наші нащадки колись зможуть передати до його рук роздруківочку і сказати: пане Президенте, вам варто вчинити так. У нашій ситуації важливо те, що коли ви не маєте чіткої моделі, то ви повинні спиратися на здоровий глузд.

Вікторія СКУБА, студентка факультету політико-інформаційного менеджменту Національного університету «Острозька академія»:

— Анатолію Вадимовичу, у вашій книзі «Синергетична концепція культури» прочитується негативне ставлення до ренесансного гуманізму і просвітництва. Йому ви протиставляєте християнський фундаменталізм. Чому таке ставлення? Адже саме просвітництво було тією епохою, яка вивела Європу з наукової сплячки і дала поштовх до розвитку європейської науки.

— Ця тема не така проста, як може здатися на перший погляд. Це застаріла похибка істориків, які не розділяють Середньовіччя на те, яке було в процесі руйнації Римської імперії, і те, коли була темрява і коли по вулицях Парижа бігали звірі. Саме християнська релігія покликала до життя творців нової культури і нової цивілізації. В одній із книг, які мені доводилося читати, розповідалося про бідного молодика, який заробляв тим, що працював на дзвіниці й при світлі місяця вивчав латинську мову. Це зробило християнство, воно дало надзвичайно важдливий інтелектуальний виклик людству. Перш за все — європейцям. Бо це не таке просте питання — розібратися, чи Христос рівновеликий Богу-отцю, чи ні... Яка тут логіка? Яка діалектика? Уже після X століття люди засвоїли грецьку культуру, логіку Аристотеля, праці Платона. Де локалізується думка? Це зовсім непросте питання і для нас сьогодні, а в ті часи люди вже розуміли актуальність таких питань. І раптом виринає теза: людина є мірою всіх речей. Не Бог, як вважалося раніше, а людина. Але якщо людина є мірою всіх речей, то хто чи що є мірою самої людини? На це питання гуманізм не знайшов відповіді. Так, був розквіт людської ініціативи, але коли у підѓрунті є суперечності, культура починає задихатися. Подивіться на сьогоднішню західну культуру. Ця проблема є дуже складною і також вписується у ту альтернативу: Сцилла і Харибда. Знайдіть правильну дорогу.

Михайло ЯКУБОВИЧ, аспірант Національного університету «Острозька академія»:

— Я вже мав нагоду ознайомитися з вашою книгою і знайшов там дуже багато цікавих міркувань. Але найперше мене цікавлять питання науки та релігії. Ви, зокрема, пишете, що вся наука походить із християнської цивілізації, що інші цивілізації є менш досконалими у цьому сенсі. І мусульманську цивілізацію, якою я цікавлюся, ви оцінюєте негативно, нібито мусульмани постійно вели війни, і у них не було серйозних досягнень, але в іншій частині книги ви пишете, що своїм піднесенням Європа зобов’язана працям Платона та Арістотеля. Але ж першими їх почали коментувати і передали в Європу саме араби. Чи не видається вам ця теза тенденційною?

— Араби досягли багато чого. Поняття нуля — фундаментальне для математики — було запозичене з Індії через посередництво арабів. Є люди, які Перську культуру називають найвищою в світі, а європейську вважають дурницею. Але це — крайнощі. Я не кажу, що мусульманська культура є тільки агресивною та тільки руйнівною. Я знайомий, наприклад, із кримсько-татарськими народами. Мені доводилося бувати на традиційному татарському весіллі, де я побачив театральне дійство і високу шляхетність. Це не християнська культура і вона висока. Але те, про що я говорив у книзі, — це проблема виникнення науки. Аби ви зрозуміли, наведу вам два приклади. Тихо Браге, знаменитий астроном, який жив і працював у Данії, якось вирішив перебратися південніше, адже занадто хмарним було небо і він не міг спостерігати за зірками. Коли про цей його намір дізнався король, він послав гінця, який переказав Тихо Браге від короля наступне: «Дорогий Тихо Браге! Данія — велика країна і вона може бути славною тільки з твоїм розумом, з твоїми науковими досягненнями. Я прошу тебе залишитися». Він подарував науковцю острів і 400 золотих монет. Тихо Браге залишився, зробив унікальні виміри траєкторії планети, що згодом надало величезний поштовх для в розвитку науки. У цей же час в Османській імперії з’явився талановитий астроном, який сконструював прилади, що не поступалися приладам Тихо Браге і збудував власну обсерваторію. Мусульманські релігійні фанатики прийшли до султана і сказали, що все це треба зруйнувати з релігійних міркувань, і султан віддав розпорядження зрівняти з землею ту обсерваторію. Ось вам християнська Європа, її дух милосердя і розуміння того, що потрібно йти вперед. І ось вам інша цивілізація, яка не створить науку, адже держави, які відмовляються від прогресу, занепадають.

КОМЕНТАРI

Олексій КОСТЮЧЕНКО, аспірант Національного університету «Острозька академія»:

— Мої враження від зустрічі — все надзвичайно несподівано, бо ми розраховували, що вона пройде більш стандартно, буде все зрозуміло, все розкладено по поличках, а насправді, слухаючи доповідь пана Анатолія, багато чого доводилося інтерпретувати самостійно. Ця інтерпретація буде власною в кожного з нас, але це є нормально, адже на кожне явище має бути своя індивідуальна думка, своя позиція. Ми дуже вдячні газеті «День», Ларисі Івшиній за сприяння у проведенні зустрічі й сподіваємося, що інтелектуальні спілкування продовжуватимуться довго.

Інна ВАСИЛЬЧИК, студентка економічного факультету Національного університету «Острозька академія»:

— Міжособистісне спілкування є об’єктивною передумовою формування гармонійної організації внутрішнього світу особистості, інтелектуального середовища як окремої людини, так і соціуму загалом. А активна політика у цій сфері, яку проводить Острозька академія за сприяння Лариси Івшиної, закономірно приводить до розвитку міжкультурних особистісних контактів, взаємин та формування єдиного мислячого бомонду.

Зустріч із Анатолієм Свідзинським є ще однією інтелектуальною призмою для переосмислення давно відомих світу істин, перерозподілу поглядів на науку, релігію, культуру — та й весь світ. Анатолій Вадимович, на мій погляд, є людиною, що не потребує яскравих епітетів, відгуків, людиною, якій немає потреби співати дифірамби. Його життєвий шлях говорить сам за себе. Пошук правильного шляху, відповіді, істини, постійна потреба у нових відкриттях, самореалізації — ось що запам’ятовується. Для мого внутрішнього світу ця зустріч є черговим містком передачі досвіду поколінь, прикладом життєвих колізій, пошуку виходу і рішучих дій, що, можливо, колись доведеться використати, або ж навпаки — уникати. Що ж, я ще раз, заново відкрила для себе твердження, що треба вміти вчитися мислити креативно, натхненно, по-новому, а ще відчувати, жити почуттями і слухати своє серце. Воно підказує...

Вікторія СКУБА, студентка спеціальності «документознавство та інформаційна діяльність» Національного університету «Острозька академія»:

— Один із сучасних українських геніїв сказав: «Єдине місце, де може визріти відчуття свободи, це університет». І дуже шкода, що українську систему освіти побудовано таким чином, що вона нівелює прагнення свободи, досить часто змушує людину мислити стандартно. Адже завдання кожного навчального закладу — не лише навчити базових знань. Основна його місія — прищепити вміння самому продукувати знання з уже набутих, мислити критично, виходити за рамки вже існуючих контекстів, шукати нові смисли.

Прекрасний приклад пошуку нових смислів був продемонстрований Анатолієм Свідзинським на зустрічі зі студентами Острозької академії. Ми мали змогу оцінити нестандартний підхід фізика-теоретика до культурних та цивілізаційних питань, що стало ще одним підтвердженням думки: справжній інтелект здатен охопити всі сфери суспільного життя. А такі різні на перший погляд наукові галузі дозволяють сформувати нестандартний підхід до однієї з позиції іншої.

Юля МУШТУК, студентка факультету політико-інформаційного менеджменту Національного університету «Острозька академія»:

— Філософія, фізика, культура — це те, що є актуальним у наш час, адже саме їхній розвиток сприяє піднесенню суспільства на вищий щабель. Нам, студентам Національного університету «Острозька академія», випала надзвичайна можливість зустрітися з високоосвіченою людиною, яка знається одразу у трьох вищезазначених галузях. Презентована книга Анатолія Свідзинського «Синергетична концепція культури» поєднує, на перший погляд, непоєднувані речі: науку та культуру, між якими досить часто ведеться стратегічна боротьба.

Сучасна людина у своєму виборі схиляється лише до однієї з цих сторін, і лише деяким особистостям вдається вдало поєднувати їх в одне ціле.

Враження від зустрічі однозначно позитивне. Адже далеко не всім і не завжди випадає можливість послухати слова людини-вченого, людини-філософа і просто особистості, яка досягнула в своєму житті неабияких вершин. Можна говорити ще багато похвальних слів на адресу пана Свідзинського, однак, на мою думку, про великих людей говорять тихо. Із задоволенням відвідаю обіцяну зустріч восени, присвячену поезії його дядька — відомого поета Володимира Свідзинського.

Іван СОПІГА, студент факультету політико-інформаційного менеджменту Національного університету «Острозька академія», учасник Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді:

— Зустрічі з цікавими людьми у стінах Острозької академії за три роки навчання у цьому університеті перестали бути для мене незвичними. Але незвичним і незмінним залишається одне: люди — непересічні, неординарні й цікаві. Сьогоднішня зустріч із Анатолієм Свідзинським була справді, я б сказав, надзвичайно незвичайною. Звісно, важко зрозуміти фізика, який говорить про культуру, проте це зробити необхідно...

Книгу «Синерѓетична концепція культури», яку презентував А. Свідзинський, із задоволенням прочитаю і раджу кожному, кого цікавить не просто питання культури, форми її прояву, а погляд на неї як на частинку народу, нації, Всесвіту. Книга складна, але варта того, щоб читати її стільки разів, скільки буде потрібно для її розуміння.

Михайло ЯКУБОВИЧ, аспірант Національного університету «Острозька академія», релігієзнавець:

— Зустріч із паном Свідзинським не могла не викликати позитивних вражень. Його автобіографічні розповіді можна слухати годинами, навіть заслуховуватись, адже у наш час далеко не кожен науковець може продемонструвати настільки широкі обрії, різноманітність підходів та справжній енциклопедизм. Міркування вченого з приводу розвитку й перспектив існування різних сфер знання, подані у вкрай оригінальному науково-популярному стилі, сприяють прямому й відкритому контакту з аудиторією, що особливо актуально для Острозької академії — наші студенти завжди налаштовані критично й вимагають дуже вагомих аргументів. «Синергетична концепція культури» — чергова книга пана Свідзинського — надзвичайно високоінтелектуальна праця, в якій представлений альтернативний погляд на культуру, позбавлений того недолугого постмодерністського епатажу, яким часто страждає наша гуманітаристика. Можливо, деякі міркування автора видаються контраверсійними, позбавленими широкого історико-культурного підѓрунтя (розвиток культури не завжди підкоряється прагматичним законам) — але тим і цікавий погляд науковця-фізика, який, перебуваючи осторонь класичної гуманітарної традиції, каже принципово нове, самобутнє та оригінальне слово, звертає увагу на ті важливі моменти, які раніше не відзначалися істориками культури. Думаю, що пан Свідзинський — одна з найцікавіших постатей у сучасній українській науці.

Роман КОВАЛЬ, студент спеціальності «політологія» Національного університету «Острозька академія»:

— Книга Анатолія Свідзінського «Синергетична концепція культури» незвичайна тим, що її автором є фізик-теоретик. Цікаво було слухати спеціаліста з точних наук, який досліджує гуманітарну сферу. Я сам цікавився фізикою в школі, оскільки навчався у фізико-математичному класі, тому відчувалася «споріднена душа». Як на мене, дуже важливим є те, що спеціалісти з точних наук займаються гуманітаристикою, оскільки це дозволяє привнести в неї певну чіткість, структурованість і зрозумілість, якої інколи не вистачає.

P.S. Після тригодинного спілкування зі студентами Анатолій Вадимович пообіцяв провести восени в Острозькій академії літературні читання, присвячені поезії Володимира Свідзинського. Як незмінно гостинний господар, ректор Ігор Пасічник відразу підхопив цю ідею. Тож до нових філософськи наснажених зустрічей!