«Обов’язково мусимо десь бути і щось робити»

Щороку «День», приймаючи студентів до Літньої школи журналістики, намагається запропонувати учасникам якомога більше цікавих подій, зустрічей, поїздок. Більше розумного і справді важливого — незмінне правило головного редактора «Дня» Лариси Івшиної, яке перетворилося на гасло Школи. Але такої насиченої програми, як цього року, ще не було. І невипадково. Ми вже писали, що по есе та анкетах, які заповнювали молоді люди для відбору до Школи, ми побачили: цьогорічні учасники справді підготовлені, ерудовані та мислять глибоко і небанально. Саме тому ми поставили їм високу планку, до якої вони намагалися «дотягнутися» протягом місяця роботи в редакції. Кому швидше й успішніше, кому — пізніше й не без помилок, але їм це вдалося. В шаленому темпі щоденної журналістики, паралельно навчаючись та розвиваючись, вони виконали всі наші завдання. Сьогодні чотирнадцять студентів з Острога, Донецька, Львова та Києва отримають сертифікати про закінчення Літньої школи журналістики «Дня»-2010.

Хоча на цьому, звичайно, наша співпраця не припиняється. Ми сподіваємося, що студенти, які пройшли Школу «Дня», застосують набуті навички на практиці й стануть нашими авторами. Так, наприклад, несподівано через якийсь час нам почав писати учасник Школи двох попередніх років Ігор Самокиш із Запоріжжя. Крім того, ще багато цікавих матеріалів, які готували учасники Школи, чекають свого часу. Незабаром наші читачі познайомляться з глибокими аналітичними статтями, які готували студенти за порадами економічного оглядача «Дня» Віталія Княжанського та під керівництвом редакторів відділів. А також у найближчих номерах чекайте на виклад зустрічей із гостями «Дня» — Сергієм Стукановим та Валерієм Балаяном. Взагалі, треба сказати, що розумне спілкування з цікавими людьми під час цьогорічної Школи журналістики стало хорошим доповненням до щоденного набору матеріалів «Дня». Чого варті розмови з Леонідом Кравчуком, Євгеном Головахою, Віталієм Портниковим, Сергієм Головатим, опубліковані на шпальтах газети в попередніх номерах! До слова, сьогодні на 4-й шпальті ви можете прочитати про спілкування студентів із відомим політтехнологом та журналістом Олегом Медведєвим.

За традицією наприкінці Школи ми попросили учасників заповнити анкети, в яких запитали, що їм найбільше запам’яталося за останній місяць та що їм дав «День»?

Аліса ГОРДIЙЧУК, студентка Національного університету «Острозька академія»:

— У період навчання в Літній школі журналістики «Дня» мене багато чого навчила редакційна атмосфера, створена журналістами, особливими журналістами — не просто репортерами. Мабуть, це і є основний момент, на який я звернула увагу. Про це на одній із зустрічей говорив Віталій Портников: «Журналістика у майбутньому — це... смерть новин». У «Дні» новини вже «померли». Точніше, перетворилися на осмислене їхнє відтворення, а не на подієве, як це зазвичай буває. До того ж, тут мене навчили, що досконало знати теорію журналістики — не означає бути журналістом. У цьому і проблема сучасної освіти — журналістів вчать теорії, не звертаючи увагу на формування в них аналітичного мислення.

На кожній зустрічі — або із відомими журналістами чи політиками, або із працівниками «Дня» — зі мною був записник, який тепер повен цікавих думок людей, з якими нам довелося поспілкуватися. У кожного є чого вчитися. Вони всі приносили нам частину свого життєвого досвіду та щедро ним ділилися.

Як це зазвичай буває, найбільше запам’ятовується останнє. Нещодавно ми спілкувалися із Валерієм Балаяном — кінорежисером. Але можу сказати, що ця зустріч яскраво вирізнилася з переліку інших не тим, що вона була останньою. П’ятигодинне спілкування з маленькою перервою на обід зовсім не виснажило. Це настільки цікава людина, що із ним можна говорити годинами — і втома не приходитиме. Темою нашого обговорення стала проблема нацизму в Росії та його — поки що — незначні прояви в Україні. Здавалося б, усі розуміють, що це важливе проблемне питання, але Валерій Балаян звернув нашу увагу на причини та наслідки цього. Він їх виокремив у тому, чого ми спочатку не помітили. І за це я вдячна «Дню». Він дав можливість зустрітися із тими, з ким у своєму повсякденному житті я б ніколи не зустрілася.

Минулі п’ять тижнів пролетіли, як один день, але їхня насиченість надовго закарбувалася у пам’яті і помітно розширила кругозір. Це те, що мені дав «День»: крім золотих правил журналістики, він навчив золотих правил життя, до яких я, напевно, ще не скоро дозріла б і зрозуміла їх. На прощання я бажаю всій редакції натхнення та терпіння — у них ще багато роботи, але головне, що вони ідуть в правильному напрямку.

Ліна ТИМОЩУК, Літня школа журналістики «Дня»:

— Газета «День» не має аналогів в Україні. В редакції «Дня» панує особлива атмосфера українськості. На фестивалі «Країна мрій», спілкуючись безпосередньо з читачами газети, я зауважила, що журналісти досконало передають цю атмосферу на шпальтах газети. Колектив редакції дуже люб’язно прийняв учасників Літньої школи журналістики в свої лави. Ми повсякчас відчували допомогу та підтримку редакторів і кореспондентів. В газеті «День» працюють люди, які знають, що роблять, і на 100% віддаються улюбленій справі. Головний редактор газети «День» Лариса Івшина за такий короткий період намагалася передати студентам якомога більше своєї мудрості, досвіду. Професійні майстер-класи від передових журналістів редакції розширили наші уявлення про істинну журналістику, а насичена програма щодня пропонувала нам цікаві завдання, пізнавальні зустрічі з відомими політиками, журналістами, діячами науки і культури. Після кожної такої зустрічі поступово формувалося якісно нове світосприйняття, ламалися стереотипи, розвіювалася омана, що роками в’їдалася в нашу свідомість із блакитних екранів. Не знаю, чи пов’яжу я коли-небудь своє життя з журналістикою, але після досвіду роботи в «Дні» та спілкування з інтелігентними прогресивними людьми я відчула себе повноцінною особистістю, мислячим громадянином своєї держави. Літня школа журналістики «Дня» виховує в своїх учасниках те, чого за роки не можуть навчити деякі університети: любити Україну і її народ, і лише цими орієнтирами надалі керуватися у своїй професійній діяльності. Тут я отримала імпульс, стимул самій творити долю країни, а не сподіватися манни з неба. Цінний досвід журналістської практики та інформація, яку ми отримували з першоджерел, допоможе переоцінювати речі в парадигмі нового бачення життя.

Газеті «День» та колективу редакції хочеться побажати творчої наснаги, нових злетів та досягнень. Ви на правильному шляху, тому продовжуйте в тому ж дусі, досягайте поставлених цілей! Залишайтеся й надалі найкращим українським виданням. Ви дуже потрібні українському інтелектуальному читачеві.

Дмитро ЧАЛИЙ, учень спеціалізованої школи №82 ім. Т.Г. Шевченка, м. Києва:

— Що особливого в «Дні»? Особливість, яку виділив для себе, я помітив ще на початку практики. Як тільки ми почали працювати, ця особливість одночасно дивувала і лякала мене. Я говорю про довіру кожного члена редакції до нас, практикантів. Чому ця довіра лякала? Тому що разом з нею на нас, ще недосвідчених студентів і школярів, лягала відповідальність за кожний наступний випуск газети. Іноді ми виправдовували цю довіру, іноді траплялися невдачі, але навіть після невдач довіра не згасала, навіть після невдач нам знову і знову давався новий шанс випробувати себе. І я вдячний «Дню» за ці шанси.

Теорію журналістики я вивчав на курсах. Потрапивши в «День», мені здалося дуже важливим і знаковим, що те, що від мене вимагала газета, не відрізнялося від того, чого мене вчили на курсах. Але разом із тим я відчув, як важко на практиці використовувати свої теоретичні знання. І навіть заради одного цього відчуття уже варто було потрапити на цю практику.

Кожна подія в «Дні» залишила свій відбиток в моїй свідомості. Мабуть, за все своє життя я не змінював так часто поглядів. І це хороший знак. Знак, що хоч щось із того, що до нас хотіли донести гості і редактори «Дня», все ж дійшло.

Я бажаю «Дню» не втрачати та розширювати свою довіру. Тому що саме через довіру відкриваються нові горизонти.

Вікторія ПРАСОЛ, студентка Міжнародного відкритого університету розвитку людини «Україна»:

— «День» — це дуже особливе місце. Це як магічна скринька. Хочеш — і твої бажання здійснюються. Хочеш — пиши. Хочеш — фотографуй. Головне — докладай зусиль, використовуй фантазію.

Різниця між теорією і практикою є завжди. В теорії все виглядає простим та зрозумілим. Але коли намагаєшся втілити свої знання в практичний результат, виявляється, що не все так просто, як здавалося на перший погляд. Я пам’ятаю, коли поступала у виш, один викладач сказав мені, що освіта для журналіста хоч і важлива складова його кар’єри, проте набагато важливіше отримати гарний досвід.

Програма цього року неймовірно насичена, мабуть, найбільше за всі роки існування школи (я у ній уже третій поспіль). Де ще можна було б зустріти таке розмаїття людей «на одному квадратному метрі»? Цитувати можна б було багатьох, але запам’яталася мені власна думка, яка виникала досить часто: «Як же багато я ще не знаю...». Це була не просто школа журналістики, це була школа життя, школа світогляду.

Ми всі виросли за цей місяць. Можливо, не набагато, може, це лише «кілька сантиметрів знань»... «День» теж виріс. Я тут уже третій рік і відчуваю це неймовірно сильно. Я бачу, як із кожним днем газета стає все кращою і кращою. Вона росте, як і люди, які її оточують. Тому бажаю не зупинятися на досягненнях!

Анастасія САМОШИНА, студентка Iнституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка:

— Головна особливість газети «День» — відкритість. Вона в усьому, починаючи з того, що видання не гне безкомпромісно, як танк, лише свою лінію. Як і належить цікавому дню складатися з різних вражень, людей, подій, проблем і поглядів на них, газета не є зашореною тільки тією позицією, яку вона безпосередньо відстоює. «День» відкритий і не жахається подачі альтернативних, подеколи може й суперечливих, висвітлень та пояснень суспільних явищ. Так видання весь час прямує до одного з основних еталонів якісної журналістики: бути неупередженими, завжди втамовувати інформаційно-аналітичний, інтелектуальний голод читача мінімум двома рецептами приготування страви. І така особливість — не ознака того, що газета, як перекотиполе, не має, власне, своєї землі та міцного коріння, що її лише носить по обширам різних думок. Просто «День» — це вже вищий рівень газетної еволюції, коли бачити тему вузько й однобічно щонайменше нецікаво, а значно більш захопливо розуміти повну, звісно — неоднозначно-неоднорідну картину проблеми.

Ще однією дуже характерною ознакою «Дня», яку помітно за кілометр, є надзвичайно велика кількість прямої мови і коментарів. Саме ними як визначальним джерелом для формування текстів видання послуговується найбільше.

Вивчаючи журналістику теоретично, не відчуваєш її. Навіть коли отримуєш в інституті завдання написати текст відповідно до того чи іншого журналістського жанру, все одно відчуття завжди таке, ніби просто граєш роль журналіста, а не є ним насправді. На мій погляд, теоретично вивчати можна законодавство, історію журналістики, певні аспекти, пов’язані з процесом масової комунікації тощо. Проте коли все це трохи видозмінено під іншою назвою повторюється щороку, то й ці речі дають неабияку оскомину. Відчути журналістику, зрозумівши, в чому ти профан, можна тільки практично: у реальному світі ЗМІ або під час відкритих діалогічних майстер-класів журналістів-практиків.

За ці тридцять календарних днів газетний «День» по самі вінця наповнив нас такою кількістю інформації, спілкування, зустрічей зі знаковими особистостями! Адекватно все це розкладеться по поличках засвоєних знань через деякий час. У стані інформаційного афекту можу констатувати: участь у фестивалі «Країна мрій», пошук нових ідей для промо-акцій газети, усі зустрічі з гостями «Дня» (в різних площинах — політичній, культурній, науковій) — все це намертво вбило в мене усвідомлення, що обов’язково мусимо десь бути і щось робити. Маємо для цього досвід попередників, які з різних причин не довершили справу, маємо (чи повинні культивувати) силу змінювати сьогоднішні деструктивні сценарії. Адже ніхто не подарує нам добробуту країни, людяного суспільства і повної взаємної любові та свободи. Тому все маємо робити самостійно, до всього мати діло. Байдужість — загибель.

На Заході існує думка: якщо людям запропонувати вибір між свободою і сандвічами, вони оберуть сандвічі. Я — ідейний філантроп. Тому переконана, що людство не безпросвітно дурне. Пояснюючи читачеві як рівноправному співбесіднику складні і важливі теми, даючи йому поживні сандвічі для розуму, якісна газета може сприяти тому, щоб у читача формувався і правильно функціонував орган вибору. Газета «День» успішно вирощує такі органи не один рік. Не зменшуйте темпів і обертів цього процесу. Зважайте тільки, щоб принципи вдумливої інтенсивної роботи не поглинулися пожадливим екстенсивним розмахом.

Юлія ЯРУЧИК, студентка Національного університету «Острозька академія»:

— Вже з перших днів роботи в редакції нам дали змогу по-справжньому відчути динаміку і специфіку журналістики. Коли ти активно долучаєшся до створення якісного інформаційного продукту, починаєш розуміти, що саме від тебе залежить, як люди сприймуть ті чи інші факти, події, думки. У «Дні» ж на високому професійному рівні відбирається найкорисніша інформація для суспільства. Цікаво, що користь тут не вимірюється критерієм «Це треба було б знати». Будь-який матеріал «Дня» наштовхує на аналіз глобальних явищ, переосмислення самого себе, визначення пріоритетів не лише індивідуальних, а й загальносуспільних. Тут думку звикли робити подією. Цим, як на мене, «День» якісно відрізняється від інших видань.

Літня школа дала нам можливість зрозуміти, що журналіст — це далеко не той, хто вивчив підручник з теорії журналістики. Так, це важливо, такий етап потрібно пройти, але практика вимагає зовсім іншого. Журналіст мусить впевнено розбирати конфлікти, об’єктивно оцінювати ситуації, зіставляти явища. Це, мабуть, відбувається дещо на інтуїтивному рівні, а глибоко мислити також треба вчитися. Найкращими уроками в цьому плані стали зустрічі з представниками найрізноманітніших сфер діяльності. Політики, журналісти, соціологи, культурні діячі допомогли кожному розширити особистий світогляд, створити для нього міцне підѓрунтя. Поїздки у визначні місця України стали яскравим екскурсом у суперечливу минувшину нашого народу.

За допомогою цього проекту газета «День» формує не лише потенційних дописувачів, а й високоінтелектуальних читачів. А це — чи не найважливіше для будь-якого видання. У «Дні» нас навчили комплексно бачити світ, шукати альтернативні рішення проблем різного роду і виховувати у собі інтелектуально сильну особистість, яка могла б стати міцною цеглинкою українського суспільства.

Катерина ЯКОВЛЕНКО, студентка Донецького національного університету:

— Один письменник говорив: «Ми живемо в епоху консервів. Усе за нас відомо заздалегідь, розжовано... Нічого не потрібно думати, кип’ятити на вогні сумнівів. Консерви! Просто ми живемо, хіба що дешево». Газета «День» не дозволяє нам бути консервами. Вона розширює рамки, дозволяє поглянути вглиб проблеми, крізь товсту оболонку. Це одна з особливостей видання. Тут нічого не робиться просто так: кожне слово, кожен знімок, кожен малюнок і навіть знак має свій сенс. За кожною думкою стоїть особистість. Це ми зрозуміли на практиці, працюючи у погодинному механізмі. Тому що у щоденній газеті рахунок іде навіть не на години, а на хвилини.

Читаючи найкращі зразки журналістських творів, матеріали авторів «Дня», не можеш не зрозуміти, що такий результат не вичавити з пальця. В університеті такому не вчать. Цьому учить практика. А її у нас було цілих п’ять болісних, але цікавих тижнів. Тепер ми точно можемо сказати, чим пахне газета. Так чим же, запитаєте? Фарбою друкарні зі свіжими новинами і цікавими матеріалами, ароматною кавою із новозавареними знайомствами і враженнями.

Для мене проведений у газеті час дуже цінний. По-перше, завдяки «Дню» я багаторазово збагатилася духовно. Тому що багато спілкувалася з цікавими людьми. А лише спілкування збагачує нас внутрішньо так, ніби ми прожили ще декілька життів. Я ніби ходила по старому Хрещатику разом з Анатолієм Василенком, мимо видавництв, книжкових крамниць, ніби сама була знайома з карикатуристами Черемних і Маяковським (читайте «Крокодил української карикатури». — Авт.), ніби у 1991 році брала участь у будівництві держави і прийнятті Акту про незалежність України (читайте «Політичні роздуми Л. Кравчука» №116 і «Де закінчується Верховна Рада починається «Бессарабка»?» №129—130). А чом би й ні? Адже «людина має десь бути» (Віталій Портников. — Ред.). Але справжнім майстер-класом особисто для мене була робота у відділах, до яких я була прикріплена. І люди, які навчали мене і разом зі мною боролися за добрий результат, допомагали мені з матеріалами, контактами, думками і порадами.

Мені б хотілося, щоб їм теж цей невеликий період згадувався з посмішкою. Нас розділятимуть градуси широти і довготи, але ми точно знатимемо, то їх відлік ітиме від екватора, яким був для нас «День». Хотілося б, аби «День» продовжував залишатися на позиціях екватора, центру подій, лінією справедливості та об’єктивності.

У Федеріко Феліні є фільм, який називається «Амаркорд», — «Спогад». Тепер я писатиму у своїй пам’яті свій амаркорд, свої спогади про школу, про «День», про Київ.

Iрина БОЧАР, випускниця Iнституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка:

— Мені немає з чим порівнювати — я досі ніколи не проходила стажування в газеті. Для мене все було нове, а тому залишало враження. Я побачила зсередини, як робиться газета, зрозуміла схему і методи роботи щоденного видання, відчула себе журналістом. Це колосальний досвід на майбутнє, особливо зважаючи на те, що в перспективі мені доведеться співпрацювати з журналістами. Завдяки цій практиці можна буде знаходити спільну мову швидше та легше.

Сподобалося, що газета має власну позицію і методично слідує їй. Приємно, що видання підтримують відомі люди — друзі «Дня». Це і експерти, і гості, які щиро переймаються важливими питаннями, які піднімає «День». Це свідчить про авторитет та хороший імідж газети.

Сподобалося, що «День» відкритий для авторського підходу до написання матеріалів — все, що мені вдалося опублікувати, пішло на шпальти саме так, як я задумувала. Редактори підказували деталі і шліфували роботу, але не тиснули на задум. Газета відкрита до найрізноманітніших тем та обговорень. Можна висловитися і бути почутим — з тих проблем, які тебе справді хвилюють.

Журналістики я почала навчатися в «Дні». До того не слухала жодних теоретичних курсів. На практиці все дуже складно через існування рамок — часових (здати матеріал до 12-тої) і стилістичних (доводилося «ламати» себе, щоб перейти від наукового стилю написання текстів до публіцистичного). З другого боку, було справді цікаво — вдалося відвідати кілька заходів і розповісти про них читачеві, а також поговорити з цікавими людьми (у пригоді стало знання іноземної мови), подавши «звітність» в рубрику «актуальне інтерв’ю». Потрапляла в ситуації цейтноту, коли доводилось змінювати текстівки чи фотографії вже під час верстки (пишу і відчуваю дрижаки по спині. Згадую, як за секунду починали спрацьовувати думка і фантазія, щоб підправити матеріал). Повноцінна журналістська робота! Задоволена!

Мені особливо запам’яталася зустріч з Віталієм Портниковим — його фундаментальні знання вражають, вміння помічати деталі зачіпає. За такою людиною хочеться «тягнутися», у нього хочеться вчитися. Своїм практичним досвідом мене підкорив Сергій Головатий — свідок та учасник багатьох процесів в українському політичному житті, він передав тогочасну атмосферу, розповів деталі. Унаочнив ситуації, за що йому окреме «спасибі!». Валерій Балаян вразив своєю мудрістю та глибиною. Таких людей в цьому житті справді дуже мало. Таких людей хочеться і треба слухати і чути, щоб не втратити себе на хиткій життєвій дорозі. Взагалі добре, що зустрічі з гостями записані на диктофоні. Буду прослуховувати, ще і друзям радитиму.

Щаслива, що під час навчання в Школі мені вдалося познайомитися з людьми, які близькі мені по духу, за своїми поглядами і способом мислити. За місяць спільної роботи ми затоваришували так, що, здається, знаємо одне одного цілу вічність. Думаю, ми спілкуватимемось і надалі. Дуже радітиму цьому!

Ольга САВЧЕНКО, студентка Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова:

— Місяць навчання промайнув дуже швидко, проте вмістив надзвичайно багато подій, зустрічей, вражень як для такого короткого часового відрізку. Саме за цей період я повністю змінила не лише відчуття часопростору, а й систему координат власного світобачення, переглянула погляди на себе, світ та людей навколо. Недарма один із гостей «Дня» сказав, що людина має вміти критично мислити, бо лише так можливий рух уперед. Важливо не просто сприймати інформацію, факти, а й вміти їх аналізувати, щоб зрозуміти першопричини явищ, подій. Тільки так можна знайти вихід із проблем. А вихід є завжди.

Я побувала на святі Івана Купала в Пирогові, полинула в світ української культури на «Країні мрій», познайомилася із аристократичною Україною — й образ рідної країни в моїх уяві став справді тривимірним.

Ми зустрічалися з відомими, визнаними людьми, фахівцями у своїй професійній сфері. Згадка про кожного із гостей Літньої школи викликає тепер певні асоціації. Леонід Кравчук асоціюється з історією, яка оживає на очах. Віталій Портников — з енциклопедичністю знань. Євген Головаха — із загостреністю думки, яка сягає філософських та психологічних глибин. Сергій Головатий — із ѓрунтовною освітою, елегантністю. Олег Медвєдєв — із впевненістю у собі та зваженістю кожного слова. Валерій Балаян — із моральними основами життя, без яких людина не може бути людиною. У кожного з них — неповторний життєвий шлях та несхожий досвід. Саме тому є чого повчитися.

Але розвиток із закінченням навчання у школі «Дня» не закінчується. Тепер у мене є список справ: з якими книгами познайомитися, які фільми подивитися, в які музеї сходити. До того ж, можу запевнити, що читача для своєї газети Лариса Олексіївна Івшина виховала!

Ярослав МIЗЕРНИЙ, студент Національного університету «Острозька академія»:

— Будучи учасником школи журналістики «Дня» уже не вперше, я ще раз переконався в тому, що газета продовжує процвітати, доносячи до своєї читацької аудиторії нові погляди, свіжі ідеї та пропонуючи нестандартні підходи до висвітлення подій. Газета передовсім приваблює стабільною національною позицією, адекватною та оперативною реакцією на події та метаморфози українського соціуму.

Я глибоко переконаний, що цьогорічний липневий досвід піде мені на користь. Практика у «Дні» виправдала мої сподівання, оскільки дала, окрім розширення світогляду та нових знань, неоціненний досвід, що, власне, і скерувало мене до Літньої школи журналістики. Вимоги до фотоматеріалів у редакції є досить високими, інколи важко пристосуватися до стилю видання, однак це спонукає до постійної роботи над собою і самовдосконалення, без чого, на мою думку, неможлива по-справжньому професійна діяльність.

А тому дуже вдячний редакції газети «День» за продовження роботи над проектом Літньої школи журналістики і надану можливість провести час із користю для себе і, сподіваюся, самої газети. Редакції газети «День» бажаю продуктивної роботи, нових проектів, а також більшого розуміння своєї «ідеології» у соціумі, якому так необхідний світлий дороговказ.

Юліана ЛАВРИШ, студентка Львівського національного університету ім. I. Франка:

— «День» має справжню українську вісь. Це не означає, що у кожному матеріалі журналіст б’є себе у груди й акцентує на патріотизмі. Бути українцем — це думати і писати про Україну, без прикрас, але з «абзацом» перспективи. На першій зустрічі Лариса Івшина, головний редактор газети, наголосила на двох критеріях побудови нашого майбутнього — ідентичності і модернізації. Українцям необхідно відчути себе нацією, зрозуміти свою культуру, звичаї, традиції. Це можна було зрозуміти в атмосфері фестивалю «Країна мрій» і під час подорожі на Чернігівщину. «Без минулого нема майбутнього», нема поступу! Через зустрічі із гостями редакції можна було побачити Україну із багатьох перспектив. З кожної розмови ми виносили щось вартісне: Леонід Кравчук запропонував «створювати школи для майбутніх президентів», Віталій Портников — не зациклюватись на рутинній редакційній роботі («Людина десь має бути»), Євген Головаха — «звертатись за інформацією до фахівців», Сергій Головатий — знати і осмислювати історію власного народу, Олег Медведєв — не довіряти політикам і популяризувати українську мову, Валерій Балаян — раз у рік заглядати у «дзеркало власної совісті» і питати себе, на кшталт рубрики «Дня»: «Що хорошого? Що поганого?». Американський публіцист Ралф Волдо Емерсон колись сказав: «Кожна людина, з якою я зустрічаюсь, у чомусь мене перевищує». Розмови з цими людьми розширили горизонт особистого світобачення. Проте збагатили духовно не лише ці зустрічі, але й майстер-класи журналістів редакції, екскурсії, невпинна робота. Крім того, важливо, що серед учасників Літньої школи панувала дружня атмосфера: ми допомагали одне одному, ділилися знаннями, дискутували. Протягом тридцяти днів ти перебував у ролі губки, яка вбирала і вбирала у себе гігабайти інформації. Скажу по правді, що такого досвіду за три курси мого навчання на факультеті журналістики не було у жодній редакції. Нас зарядили позитивною енергією, навчили не лише чути, але міркувати, показали технічні нюанси ремесла, збагатили інтелектуально. Учасник Літньої школи журналістики — це ніби запалений смолоскип. Ми повернемося додому, роз’їдемося регіонами України, ділитимемося враженнями з друзями і викладачами. Головне — не втратити іскру, яку запалили у «Дні». Це і є місія смолоскипу!

Анна ЩЕПА, випускниця Iнституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка:

— Газета «День», як на мене, є продовженням кращих освітніх і виховних традицій Інституту журналістики КНУ ім. Шевченка. У зкомерціалізованому, байдужому світі складно знайти людей, які б турбувалися про щось більше, ніж власні інтереси, прагнули б зробити щось на благо, дбали б про виховання нового покоління — не формально, а з усією відповідальністю. Що мене вразило у «Дні» — це небайдужість до молоді і щире бажання редакції нести безкорисну громадську місію — вводити початківців у світ професійної журналістики, відточувати їхню майстерність, долучати до простору високих думок.

Інститутська теорія — це той базис, який дає зрозуміти ази професії, її соціальне призначення, проте знання — це ще не пізнання. Тільки практика загартовує характер, поглиблює світогляд, структурує сенси, допомагає побачити найважливіше.

Яскраве враження на мене справила зустріч з редактором «Дня» Ларисою Івшиною. Вона сказала: «Не читайте низькопробне. Тягніться вгору — і до вас потягнуться». Сучасність пропонує багато цікавого, але необережна «всеядність» до інформації притупляє смак та інтерес до осмисленого знання.

Кинути виклик пересічній свідомості і шукати золото справжніх знань надихнула також зустріч із режисером Валерієм Балаяном.

Заклик Євгена Головахи піднятися на нову стратегічну висоту, читати енциклопедії і шукати наукове обѓрунтування явищ і процесів стали для мене цінним професійним дороговказом. Ще він сказав цікаву річ — що до науки практично неможливо долучитися без гуру, вчителя. Мабуть, і у професійній журналістиці так само важко відбутися без наставника. Тому вельми дякую редакції «Дня» за роль вчителя, яку вона відіграла в моєму житті.

Христина БОНДАРЄВА, студентка Львівського національного університету ім. I. Франка:

— Ми не одразу змогли долучитися до безперервної роботи «колеса» «Дня», адже працювати у щоденній газеті непросто. Але, зважаючи на твердження Євгена Головахи, яке він висунув на одній із зустрічей, «молодий науковець може прийти до шарлатана і авантюриста, а може і до майстра». Ми потрапили до майстрів, які щодня шліфували наші вміння і намагалися робити із підручного матеріалу достойний продукт.

Всього чотири тижні вистачило для того, щоб «вкусити хліба» якісної журналістики. А він, треба сказати, не завжди свіжий та духмяний. Щоденні розшифровки текстів, моніторинг новин, підготовки до зустрічей із експертами, аналіз написаних матеріалів — робота, захована від очей читача, проте не менш важлива, ніж написаний журналістський текст. Коли ти ходиш на пари, читаєш підручники з журналістики, у яких багато теорії та корисних порад, проте практики — немає, відчуваєш: щось не те. А після кількох тижнів у «Дні» розумієш — це те, це воно! За місяць я отримала знання, яких не вистачало протягом двох років університетської науки. Я хочу слідувати тим порадам, які у підручниках не написані: «топити» людей у своїй любові, як радив Валерій Балаян, ставлячи у приклад Ларрі Кінга; розвивати свій патріотизм у кожному тексті, як робить це Микола Сірук, думати і робити свою роботу віддано, ніхто ж за нас, українських журналістів, її не переробить — радила нам Лариса Івшина.

Журналістське ремесло не завершується на щоденному полюванні за новинами, ефектними репортажами чи вдалими кадрами. Вони, безумовно, важливі, але без справедливого переосмислення залишаються лише сировиною для цього ремесла. Тому я дуже ціню «День» за те, що він навчив мене знаходити сенси та переосмислювати їх у тому калейдоскопічному вирі подій, яким «кишить» інформаційний простір.