Покупцям — прохання не турбуватися

ІГРИ ІНТЕРЕСІВ

— Днями глава «Нашої України» Віктор Ющенко запропонував накласти мораторій на приватизацію до президентських виборів. Що, на вашу думку, краще: напередодні виборів продати якнайбільше держмайна чи якнайменше?

— Потрібно діяти у рамках чинного законодавства. А накласти мораторій на приватизацію сьогодні можна тільки на словах. Фактично це нездійсненне. Якщо ми заборонимо приватизацію у правовому полі, то процеси, пов’язані з нею (скажімо, відчуження власності через банкрутство), відбуватимуться у тіні, а в результаті країна матиме колосальні збитки. У рамках нової програми приватизації ми заклали норми, які можна образно охарактеризувати як «сім разів відміряй, один раз відріж». Тобто у приватизації великих та унікальних об’єктів жодного поспіху не буде. Ми передбачаємо ретельну підготовку підприємств до продажу і діагностику наслідків iз урахуванням ринкової кон’юнктури. І чим більший об’єкт, тим більша ймовірність того, що на продаж його виставлятимуть тільки тоді, коли матимемо максимальну впевненість в успіху й ефективності приватизації для підприємства. Впевненість, що продаж буде ефективним як у частині отримання коштів до бюджету, так — і це найголовніше — і в приході інвестора, який зможе забезпечити перспективний розвиток підприємства.

— Які гарантії, що приватизація не стане засобом платежу за політичні послуги під час та після виборів?

— Саме щоб уникнути цього, я й наполягав на швидкому прийнятті програми приватизації. Але, на жаль, цей документ не пройшов у Верховній Раді з першого разу, і, до речі, зовсім не тому, що програма була поганою.

— А чому? Чиїсь інтереси «зіграли»?

— Річ у тому, що у старій програмі є норми, які відсутні у новій. І вони влаштовували окремих гравців на приватизаційному ринку. Як приклад можу навести основну тезу: по суті, ми у новій програмі запалили «зелене світло» на шляху доступу банків до приватизаційного ринку України, таким чином розширивши конкуренцію. Дехто з гравців, підрахувавши гроші у своїх кишенях, подумав, що може не витримати конкуренції банків. Відповідно, було зроблено висновок, що до приватизації банки пускати не слід. Таких нюансів багато.

— Хіба досі банки не брали участь у приватизації через «родинні структури»?

— Тепер ми маємо намір прямо пустити банки до приватизації, тоді як раніше для них була можливість працювати тільки у всіляких комбінаціях. До речі, сьогодні ми винесли другий варіант програми, який пройшов через профільний комітет і комісію Верховної Ради з питань приватизації. Вони дали позитивні висновки. Переконаний, що якби у сесійному залі не вирували пристрасті навколо політичної реформи, то програма пройшла б перше читання до парламентських канікул. А так, думаю, її приймуть на початку вересня.

НАЙГІРШИЙ ВЛАСНИК — ДЕРЖАВА

— Поділіться останньою новиною: про що йшлося на нараді в Азарова, з якої ви до нас приїхали?

— Це було засідання комітету, на якому, крім іншого, розглядали питання про дивідендну політику. Точніше, про заходи, спрямовані на її вдосконалення. Ми тут маємо проблему: не всі підприємства платять дивіденди, не завжди їх нараховують, не завжди вчасно надходять до бюджету.

— Ваш прогноз — чи отримає держава дивіденди цього року?

— Отримає, якщо почне вимагати і жорстко запитувати. Це ж не парламент — тут система «торгівлі» не працює. Стосовно цього рішення буде жорстким.

— Хто сьогодні реально управляє держвласністю і корпоративними правами держави?

— Є казенні (повністю державні) підприємства, які не зачепила приватизація. Вони або знаходяться «у забороні», або ж їх просто не було приватизовано. Ці підприємства передано в управління міністерствам і відомствам. Що стосується підприємств, де є тільки частка держави (від 1 до 100% акцій), то вони підпорядковуються Фонду. До початку поточного року ці корпоративні права (на 1200 з 1550 підприємств частка держави менша за контрольний пакет) попередні уряди своїми рішеннями роздали обласним адміністраціям, міністерствам тощо. На початку року корпоративні права політичним рішенням повернули ФДМ. Щоправда, не в повному обсязі: за межами компетенції Фонду залишилися провідні монополії: «Укртелеком» — підпорядковується Держкомзв’язку, «Нафтогаз» — у вільному плаванні, ДАК «Хліб України» — під Мінагропромом... Інші підприємства знаходяться в управлінні ФДМ, і позиція наша така: фінансовий і адміністративний ресурс держави лімітовані, ми не повинні розмазувати кашу по тарілці. Там, де у нас 2%, 5%, намагатися управляти, не маючи реального впливу, безглуздо. Тому справа зводиться до того, що всі державні корпоративні права, які менші за 50%, ми повинні продати. Цю жорстку, досить радикальну норму закладено до програми приватизації: протягом півтора року такі пакети акцій повинні продати.

— Продати на тендерах чи власникам, які вже присутні на підприємствах?

— Тільки шляхом відкритої конкуренції. Таким чином, держава залишить за собою дві — три сотні підприємств, де вона може сконцентрувати свій мізерний адміністративний і фінансовий ресурс, маючи реальний вплив на призначення менеджерів, директорів.

— Ви вжили термін «мізерний адміністративний ресурс». Що ви маєте на увазі?

— Я мав на увазі те, що там, де держава має 50%, Фонд може призначити директора, підписавши із ним контракт. А там, де 25%, я можу хоч на голову стати, але якщо контрольний пакет має інший власник, то й директор буде його, і ми виявляємося абсолютно усуненими від формування політики підприємства.

— Скільки дивідендів отримує держава від своїх корпоративних прав?

— За планом, 1550 підприємств цього року «принесуть» до скарбниці приблизно 320 млн. грн.

— Це свідчить про те, що держвласність використовують ефективно?

— Я би не сказав... Порівняно з кількістю підприємств, ця цифра, звісно, мала. Але якщо її зіставити з реальною господарською діяльністю та з результатами (наприклад із прибутком), то вона реальна. Можна написати іншу, але вона буде нездійсненна. Це ще раз підкреслює, що найнеефективніший власник — держава. Я іноді в запалі полеміки кажу, що як державна, так і приватна власність мають свої «плюси» і «мінуси». Але є одна незаперечна перевага приватника: він ніколи не крастиме сам у себе. Крадуть завжди у колгоспі, а не в себе на дачі чи на городі. Навпаки, за свою власність можуть і голову «відбити».

РЕГІОНАЛЬНА КЛАСИФІКАЦІЯ

— А ви вважаєте, що в Україні ще є дійсно державні підприємства? Ті, фінансові й товарні потоки яких контролює держава, а не приватні інтереси?

— Я подивився б на цю проблему трохи ширше: тіньова економіка в Україні працює з офіційною у співвідношенні 50 на 50. А в інших країнах по-різному: десь на неї припадає 20%, десь — 15%, але немає жодної країни в світі, де б усі працювали чесно. Навіть у США тіньова економіка доходить до 10%. Тому я далекий від ілюзій, що в Україні багато підприємств, якими держава управляла б у своїх інтересах. Тому і невигідний багатьом легальний продаж. Адже за легальної приватизації потрібно платити. А можна просто «приватизувати» менеджмент, а за рахунок цього і фінансові потоки. Тому я ставлю питання про перегляд списку підприємств, які не підлягають приватизації. Багато з них вважаються стратегічними. Але коли починаєш вивчати, наскільки це відповідає дійсності, то бачиш, що вони є важливими не більше ніж для селищної ради, а то й просто для дружини чи коханки її голови. А їх тримають у цьому списку, оскільки хтось «приватизував» менеджмент підприємства та його фінансові ресурси.

— А скільки коштує приватизувати топ-менеджмент підприємства?

— Відверто кажучи, не знаю. Але я впевнений, що комусь це вигідно, і що з 1000 підприємств, які «у забороні» на приватизацію, можна половину спокійно і без збитку для країни виставити на продаж. Я чудово розумію, що на багатьох казенних підприємствах фінансові потоки не завжди працюють в інтересах держави.

— Яка фінансово-політична група, на ваш погляд, сьогодні найсильніше впливає на процес приватизації?

— В Україні є кілька таких груп.

— Ви можете їх назвати?

— Їх можна назвати за регіонами: «донецька група», «київська», «дніпропетровська»... Останнім часом почали називати «харківську». Я не називаю прізвищ, оскільки вони відомі всім.

— Ви не припинили членство у Партії регіонів, коли стали главою Фонду?

— Ні, але я не займаюся активною партійною політикою.

СТАТУС ЗОБОВ’ЯЗУЄ?

— Нещодавно ви назвали компанію «ТНК» «ідеальним інвестором». Чи є у Фонді держмайна розуміння того, які заяви може дозволяти собі державний службовець, котрий впливає на таке дуже конкурентне середовище як приватизація?

— Усе, що йде на користь державі, заявляти можна.

— Тобто ви вважаєте сказане вами коректним?

— Абсолютно коректним. Це говорилося у контексті інвестиційного проекту, реалізованого на ЛиНОСі. Фонду і мені, як його нинішньому керівнику, можна в чому завгодно дорікнути, але тільки не у тому, що ми не прагнемо до максимальної відвертості та публічності. І я можу ще раз повторити, що ЛиНОС без нафти — це купа іржавіючого металу. Якби ми його ще рік протримали, то потім довелося б доплачувати тому, хто погодився туди прийти. Під час продажу ЛиНОСа на першому місці не стояло наповнення бюджету — вирішували питання про реанімацію заводу і працевлаштування мешканців цього регіону. Це завдання вирішили, оскільки, згідно з умовами договору, щонайменше 4 млн. тонн нафти ТНК повинна щорічно постачати на завод. Сьогодні постачають понад 5 млн. тонн. Це дозволило вивести роботу ЛиНОСа на мінімальну рентабельність.

— Ми знаємо історію ЛиНОСа: спочатку завод було доведено до такого стану, що прихід російського капіталу став для нього порятунком. А як бути з іншим великим об’єктом, приватизацію, якого свого часу керівництво Фонду держмайна подавало як один із найуспішніших продажів держвласності — Миколаївським глиноземним заводом? Нині, судячи з усього, навколо МГЗ назріває скандал...

— Жодного скандалу нема. Рука у мене тверда — я вже підписав позовну заяву до суду. Коли на високому рівні як партнери виступають, з одного боку, держава, а з іншого — суперсолідна фінансово-промислова група, то, напевно, вони повинні бути джентльменами і виконувати взяті на себе зобов’язання. Але якщо умови договору купівлі-продажу не виконують, а ми розрив договору не ініціюємо, то цим ми демонструємо свою слабкість. Отже, держава слабша за комерційну структуру. Вони («Український алюміній». — Ред. ) відмовилися будувати завод у Харкові. Спочатку демонстрували хоч якісь наміри. Потім тон публічних заяв змінився: почався пошук причин, що виправдовують бездіяльність.

— А хіба тоді, коли МГЗ приватизовували із використанням силових лобістських методів, у Фонді справді вірили, що ці зобов’язання дійсно виконають?

— Коли на наш ринок приходить така солідна структура, ми зобов’язані вірити, що вона дбатиме про свою репутацію.

— Що все-таки буде з МГЗ?

— Усе вирішить суд: якщо повернуть держпакет, то знову його продаватимемо.

— В Україні вже є покупці?

— А чому тільки в Україні? Адже ми не будуємо ні перед ким залізної огорожі. В одному з інтерв’ю мене спитали: що Фонд робить для входження до Європейського союзу та СОТ? На це я відповів: а Фонд там уже давно, оскільки, згідно з українським законодавством, у нас немає жодних преференцій національному капіталу, як і нема перешкод для іноземного капіталу. Ми не орієнтуємося тільки на вітчизняних інвесторів, тому шлюзи для доступу іноземного капіталу завжди відкриті.

— Але іноді ви регулюєте, який прийде інвестор, формуючи умови конкурсів. Наприклад, нещодавно приватизувати обленерго могли тільки зарубіжні енергокомпанії.

— Не тільки зарубіжні: просто вітчизняні не «дотягали» до необхідного рівня.

— Чи не здається вам, що це «недотягання» було пов’язане зі складом уряду?

— Щодо енергетичних компаній був відкритий конкурс, брати участь у якому захотіли американці, японці, французи, німці, іспанці... Але коли країною прокотилися хвилі політичної нестабільності, пов’язані з касетним скандалом, більшість претендентів відмовилися від участі, а дві компанії, які залишилися, фактично без тендера стали переможцями. На такій приватизації енергетики тоді було втрачено приблизно $100 млн.

РЕВЕРС ВЛАСНОСТІ

— Які чинники, на вашу думку, грають на пониження ціни української власності?

— Минулого року перше місце в світі за обсягом інвестицій зайняв Китай — $53 млрд. Для порівняння: Польща за 10 років отримала приблизно $50 млрд., Україна майже за 12 років — менше $6 млрд. Чим же так привабив іноземних інвесторів Китай — червоним прапором чи керівною роллю компартії? Ні, їх привабила політична, економічна й законодавча стабільність. Це перше. Прогнозований характер реформ — другий чинник. І останнє: гарантії влади з пролонгації цієї стабільності на перспективу. Це і є відповідь на всі запитання.

— Останнім часом багато говорять про реприватизацію. Що все це означає?

— Часто виникають ситуації, коли інтереси національної безпеки вимагають повернення власності державі. Але повернення повинні проводити не революційним шляхом, а цивілізовано — у рамках чіткого законодавчого поля. Сьогодні ми розірвали договори з інвесторами, які не виконують прийнятих зобов’язань зі ста об’єктів — їх усі повернули у держвласність. Ще стосовно ста підприємств судимося. Про це не всі знають, оскільки ці процеси не отримали політичного резонансу.

— А чи можна «зачепити» такий гігант, як МГЗ, без політичної підтримки?

— Що стосується боротьби з невиконанням інвестзобов’язань, то жодних санкцій «зверху» на це ми не отримуємо. Ми маємо окремий департамент (40 осіб), який відстежує ситуацію і доповідає мені. Потім Фонд самостійно приймає рішення про необхідні заходи впливу.

— У законі про реприватизацію було виписано досить цікаву схему, згідно з якою підприємство, яке має борги перед держбюджетом, тобто працює нерентабельно, можуть занести до переліку об’єктів, що підлягають реприватизації. Чи не здається вам, що це можна використати як інструмент політичної конкуренції (якщо завод контролюють незручні люди, то підприємство можна показати боржником)?

— У руках хірурга скальпель — засіб порятунку життя, а в руках злочинця він може стати знаряддям вбивства. Приблизно такі самі підходи можливі під час проведення реприватизації. Проте у будь-якій ситуації повинні бути цивілізовані розв’язки, що дозволяють державі реалізувати своє законне право на реверс. До речі, за рамками цього закону залишилася ще одна проблема: як бути з підприємствами, приватизованими за сертифікати, — ефективність їхньої роботи є нульовою, оскільки багато з них не працюють. Державі необхідно вдавати, що вона цього не помічає, або ж шукати якісь механізми реанімації через повернення у держвласність і подальший продаж ефективному власнику.

— Наскільки великий ризик «реприватизації на замовлення»?

— Це залежить від моральних принципів керівників, які працюватимуть на цій ділянці.

КРАЙНІЙ — СУД

— Тоді давайте пригадаємо події, пов’язані з приватизацією підприємств Укрнафтопродукту, зокрема Ексімнафтопродукту. Ці об’єкти держава вже втратила. Тоді «День» своїми публікаціями намагався закликати ФДМ активніше виступити на захист державної власності і не дати її забрати — забрати майно ціною в сотні мільйонів за схемою неповерненого кредиту в три мільйони. Проте це не дало результату... Чого не вистачило — принципів, наполегливості, законодавчої бази?

— Те, що тоді відбувалося, пояснюється відсутністю належної нормативно-законодавчої бази. Це був той випадок, коли одна людина вважає ганебним винести щось із заводу, а інша міркує так: якщо закон це не забороняє, то можна ще «підігнати вантажівку», щоб нічого не залишилося. Це один бік медалі. А вину за те, що справу не довели до кінця, повинна взяти на себе судова система, яка потребує значного вдосконалення.

КОЖНОМУ ОБ’ЄКТУ — ПО ЗАКОНУ?

— Чи визначився Фонд із тим, як продаватимуть «пакет року» — 43% «Укртатнафти»?

— Згідно з чинною нормативною базою, якщо продають частку в господарському товаристві (ЗАТ, СП), то пріоритетне право на купівлю мають акціонери чи співзасновники. І тільки у разі їхньої відмови від запропонованого пакета акції виставляють на відкритий конкурс. Оскільки це був основний продаж другого півріччя, ми провели експертну оцінку об’єкта. Стартова ціна не може бути нижчою за номінал, а номінал (43% статутного фонду) — $154 млн. Що стосується вже приватизованої частини, то серед її власників — українці, швейцарці, американці, але контрольний пакет контролює «Татнафта». Тому ми запропонували купити татарській стороні. Якщо вона відмовиться, проведемо вільний конкурс. Водночас у Верховній Раді народилася ідея підготувати закон. До речі, для успішного проведення конкурсів з продажу великих унікальних об’єктів (наприклад, «Укртатнафта», «Укрнафта», «Укррудпром») має бути політична підтримка з боку Верховної Ради. Якщо в особі парламенту ми отримаємо тільки опонента, то можна з упевненістю сказати, що такий конкурс держава програє. Активно виступаючи у ЗМІ з критикою, народні депутати розполохають усіх інвесторів. Тому ми ніколи не підемо на конкурс в умовах скандалу. Якщо Верховна Рада готова йти на відкритий конкурс, то нехай ухвалить закон і, згідно з ним, Фонд продаватиме. Я завжди був прихильником того, щоб приватизацію великих об’єктів проводили за окремими законами. Тому після закінчення оцінки Фонд до вересня жодних рухів не робитиме — хай депутати повернуться з канікул і займуться законом. Якщо продавати згідно з чинною нормативною базою, то, по суті, переможець приречений — це татарська сторона. А ми хочемо врахувати і позицію багатьох інших потенційних покупців, які кажуть: «Я також хочу брати участь, у мене також гроші є. Виставляйте на відкритий конкурс».

— Є гроші не тільки на купівлю пакета акцій, а й на проведення окремого закону?

— Ви розглядаєте ситуацію з різних сторін, а я грунтуюся на нормальних мотиваціях більшості конкурентів. Адже вони не просять дати з-під прилавка, а пропонують виставити на відкритий конкурс: хто більше заплатить, той хай і купує.

— І хто ж конкретно пропонує «відкритий конкурс»?

— Цього я не знаю: пропозицію внесли народні депутати. Мені здається, тут конкуренція виникне між російськими компаніями.

— Якщо ми прийматимемо окремий закон для кожного великого підприємства й ігноруватимемо тим самим загальний закон із приватизації, то чи прийде до нас серйозний інвестор?

— Звісно, у цьому побоюванні логіка є. Тому ми повинні ухвалити закон, у якому буде виписано єдиний для всіх випадків алгоритм: із сьогоднішнього дня всі знову створювані ЗАТ та СП не матимуть пріоритетного права на викуп акцій — продаж здійснюється тільки через відкритий конкурс.

— Але це якраз і означає, що ми весь час змінюємо правила гри.

— Доводиться з двох бід вибирати меншу. У даній ситуації я виходжу з того, що треба за можливістю уникнути скандалу. Якщо ми почнемо продаж за схемою ЗАТ, то, впевнений, великий скандал нам забезпечений, і конкурс не буде доведений до кінця, а це ще більше відлякуватиме інвесторів. Скандали підвищують рейтинг політиків, але не йдуть на користь бізнесу і країні.

СВЯЩЕННА ТРУБА

— Україна має унікальний об’єкт — національну газотранспортну систему. Російська преса днями писала, що процес створення консорціуму зайшов у глухий кут, і вже звучать пропозиції приватизувати ГТС. Як Фонд до цього ставитиметься?

— Потрібно дотримуватися закону. Тому хто б і що б не говорив, сьогодні газотранспортна система України не підлягає приватизації. 226 депутатів у Верховній Раді проголосували за її занесення до списку об’єктів, що не підлягають приватизації, а Президент скріпив це рішення своїм підписом. На сьогодні ГТС знаходиться у «засіках Батьківщини» за десятьма замками.

— На якому рівні, на якому етапі, у якій ланці блокується реалізація політичної домовленості щодо консорціуму?

— Там створено дуже серйозну групу на чолі з Мінпаливенерго та «Нафтогазом України». Тривають інтенсивні переговори на рівні господарських структур і міністерств, на рівні Гайдука і Христенкв (віце-прем’єри України і РФ. — Ред. ). Але дуже складно прийти до балансу інтересів: кожна зі сторін не хоче поступитися своїм і водночас прагне виграти у партнера. Якби «труба» підлягала приватизації, питання давно б зняли з порядку денного.

— Тоді, можливо, потрібно ухвалити закон, що знімає заборону на «трубу»?

— Я б iз цим не поспішав. Є непорушні і недоторканні основи економічної безпеки держави — сюди належать газо- і нафтопроводи.

«ТРОМБИ»

— Чи захищена сьогодні вітчизняна приватизація від прецедентів на кшталт «Росави», «Донбасенерго» тощо?

— Мені здається, що великий резонанс, який прокотився країною після цих справ, приніс позитивний ефект: спроби відвести держвласність у «тінь» уже не мають масового характеру. Люди зрозуміли, що з державою краще не жартувати.

— Їх стримує тільки мораторій на відчуження держвласності...

— Це також одна з причин спаду активності ділків.

— Як системно вирішити цю проблему?

— Зрозуміло, якщо підприємство має величезну кредиторську заборгованість, то у разі скасування мораторію кредитори отримують можливість звертатися до суду з позовом на відчуження майна. Якраз сьогодні (15 липня. — Ред. ) перший віце-прем’єр Микола Азаров доручив Мінекономіки вирішити проблему кредиторської заборгованості, якось звільнитися від неї до кінця року. Схеми, за якою це можна здійснити, поки що немає. Це ненормально, коли «кредиторка-дебіторка» становить кілька сотень мільярдів. Це означає, що у наших «кровоносних судинах» сталася закупорка і необхідно розширити вузькі місця. Як це зробити — поки що незрозуміло.

ЯК ДІЛИТИ НАШІ ГРОШІ

— Щороку парламент та уряд сперечаються, чи включати надходження від приватизації до доходної частини бюджету... І включають.

— Моя думка — не глави Фонду, а професійного економіста, який має вчені ступені та звання, — це недопустиме. Те, що ми робимо, — економічно короткозорі рішення. Не можна проїдати те, що створене працею багатьох поколінь. Гроші від приватизації повинні бути інвестовані у розвиток стратегічних галузей на пріоритетних напрямах, у наукомісткі підприємства, тобто у те, що працює на перспективу. Інше запитання — у якій пропорції ці кошти поділити? У новій програмі приватизації ми передбачили, що 25% грошей повинні працювати на перспективу, на реінвестиції. Якщо, звичайно, ця норма пройде. Досвід показує, що як тільки справа доходить до прийняття бюджету, починаються «урізування».

— Хто ділитиме цi гроші?

— Це може зробити уряд або спільна парламентсько-урядова комісія — все вирішуватимуть відкрито. Але спочатку потрібно ухвалити політичне рішення про недоцільність проїдання всіх «приватизаційних» грошей. Це, передусім, повинне знайти відображення у бюджеті. Проект бюджету розробляють у надрах Мінфіну. Якщо він не занесе до бюджету норму про витрачання частини грошей на реінвестиції, Фонд внесе цю пропозицію до Кабміну. Якщо і тут відмова, тоді своє вагоме слово повинна сказати Верховна Рада.

ПЛАНИ

— Надходження від приватизації щороку падають. Чому не виконують заплановані показники?

— Тільки минулого року ми мали провал, а за попередні два роки приватизація давала в середньому по два мільярди гривень. Минулого року до бюджету було закладено п’ять мільярдів — це дуже багато. 90% надходжень планували забезпечити за рахунок приватизації «Укртелекому» й енергетики — щодо них згодом прийняли політичне рішення про неприватизацію. Природно, закрити виниклу прогалину іншими об’єктами було нереально. Зате цього року ми вперше за п’ять місяців зробили піврічний план — понад один мільярд гривень. До кінця року дамо другий мільярд, навіть без «Укртатнафти».

— Які плани у Фонду стосовно енергетики?

— Є різні схеми: за одними енергетику приватизують, за іншими, як у Франції, вона державна. Необхідно визначитися, за якою схемою рухатися. Якщо ми пішли шляхом приватизації, то, зрозуміло, цей процес слід довести до кінця. Але всі інвестори насамперед цікавляться співвідношенням вартості підприємства і його кредиторської заборгованості. Якщо ж остання набагато більша, то вони вважають, що віддавати цей об’єкт потрібно безплатно чи навіть доплачувати. Жоден серйозний інвестор не прийде сюди доти, поки ми не вирішимо проблему реструктуризації кредиторської заборгованості. З тих дев’яти обленерго, які ми хочемо виставити на продаж, загальна сума «кредиторки» — понад один мільярд доларів. Своїм розпорядженням уряд затвердив умови продажу, де записано, що Фонд держмайна повинен зробити оцінку обленерго тільки після того, коли законодавче вирішать питання реструктуризації боргів. Перша редакція закону не пройшла парламент, нині готують другу. Щойно енергокомпанії стануть «чистими», можна буде оголошувати про їхній продаж.

— Чи не з’являться ще вимоги про підвищення тарифів на електроенергію?

— Це дискусійне питання, і його обговорюватимуть тільки з урядом. Інвестори таке запитання ставлять.

— Малоймовірно, що напередодні виборів уряд піде на підвищення тарифів на електроенергію.

— На моє переконання, енергетику й «Укртелеком» не приватизуватимуть у межах 2004 року. На майбутній рік ми прогнозуємо отримати два мільярди гривень. Основним продажем 2004-го стануть «Укртатнафта», «Укррудпром» і Дніпровський меткомбінат ім. Дзержинського. Стосовно ДМК сьогодні на урядовому комітеті Азарова прийняли остаточне рішення: розкріпити 50-відсотковий пакет і затвердити єдиний 98-відсотковий пакет для продажу на конкурсі.

«ПОЛІТИЧНИЙ БРОНЕЖИЛЕТ»

— Хто нині здійснює політичне керівництво приватизацією?

— Сьогодні це робить Фонд через закон і програму приватизації.

— А хто вам телефонує найчастіше?

— Телефонують усі, хто зміг додзвонитися. Я за день устигаю зустрітися або переговорити по телефону з двадцятьма депутатами і п’ятьма — сімома губернаторами. Звичайно, я був би нещирим, якби сказав, що під час продажу великих об’єктів на нас не чинять політичний тиск. Нашу позицію намагаються скоректувати... Але ми твердо стоїмо на позиції захисту загальнодержавних інтересів і в цьому відчуваємо велику політичну підтримку Президента. Тому я не втомлююся повторювати депутатам: нам, як повітря, потрібна програма приватизації і закон про Фонд. З одного боку, це дасть твердий законодавчий грунт під ногами, з іншого — стане нашим «бронежилетом», що дозволяє провести приватизаційну політику виключно у фарватері загальнодержавних інтересів.

— Ви були депутатом і знаєте, як складно у парламенті провести багато рішень. Як ви вважаєте, сьогодні Україна реально може собі дозволити парламентсько-президентську республіку?

— Мені дуже сподобалася одна фраза Президента: сьогодні Україні потрібен сильний Президент, сильний парламент і сильний Кабінет Міністрів. На мій погляд, зробити сильний крен у бік парламенту, різко ослабивши Президента, — це просто передчасний крок.

— Зважаючи на те, з яким парламентом вам доводиться мати справу сьогодні, як можна оцінити рівень лобізму з боку ВР?

— Він різко зріс. Тому для прийняття твердих державних рішень, звичайно, повинна бути дуже могутньою фігура Президента.

— Скільки б не засуджували «продавлювання» рішень у парламенті, хіба може він у нинішньому стані самостійно приймати рішення?

— Можливо, функції парламенту потрібно було жорсткіше прописати у Конституції, зокрема, у питанні формування уряду. Але навіть якщо піти на посилення ролі парламенту, однаково Президент повинен залишитися дуже сильною політичною фігурою. Основною. Інакше ми просто потонемо у нескінченних суперечках і скандалах.

— Яким ви yявляєте образ сучасного ефективного власника від імені держави?

— Держава сьогодні — найменш ефективний власник. Проте національні економічні інтереси вимагають, щоб окремі «бастіони» однаково залишалися за державою.