Прощальна хроніка від Олександра Клековкіна

«ЛЕДІ МАКБЕТ МЦЕНСЬКОГО ПОВІТУ».

22 січня відбулась перша постановка опери Д. Шостаковича.

КОЛГОСПНО-РАДГОСПНІ ТЕАТРИ.

15 березня Постанова Наркомосу РРФСР «Про розгортання мережі колгоспно-радгоспних театрів», тобто театрів для обслуговування колгоспників і радгоспників. У 1934 році таких театрів було 23, у 1939 році — 277. З січня 1934 року до 1936 року в Москві видавався журнал «Колгоспний театр».

«ВЕЛИКИЙ З’ЇЗД КУЛЬТУРИ».

5 вересня вiдбувся, за словами Гiтлера, «великий з’їзд культури нацiонал-соцiалiстичної партiї». Вiн почав свiй виступ з попередження, що з цих пiр у Нiмеччині не буде мiсця для представникiв «анархiї», «дегенератiв», і пояснив, що розумiє пiд цим «кубiстiв, дадаїстiв, футуристiв» та iнших авангардистiв, включаючи П. Сезанна, П. Гогена, А. Матiсса, П. Пiкассо. Iдеалом краси Гiтлер вважав античне мистецтво грекiв, «представникiв, як i ми, нiмцi, iндо-германської расової групи». В музицi вiн понад усе цiнував творчiсть Рiхарда Вагнера, який звертався у своїй творчостi до старогерманського епосу. За розпорядженням Гiтлера з цього року проводилися систематичнi «чистки» музейних фондiв. При цьому Гiтлер, Герiнг та iншi сановники пiд час «чисток» у музеях і картинних галереях присвоювали собi багато шедеврiв. Спецiально призначенi цензори мали повноваження вилучати твори, визнанi «хибними».

«НАЙГОЛОВНІШЕ З МИСТЕЦТВ».

Визначаючи на з’їздi фашистської партiї концепцiю «тотальної пропаганди», Геббельс оголосив: «Серед рiзних видiв мистецтва, за допомогою яких здiйснюється вплив на людей, перше мiсце належить пропагандi. Без неї неможливо виконання грандiозних задач у добу, коли дiють маси».

«ЙЄРМА». 9 грудня пройшла прем’єра вистави «Йєрма» Федерiко Гарсiа Лорки.

«ПЛАТОН КРЕЧЕТ».

18 грудня в Києвi, в Державному драматичному театрi iм. I. Франка вiдбулася прем’єра вистави «Платон Кречет» О. Корнiйчука (режисер — К. Кошевський).

«АРИСТОКРАТИ».

29 грудня у Всеукраїнському театрі Червоної Армiї УВО відбулася прем’єра комедії «Аристократи» М.Погодiна про перевиховання злочинців у процесі будівництва Біломорського каналу. Коли виставу за цією п’єсою в театрі ім. Вахтангова (режисер — Б. Захава) побачила О. С. Булгакова, вона записала в щоденнику: «Были на премьере «Аристократов» в Вахтанговском. Пьеса — гимн ГПУ. В театре были: Каганович (в ложе с левой стороны), Ягода — в ложе с правой стороны, Фирин (нач. Беломорского канала), много военных, ГПУ, Афиногенов, Киршон, Погодин. После спектакля Симонов пригласил нас к себе...» У 1936-1937 рр. Лесь Курбас здійснив постановку цієї комедії на Соловках.

«ВАГОВОЗ BL-18».

Кiнорежисер Олександр Блазеттi поставив у Кашинах, славнозвiсному флорентiйському парку, спектакль «Ваговоз BL-18». Він починався о пiв на десяту вечора за сигналом ракети, що злiтала в повiтря. За завiсу використовувалась димова завiса. Коли дим розсiювався, глядачам вiдкривалося поле бою: вибухи, кулеметнi черги, виття клаксонiв. Прибув BL-18 — ваговоз із боєприпасами, за кермом якого сидiв величезного зросту шофер — «уособлення душi машини». Отримавши пiдкрiплення, iталiйськi солдати йшли в атаку i отримували перемогу. У другому актi глядачам показували мiтинг соцiалiстiв, над яким повис пояснювальний напис: «Парламент». Характер промов був пеpеданий метафорично — з рота в соцiалiстiв- парламентарiїв вилiтали мильнi бульбашки. Потiм спалахувала пожежа: це вороги народу пiдпалили фабрику. Але тут прибував BL-18, привiзши загiн чорносорочечників, i починався бiй. Гримiли пострiли, падали вбитi i пораненi, але, нарештi, чорносорочечники отримували перемогу, i у вiдповiдь на їхній гучний заклик «До нас! До нас!» — з’являлись колони фашистiв i довга процесiя ваговозiв. У небi спалахував напис «Похiд на Рим». Мiж другим i третiм актом лiтаки розкидали над парком листiвки, а в третьому актi глядачi бачили нову Iталiю. Бадьорi юнаки та дiвчата зображали польовi роботи, осушення боліт, потiм рили яму, зiштовхували туди проржавiлий остов BL-18, засипали землею, i повз них, прямуючи у свiтле майбутнє, проходила колона новеньких, тiльки-но з конвейєру, ваговозiв. Спектакль був своєрiдною вiдповiддю режисера на призов Муссолiнi створити театр для мас, який мiг би вмiстити двадцять тисяч глядачiв.

«DIVADLO-34».

Бурiан Емiль Франтiшек (1904—1959), чеський режисер, композитор, письменник, драматург заснував театр «Д-34» («Divadlo» — 1934, тобто «Театр» — 1934). Займаючи критичну позицiю у ставленнi до полiтичного режиму в Чехословаччинi, Бурiан намагався надати своїм виставам полiтично актуальної, сатиричної спрямованості.

ТЕАТРИ ЛЯЛЬОК.

Урядова постанова про створення театрів ляльок у кожній з областей України. На цю справу було виділено 72 млн. крб. і за шість років (до 1940 року) таких театрів було відкрито близько тридцяти.

СІМПЛІЦІСІМУС.

Протягом цього перiоду єдиний з нiмецьких композиторiв К. А. Хартман не видавав своїх творів, не спiвробiтничав з нацистськими музичними органiзацiями i задовольнявся лише рiдкими випадками виконання своїх творiв за кордоном. У 1934—1938 роках вiн написав камерну оперу «Юнiсть Сiмплiцiя Сiмплiцiсiмуса», яка вперше була виконана лише пiсля вiйни. В iнтродукцiї читець виголошував такi слова: «Anno Domini 1618 жили в Нiмеччинi дванадцять мiльйонiв осiб... Anno Domini 1648 залишилося в Нiмеччинi чотири мiльйони осiб...»

1935 «ЛИХО З РОЗУМУ».

25 вересня відбулася остання театральна постановка Вс. Мейєрхольда за п’єсою О. Грибоєдова, що вийшла до глядача (перша редакція — 1928 р.).

«ПОРГІ І БЕСС».

30 листопада вперше поставлена побудована на джазових мелодіях «чорна» опера Джоржа Гершвiна «Поргi i Бесс».

«ЖИТЬ СТАЛО ЛУЧШЕ И ВЕСЕЛЕЕ...»

Сталiн виголосив гасло, яким визначив подальший жанровий пошук радянських майстрів мистецтв.

ТЕАТР ПРАЦІ.

Альбер Камю, якого в iнтелектуальних колах Європи називали «Совiстю Заходу», органiзував в Алжірі пересувний Театр працi, драматургом, актором i режисером якого сам вiн i був. У 1937 роцi надрукував свою першу книжку, а вже в 1947 роцi — свiй головний твiр, роман «Чума». Розмiрковуючи про шляхи формування власної фiлософiї, Камю писав: «Я знаходився на пiвшляху мiж злиднями i сонцем. Злиднi заважали менi повiрити, що в iсторiї i пiд сонцем усе гаразд, а сонце навчило мене, що iсторiя — це ще не все». Переконаний, що «башти iз слонової кiстки вже давно зруйнованi» i що з несправедливiстю або спiвробiтничають, або борються», Камю водночас знав, що людина — приречена. (Початок див. у «Дні» від 28.01. Далі буде)