Тамара БОЙКО: «Будемо боротися за рейтинги!»
«КУЛЬТУРА» ЕНТУЗІАСТІВ
— Півроку тому «День» присвятив цілу шпальту проблемам телеканала «Культура». Тоді державні чиновники відзначили важливість цього каналу, запевняли у всебічній підтримці. Що змінилося з того часу?
— З боку чиновників, на жаль, нічого. Спочатку Міністерство культури і мистецтв дуже категорично ставилося до того, що телеканал «Культура» буде створений на базі Укртелефільму. Адже вони готували свій канал. Міністерство пояснювало, що у них є і театри, і музеї, і кіностудії. Але тоді нас підтримала Студія науково-популярних фільмів. Бо робота кінематографістів, які працюють своїми відокремленими осередками, — це зовсім інше, ніж робота телевізійників, які мислять і працюють програмою, цілим каналом. Так у Міністерства культури і мистецтв нічого й не вийшло. А ми створили канал «Культура». (Заради справедливості, слід все-таки зазначити, що формально йдеться не про канал, а лише про цикл програм. — Ред. ). У нас була підтримка Держкомінформу. Було також і доручення Президента (від 7 березня 2001 року) за № 1-14/227 Кабінету Міністрів щодо створення державного телевізійного каналу «Культура» на базі студії Укртелефільм. А про Міністерство культури не йшлося. Хоча, коли ми починали канал «Культура», то не мислили цього проекту без співучасті Міністерства культури. Вважаю, це повинна бути наша спільна робота, але на базі Укртелефільму. Не знаю, чому це так образило міністерство. Однак вони від нас відгородилися.
— Нещодавно на колегії в Держкомінформі президент НТКУ Ігор Сторожук пообіцяв виділяти час для показу ваших програм, доки у «Культури» не з’явиться своя частота. Наскільки довго може зберігатися така ситуація? І якщо ви отримаєте власну частоту, чи вистачить у вас телепродукту, щоб заповнити ефір?
— Думаю, канал вже незабаром набуде офіційного статусу. Сторожук пообіцяв, що збільшить нам час мовлення. Але, мабуть, тоді, коли існування каналу буде офіційно затверджено. Наприкінці вересня відбулася колегія Держкомінформу, де було прийнято остаточне рішення і дано відповідь на доручення Президента. Незабаром має вийти відповідний наказ. Подали відповідні документи і до Нацради. Ми вже розробили статут телеканала, його сітку мовлення. Спочатку у «Культури» було дві години для мовлення, зараз — лише година. І те, що ми виходимо, — це наше надбання. Якщо будуть виділені ті кошти, які нам обіцяють, ми зможемо виробляти більше власного телевізійного продукту, зможемо залучати режисерів з київських та обласних телестудій, замовляти програми на інших каналах. Адже є дуже цікаві програми, наприклад в регіонах. Ми ж не знаємо про їхні культурні скарби так, як вони знають. Думаю, що глядачам це буде цікаво.
— Але до цього часу так і не створено державну телерадіокомпанію «Державний телевізійний канал «Культура» згідно із дорученням Президента...
— Другого жовтня цього року Держкомінформ України підписав наказ про створення державної телерадіокомпанії «Культура». Разом зі студією Укртелефільм підготовлено пакет статутних документів, і зараз уже іде процес їхньої реєстрації як юридичної особи. Та ми не чекали. Колектив студії Укртелефільм вирішив, що краще запалити свічку, ніж мати темряву. Ми не отримуємо ніяких коштів на фінансування телеканала. Із лютого працюємо без зарплати. Ми робимо програму лише своїми зусиллями. Користуємося і фондом Укртелефільму, адже він у нас надзвичайно великий. Студія існує більш як тридцять років і завжди мала культурологічне спрямування. До речі, в колишньому Радянському Союзі відеофільми про художників, акторів почали першими робити саме ми. У нас — неперевершені архіви. У нас створено справжню музичну енциклопедію. Усе це працює на філософію нашого каналу: показати інтелектуальні й історичні здобутки народу — і зробити це незвичайно. «Культура» — це не канал для бідних, у сенсі убогості мислення та інтелектуального життя. Це канал, який буде розповідати про важливі, глибокі й серйозні речі. Канал прагне відобразити майстерність, знання, мудрість, що характерні для нашого народу. Так ми працювали, так ми і працюємо. Не все виходить, але нам допомагають. Я не вважаю, що ентузіазм — це так уже й погано. Але не думаю, що тільки на ентузіазмі може триматися життя. І це безглуздя, що ми так працюємо. Але якщо ніхто нічого не робить, то що залишається?
«ДЕРЖАВА НЕ ВІДПОВІДАЄ ЗА СВОЇ НАМІРИ Й ПЛАНИ»
— На фінансування каналу в 2003 році ви заявили 6,8 мільйона гривень. Уже сьогодні можна сказати про нереальність виділення таких коштів. Як збираєтесь виживати?
— Минулого року нам було заплановано виділити два мільйони гривень, а заплатили 570 тисяч. Ми виконали держзамовлення на 4,5 млн. грн., а виділили «аж» 150 тисяч! Це — мізер. Лише три відсотки. Цього не вистачить навіть для того, щоб заплатити за воду та світло. Але ми ж не просто так усе це робимо. Наші програми затверджені, їх замовляє держава. Але, на жаль, складається враження, що держава не відповідає за свої наміри і плани. Вона замовляє — і відходить в сторону. Лише каже: молодці. А кошти нам не дають. От і все. Ми вже наслухалися широкомасштабних заяв про розвиток культури. От і наступний рік оголошено роком української культури. А чи буде він таким?
— Сфера духовності, культури надзвичайно широка. А які теми для вас є першорядними?
— Безперечно, українська культура. Хоча намагаємося розповідати і про світову. Якщо будуть цікаві зарубіжні проекти, теж будемо їх транслювати. Але поки що це — в планах. Звертаємо велику увагу на програми для дітей. У нас уже втрачено ціле покоління. І саме завдяки ТБ. Виявляється, улюблений телепродукт для дітей — це реклама. Вони вже розмовляють текстами реклам. Малеча дивиться американські мультики, де одна качечка б’є іншу сковорідкою по голові — це нібито дуже смішно, але насправді — страшно: ці діти духовно обділені. Ми плануємо показувати дитячі фільми й казки. Вони у нас є. Хочемо розповідати також і про дитячу творчість. Наші ж діти дуже талановиті! Чільне місце займатиме також класична і авангардна українська культура. Ми дуже вдячні, що до нас ідуть визначні фахівці. Дали згоду співпрацювати з нами і мистецтвознавець Дмитро Горбачов, і культуролог Мирослав Попович. І ніхто з них не питає, скільки ми заплатимо. Ці люди — справжні патріоти української культури, і всім їм набридло те, як сьогодні представляють Україну. Зазвичай у світі представляють її так: сало, самогон, віночки і шаровари та якісь недолугі анекдоти. Мій знайомий режисер був у Москві на фестивалі. І там Український культурний центр так представляв Україну: стояв віз, на возі — гарбузи, а біля воза — парубок в шароварах, який усіх пригощав самогоном з величезного бутля. Це відбувалося минулого року. А як з тим, що у нас Стравінський народився? (Ми плануємо про це розповісти у циклі «Тут народився, тут жив».) А те, що у нас працювали Чайковський, Глінка, народився в Україні Прокоф’єв? Про це ні слова! Як ані слова і про те, яких людей світові дала Україна. Хто про це знає? Впевнена, що дуже вузьке коло людей. І от фахівці приходять сюди, щоб поділитися цими знаннями, адже коли у людини є знання, вона не може їх не віддавати. Про гонорари вони не питають, лише — коли до вас прийти?
— Як ви вважаєте, чи можна взагалі навчитися прекрасному завдяки телебаченню?
— Думаю, що можна: залежить від того, як ТБ про це розповідає. Але це повинні бути чітко спрямовані програми. І сама форма їх повинна бути бездоганною. Розповідь має бути на високому рівні. Технічний показ — також. От дивлюся програми, підготовлені у Франції, Італії — це ж прекрасно. А зважте, наприклад, на те, що для цілого покоління людей найцікавішим був радіотеатр. І те покоління — дуже освічене. Вони знали музику, вони знали театральне мистецтво, знали акторів. А що тепер?
— Чи можливі «шоу» на каналі «Культура»?
— Чому ж ні? Якщо знайдеться режисер, у якого буде цікава ідея, цікаві виконавці, а в нас будуть на це гроші — звичайно ж, можна. Ми вже думали про це. У нас був і ведучий Назіп Хамітов. Хотіли зняти ток- шоу, розповісти про кохання, про культуру стосунків між чоловіком і жінкою. Ми розробили перший сценарій, але знову ж — немає грошей. Все залежить від грошей та часу, тому що досі не знаємо, скільки і на якому каналі буде відведено під «Культуру» часу.
«МИ ЩЕ НЕ ПОЗБУЛИСЯ КОМПЛЕКСУ НЕПОВНОЦІННОСТІ»
— Нинi Україна здається якоюсь «банановою країною», в яку завозиться величезна кількість російського розважального продукту. Чи не виховує це в нас комплекс неповноцінності?
— На жаль, ми його ще й не позбулися. Українців так виховували не одне століття. У нас люди ще досі вважають, що краще побігти і подивитися московську виставу, ніж свою, не гіршу. Навіть Америка в захваті від деяких наших вистав. Наші театри їздять на різні фестивалі. Це ж про щось та говорить! А яка опера! Які голоси є в нашій країні! Але вони їдуть від нас. Це все — ознаки відсутності тут культури, зокрема, культури утримувати своїх майстрів. Тому й ситуація у нас страшенно прикра, незважаючи на величезний культурний потенціал.
— Чи будете ви боротися за рейтинги? І на яку аудиторію ви розраховуєте?
— Боротися за рейтинги, звичайно ж, будемо. І розраховуємо на найширше коло глядачів. Якщо цей канал буде тільки для гурманів, то, мабуть, немає потреби в ньому. Ми хочемо виховувати глядачів. Хоча зараз це слово не модне і вважають, що нікого виховати не можна. Але нам дуже хочеться, щоб наші програми дивилися люди освічені, і поступово, за допомогою нашого каналу, коло цих людей розширювалося.
— Кому в нашій країні потрібен канал «Культура»? Можливо, якась політична сила взялася б його підтримувати?
— Важко сказати. Навіщо ми їм? Ми ж не будемо пропагандистами політичних ідей. Ми будемо говорити про культуру. А вона, на мою думку, поза політикою. Мистецтво заради мистецтва — ця фраза має свій сенс. Не в тому розумінні, що воно існує тільки заради себе, а в тому, що ми все повинні робити для прекрасного. Політика — це не співмірно з каналом «Культура». Ми не можемо оглядатися на смаки якоїсь однієї партії.
— Відомо, що канал «Культура» — «дитина» трьох міністерств. Але, як говорять, «де багато господинь, там хата не метена». Чи не перебуває в такій ситуації ваша «Культура»?
— Ні. Ми ж не належимо ні Міністерству культури і мистецтв, ні Міністерству освіти. Хоча хотіли зробити таку солянку. Мовляв, для «Культури» буде відведено час на якомусь каналі, але туди будуть включатися програми НТКУ, обласних студій і наші. Але нічого з того не буде. Це буде черговий український канал. І український не в кращому розумінні цього слова. А канал повинен нести високу творчу ідею, мати свій стиль. Мистецтво створити канал — дуже складне і високе. Можливо, ми цим мистецтвом ще не володіємо. Але ми того прагнемо.
ДОВІДКА «Дня»
Тамара БОЙКО — головний редактор Укртелефільму, автор і режисер документальних фільмів та телепередач. Закінчила факультет журналістики Київського Національного університету ім. Т. Шевченка. Працювала редактором, згодом заступником головного редактора на Київській студії телебачення (КСТ). Потім — в радіотеатрі. Художній керівник об’єднання «Відеофільм». Автор телециклу «Маленькі історії великого міста».
