Топ «Дня»

«Еліта в законі»

ІГОР СЮНДЮКОВ «РОЗУМ Є СИЛА ЖИТТЯ» («День», 9 лютого). Для зміцнення прагнення «сіяти розумне, добре, вічне» в тих, хто не втратив надію на майбутнє України, подібні публікації надто необхідні. Домінанта матеріального, що офіційно «торжествує», приведе більшість із нас до ще більш низького гріхопадіння, бо без усвідомлення домінанти Божественного і Духовного, яка є складовою нашого життя, суспільство приречене тільки на «виживання», а не на пожинання найсолодших плодів істинно Духовного. До такого усвідомлення нас не приведе лише молитва, а саме — тільки внутрішня духовна трансформація через пробудження Божественного в собі з подальшою трансформацією всіх наших «матеріальних справ» в «технологію божественного життя» за законами ноосфери.

АЛЛА АКИМЕНКО «ПРОФЕСІЯ — МАМА» («День», 6 лютого). Стаття цінна саме Силою необхідності відродити цю гармонію Життя, яка вимагає рівноправності її чоловічих і жіночих начал. Проте потрібно внести тільки одну корективу в статтю: сумчанка Ольга Неня — саме Мати, що дає всім нам головне — Віру в невичерпність Жіночого Начала і його Життєтворче Знання.

ГЕЛІЙ ЧОРНИЙ «В БЕЗІДЕЙНОМУ ПРОСТОРІ» («День», 7 лютого). Стаття виявляє закономірні причини виникнення в Україні «ідеологічного вакууму», а також марність зусиль наших політиків із «заповнення» цього вакууму. Вони не знаходять сил звернутися до глибоко древньої національної традиції — гармонійно організованого суспільства, безмежного його розвитку й наявності для цього практично всіх необхідних ресурсів на своїй землі. Навіть «хороші копії» західних ідеологій — явище тимчасове, а Україні надто необхідні Вічні Істини — такі як Домінанта Божественної Суті Людини-Творця та ідеологія гармонійного системно організованого життя. Така політична ідеологія в Україні є, я дав їй назву Системний Центризм, в якій Божественне Життя Людини організується саме на основі Вічних істин буття через «зняття» всіх попередніх фаз суспільного розвитку України та іншого світу з «виходом» на найбільш ефективну модель розвитку, в якій кожна Людина знайде самореалізацію своїх невичерпних духовно-матеріальних багатств. На жаль, наш політикум явно не «дозрів» для реалізації цієї ідеології. Як і раніше, йде боротьба партійних кланів, а не шукаються шляхи для реалізації божественного начала в кожній людині. Не розділяю песимізму автора з приводу того, що про заповнення ідеологічного вакууму можна тільки мріяти. Кожний із нас може жити та працювати за системною ідеологією, а що робити з нинішньою Системою Влади — давайте міркувати хоч би між собою і через улюблену газету «День».

КЛАРА ГУДЗИК «ФЕОФАН ПРОКОПОВИЧ — «АРХІТЕКТОР ПЕРЕБУДОВИ»... ПЕТРА I» («День», 8 лютого). Не тільки Церква повинна «направляти» наше духовно-світське життя. Необхідне гідне місце Розуму, Філософії та доцільній організації буття і Діяльності. Такий підхід до усвідомлення діяльності Ф. Прокоповича — робить його суто Національним Надбанням, яке буде вічно впливати на наш розвиток.

ВОЛОДИМИР СПІВАКОВСЬКИЙ «ПРОЕКТ ДЛЯ ПРЕЗИДЕНТА» («День», 8 лютого). Стаття здивувала своєю раціональною «агресивністю». Але щоб проект автора не став утопічним, необхідно «усього лише» прийняти концепцію Є. Марчука про випереджальний розвиток України.

Як фахівець в галузі обчилювальної техніки, хотів би переорієнтувати проект на створення не обов’язково тільки глобального Комп’ютерного Центру, а на створення глобальної Обчислювально-Інтелектуальної Мережі України, яка стане перспективним зразком створення Світової Мережі. Що ж, справа і за Президентом, і за всією нашою інтелектуальною, але не бюрократичною «елітою в законі». При наявності Волі, Розуму і Спрямування — гроші на такий проект обов’язково знайдуться, а якщо ні, то будемо «мати те, що маємо».

Тамерлан ФІДАРОВ, кандидат технічних наук, Київ

У команді реаніматорів єдності немає

На мій погляд, у «Дні» за 5 лютого добре подано на одній сторінці матеріал про нинішнє становище справ у КПУ, з якого, незважаючи на награний оптимізм П. Симоненка, зрозуміло, що «пацієнт» швидше всього помре. Але справа його повинна жити, а тому сам факт хвороби ретельно приховується. Робляться відчайдушні спроби реанімувати хворого, і в цій благородній, але безуспішній справі не все так гладенько, бо у команді реаніматорів єдності немає — протиріч море. Але найцікавішою публікацією цього номера, мабуть, є матеріал

ДЕНИСА ЖАРКИХ про релігійно-політичні паралелі: «СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ І ХРИСТИЯНСТВО» . Наведені автором цитати, аналогії й порівняння вельми доречні, свіжі і переконливі.

Інтерв’ю у тому ж номері з послом нашого нового «старшого брата» КАРЛОСОМ ПАСКУАЛЕМ , зрозуміло, викликає підвищену зацікавленість, але, на жаль, традиційно ухильні відповіді пана посла на конкретні запитання цю цікавість не задовольняють.

«День» за 6 лютого. Хочеться висловити подяку ТЕТЯНІ ПОЛІЩУК за відхилену завісу театральної кухні і надану можливість більш близького знайомства зі спільним улюбленцем Олегом Табаковим. «День» за 8 лютого. Чому наш народний обранець та їхній каліфорнійський в’язень П. Лазаренко, перебуваючи на чужині, в екстремальних умовах тюремного ув’язнення продовжував гордо нести на собі нелегкий тягар парламентарія Верховної Ради України? Мабуть, для з’ясування цього і деяких супутніх питань В. ДАРПІНЯНЦ та М. ОЛІЙНИК і провели своє невелике розслідування у «Nota bene» з опитуванням цілої групи депутатів, представників різних фракцій. Найбільш відвертим, на мій погляд, є відповідь І. Гаврилова з фракції зелених. Суть її полягає в тому, що серед депутатів досить багато сподвижників і послідовників Павла Івановича, які всіляко відтягали вирішення цього питання, боючись перспективи розділити долю пана Лазаренка.

Вдячний неповторній КЛАРІ ГУДЗИК за її «СКЕЛЕТ У ШАФІ» та «ФЕОФАНА ПРОКОПОВИЧА» . Її матеріал завжди бере за душу, розум і серце, просвіщає та возвеличує. Вважаю, що її треба визнати зіркою цього випуску «Дня».

Д.МАРТИНОВ, Київ

Нове поколіннябез Жюля Верна?

Зважаючи на величезну роль США в сучасному світі, було дуже цікаво ознайомитися з бесідою журналістів «Дня» з американським послом КАРЛОСОМ ПАСКУАЛЕМ («День», 6 лютого). Звичайно, пан Паскуаль, як і належить послові, відповідав дипломатично. Вкотре переконуюсь, що становище України в світі визначається її внутрішньою політикою. Оскільки Карлос Паскуаль представляє країну з усталеними демократичними традиціями, то він не ідеалізує вибори, визнаючи, що вони можуть бути недосконалими, але все-таки це «найкращий інструмент, який ми маємо в своїх руках, щоб уряд був підзвітним своїм громадянам». Теоретично все зрозуміло: необхідно розробити ефективний правовий механізм впливу виборців на уряд. Але практично це вельми нелегко. Завжди цікаво дізнатися, що думають іноземці про нас, особливо ті, що бачили Україну не лише з вікон туристичного автобуса. Тому приємно було дізнатися від уже колишнього керівника Гете-Інституту в Києві ЙОХАННЕСА ЕБЕРТА («День», 5 лютого), що в Україні «практично у кожному місті існує хороша або дуже хороша культурна інфраструктура. У цій сфері існує лише одна велика проблема — фінансова».

Щодо існування в кожному українському місті хорошої інфраструктури можна посперечатися. А от можливості фінансового забезпечення культурних закладів є дійсно дуже проблематичними. У нас в Ірпені відділ культури не платить ЖЕКу за оренду приміщення. Жеківський електрик, який заглянув у музей після тривалих умовлянь, заявив, що особисто йому треба заплатити сто гривень. Завідуюча відділом культури радить директору музею шукати спонсора. Підприємці зазіхають на музейне приміщення. А тим часом діти, які охоче відвідують музей, не можуть, унаслідок несправності електрики, подивитися голограми. Важливу міську проблему підняли НАТАЛЯ МЕЛЬНИК І ЮРІЙ ЗЕЛІНСЬКИЙ у статті «ГРАКИ» І «ГРАКОВОЗИ» («День», 8 лютого). Подано коротку історію «гракування» з початку 90-х років, порівняно умови в різні часи, висвітлено становище «граків», вказано, що вирішення цієї проблеми поповнить столичний бюджет. У музей, де я працюю, зайшов знайомий юнак Олег і подарував кілька розрізнених томів зібрання творів Жюля Верна: «Це ще покійний батько купив. Я вже читав. Хай ще комусь буде».

— А вашим дітям майбутнім?

— Зараз уже інші книги. Мої діти Жюля Верна не читатимуть.

Стало сумно: невже нове покоління відмовиться від мого улюбленого Жюля Верна?

Та ось прочитав «МАНДРІВНИКА У ЧАСІ» КОСТЯНТИНА РИЛЬОВА («День», 8 лютого) і повеселішав. Приємно ще раз пересвідчитися в феноменальності Жюля Верна. Він не тільки знав усю Землю, але й спрогнозував наше близьке майбутнє чи навіть, певною мірою, наше сьогодення. Хоча це сьогодення не дуже радісне. Приємно було прочитати розповідь про конференцію з нагоди 120-річчя Івана Огієнка в Українському гуманітарному ліцеї («День», 9 лютого). Приємно тому, що написали учениці цього ліцею. Якщо молодь розуміє, що без мови народ гине, то народ не загине. От таких дітей і треба плекати.

Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ, Київська обл., м. Ірпінь

Ортодоксальність або смерть!

«СТРАТЕГИ ПОРАЗКИ» ВОЛОДИМИРА ДОВГЕШКО («День», 5 лютого). Автор (колишній голова Чернівецького обкому КПУ) зумів чітко розставити акценти в багатьох цікавих моментах діяльності КПУ: голосна риторика за відсутності реалістичного бачення ситуації; страх отримати владу, коли вона поруч; каральні методи верхівки щодо «інакодумців»; альянс із правими для «помсти» В. Медведчуку. Висновок В. Довгешка: поки при владі у КПУ консерватори — вона приречена. Зі свого боку дозволю припустити — КПУ приречена в будь-якому варіанті. Адже якщо до керівництва партії прийдуть мислячі керівники, вони просто змушені будуть перетворити її на сучасну лівоцентристську силу. Та це малоймовірно. Схоже, девіз КПУ — «Ортодоксальність або смерть!».

«ПРОФЕСІЯ — МАМА» АЛЛИ АКІМЕНКО («День», 6 лютого). Історія, викладена у статті, просто вражає. Чомусь згадалася щорічна акція «Людина року». Видатні політики, бізнесмени, актори... Нагороди, пошана... І подумалося: «Та ось же вона, людина року — Ольга Неня!» (А яке чудове прізвище — знак долі!). У наш час одну дитину виховати — вже подвиг. А тут — дванадцять, та ще й «шоколадних». До речі, цифра 12 зустрічається у матеріалі ще раз. Це сума щомісячної допомоги на одну дитину. Отже, милосердя держави має конкретну ціну. А милосердя Ольги Нені — це 12 маленьких «апостолів добра», які пронесуть тепло її душі крізь усе своє життя.

«ДВІЙНИК, ПАСПОРТ, ВІКНО...» МИКИТИ КАСЬЯНЕНКА («День», 7 лютого). Готовий сценарій для шпигунського фільму. Якщо говорити серйозно, то поява чисельних «кандидатів- двійників», «блоків-клонів», «партій-близнюків» — усе це яскраві симптоми «дитячої хвороби» виборчої кампанії. Чи не задовго хворіємо?

«ПРОЕКТ ДЛЯ ПРЕЗИДЕНТА» ВОЛОДИМИРА СПІВАКОВСЬКОГО («День», 8 лютого). Стаття зачіпає надзвичайно актуальне питання — концентрація інтелекту, направлена на «прорив» держави у майбутнє. Кілька років тому схожу ідею — створення «соціополісів» — проголосив Євген Марчук.

Соціополіс, Комп’ютерний Центр — це не пусті словосполучення. У ХХІ столітті саме роль Інтелекту стає визначальною. І керівництво держави повинно, нарешті, усвідомити — не помпезні монументи та грандіозні військові паради є сьогодні ознаками сильної держави. Міць держави — це Інтелект, його розвиток та гідне застосування. Проте легка іронія, що звучить у матеріалі Володимира Співаковського, ілюструє розуміння автором своєї пропозиції як «голосу волаючого в пустелі». Сумно, панове.

«РОЗУМ Є СИЛА ЖИТТЯ» ІГОРЯ СЮНДЮКОВА, («День», 9 лютого). Мені, як історику, було надзвичайно цікаво прочитати матеріал про Володимира Вернадського. Дві позиції великого вченого — громадянин України і громадянин світу — поєднані органічно і невідривно. Виявляється, синтез національного патріотизму і усвідомлення себе частиною планетарного природного організму цілком можливий. Саме тому слова В. Вернадського повинні почути сучасники, а передусім — політики, деякі з яких затято відстоюють крайнощі — або сліпий фанатизм (національний та релігійний), або настільки ж ортодоксальний інтернаціоналізм. Володимир Вернадський вказав третій шлях — ідея ноосфери. Але чи почуємо ми його? Питання відкрите.

Сергій БОВКУН, Житомир