Триває народне голосування за найкращу роботу на Фотовиставці «День-2012»

Нагадаємо, Фотовиставка «День-2012» відкрилася 12 жовтня в Музеї сучасного мистецтва України, що на Глибочицькій, 17, і триватиме до 21 жовтня (детальніше про урочисту церемонію відкриття читайте в матеріалі «Фото-рух солідарності» від 16 жовтня 2012 року). Далі частина представлених робіт відвідає інші міста країни.

Традиційно відвідувачі фотовиставки мають нагоду самостійно обрати найкраще, на їхню думку, фото. Попередньо лідирує робота фотографа з Рівненщини Олени Зень «Крила». Ця світлина також отримала нагороду від компанії «Кока-Кола Україна».

Нагадаємо, Приз Призів «Золотий День» отримала робота київського фотографа Євгена Малолєтки «Допоможіть дитині», присвячена проблемі дитячої онкології, а володарем Гран-прі від «Промінвестбанку» став фотокореспондент «Дня» Костянтин Гришин за роботу «Об’єднані».

Народне голосування за найкращу світлину триватиме до останнього дня роботи експозиції в Києві.

«МЕНЕ НІХТО НЕ ВЧИВ ФОТОГРАФУВАТИ, Я САМА ВЧУСЯ»

Катерина КОБЕЛЬНИК, вісім років, наймолодша переможниця в номінації «Світ очима дітей», нагороджена за фотороботу «Пухнастий урожай», с. П’ятихатка, АР Крим:

— Цю світлину я зробила, коли ми були в гостях у дідуся. Ми прийшли до нього з кошиком — збирати врожай. А дідусь, як виявилося, купив багато качат. І ось мій маленький братик Ілько схопив кошика, побіг до качат, набрав їх повний кошик і каже: «А це мій пухнастий урожай». Ось тоді я й зробила цю світлину.

Я вже два роки фотографую. Понад усе мені подобається фотографувати зорю, туман, природу, кішок, щенят, ляльок. Мене ніхто не вчив фотографувати, я сама вчуся.

Мені дуже сподобалася Фотовиставка газети «День». Я вже подивилася світлини й вибрала ту, яка мені найбільше сподобалася, — на ній зображено коня в полі. Наступного року обов’язково ще раз візьму участь у конкурсі.

«НАГОРОДА ЗАРЯДЖАЄ НОВОЮ ЕНЕРГІЄЮ»

Олена ЗЕНЬ, володарка спеціального призу від компанії «Кока-Кола» за фотороботу «Крила», с. Соснове, Рівненська область:

— В конкурсах я беру участь не вперше, але Фотоконкурс газети «День» — це особлива подія для мене. Уже вдруге беру в ньому участь. Минулого року — безрезультатно, а цього — є нагорода. Я молодий фотограф і займаюся фотографією трохи більш як три роки. Будь-яка відзнака, будь-яке визнання надихає мене, заряджає новою енергією для подальшої роботи. Сама присутність на відкритті Фотовиставки «Дня» також багато чого дає: дивишся на роботи інших колег — і в чомусь змінюєш власне фотографічне бачення, формуєш свій стиль...

Із фотографій, представлених на цьогорічній виставці, постає дуже різнопланова країна — зі своїми проблемами та радощами, успіхами й поразками. Мене вразила фотографія Євгена Малолєтки, присвячена дитячій онкології, — я сама знімала це й розумію, як важко працювати з такою темою, пропускати її через себе.

Загалом же фотовиставка вражає приємною атмосферою. Мені подобаються абсолютно всі роботи, представлені тут, — кожна зачіпає по-своєму. Неможливо пройти повз жодну фотографію. Кожна з робіт спонукає задуматися над собою та своїм життям. І це чудово.

«УСІ ПРОЕКТИ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЄ ВАШЕ ВИДАННЯ, ВІДКРИВАЮТЬ ОЧІ НА БАГАТО РЕЧЕЙ»

Олексій ФУРМАН, володар спеціального призу від компанії «Кока-Кола» за фотороботу «Все буде круто»:

— Цього року на Фотовиставці «Дня» представлено значно більше світлин. Але тут потрібно говорити про зростання не лише кількісного показника, а й насамперед якісного. Значно більше є робіт, виконаних на високому рівні. Мені в цій виставці подобається те, що цього року взяли участь більше професіоналів. Це вже говорить про те, що виставка розвивається, удосконалюється. Також хотів би зазначити, що участь узяли багато фотографів із регіонів, — і це важливо. Загалом виставці вже багато років, і вона, як і всі ми, як і Україна, — дорослішає. Це мені дуже подобається.

Серед фотографій, які мене вразили, — сильна робота Євгена Малолєтки «Допоможіть дитині». Це фотограф, із яким ми працюємо разом уже багато років. Цю світлину важко не виокремити, адже вона вказує нам на серйозну проблему, яка постає в українському суспільстві. Загальносвітова тенденція така, що люди у ЗМІ не хочуть бачити серйозних речей, які змушують їх замислюватися. Це робить газета «День». І тому всі проекти, які здійснює ваше видання, — вартісні, цінні, на часі, адже вони відкривають очі на багато речей.

«ЖИВА МУЗИКА, СТІНИ, ФОТО В РАМКАХ — НЕ ВІРИТЬСЯ, ЩО ЦЕ ВСЕ В УКРАЇНІ»

Степан ЛУПУЛЯК, 16 років, переможець у номінації «Світ очима дітей» за фотороботу «Наосліп», Чернівці:

— Моя робота «Наосліп», на якій я зобразив свого друга-альбіноса, показує хлопця, який усе життя має проблеми з очима (постійне сіпання зіниць) і від сорому заплющує очі. Я з ним познайомився, коли їхав тролейбусом до своїх рідних у Чернівцях: світле волосся, бліда зовнішність — він для мене дуже виділявся. Тому я хотів показати Україні саме цю сторону життя альбіносів.

Буваючи на багатьох фотовиставках, я можу сказати, що Фотовиставка газети «День» — найбільш європейська, підготовлена зі смаком. Гарні фотороботи, чудова організація. Я навчаюся в музичному училищі в Чернівцях, і сьогоднішній квартет мене вразив: жива музика, стіни, фото в рамках — не віриться, що це все в Україні. Адже наша країна має усе, щоб увійти в Європу, і сьогодні я побачив Україну такою, якою її знав: талановитою, гідною світового визнання.

Я ще не знаю, чи продовжуватиму кар’єру саме в цьому напрямку, адже переді мною — вибір між фотографією й музикою, але точно можу сказати, що газета «День» ще побачить мої нові фото, це ж справа, якою я люблю займатися. І той досвід, який дістаєш після участі в конкурсі такого рівня, ще не один раз стане в пригоді.

«ЦЕ ПОШУК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У ФОТОГРАФІЇ»

Остап КРИВДИК, політолог, активіст:

— Із фоторобіт на цій виставці постає багатомірна Україна: позитивна — у дітях, негативна — у старших людях. Україна політична. І ці політики на світлинах — теж люди, хоча з екранів телевізорів вони такими не виглядають. Кольорова Україна — гарна. Україна чорно-біла — страшна, але правдива. У цілому після виставки відчуваю перенасичення: потрібен час усе це «розсортувати», осмислити.

Кожен народ має свою мову. Є мова писана й мовлена, а є мова — візуальна. І для того, щоб Україна мала свою візуальну мову, необхідно її шукати, випрацьовувати й певною мірою аранжувати. І те, що «День» взяв на себе роль модератора в цій справі, вартує подяки, бо це пошук української мови у фотографії.

Я взагалі вважав, що політолог — це особистість професійно деформована, але в такі моменти розумію, що не до кінця. Приємні емоції в мене викликала фоторобота «Сонечко». На другому місці — фотографія хлопчика, що тримає кошик із гусенятами, на третьому — світлина Литвина і Януковича, на якій не видно облич. Вона говорить тільки в теперішньому часі, але дуже виразна і привертає увагу.

«ТЕ, ЩО НЕ ВДАЛОСЯ НАМ, ЗРОБИВ АВТОР «Дня»

Костянтин ВОРОБЙОВ, керівник Російського центру науки і співпраці в Києві:

— Чудова серія фотографій, присвячена Богдану Сильвестровичу Ступці. Мені він запам’ятається саме таким, яким зафіксований на останньому фото — людиною з мудрими очима. Дуже шкода, що життєвий шлях цього видатного актора так рано урвалася, але переконаний, що пам’ять про майстра сцени і екрану зберігатимуть у серці мільйони шанувальників таланту Богдана Сильвестровича не лише в Україні, а й у Росії. До речі, в Київському Будинку кіно з 15 по 18 жовтня триває «Тиждень російського кіно» (це спільна акція Національної спілки кінематографістів України, Посольства Російської Федерації в Україні і Представництва «Росспівпраці» в Україні). Вона відкрилася двома останніми стрічками, в яких знявся Богдан Ступка — «Підпоручик Ромашов» (інсценізація повісті «Поєдинок» Олександра Купріна режисера Ігоря Черницького) і «Дім» (режисер — Олег Погодін). Тому усі, кому цікаво ознайомитися з кількома штрихами творчості чудового українського артиста, не пропустять цих стрічок, що стали фінальними в його кінобіографії.

Хотів би відзначити фотографії подорожі на Далекий Схід — Магадан, Сахалін, Приморський край. На них показано, як сьогодні там живуть українські переселенці (на жаль, ми цей проект за два роки так і не змогли здійснити, а авторові «Дня» вдалося). Це дуже цікавий пластичний зріз людей, прадідів яких з корінням вирвали з рідних місць, але українці не згинули в суворому краю. Вони не лише вижили, а й шанують свої традиції, пам’ять — це дуже зворушливі фотографії.

«БЕЗ РЕТУШІ»

Едуард МИТНИЦЬКИЙ, керівник Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра:

— Вразило фото «пристрасних» обіймів Леоніда Даниловича Кучми і Віктора Андрійовича Ющенка, сповнене любові і взаєморозуміння... Цього разу на фотовиставку я прийшов у гурті своїх учнів — семи студентів-третьокурсників, майбутніх режисерів (Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого). Гадаю, що їм є що подивитися і над чим замислитися, можливо, тут почерпнуть якісь ідеї для своїх дипломних вистав. Знаєте, радує, що тут всі роботи небайдужі. Мені здалося, що виставка стала більш соціальною, а торішня була політично гострою. Переглянувши роботи, немов віртуально подорожуєш країною. Іноземці, прийшовши на виставку, можуть багато дізнатися про нашу Україну: радощі і болі, інтелектуальність, духовність, технічне зростання. У простому часто прихований великий зміст і велика людська драма («Самотність» — пасажири метро з відчуженими поглядами). Дивишся — і різні асоціації виникають — це життя без ретуші. Інколи страшні картини, а інколи фотографії посмішку і навіть сміх викликають. Я б відзначив дві роботи — «Я не хочу» і «Самотність»).

«ВИСТАВКУ МОЖНА НАЗВАТИ НАОЧНИМ НАВЧАЛЬНИМ ПОСІБНИКОМ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ОПЕРАТОРСЬКОГО Й РЕЖИСЕРСЬКОГО ФАКУЛЬТЕТІВ»

Михайло РЄЗНИКОВИЧ, керівник Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки:

— Враження чудові! У роботах відчувається пульс життя країни. Тут можна побачити колосальну кількість різних жанрів, а також цікавих, інколи несподівано підглянутих моментів. Цього року експозицію вирізняє художність. Ракурс, що його схоплює фотожурналіст, несе в собі певний образ, і це приваблює глядача. Хочеться уважно все роздивитися, зупинитися мало не біля кожної з робіт і замислитися. Фотографії викликають різні асоціації. Наприклад, сидить п’ятеро людей спиною... або коли священики «разговляються». Переконаний, що ця виставка надихає творчих людей. Я, прийшовши на заняття, своїм студентам режисерського факультету Національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого настійно порекомендую прийти і подивитися Фотовиставку «Дня». У цих роботах є всі три елементи художньої образності: думка — в ім’я чого, правда життя — будить уяву глядача, а ракурс — це вимисел. Виставку можна назвати наочним навчальним посібником для студентів операторського і режисерських факультетів. Я не знаю іншого періодичного видання, де б фотожурналістиці приділялося так багато уваги. І нехай «День» продовжує свій такий потрібний і нелегкий шлях, створюючи фотообличчя України.

«ЩО МОЖЕ БУТИ КРАЩЕ ВОСЕНИ, НІЖ ЦЕЙ «ФОТОВРОЖАЙ» ГАЗЕТИ «День»

Мрідула ГОШ, голова правління Східноєвропейського інституту розвитку:

— Щороку із радістю відвідую Фотовиставку «Дня». Окрім нових свідчень про історію України, шукаю в роботах те, що не можна передати словами, саме те, про що ми кажемо — між рядками. Мені здається, багато маленьких струмочків історії сучасної України тече між рядками, інколи «між краплями», щоб рятуватися від «дощів-негараздів». Їх вловлюють лінзи фотографів «Дня». Що може бути краще восени, ніж цей «фотоврожай» газети «День» як фотозвіт пройденого шляху перед читачами?

«ЦЕ НЕ ПРОСТО ДЗЕРКАЛО»

Олександр РЯБЧЕНКО, голова Фонду державного майна України:

— Не розцінюйте як банальність, але XIV Фотовиставка «Дня» мені дуже сподобалася. Дивитися її приємно, тому що перед тобою нове життя і дуже свіжий та одночасно надзвичайно уважний погляд на неї. Її далеко не всякий може побачити і, що називається, з першого погляду зафіксувати, зупинити для історії одну з найцікавіших її миттєвостей і показати всьому світові. Учасники і особливо переможці Фотоконкурсу «Дня» роблять це майстерно, піднімають фотографію до рівня високої публіцистики. Життя країни представлене на виставці практично в усіх його проявах, з усіх боків. Причому виставка — це не просто дзеркало, це дійсність, пропущена не лише через об’єктив камери, але й через серце фотохудожника. Він знімає і день, і ніч, і радість, і горе. Він разом зі своїми героями сміється і плаче, вчиться і навчає, народжується і вмирає. А ти, глядачу, приходиш і бачиш: ось воно, життя. І як би на нього не нарікали, воно все ж прекрасне. А тому велика вдячність ініціаторові цієї виставки Ларисі Івшиній, всім, хто бере участь і готує конкурс.