«Високе потребує зусиль»

До Львова головний редактор «Дня» Лариса Івшина приїхала на запрошення ректора Національного університету «Львівська політехніка» Юрія Бобала і директора Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою Ірини Ключковської із, як мінімум, подвійною місією: відкрити традиційну Фотовиставку «Дня» та представити нову нетрадиційну гуманітарну програму «Самоосвіта online».

«СОЛОМИНКА», ЩО УТРИМУЄ ВІД ДЕГРАДАЦІЇ

Подивитися 150 найкращих світлин професійних фотохудожників і фотографів-аматорів Фотовиставки «Дня» (до слова, її представляють у «Львівській політехніці» вже кілька років поспіль) прийшло дуже багато людей. Що характерно, серед присутніх — п’ять лауреатів Національної премії ім. Тараса Шевченка: художній керівник Театру ім. Марії Заньковецької Федір Стригун, поет і громадський діяч Роман Лубківський, фотохудожник Василь Пилип’юк, поет Ігор Калинець, ректор Академії мистецтв Андрій Бокотей. А ще — Герой України Юрій Шухевич, депутати обласної та міської рад, професори «Львівської політехніки», університету Франка, академії мистецтв, музичної та зооветеринарної академій, інших вишів міста, студенти, а також працівники бібліотек, музеїв, книгарень, гімназій, представники громадських організацій Львова та національних товариств.

— Приїзд газети «День» до «Львівської політехніки» — це не лише гарна традиція, а й свято, до якого ми всі готуємося, — зазначив на відкритті фотовиставки перший проректор «ЛП» професор Володимир ПАВЛИШ.

Естетизацію простору «День» пропагує як один із ключових методів подолання «тоталітаризму в головах». Естетизація простору — це і фото, і, звісно, мистецтво, зокрема графіка. Минулого року ми двічі залучали львів’ян до графічного оздоблення газетного та інтернет-простору «Дня». А нині Лариса Івшина та Ірина Ключковська вручили переможцям та учасникам студентського конкурсу мистецького плаката до 15-річчя «Дня» подяки та грамоти за участь у конкурсі й сертифікати на передплату «Дня». Заохочення за створення вітальних новорічних та різдвяних листівок для читачів «Дня» отримали й учні Львівського коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. Івана Труша.

— Газета «День» — це «соломинка», що утримує від деградації, — наголосила головний редактор видання Лариса ІВШИНА. — І якщо це використати з вірою, то вона зможе допомогти і сьогоднішньому, і завтрашньому поколінню зміцнитися — зміцнити ідентичність, уявити себе зовсім не в тому образі, який нам постійно намагаються вживити.

Представляючи програму «Самоосвіта online», Лариса Івшина пояснила, чому саме «самоосвіта», а не «просвіта» чи просто «освіта»: «Хочемо залучити якнайширше коло українців до знань про свою історію, своє коріння, свою культуру та традиції, зацікавити їх українськими духовними джерелами, спонукати до пошуку і вивчення творчих скарбів, залишених нашими пращурами, пізнати і проаналізувати найважливіші больові точки сьогодення, які ми успадкували від минулого». За словами головного редактора «Дня», головна мета програми — допомогти українцям віднайти національну ідентичність, утвердити людську гідність і гордість за свою країну, відтак — стати господарями на своїй землі, у своїй державі, більше того — зробити її комфортною для своїх громадян і цікавою для світу. На конференції також ішлося про масштабний веб-проект «Україна Incognita» (incognita.day.kiev.ua), котрий «День» запустив до свого 15-річчя, та останню книгу із серії Бібліотека газети «День» — «Сила м’якого знака, або Повернення Руської правди».

Лариса Івшина наголосила, що «День», приділяючи особливу увагу історичним та просвітницьким темам у рубриці «Україна Incognita», втілює програму «Самоосвіта online» фактично вже впродовж десяти років.

До обговорення нової ініціативи «Дня» у «Львівській політехніці» приєдналися культурологи, історики, інші науковці, громадські діячі та студентська молодь. Свої думки висловили лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Роман Лубківський, професор Львівської музичної академії ім. Миколи Лисенка Любов Кияновська, директор Інституту гуманітарних і соціальних наук Ярина Турчин, директор Львівського музею історії релігії Зоряна Білик, радник голови облдержадміністрації Ігор Держко, аспірантка кафедри соціології НУ «Львівська політехніка» Надія Домбровська.

— «День» завершує «інвентаризацію» больових точок і синдромів сучасного українського буття, заглиблюючись у його причини, — зазначив, зокрема, Роман ЛУБКІВСЬКИЙ. — Досить заглянути у «Силу м’якого знака», і ми побачимо такі симптоми, як самопожертя, заздрість, велике гнівання одне на одного, захоплення нас — територіальне, духовне тощо... Газета «День» визначає діагноз духовного і морального стану глибоко ураженого українського національного організму. Але найважливіше те, що газета, як колись казав Павло Тичина, активно «шукає зілля на людське божевілля»...

— «День» — це єдина опора українських інтелектуалів, — розпочала промову професор Львівської музичної академії Любов Кияновська. І зазначила, що хотіла би бачити на сайті «Україна Incognita» музичні вистави, хорові концерти тощо. — Я займаюся пропагандою української музики у світі понад 20 років і дозволю собі стверджувати, що нас у світі дуже мало знають. Зокрема світоча і генія української музики Миколу Лисенка, 170-річчя від дня народження якого святкуємо цього року. Зрештою, хто, як не «День»?

— На Волині вже кілька років поспіль відбуваються фестивалі Стравінського, — відповіла професорці Кияновській Лариса Івшина. — І це, вважаю, також повною мірою заслуга «Дня», бо, перебуваючи неодноразово на Волині, я постійно говорила на зустрічах із творчою інтелігенцією і представниками влади про те, що потрібні фестивалі Стравінського. І спрацювало-таки! Зрештою, це й не дуже дорого. В усьому світі слухають симфонічну музику — і не тільки у концертних залах. Наприклад, освоюючи ландшафти. Слухають симфонічні концерти й на пагорбах! А ми досі живемо «мільярдерським» життям, не даючи собі звіту, що є справжня цінність, а що — брязкальця. Тобто треба дуже чітко провести водороздільні лінії та пояснити молоді, що світ високої музики, яким ми володіємо, — це велика розкіш, яка робить нас рівними з рештою світу. І якщо ми зречемося свого високого, то потрапимо на ринок работоргівлі. Пам’ятаймо: високе потребує роботи. Газета, яка подає розумні матеріали, потребує читання. А для того, щоби, даруйте, роздивлятися філейні місця, розуму не потрібно. Чому ми за 20 років не спромоглися довести країну до пуття? Чому засмітилися по самі вуха? Та тому, що немає самодисципліни! Треба якось вибиратися з цієї ганьби! А то тепер виявляється, що країна у під’яремному стані мала кращу репутацію, ніж зараз, коли вже 20 років живемо у волі. А не можемо дати собі ради саме тому, що на високий смак, на високу музику наше «налаштування» збите.

— Мені здається, що всі ми живемо за межами здорового глузду, — зазначила директор Львівського музею історії релігії Зоряна БІЛИК. — Я хочу подякувати вам, пані Ларисо, що ви приводите українське громадянське суспільство до бажання жити здоровим глуздом.

Особливо зворушив виступ учениці 11-го класу 1-ої Львівської гімназії Марти Слободи, яка постійно читає англомовний варіант «Дня».

— Я вдячна газеті «День» за те, що вона приділяє багато уваги культурі. Зокрема, відкрила для себе такого митця, як Анатолій Казанський, у публікації «Геніальність як норма», а ще — Сергія Шишка (стаття «Ритм, дух, характер»). Також мені дуже подобається, як ілюстрований «День» — у вас прекрасні фотографії. Але мені завжди дуже хотілося, щоб у газеті було більше кольору, що ви нещодавно зробили, і я щиро дякую вам за це. Також дякую за прекрасний сайт «Україна Incognita». «День» відкриває українське, пропагує українське, за що щиро дякую Вам, пані Ларисо!

На згадку про зустріч у «Львівській політехніці» Марта отримала від Лариси Олексіївни знак належності до інтелектуального клубу «Дня» — корпоративну хусточку, створену Лілією Пустовіт та Павлом Маковим до 15-річчя газети.

«ТРЕБА ШУКАТИ СПІЛЬНУ СМИСЛОВУ МОВУ»

...Запитань до головного редактора «Дня» було дуже багато. Стосувалися вони різних сфер, зокрема — якості газети, європейських і світових зразків роботи журналістики, торкалися й суто практичних проблем — наприклад, як стати учасником Літньої школи журналістики газети «День». Частину записок із запитаннями Лариса Івшина повезла для опрацювання до Києва...

Пропонуємо кілька цікавих і важливих тез із відповідей Лариси Івшиної.

— Зараз робота журналістів — це робота реставраторів, бо багато що треба відтворювати. Мусимо повернути самих себе. Тоді ми собі сподобаємося. А якщо ми сподобаємося самі собі, то ніхто нам не страшний.

— Коли мене запитують, що таке основа національної безпеки, я відповідаю так: це коли українські чоловіки будуть подобатися українським жінкам і навпаки за свої людські риси. А де ви зараз бачите на екрані благородного, цікавого, україномовного, елегантного, стильного, переможного? Нема! Чому? Тому що це — конкурентна зброя. Але в житті вони, на щастя, є. Давайте їх бачити.

— Треба шукати спільну смислову мову. А її часом навіть між україномовними немає.

— Нас століттями вчили роз’єднуватися. Ця наука сидить у нас дуже міцно. З одного боку, говоримо про хороший індивідуалізм, але інколи він переходить у небезпечну стадію — ми не вміємо співпрацювати.

— І в школах, і в університетах має бути системне читання розумного. Це має відбуватися з певною часткою примусу. Саме прийде тільки те, що легке, потворне й отруйне. А розумному треба давати підтримку.

— Нам постійно дорікають, що ми не можемо створити за 20 років своєї держави, тому що в нас немає до цього здатності. А у нас цієї здатності не буде, якщо не братимемо на озброєння розум. Тому «Самоосвіта онлайн» — для тих, хто рознесе це, хто переконаний, що нам потрібно жити розумним життям. Кожен може це зробити, кожен може до цього долучитися, кожен може запропонувати свою тематику.

Завершила конференцію ведуча Ірина Ключковська, яка подякувала Ларисі Івшиній за гарну справу, що її робить «День», за високу творчу планку та «смислові орієнтири і сигнали, які газета щодня посилає суспільству для його санації через самоосвіту, щоденну копітку працю розуму і серця».

ВРАЖЕННЯ

Володимир ЗАЛУЦЬКИЙ, начальник відділу молодіжної політики та питань соціального розвитку Національного університету «Львівська політехніка»:

— Фотовиставка «Дня» — надзвичайна подія, яка вже впродовж кількох років створює піднесення у Політехніці. Усі, кого зустрічав у день її відкриття в університеті, передусім запитували: «Скільки вона у нас триватиме?» Бо кожен хоче її побачити й запросити близьких. На фотовиставку приходять цілими родинами. На цей час політехніка стає справжнім виставковим залом — університет оживає.

Хоча наш виш технічний, тут присутні представники різних кафедр: і соціології, й міжнародних відносин та інформації, а також новоствореної кафедри журналістики. Університетська спільнота захоплена тим, що відбувається у нашому навчальному закладі. Я спостерігав також за стендом із книгами «Дня»: навколо нього зібралися люди, шукаючи такої інформації, яку зібрала, зокрема, «Сила м’якого знака», — книга, яку сьогодні у нас найбільше обговорюють, із якої можна почерпнути правдиву історію.

Також додам, що ініціатива «Самоосвіта онлайн» сьогодні саме на часі. Адже де сьогодні найбільше часу проводять люди? Перед моніторами. Там нам відкривається можливість нового спілкування й обміну інформацією.

Iгор ДЕРЖКО, завідувач кафедри філософії та економіки Львівського медичного університету ім. Данила Галицького:

— Я є прихильником і симпатиком «Дня» ще відтоді, коли газета почала свою бурхливу інтелектуальну діяльність і завоювала, як на мене, першість серед видань духовно-інтелектуального спрямування. «День» — чи не єдина газета, яка поєднує висококваліфікований рівень аналізу і водночас національну патріотичну позицію. Газету потрібно не тільки любити, а й підтримувати, розширювати коло її прихильників. Матеріали, які подає «День», я як викладач і доктор філософських наук дуже часто використовую для своїх передач на телебаченні, радіо, під час круглих столів. Матеріали «Дня» у мене збережені не тільки в електронному варіанті, як це зараз технічно зручно робити — у мене є вирізки десятирічного віку, цілі папки на різну тематику: філософську, історичну, політологічну, соціологічну. Мені до душі статті з високим фаховим рівнем. Ці матеріали можуть бути гідно опубліковані у журналах такого характеру, як «Проблеми філософії», «Проблеми соціології», «Історична думка», «Соціологічна думка».

У «Дня» дуже гарна добірка матеріалів про відомих постатей. Зокрема, я особисто для себе почерпнув інформацію про Рузвельта, Лінкольна, Вашингтона. Це попри те, що у мене — велика власна бібліотека, і я працюю у широкому інформаційному матеріалі. Газета «День» додала-таки того, про що я не знав. Наприклад, багато матеріалу, який друкували про епоху напередодні Першої світової війни, про політично-духовну ситуацію у Прусській кайзерівській Німеччині, Австро-Угорщині та Царській Росії. Не менш цікаві матеріали про епоху 1920—1930 років: про те, як відбувся перехід від НЕПу, тобто багатоособового керівництва, до одноособової диктатури Сталіна. Якби не газета «День», у моєму зрілому віці я б не зацікавився Бісмарком і не зробив би про нього три передачі для Львівського радіо. Щодо фотовиставки, то світлини дуже мені подобаються своєю образністю, здатністю зачепити за серце і водночас на підсвідомому рівні розбудити таке, що раніше тліло і дрімало, а тепер гучно сповіщає — у повний голос.

Богдан МОРКЛЯНИК, проректор з науково-педагогічної роботи та соціального розвитку Національного університету «Львівська політехніка»:

— Важливо, що не змінюється головний вектор видання. Я кілька років поспіль спостерігаю за тематикою, напрямом, головними акцентами, наголосами в публіцистиці газети, поглядах головного редактора: вектор постійний, стабільний і надзвичайно важливий. Знайшов для себе у публікаціях газети відповідь на запитання: «У чому полягають усі проблеми?» Саме в нас. У текстах видання немає утопічної надії на зовнішні чинники, немає озирання на західні чи східні позиції. Є внутрішня стійкість — творити політику треба тут і вже. Відповідальність лежить саме на нас — такі мої особисті враження після перегляду Фотовиставки і зустрічі з головним редактором.

Дуже важливим у будь-якому суспільстві, зокрема, українському, є те, що перенесення у віртуальний простір минути неможливо. Не хочу бути фальшивим пророком, але якщо газета «День» починає свою діяльність у віртуальному просторі, згодом це може перетворитися на її основну діяльність. Віртуальний простір — те, що на нас чекає неминуче. Колись було дивно бачити мобільний телефон у людини. Зараз абсолютно природно бачити бабцю, яка випасає корови в селі та тримає мобільний телефон у руках. Я вітаю цю ініціативу — вона є одна з тих, які необхідні нам так само, як вмикач для увімкнення світла.

Степан КУБIВ, співзасновник фонду Короля Данила, депутат Львівської обласної ради:

— Розширення виставки і реалії, які ми сьогодні бачимо, — це мить і підтвердження ідентичності України. Це мить послідовності, яку ми бачили рік тому, і продовження в цілому життя людей сьогодні. Це факт, який відображає оцінку колективу газети і її керівника у тому, що ви — дієві, правдиві, а публіцистика газети — про те, чого бракує кожній людині в діях. Особливо людям, які сьогодні у владі. Найголовніше, що від вас не відчувається фальшу. Коли ми бачимо дію, правду і активну позицію українства, яке є у мікроколективі видання, хочеться не тільки усміхнутися, а й задуматися, протоколювати це іншим і підтримувати надалі газету. Тому що Україна сьогодні із темного куточка зовсім швидко перейде в день. А відображення «Дня» — це відображення правдиве.

Коли переглядаю фотографії виставки, подорожую у майбутнє і повертаюся в минуле. Коли бачу правдивий погляд людини, віднаходжу ідентичне. Особливо запам’яталися обличчя дітей, в чиїх очах — бажання і радість. На фото видно глибину душі і майбутнє дітей, Україну. Тематика фото різноманітна: є те, що ми хочемо бачити, а також чого бажали б уникнути: коли репресивно зупиняють свободу слова, пересування і навіть свободу віри.

Роман ЛУБКIВСЬКИЙ, поет, громадський діяч, лауреат Шевченківської премії:

— Фото з виставки — чудові, бо на них — люди, ландшафти, краса, а головне — там немає вибірковості, немає парадності. Ми бачимо життя: пригноблених, змучених людей старшого віку або щасливих дітей і молодь. І весь цей темпоритм поєднує всю країну. Бо це — фотолітопис нашої Батьківщини. Загалом, я захоплений стилем і працею пані Лариси. На мою думку, вона витворила цілу концепцію, яка реалізується і журналістами редакції, і людьми, яких вона долучає до роботи. У «Дні» немає нічого випадкового. Це газета, яка є культурною, інтелектуальною, інтелігентною; бо наша місцева преса здебільшого погіршується, стає «жовтою», називаючи себе з іронією псевдо інтелігенцією. Такий наш світ, але ніхто не має права іронізувати з інтелігенції, бо зазвичай еліта ще виконує ті державотворчі місії, які залишаються поза увагою чиновників. Тому газета «День» пропагує шляхетну і благородну місію, вдячний колективу редакції за це!

Віра ЛЯСКОВСЬКА, депутат Львівської міської ради:

— Тільки-но переглянула фотовиставку. Найбільше сподобалось фото «Подруги». Ця світлина має енергетику і випромінює позитив, як і кожен експонат. Загалом, дивлюсь фотовиставку не вперше, ми з чоловіком — активні читачі «Дня». Передплачуємо видання, робимо ксерокопії, розсилаємо примірники. У нас вдома — ціла колекція світлин-вирізок із газети. Ми бачимо, як збільшується аудиторія інтелектуальних читачів. Уражає те, що навіть попри популярність і високі читацькі рейтинги, газета «День» завжди росте і розвивається. Розвивається завдяки талановитим журналістам, пошуку однодумців, зокрема інтелектуалів із Росії, які сміливо і чесно говорять правду про Україну. Це руйнує наші стереотипи щодо сусідства.

Єгор ГРИГОЛIЯ, Петро СИДОРОВ, студенти II курсу Російського державного гуманітарного університету:

— Ми навчаємося на факультеті міжнародних відносин, спеціалізуємося на пострадянських країнах. У «Львівській політехніці» стажуємося півтора тижні, активно вдосконалюємо свою українську, адже в університеті вивчаємо одну європейську мову і мову країни, яку досліджуємо. Звісно, що за цей короткий час перебування в Україні не встигли переглянути пресу, проте, сьогоднішня зустріч у політехніці приємно вразила. Переглянули фотовиставку, і просто вражені правдивістю і відвертістю світлин. Є фото дуже позитивні, є такі знімки, що змушують задуматися, наприклад — де зображений хворий на туберкульоз. Проблеми, які порушувалися впродовж зустрічі, — завжди актуальні для суспільства. Найважливіше те, що суспільство обговорює суспільні проблеми. На жаль, у нас у Росії немає цього досвіду. Можливо, через те, що ми читаємо газети рідше і не в темі повністю. Здебільшого отримуємо інформацію через соціальні мережі, зокрема через Твіттер. І люди більше довіряють інтернет-джерелам, аніж традиційним телеканалам чи газетам. Бо, читаючи новини в Інтернеті, ти не ризикуєш бути ошуканим-обдуреним. Тому ми сподіваємося, що і у вашій країні, і в нашій все залежить від молодої генерації, хоча у кожному поколінні є свої «гнилі» люди.

Роман ЯЦIВ, проректор Львівської академії мистецтв, професор мистецтвознавства:

— Цьогорічна фотовиставка — сканування емоцій, нервів, піднесень. Професіонали та аматори демонструють свій погляд на людину; експонують діагностику, ким є українство у наш час. Ми — країна надзвичайних можливостей, ландшафтів, ідей і концептів. Ми — держава! Наша місія — загальнонаціональна — консолідація та оптимізація сильних людей. Ми бачимо різноманіття того, що означає фотографія. Бачимо цілісність цього організму. Газета «День» загалом приділяє багато уваги різним культурно-мистецьким феноменам, знаходячи способи їх репрезентації через різні газетні рубрики. Зрозуміло, що жанрова специфіка видання, як суспільно-культурного часопису, не передбачає перетягування на себе функцій профільного фахового видання. І тому «День» дає саме такі матеріали, які готові оприлюднити на його сторінках журналісти, мистецтвознавці або ж читачі. Можливо, для сучасного статусу газети потрібно подбати про більш збалансоване висвітлення історико-мистецьких явищ або ж сучасного мистецького процесу. Подекуди трапляються матеріали, які мало чим ілюструють узятий редакцією орієнтир на більш цікаві й питомо національні або ж світові масштабні естетичні явища. Але все це залежить від кола друзів «Дня», які просто зобов’язані подбати про точково-якісні подачі українських національних явищ у галузі образотворчості.

— На мою думку, газета «День» від часу заснування розвиває загальнонаціональну модель суспільно-культурного часопису сучасного інтелектуального формату. Під впливом різноманітних ідейних і соціокультурних факторів видання значно розширило саму конфігурацію свого адресного поля, оскільки небагато загальноукраїнських видань на сьогодні спроможні ефективно реагувати різними жанрами публіцистики на суспільні виклики і в Україні, і в світі. Але за цією професійною рисою газети виразнішає роль її провідництва. Система рубрик, тематика серійних книжкових видань, проблематика круглих столів, відлагоджені мости між редакцією й читачами часопису та чимало іншого робить «День» багатоскладним, поліфункціональним, інформативним, культурно-освітнім і смислотвірним організмом. Тому редакційна ідея «Самоосвіта online» є однією з ланок цього безпрецедентного гуманітарного процесу загальнонаціонального значення. Це закладення фундаменту під будову національно-культурної свідомості українців під час різних деструктивних агресій супроти нашої духовно-культурної ідентичності.

Остап ДРОЗДОВ, автор і ведучий політичної програми телеканалу ЗIК «Прямим текстом»:

— Знаю по собі, що дуже важко робити щось значуще в країні, де значення нівелюються. Інтелектуалізм як спосіб мислення став привілеєм почесної меншини — того якісного прошарку суспільства, яке продукує альтернативу. В рекламній перерві під час моєї програми, в якій гостювала пані Івшина, вона сказала: «В суспільстві є невеличка смужка отого живого, думаючого. І всі зусилля треба скеровувати якраз на підживлення тієї маленької смужки». Ці слова, напевно, і є квінтесенцією того, що робить «День». Працювати для маленької смужки живого і думаючого — завдання номер один для всіх, хто прагне мислення, а не рейтингів. Зробити рейтинг раз плюнути: «День» запросто міг би зробити додаток про лікування пухлин часником або про світські плітки, а мені як телевізійному журналісту не складає труднощів посадити в одній студії якогось «нацика» і комуніста — повірте, у двох випадках рейтинги були б захмарні. Але ж треба себе трішки поважати й аудиторію навколо нас! Це дуже почесно й місійно — працювати з маленькою смужкою суспільства, зате живою, якісною, мислячою. Тому я вдячний «Дню» за всі його ініціативи та починання. Цього в країні наразі не робить ніхто: ні держава, ні третій сектор, ні капітал. Мусимо робити гуртом усі ми — представники оцієї маленької живої смужки. Тому що зараз існує кричуща необхідність, аби наш голос (голос мислячих людей) було чутно в країні. Інтелектуальність, самоосвіта, невербальний патріотизм — це ті речі, які повинні стати повітрям. Як правило, людина ніколи не відчуває повітря, воно непомітне і невидиме, але без нього — смерть. Так і маленька жива смужка — вона повинна бути присутньою і невід’ємною. Інакше — смерть країні, яка задихається від «попси мислення». Ще раз дякую «Дню» за його місію.

Роман ШОСТАК, автор і ведучий ток-шоу «Доміно» на телеканалі ЗIК:

— Запрошуючи головного редактора газети «День» Ларису Івшину в ток-шоу «Доміно», яке майже два роки виходить на телеканалі ЗІК, ми не знали, що вона не любить цієї гри, а пані Лариса вважала, що назва невідомої для неї телепрограми лише фігуральна. Ця суперечність, на превеликий жаль, з’ясувалася вже у студії, тому за лічені хвилини потрібно було домовитися про компроміс, щоб, перефразуємо прислів’я, і формат програми залишився цілим, і телеглядачі задоволеними. Унікальна телевізійна пропозиція (вона, крім співзвучності, не мала нічого спільного з більш відомою у світі менеджменту унікальною торговою пропозицією) сформувалася, як це трапляється у цейтноті, дуже просто: Лариса Олексіївна візьме участь у розмові за квадратним (не круглим) столом за правилами ток-шоу «Доміно», але каменів гри навіть не торкнеться. Замість неї це впродовж години ефіру робив ведучий: коли наставала черга ходу в грі доміно пані Лариси та, за умовами ток-шоу, її час на слово.

Ось так завдяки головному редактору «Дня» було поставлено рекорд року в «Доміно»: учасник телепрограми, який не зробив жодного ходу каменями доміно своїми руками, у підсумку ще й переміг у цій грі. Виняток і випадковість? Радше справедливість і закономірність. Тому що темою обговорення була українська історія. А в цій темі Ларису Івшину можна заслужено назвати деканом усіх вітчизняних журналістів. Якби кожне видання в Україні зробило для української історії стільки, як газета «День», ми б її сьогодні вже мали — для себе і для світу — узаконену, офіційну, свою.

Як автор і ведучий ток-шоу «Доміно» дуже сподіваюся, що Лариса Івшина погодиться невдовзі ще раз взяти участь у цій телепрограмі на важливу тему. Бо, за відгуками глядачів, до її глибоких і оригінальних думок у публіки є винятковий інтерес. Програму повторили в ефірі ще й через тиждень. А мені до всього впав «форматний» камінь з серця, бо, мабуть, відтепер вже ніхто з жінок-учасниць програми не відмовиться під час телебесіди безпосередньо грати в доміно, оскільки вони вже не будуть такими унікальними, як пані Лариса, і це не буде так цікаво.

Федір СТРИГУН, лауреат Шевченківської премії, художній керівник Театру ім. Марії Заньковецької:

— Якщо маєш газету «День», то можна вже нічого не читати. Бо немає такої сфери, про яку «День» не писав би. Читайте газету «День» і слухайте своє серце.

Христина ШАЖКО, студентка Інституту права і психології Національного університету «Львівська політехніка»:

– Цього року вперше відвідала День «Дня» в університеті «Львівська політехніка», хоча цікавлюся виданням і читаю його вже не перший рік. Отримала масу задоволення та вражень. Найяскравіші – Фотовиставка «Дня» та брифінг із головним редактором часопису Ларисою Івшиною. Це спілкування дало мені привід замислитися, адже я вважаю себе затятою патріоткою, а як виявилося, надто мало цікавлюся та переймаюся історією рідного краю. Минулого року на Львівському форумі видавців я була на презентації «Сили м’якого знака». А віднедавна читаю не тільки «День» і книжки з Бібліотеки «Дня», а й матеріали з сайта «Україна Іncognita». Хотілося б подякувати Ларисі Івшиній, журналістам редакції не тільки за те, що бережуть, популяризують історію держави, а й за те, що допомагають нам, молодим, знайти себе в цій історії, зацікавитись інтелектуальними темами. Тому з нетерпінням чекаємо на Вас у місті Лева. Місце зустрічі не змінюватимемо – у «Львівській політехніці»!

Руслан СУШИНЕЦЬ, студент Інституту права і психології Національного університету «Львівська політехніка»:

– Зустріч, що відбулася у «Львівській політехніці» з ініціативи газети «День», запам’ятається мені надовго. В Україні є справжні українські газети, журналісти яких дійсно уболівають за державу. Вражають численні проекти редакції газети, що популяризують історію, культуру України. Мене особливо зацікавив інтернет-проект «Україна Incognita», бо дає можливість продовжувати пізнавати свій народ, нові сторінки історії рідної держави – в новітніх медіа.

Соломія ТУРІЙ, студентка Інституту права і психології Національного університету «Львівська політехніка»:

– Хотілося б, щоб у таких зустрічах брали участь і фотокореспонденти редакції, чиї роботи були на виставці. Спілкування зі справжніми професіоналами – це хороша практика, яка дає навички журналістського фаху. Саме під час проведення зустрічі з головним редактором газети «День» Ларисою Олексіївною Івшиною я отримала впевненість у правильному виборі професії журналіста. Особливо зацікавилася Літньою школою журналістики, що її вже десять років проводить редакція газети «День». Багато чула позитивних відгуків від студентів факультету журналістики Львівського університету імені Івана Франка про цю школу. Докладу всіх зусиль, щоби моя мрія попрацювати в Літній школі журналістики газети «День» здійснилася.