фото Володимира РАСНЕРА, «День»

Серед гостей виділяється у світлому костюмі сутула, інтелігентна постать Михайла Рєзниковича, головного режисера театру ім. Лесі Українки. Світла пляма в темному царстві українського театрального мистецтва.

— Що вам подобається в нашій газеті?

— Те, що це серйозна, глибока газета, в якій немає дешевизни. Немає з одного боку кланової тенденційності, а з іншого — жовтизни. Головний редактор зібрала прекрасних авторів і в цьому її неабияка заслуга. Мені імпонує, що в газеті немає розгнузданості. Олег Єфремов чудово сказав, що раніше ми захищали свободу культури, а тепер треба захищати культуру свободи. Мені здається, що «День» намагається саме це й робити.

— Ви гадаєте, це важко?

— Я вважаю, що це дуже важко. Бо, по суті, ми у своєму театрі робимо те саме. Тільки своїми прийомами. Головне, що нас об'єднує, це боротьба з вульгарністю.

— Ми переможемо?

— Дуже на це сподіваюся.

«Якщо сфокусувати «День» — у когось

може статися

сонячний удар»

Імпозантний екс-прем'єр України, депутат Євген Марчук.

— Як ви гадаєте, що заважає газеті «День»?

— Та, загалом, їй нічого не заважає. Хіба що демпінгуючі акули, яких багато розвелося в океані преси.

— Ви вважаєте нас беззахисними?

— Навпаки, я вважаю, що ви, як казав Папанов, б'єте акуратно, але сильно.

— Що газету вирізняє?

— Дуже високий професіоналізм. Якщо газета веде якусь тему, то вона її розкриває повністю. Причому робиться це не брутально, а делікатно.

— Як ви вважаєте, погляд «Дня» на політичну еліту України жорсткий чи неупереджений?

— Я вважаю, він точний.

— Як фотографія?

— Ні, все-таки не як фотографія, хоча сьогодні і прекрасна фотовиставка. «День» намагається бути об'єктивним в оцінках. Це відображення дійсності в дзеркалі з рівною поверхнею.

— А в Україні багато видань, схожих на криві дзеркала?

— Вистачає. Але я не звинувачував би тут журналістів, а тих, хто змушує їх спотворювати інформацію, тих, хто робить усе, щоб дзеркала «кривішали». Проте, сподіваюся, Україна не стане королівством кривих дзеркал. Тому, зрозуміло, є люди (я особисто їх знаю), яким такий підхід не подобається.

— Тургенєв сказав про збірник віршів Некрасова: «Зібрані в одній книжці, в один фокус — вони обпікають». Як ви вважаєте, «День», зібраний у фокус, може обпекти?

— Я думаю, якщо сфокусувати «День» — у когось може статися сонячний удар. Але комусь він може і освітити шлях.

— Це може бути гаслом? Заради цього варто працювати?

— Звичайно. Але можна і привітати колектив газети з тим, що він, працюючи, не звертає уваги на розгул чорної компри. Коли навколо чути базарну лайку, — вони зуміли зберегти спокійний тон. Вони витримали свою лінію, але й не зрадили почуття міри. Газета висвітлює діяльність різних політичних сил: тут можна зустріти інтерв'ю і з комуністом Крючковим, і з лідером Руху Чорновілом. Те, що посли багатьох країн: Китаю, Сполучених Штатів, Німеччини вважають за честь дати їй інтерв'ю, свідчить про те, що ця газета — високий клас. У них немає жодних комерційних чи кланових інтересів, вони ні під кого не підлаштовуються, отже, їхній вибір абсолютно об'єктивний. Тут зіграло свою позитивну роль те, що газета виходить трьома мовами. Це пекельна, технологічно важка праця.

— З чого ви зазвичай починаєте читати нашу газету?

— Зізнаюся, перше що я дивлюся — це карикатури. Художник Казанський — це художник європейського рівня. Відтак «Аукціон подій п. Хвостіва».

Мені подобається і в першому, і в другому випадку, що там не лобовий гумор, а філософський, з підводним камінням.

Потім, я дуже люблю великі аналітичні матеріали. Хотілося б, щоб їх було більше. І хотів би відзначити статті Клари Гудзик про духовність. Усе разом і створює це унікальне, ні на кого не схоже обличчя газети «День».

«На нові ролі «День» мене поки що не надихнув. Читатиму уважніше»

Всенародно любимий актор Богдан Ступка. Як завжди, дивлячись на представника преси, Богдан Сильвестрович зробив дуже хитрий вираз обличчя і торкнувшись диктофона усміхаючись, спитав:

— І що, працює?

— Можу витягнути і показати батарейки: все нове і якісне.

— Ну, тоді запитуй.

— Почнем традиційно, як на дружніх застіллях: ми вас дуже поважаємо, а ви поважаєте газету «День»?

— Я газет не читаю. Тев'є Тевель Менахем спитав Федора: «Що пишуть у газетах?», а він каже: «Та що пишуть: «В Одесі — холера, в Кишиневі — погроми» — «О! — сказав Тев'є. — І за такі новини ще треба платити гроші?»

— Але ж ми якраз не лякаємо читачів.

— Чесно кажучи, з усіх газет я все-таки «День» читаю. Мені навіть назва подобається. Я не люблю темряви. Коли темніє, треба займатися еротикою або спати. А я люблю світлу частину доби: можна зустрічатися, займатися роботою.

— На якісь ролі вас «День» надихнув?

— Такого в моїй практиці ще не було. Та мало що?! Читатиму уважніше.

«Політика дісталася до звичайної людини»

Похмуро-кудлатий письменник Лесь Ульяненко.

— Яке головне завдання, на ваш погляд, виконує «День»?

— Він порушує животрепетні теми. Саме для української еліти.

— Хіба еліту може щось хвилювати?

— Ще як! Еліта повинна і хоче бути в курсі. А потім її хвилює і вона сама. Про неї теж у газеті багато пишеться.

— Як ви ставитеся до того, що в газеті багато місця приділяється політиці?

— Політика — це життя. Більше того, — сьогодні — духовна потреба. Вона пронизує державні і суспільні органи і дістається до звичайної людини, громадянина, який почав усвідомлювати, що може брати участь у будівництві суспільства. Не так, як це було при Радянському Союзі: зженуть бидло у стадо, — давайте, мовляв, вирішуйте. А що вирішувати — вирішили всі піти у винний магазин. А тепер почало доходити: за кого проголосуєш — той і впливатиме на твоє життя. Тому з'явилася зацікавленість.

— А ви вважаєте, що обиватель вже збагнув зворотну реакцію?

— Ще — ні. Але, гадаю, скоро зрозуміє.

«Дню» залишився один крок до ідеалу»

Головний «телетабуїст» Микола Вересень.

— Розкажіть, чому ви тут?

— Я насправді перший, хто бачив цю прекрасну фотовиставку. Тут поряд проходило триріччя каналу «1+1» і я зайшов подивитися, як тут іде підготовка. Можу сказати, все було дуже якісно зроблено. На жаль, це рідкісне явище. А ще чому я тут? Бо мені просто приємно бачити своїх колег.

— Тобто ви прийшли на тусовку?

— Ні. До того ж я не люблю ні цього слова, ні його змісту. Я не тусовочна людина. Тут зовсім інша атмосфера. Тут, на відміну від тусовок, люди зібралися, і їм є про що погомоніти. Я маю на увазі цікаві теми.

— Як щодо цікавих тем у нашій газеті?

— Я газети рідко читаю, але «День» мені подобається. Через таку просту причину, що ця газета схожа на нормальну газету, таку, якою я собі її уявляю. Це не бізнес, це спроба пояснити те, що відбувається навколо, що завжди йтиме врозріз із суто комерцією.

— Яку з особливостей «Дня» ви виділили б?

— «День» знає більше за те, про що пише.

— А інші газети і знають менше, і менше пишуть?

— Безперечно, «День» найінформованіша аналітична газета. Проблема в іншому: різні газети представляють різні політичні сили. А хочеться бачити на першій шпальті — одну, на другій — іншу.

— Ми намагаємося бути об'єктивними.

— Можливо, але бувають варіанти, коли дуже хотілося б вислухати пояснення критикованих. А їх часто немає. Хоча все одно треба відзначити, що підібрано дуже кваліфікований журналістський корпус і головного редактора, який і орієнтується, і правильно оцінює ситуацію. А щодо популярності, то я все ж прихильник «Таймс», а не «Санд», хоча «Санд» купують більше. Якщо усунути ту єдину ваду, про що я сказав вище — «Дню» залишився один крок до ідеалу.

— Спробуємо його зробити.

№176 16.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»