Без права на повтор і диктофонний запис

Так складається, що як тільки в моїй голові з’являються зневіра у своїй придатності до великих справ або сумніви у світлому майбутньому – і моєму, і моєї держави, я абсолютно випадково знайомлюся з людьми неймовірної глибини, які дають неймовірні емоції та враження. Хочу розповісти про двох з них, з якими познайомилася за останній тиждень. Завдяки завданням від «Дня»

Неділя. Співоче поле. Флористичний фестиваль. Одинадцята ранку. Неймовірна спека. Хочеться здерти із себе шкіру, щоби не було так жарко. З думкою «Що я тут роблю, чому роздивляюся гігантські ікебани, а не клею шпалери в гуртожитку?» фотографую чергову інсталяцію. І тут до мене звертається чоловік, який фотографує її ж на мобільний.  «Гей, дівчино, не можна бути такою неуважною з таким апаратом! Зупиніться-но на п’ять хвилин. Сфотографуйте оці корчі. Що вони вам нагадують?» Виявляється, дядько робить прекрасні знімки на мобільний і бачить там те, чого іноді, на жаль, не бачу я. Мені б таку фантазію, особливо у моменти, коли треба придумувати заголовки. Клянуся йому бути уважнішою і бачити химерні образи в тінях, хмарках і палках (не збрехала, іноді так і роблю). Новий знайомий – киянин, усе життя прожив у столиці. Але чомусь моя свідомість забажала його ідентифікувати як Якова з Одеси. Можливо, через його сонячно-позитивну зовнішність, або через сміхотливість та сяючу посмішку. Розмова «на п’ять хвилин» затягнулася на годину і завершилася розповідями про звичаї та обряди євреїв. Зараз можу згадати далеко не все з того, що було між основами фотографії та Новим Заповітом. Головне, що закарбувалися найважливіші меседжі. «Яша» багато говорив про те, що в Бога треба вірити і треба вміти з ним спілкуватися. «І що ти думаєш: часто те, про що я думаю, втілюється в життя! А все тому, що я думаю про хороше і не витрачаю свій час на плітки та пересуди. І вірю в те, що вища сила мені допоможе. От вона і допомагає». А ще мова йшла про любов. Про те, що треба усе робити з любов’ю до людей і справи, якою ти займаєшся.

Отже, віра і любов.

Розмова закінчилася так само несподівано, як і почалася. «Одесит» поспішив у Мистецький Арсенал на виставку Катерини Білокур, а я продовжила огляд експозиції. Мозкові центри опрацьовували щойно почуте.

Субота. Михайлівська площа. Волонтерський ярмарок. Одинадцята ранку. Холодно. І добре, бо спека, хоч і недовга, обридла. Ходжу поміж рядами з хенд-мейд виробами, вишукую цікаві кадри та цікавих особистостей.

Довго стою біля палатки капеланів і залишків зброї, привезеної «Правим сектором» з-під донецького аеропорту. Вдивляюся в написи і уявляю зброю в дії. Батьківщина, болюча тема, що поробиш. Капелани не витримують мого мовчання і починають розмову. Розповідають трохи про те, чому вони тут сьогодні, і взагалі про свою місію. Один із них, з немаленьким натільним хрестом, сипле географічними назвами, завершуючи тираду словами «вам це, напевно, ні про що не говорить». Та як це не говорить, ріднесеньке ж! Звідки я? Називаю місто. І тут виявляється, що другий капелан – мій земляк! Щире здивування, теплі посмішки, блискавичний перехід на російську, обмін паролями/явками – традиційні атрибути знайомства вимушено переміщених осіб.

Про переселенські розмови напишу трохи пізніше, зараз про глобальні питання.

Само собою, священики дивляться на життя крізь призму релігії. Але навіть агностики, атеїсти та єретики можуть взяти щось для себе з їхніх промов.

Земляк починає говорити зі мною про Священне письмо. І знову та ж думка: треба вірити. Жити за Божими заповідями, що і означає любити ближнього, життя і те, що ти робиш. Вірити, надіятися на краще, нести любов у маси, і допомога прийде.

Наприкінці земляк сказав фразу, до якої я навіть не можу підібрати епітетів. «День пройшов, настав новий. І на один день ми стали ближчі до мирного життя». Величезний резонанс викликала вона в моїй душі. Якщо ці люди викликають такі ж емоції у душах своїх прихожан – пошли їм, Господи, усього найкращого.

P.S. Чомусь найважливіші розмови ніколи не записуються на диктофон. Напевно, для того, щоб ми одразу засвоювали виголошені співбесідником істини, цінності, ключові аксіоми життя.

Отже, урок за цей тиждень: робити усе з любов’ю, жити з любов’ю, вірити і сподіватися на те, що все буде так, як має бути. А буде все якнайкраще.