Нотатка про щастя

     Майже рік тому у мене спрацював внутрішній перемикач, я дізналася, що у Брістольському університеті у Великобританії запровадили курс щастя. Примітивно? Як студентка, почала аналізувати, що нічого подібного нас не вчили у школі та університеті, тому з`явилося зацікавлення до цієї теми. Хоча у той же час було розуміння, що я завершую 4 курс і подібні зміни не робляться у сфері освіти за один день. Через півроку по тому не просто продовжила і далі займатися саморозвитком, а почала вивчати для себе за німецькою програмою позитивну психотерапію, досліджувати тему досягнення внутрішньої гармонії, людської трансформації та експериментувати задля якісних змін.

     Україна пережила чимало різного історичного досвіду, який, як виявляється, закарбовується на генетичному рівні. І пригадується мені історія про те, як за збігом обставин я потрапила на одну із зустрічей у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки на факультеті психології. Зараз не пригадаю ім`я психологині, яка проводила лекцію, але розповідь була про дослідження щодо Голодомору. Приклад був із сьогодення, як деякі люди мають звичку накопичувати дуже багато їжі, і на свідомому рівні розуміють, що її справді занадто багато, але не можуть пояснити, чому так відбувається. Було проведено дослідження, у ході якого виявили, що у таких людей хтось із пращурів пережив Голодомор. Цією згадкою веду до того, що чим більше людина досліджує себе, має знання у сфері психології, пробує змінювати свої негативні установки, тим більша ймовірність, що вона буде знаходити пояснення тим чи іншим речам, а у результаті може змінювати своє життя на краще.

      А ви знали, що у Бутані існує Міністерство щастя? Пізніше цим досвідом надихнулися Індія та Арабські Емірати. За статистикою 2015 року - 45,2% мешканців Бутана сказали, що "дуже щасливі", 51,6% - просто "щасливі",  а  3,3% - "не дуже щасливі". Минулого року в Україні також говорили про ідею створення Міністерства щастя, навіть на сайті електронних петицій Кабінету Міністрів України 5 жовтня 2019 року було створено петицію щодо його створення, хоча там зібралося лише 8 підписів з 25 000.

      Пишу цей блог, і розумію, що юним українцям, справді, не вистачає курсу про щастя,  констатую цей факт як молода особа, котра живе в цих реаліях. Одиниці вміють ставити цілі і добиватися, справді, того, чого хочеться, а не того, що нав'язано. Після навчання молодь у більшості випадків не розуміє, куди рухатися, де працювати і як взагалі бути щасливими.

       Змалечку за шкільною партою ми вчимо точні науки, правила поведінки, переживаємо за двійку у щоденнику, і ніхто нам не говорив, що єдина двійка – це не вселенська біда. Ідучи в ногу з часом, молоді люди звертаються до коучів, психологів, коли життєва ситуація стає критичною, коли з'являється нерозуміння, а що далі, а в чому ж сенс життя або куди ж рухатися. Більшість негативних установок з'являється у дитинстві, але у першу чергу на дитину мають вплив батьки - свідомі дорослі люди, які передають свій досвід, яких у свою чергу не вчили бути гармонійними, і так майже у кожній сім'ї. У результаті це стає загальнонаціональною проблемою. А що, якби ситуація змінилася? Якби на державному рівні піклувалися про щастя людей, якби в українських школах та університетах були подібні курси щастя, як запровадили у Брістольському університеті, і це було, справді, повноцінною дисципліною.

      Вже досить давно внутрішнє захоплення викликають скандинавські країни. У 2018 році я з друзями побувала у Швеції. Подорож тривала майже тиждень, а відчути колорит країни допомогло те, що ми жили у шведа Макса. Так сталося завдяки одній із найбільших всесвітніх мереж гостинності «КаучСерфінґ». Макс розказував про культуру та звичаї, познайомив нас зі своїми друзями та ділився цікавими фактами про країну. Ми зустрічали різних людей, спостерігали за їх поведінкою, розглядали Стокгольм. І всі навколо були, як мені здавалося, щасливими. Навіть бездомний чоловік, якого ми зустріли, за його словами, був теж щасливим. Подорож тривала, а в моїй голові, навіть по приїзді в Україну крутилася одна і та ж думка: «У чому їхній секрет щастя?». До Швеції ми подорожували через Польщу, але навіть там атмосфера загалом була іншою. У якийсь момент зрозуміла, що змогла відчути скандинавське хюге, таке модне поняття, про яке так багато говорилося в Україні. До речі, у нашій мові немає єдиного значення цього слова.

           Мій минулорічний переїзд до Києва розпочався із книги «Рік хюге по-данськи. Секрети найщасливішої країни у світі» Гелен Рассел – британської журналістки, яка і дотепер живе у Данії, про що свідчать світлини у її особистому блозі в Інстаграм. Вищезгадана книга – це дослідження та водночас реалії, які описані у легкому дотепному форматі, саме вони дали можливість зрозуміти багато речей. Навіть звичайні діалоги з данцями дають можливість відчути, як вони думають, що відбувається на національному рівні, яке значення для них мають традиції та часопроведення.

       «Із 1993 року до обов'язкової програми шкіл Данії входять уроки емпатії (співпереживання), на яких дітей навчають допомагати один одному і змагатися тільки із самим собою», – про це йдеться на шпальтах The Epoch Time. Я не ідеалізую Скандинавію, а шукаю позитивні приклади, як можна діяти по-іншому, щоб покращувати життя, щоб розуміти себе.

      І якщо повернутися до того, з чого почала: «Чи змінило би щось для мене існування якісного курсу щастя в університеті?» Однозначно так, бо той шлях, яким я йду зараз, був би у рази стрімкіший, і мені не довелося би так довго шукати відповіді на елементарні, здавалося б, питання. А хтось не шукає жодних відповідей, адже йому не вказали шлях... І шлях до гармонії у більшості випадків закінчується, так і не розпочавшись, адже у такому випадку потрібний вчитель або наставник, як і в точній науці. Звичайно, у пошуках я краще навчилася аналізувати і маю різноманітний досвід, але чи шукають інші українці, чи просто, як годиться всю відповідальність за життя скидають на долю, це вже інше питання. В умовах карантину, на практиці, можна помітити тенденцію: хто постійно тривожився у повсякденному житті, тривожність у того стає ще більшою, і він не може зрозуміти себе,а  хто займається постійним саморозвитком, шукає відповіді на питання - переживає його набагато легше. Якби кожен мав знання, як зрозуміти себе та бути щасливим, можливо, ситуація у країні була би іншою?

Цікаво, через скільки років у вишах України з'явиться курс щастя? Відлік поставила ще минулого року, коли спрацював внутрішній перемикач...