«МіхоМайдан» та націоналістичні сили

Після акцій під Верховною Радою, що відбулися 17 жовтня, стало зрозуміло, що націоналісти таки не знайшли одностайної точки опори в питанні підтримки вищезгаданого мітингу. Це прикро, позаяк народні маси, які сподівалися нарешті побачити об'єднаний правий блок, замість консенсусу побачили автономність і користолюбство.

Національно-визвольний рух «Правий сектор» відмовився підтримувати акцію, яка перебуває у невизначеному форматі. Організатори хоча й обіцяють довгострокову перспективу, однак навряд у них вистачить аргументів, щоб переконати людей. Для цього має бути мотиватор. На відміну від кліки Януковича, Порошенко, Аваков та Луценко одностайно заявили, що право на мітинг гарантоване Конституцією, а правоохоронні органи лише стежать за дотриманням порядку.

За словами лідера «Правого сектора» Андрія Тарасенка, «попри те, що ми налаштовані радикально проти влади Порошенка-Гройсмана і системи як такої, ми вважаємо, що у театральній постанові «МіхоМайдан» немає місця націоналістам. Саакашвілі – звичайнісінький пішак на олігархічній шахівниці. Жодних сумнівів, уже завтра він стане злочинцем для загалу, аналогічно до Порошенка і Януковича. Адже революційних перетворень цей протестний рух народу не пропонує». Пан Андрій, базуючись на старих ОУНівських ідеологемах національної революції, скептично ставиться до гетьманщини, тим паче очолюваної людиною неукраїнського походження, та ще й без громадянства. Зрозуміло, що в Саакашвілі є особиста образа на Порошенка за позбавлення громадянства й не тільки, але, згадуючи Хмельниччину, народне повстання тоді почалося теж зі шляхетського маєтку. Позиція ПС полягає в тому, що вони не хочуть «бруднити» свою репутацію співпрацею з ліберальними політсилами, ЛГБТ-рухами тощо, однак заради справедливості варто сказати, що під час Революції гідності не тільки праві були на Майдані, тоді український народ вигнав банду Януковича. Якщо дотримуватися такої логіки, то треба було сидіти дома й нічого не робити, або створювати свій власний майдан, а позиція розколу безумовно найбільше шкодить українській державності.

Дещо іншої риторики дотримуються члени ВО «Свобода». Активну участь у розвитку опору владі олігархічно-кланової системи зокрема бере народний депутат Юрій Левченко, який якраз і є автором депутатського законопроекту про зняття депутатської недоторканості. Як відомо, Комітет з питань правової політики і правосуддя рекомендує Верховній Раді направити до Конституційного суду два законопроекти про зняття недоторканності: депутатський і президентський. Самі парламентарі відмовляються взяти на себе відповідальність і відкладають прийняття рішення в довгу шухляду. Старий, ще януковицький склад Конституційного суду, в кулуарах якого губляться всі резонансні справи з часів Майдану роками може розглядати ці законопроекти, хіба що схвалений буде законопроект Порошенка, а президентський проект закону №7203 передбачає зняття недоторканості з депутатів лише з 2020 року.

Також свою роль на FB висловив очільник «Свободи» Олег Тягнибок: «ВО «Свобода» підтримує три вимоги, названі «великою політичною реформою» (скасування депутатської недоторканності, пропорційна система виборів за відкритими списками, антикорупційний суд). Але втілення тільки цих трьох ініціатив не призведе ані до демонтажу антинаціональної олігархічно-корупційної системи, ані до побудови справедливої правової соціальної та національної держави». Зважаючи на величезну кількість партійних прапорів на площі Конституції 17 жовтня ц.р., можна зробити висновок, що свободівці таки мають свій інтерес у цій історії, проте чи він національний – важко сказати. Тим паче, що пан Олег, підтримуючи ініціативу Саакашвілі, далі пише: «Але для всіх очевидно, що теперішній парламент – ця ширка з БПП, «Народного фрунту» та недобитків «регіоналів» – ніколи не проголосує за вказані ініціативи. Тому, щоби запустити процес великої політичної реформи, треба змінити склад ЦВК і провести негайні позачергові вибори до Верховної Ради за новими виборчими правилами». Тоді який сенс участі націоналістів у цьому заході, якщо позачергові вибори до Парламенту призначаються Президентом, який, маючи свою кишенькову коаліцію, навряд чи захоче її розпускати.

Спільну заяву оргкомітету опублікувала, своєю чергою, політична партія «Національний корпус», яка 14 жовтня святкувала першу річницю створення. З усіх націоналістичних сил їх позиція є найбільш лояльною до подій біля ВРУ: «Ми засуджуємо окремі дії Національної поліції, які зловживаючи владою і всупереч законодавству, блокували в приміщеннях народних депутатів та застосували газ й силу до активістів, які намагалися пронести намети до парламенту, хоча намети були зазначені в заявці на проведення акції. Наш протест був мирним і результативним, утім, ці результати – проміжні. Тому мобілізаційний наметовий табір, розбитий окремими політичними силами з числа організаторів акції, залишається стояти під парламентом до ухвалення вимог акції. Ми закликаємо всіх, хто поділяє вимоги «Великої політичної реформи» продовжити разом з нами протест в четвер, 19 жовтня, і дотиснути владу виконати обіцяне». Представники «Національного корпусу» називають акцію «всеукраїнською» та «великою», хоча на акцію 17 жовтня зібралося лише кілька тисяч чоловік. Незрозуміло, як поведуть себе «азовці», які по суті є силовим блоком «Національного корпусу», у випадку силового сценарію зачистки, чи вкусять вони руку, яка їх годує.

Насамкінець, варто звернути увагу на кілька аспектів. По-перше, неозброєним оком видно, що маніфестанти (16 березня 2017 р. «Правий сектор», «Свобода», «Нацкорпус» підписали маніфест про співпрацю) об’єдналися лише на папері, і більшість важливих акцій проводять нарізно. Що найбільше вражає, то це те, як вони приватизують позицію націоналістів, адже кожен, звертаючись до народу, підписується від імені всіх українських націоналістів, а це зовсім не так. По-друге, у четвер, 19 жовтня, у Верховній Раді після медичної реформи мають бути проголосовані законопроекти про зняття депутатської недоторканості та зміну виборчого законодавства. Побачимо, як представники націоналістів, представлені в Парламенті, проголосують за ці рішення. Нагадаємо, що Андрій Білецький і Дмитро Ярош є одними із найбільш запеклих прогульників цього скликання. По-третє, якщо не брати до уваги нечисельні загони «Донбасу» та «УНСО», то фізично протистояти владі мітингувальники не мають сил, тому роль націоналістів у цьому руслі може стати визначальною. Побачимо, чиї нерви виявляться міцнішими.