Ми самі обмежуємо себе у своїх можливостях

Частина І

Пройшов уже понад тиждень, відколи я не переймаюся  такими речами як розшифровка і дедлайн (ну, майже не переймаюся). Так от, минуло понад тиждень відколи я та ще 17 щасливчиків закінчили Літню школу журналістики «Дня».

З того моменту, як я вперше дізналася про ЛШЖ, та до того, як нарешті отримала сертифікат, сталося чимало цікавого. Однак, повірте, я не могла розповісти все відразу лише тому, що засинала далеко за північ і то, як тільки-но закінчила останню розшифровку, а прокидалася з думкою, які ж то питання придумати до спікера. І ось, гадаю, настав вдалий момент.

Спочатку розповім, як дізналася про ЛЖШ.

Ні-ні, це не банальна історія, на-кшталт, прочитала на сайті. На оголошення на сайті я натрапила набагато пізніше. Розпочалося все із  «Острог Forum-2017». Слухаючи там про національну безпеку, я вперше зустрілася із частинкою команди «Дня». Тоді ще не здогадувалася, що трохи більше, ніж за місяць зустріну цих людей: не здогадувалася, що головний редактор Лариса Івшина даватиме мені журналістські настанови у себе в кабінеті, фотокор робитиме мої знімки, а з паном Капсамуном ми обговорюватимемо питання до політиків. Тоді на форумі я вперше почула про Літню школу журналістики. Однак Лариса Івшина сказала: «Але ми обираємо найкращих! Ми обираємо тих, хто читає наші книжки!». Я звісно, ж була ознайомлена із бібліотекою «Дня» – у академічній бібліотеці ціла колекція цих книг. Але я прекрасно розуміла, що мені потрібно готуватися до кінцевих іспитів, і цілком осилити хоча б «Україна Incоgnita», «Сила м’якого знака» чи «Дві Русі» мені за такий короткий термін не вдасться. Одним словом, перше запрошення у «День» я проігнорувала.

Згодом у пабліках свого університету я побачила лінк на анкету до ЛШЖ. Більше того, виявилося,один із студентів Острозької академії минулого року також брав участь у цій школі. Через кілька днів я зустріла аналогічне посилання, але поширене, уже іншим викладачем. Ще через деякий час – уже третє аналогічне посилання. На той момент, я здала останній іспит – і вже сміливо могла б їхати додому, якби не викладач з фізкультури, який сказав, що поставить залік лише наступного тижня. І вже тоді я зрозуміла: «Це доля. Все ж таки треба спробувати!» Всі мої одногрупники роз’їхалися, а я залишилася готувати анкету в ЛШЖ. Ситуація складалася так, що якби я поїхала додому – не мала б доступу до Інтернету і податися до 23 червня ніяк не змогла б. Тому, як не крути, я вирішила залишитися в Острозі ще на тиждень.

Історія робити над моєю анкетою не менш цікава.  Почнімо з того, що я все ж таки осилила і «Україну Incоgnita», і «Силу м’якого знака», і «Дві Русі» за сім днів та ночей.  Ось чому, написати два есе заповнити та дати відповіді на ключові питання анкети вдалося майже без проблем (я не могла відкрити «Дерево пізнання» газети «День», на щастя, мій викладач Олексій Костюченко зв’язався із командою «Дня», і я встановила FlashPlayer). Набагато складніше виявилося із відеорезюме. Вдячна за терпіння моїй подрузі Лєні, яка два дні поспіль знімала зі мною моє відеорезюме та витримувала ті моменти, коли я десятий раз збивалася, на фразі «Переймала досвід журналістів-практиків, а також долучалася до обговорення основних медіапитань». Таким чином, у мене був набір кадрів та невеличкий фотоконтент. Залишалося лише це все поєднати у єдине відео. У мене є досвід у відеомонтажі, тому з самого початку я цілком була впевнена, що впораюся сама. Але сталося не як гадалося… Не знаю, чому так складається, але технології мене явно ненавидять. Буквально за тиждень до того, як я почала готуватися до ЛШЖ, мій нотутбук був майже місяць в ремонті, при цьому я зверталася до п’ятьох майстрів. Я гадала, що після цього мені все ж таки вдасться змонтувати якісне відео. Але моя CyberLinkPowerDirector мене підвела: то висла, то не хотіла рендритися, то якість псувалася. Одним словом, я робила все, що було у мої силах – але через два дні зрозуміла, що сама не впораюся. Тоді і почала писати пости в соцмережі, мовляв допоможіть така-то-така-то ситуація. Нарешті зв’язалася із одним IT-шником, який погодився мені допомогти. От тільки це «нарешті» було вночі 22 липня за добу до дедлайну. Боже, яка я була щаслива, коли дистанційно надіслала матеріали і розписала, що і за чим потрібно змонтувати… Однак згодом я отримала повідомлення такого змісту «Ти знаєш, напевне я відмовлюся від роботи …» Що ж мені було робити, я вже збиралася робити ще одну спробу, щоб самостійно за ніч змонтувати відео. Але перед цим задала ще кілька технічних  питань цьому IT-шнику. Не знаю чому, чи то йому мене шкода стало, чи ти він  дійсно зрозумів, що за ніч я сама точно не впораюся – одним словом, він все-таки погодився змонтувати мені відео. І о 1.38  моє відео резюме було вже готове!

Та найцікавіше, як саме я дізналася, що пройшла. Ця був четвер 29 червня. За день до цього у мене страшенно розболівся зуб. Довелося йти до стоматолога. Я не знала, коли оголосять результати відбору, однак знала, що ЛШЖ розпочнеться 3 липня. Стоматолог мені сказав, що мені потрібно поставити пломбу, місяць без неї я навряд чи витримаю. Однак, вільні місця у нього були лише на понеділок 3 липня. Ну, що ж було робити, я погодилися. Приходжу я додому, а тут дзвінок з невідомого номера: «Ви пройшли в ЛШЖ». Я звісно ж зраділа, однак у мене досі болів зуб. Ось чому я не пищала і не сміялася, як деякі із моїх літньошколярів. «І що ж мені робити з цим зубом?» – перше питання, яке виникло у мене після  того, як я поклала слухавку.  На щастя, у мене хороший стоматолог. Він зрозумів  мою ситуацію і погодився перенести мій прийом на 19.00 четверга після усіх клієнтів. Таким чином, у понеділок  вранці я із здоровим зубом уже була у Києві.

На цьому мої пригоди не закінчилися. Якщо вам буде цікаво, чому я обрала саме таку назву для блогу, як завдяки одному репортажу мене обдарували подарунками і чому мені жоден матеріал не вдалося зробити з першого разу, читайте у наступних блогах.  

P.S. Окрема подяка всім, хто будь-яким чином допоміг мені пройти в ЛШЖ.