Погляд третьокурсниці

Критичні висловлювання на особистих сторінках у Фейсбуці, в’їдливі блоги на різноманітних студентських ресурсах – так найчастіше теперішні спудеї відгукуються про свої «щасливі роки» у стінах альма-матер. Але хіба проблема лише у вищій освіті як такій?

Складно посперечатися з тезою (чи радше аксіомою в українських реаліях), що навчання у закладах вищої освіти у нас – недосконале та далеке від ідеалу. До нього багато претензій, часто небезпідставних – забагато застарілої та сухої теорії, радянські посібники, викладачі, які не стежать за розвитком сфери, про яку розповідають на лекціях, корупція, неможливість через брак фахових знань влаштуватися на роботу після закінчення вишу. Звісно, це усе має місце, але сьогодні я хочу звернути увагу на іншу сторону цієї медалі – самих студентів.

Прийдіть і візьміть

Часто лунають дорікання: «Пари в університеті мені нічого не дають». Після таких слів хочеться відповісти: «Прийди хоч на одну пару і переконайся у цьому». Часто такі закиди лунають від тих студентів, які на лекціях, та й практичних заняттях, є рідкими гостями. Я сама ходжу на всі чи майже усі пари і можу з упевненістю сказати – ми говоримо ледь не про все те, що студенти, які не відвідують університету, вносять до списку «викладач не розповів». Насправді лектори розказують багато чого цікавого, потрібного й актуального, лише від цієї інформації не треба закриватися через стереотип «застарілості». Варто уважно послухати хоч одну лекцію. Хоча, звісно, не усі викладачі такі.

Ще на першому курсі моя викладачка Ольга Юріївна Квасниця сказала фразу, яку я пам’ятаю й досі: «Університет дає вам у руки дорожню карту. Ваше завдання – взяти її і рухатися далі». Вища освіта показує нам вектор руху, але чи будемо ми ним простувати, чи залишимося на місці, чи навпаки почнемо деградувати і відкочуватися назад – це наш вибір. І ми робимо його щодня. Як? Наприклад, коли обираємо, йти на пари чи не йти.

А мені нецікаво

Ще одна велика проблема – сплутування нецікавості занять як таких (суха теорія, застаріла інформація, монотонне бубоніння викладача без можливості діалогу) й нецікавості занять для конкретного студента. Таке буває, якщо людині просто нецікава сфера діяльності, фах, який вона вивчає. Причина такого явища – необдуманий вступ «головне, щоб хоч кудись пройшов на бюджет/на платне», наполягання батьків «ми знаємо, як буде краще», вибір спеціальності за престижністю, а не за нахилами чи вподобаннями. От і виходить, що студент на кожному кроці критикує «пренудні заняття з географії», бо вони нецікаві особисто йому, який прагне вивчати, приміром, фотожурналістику.

Ctrl C + Ctrl V

Ще одна велика проблема вищої освіти, яку створюють найчастіше студенти – плагіат. Постійним і всюдисущим списуванням, здиранням готових робіт з інтернету ми самі знецінюємо навчання в університеті, цінність та важливість науково-дослідницької роботи. Коли я бачу оголошення на зразок «Курсові/бакалаврські/магістерські на замовлення недорого», то у мене починається сіпатися око. Люди, ви серйозно? А потім скаржитеся, що протирали штани за студентськими лавами хто 4, а хто й усі 6 років? Та звісно, що протирали, якщо не написали самі жодного реферату, жодної наукової роботи, нічого не дослідили. Тоді уже нема сенсу казати, що університет вам чогось не дав. Він пропонував можливість спробувати себе у дослідницькій роботі, в амплуа молодого науковця, а ви цією змогою не скористалися. Ви пішли простішим шляхом: Ctrl C + Ctrl V. Бо хотілося халяви, хотілося схалтурити, закінчити з цією морокою якомога швидше. От і закінчили. Але ж втратили роки свого студентського життя…

Хоча – ще не все втрачено. Якщо хочете щось змінити у такій дискредитованій вищій освіті – просто почніть з себе. Цього вересня прийдіть на кілька лекцій. І прослухайте їх уважно. Сходіть у бібліотеку. Реферат і курсову напишіть самі. А тоді, погляньте, може не такою й поганою здасться ця вища освіта.