Ремарк і україно-російська війна

Війна… Непомітно для багатьох Україна перебуває у цьому режимі вже більше двох років. Запорукою успішного виходу із нього є осмислення умов, які зараз склались. Одним із ресурсів, які здатні підготувати нас до цього є твори письменників, які самі пережили війну. Я пропоную придивитись до творчості Еріха Марії-Ремарка.

Письменник репрезентує збройне протистояння очима народу-агресора. Він зображає як прихильників, так і противників загарбницької політики німецького уряду. Аналізуючи його романи сьогодні, можна порівнювати тодішню Німеччину з нинішньою Росією, в якій ті, хто не підтримує Путіна, приречені на страждання, як і ті, хто всередині минулого століття не пішов за Гітлером.

На лінії вогню

У романах «На західному фронті без змін» та «Час жити і час помирати» ми можемо знайти чимало спільного з теперішньою ситуацією на сході України. Недосвідчені бійці на полі бою, необізнаність з військовими реаліями, прорахунки у командуванні бойовими операціями, проблеми із постачанням продовольства – речі, які різною мірою проявлялись у будь-якій війні. Їх не треба забувати і пробачати, але й не варто переоцінювати та драматизувати.

 Ознайомившись із згадуваними творами це легше зрозуміти.  Після цього ви уже не будете  намагатись витягнути інформацію про життя у воєнних умовах у людини, яка не хоче про це розповідати. Під час війни багато чого є неминучим,  і з цим слід змиритись.

Заглянути в душу противника…

Героями «На західному фронті без змін» є чотири однокласники. Вони пішли на війну добровольцями. Такому рішенню посприяли патріотичні настанови їхнього вчителя.  Але, потрапивши на фронт, хлопці зіткнулись з реальністю воєнного часу, про яку ніколи не чули від апологетів збройних загарбань. Відомо ж, планувати не означає самому щось робити. Під час відпустки Пауль(один з чотирьох  товаришів) не хоче говорити про війну чи бачити військові атрибути. Йому гидкі розмови про переможні походи в інші країни, бо він знає що вони означають насправді. Солдат  повертається на фронт, де йому судилось поховати своїх військових товаришів і померти самому.

Така  ж доля спіткала головного героя роману «Час жити і час помирати». Події у цьому творі відбуваються вкінці Другої світової війни. Ернст Гребер під час відпустки одружується зі своєю давньої знайомою Елізабет.  Одразу після цього, він повертається на поле бою. Його не зупинила ні молода дружина, ні руїни рідної вулиці, які свідчили про зміну бойових позицій. Показуючи ницість війни перед спокійним життям та її нещадність щодо останнього, письменник немовби закликає визначити пріоритети. Особливо гостро цей заклик звучить для росіян, які сьогодні є стороною-агресором...

У «Тінях в раю» письменник показує, що Гітлер ненависний німцям так же само, як і всьому світові. Герої твору розуміють, що їхня держава пішла хибним шляхом і в майбутньому їм  доведеться відповідати за помилки нацистського режиму. В окремих місцях їх думки є далекогляднішими. Звичайно це пов’язано з тим, що роман написаний в 1970 році, але їх вписування  в контекст Другої світової війни створює сильний ефект.  В цей час лише в найсміливіші людини могли заявити, що для справжнього миру Німеччина і США мають не воювати між собою, а об’єднатись для боротьби з Росією.  Письменник же приписує такі помисли своєму герою. «Нам потрібна Німеччина проти Росії, бо теперішній союз з Росією нагадує спробу двох гомосексуалів народити дитину, що є протиприроднім», – пише він.

Ув’язнити людину – не знищити її

Суворі будні в’язнів радянського режиму описані в «Саду Гепсиманського» Івана Багряного та «Архипелагу Гулаг» Олександра Солженіцина. Методи, які застосовувались у тюрмах СРСР, з деякою модернізацією запозичили і нацисти.  Ремарк згадує про них у романі «Іскра життя». Завдяки цим творам ми отримуємо можливість уявити собі як приблизно ведеться нашим героям у підвалах ніким невизнаних «ДНР» та «ЛНР».

Стежачи за поведінкою головних героїв можна зрозуміти, як вижити, коли твоє життя висить на волосині. Письменник показує, що живими залишаються спритні та витривалі, які відкидають фізичні потреби на другий план. Не з’їсти забагато, не повестись на приманки сс-сівців, раціонально використовувати ресурси, змовчати коли треба, або сказати щось при нагоді, вдати мертвого або демонструвати неймовірну жвавість при повному виснаженні – від кожної дрібнички залежало чи побачить в’язень завтрашній день.  Стає зрозуміло, що збереження людської гідності є найбільшим подвигом в таких умовах.

Замовкли гармати, та не стихли їх звуки

Твори Ремарка нагадують, що війна не закінчується припиненням бойових дій. Вона ще довго триває у людській свідомості. Поволі ми починаємо в цьому переконуватись спілкуючись із тими, хто повернувся з території протистояння.

Повоєнне життя є темою романів «Три товариші» та «Чорний обеліск». У них сюжет будується на розповіді про життя трьох друзів, які разом пройшли Першу світову війну. На прикладі Роберта Локампа з «Трьох товаришів» ми бачимо який глибокий слід  у людській свідомості залишає війна. Він думає про неї і в день свого народження, підсумовуючи прожиті роки, і під час відпочинку. Водночас герой «Чорного обеліску» пам’ятаючи воєнні будні, не змалів душею, він з гіркотою дивиться на ставлення людей один до одного. «Дивно, однак якби родичі багатьох покійників піклувалися про них за життя хоч на половину так, як піклуються тоді, коли це вже ні до чого, ті радо відмовилися б від найдорожчого склепу –  але така вже людська вдача: ми цінуємо по-справжньому тільки те, чого не маємо», – зауважує він.

Засуджуючи військові дії письменник водночас возвеличує людські чесноти. Саме вони допомагають його героям перебороти всі труднощі, які несе в собі війна. Сьогодні ці риси стають у пригоді і нашим бійцям. Чимало з них пройшовши крізь пекло зуміли повернутись до життя та знайти у ньому сенс. Своїм прикладом вони вчать нас як не зламатись духовно, навіть якщо все довколо проти тебе.

Ремарк у своїх творах показує, що війна це зло, але на ній життя не закінчується! «І що б з вами не трапилося – нічого не приймайте близько до серця. Небагато що на світі довго буває важливим», – повчає письменник, приписуючи визначальне значення коханню, дружбі та людяності.  Ці риси можуть стати для нас точкою опори під час післявоєнної відбудови України та налагодженні діалогу з жителями територій уражених війною.