Віктор Пінчук — про добродійність

Мільярдер Віктор Пінчук у другій половині лютого приєднався до руху Giving Pledge. Він зобов’язався віддати на добродійність половину статків. Пінчук розповів Forbes про причини свого вчинку.

— Ви вирішили віддати половину статків на добродійність іще 2010 року. Чому ви приєдналися до руху Giving Pledge лише зараз?

— У мене спочатку було хибне уявлення про Giving Pledge. Я думав, гроші треба перераховувати до якихось фондів, а мені хотілося самостійно визначати стратегію й відповідати за результат. Найпростіше — підписати й відправити чеки, але це не працює.

Потім, з розповідей друзів і колег тих, хто вже приєднався до ініціативи, я зрозумів, що Giving Pledge — це просто моральний обов’язок витрачати свої ресурси на реалізацію свого бачення, заклик до інших. До цього я давно був готовий, тому одразу погодився.

— Ви обговорювали своє рішення з ініціаторами руху Біллом Гейтсом і Уорреном Баффеттом?

— У мене цього року була бесіда з Біллом Гейтсом у Давосі. Ми говорили про онлайн-освіту й торкнулися Giving Pledge. Він сказав, що в списку 92 американці, але є бажання зробити рух глобальнішим. Я попросив надіслати більше інформації, зайшов на сайт, подивився, хто вже приєднався, й написав My Giving Pledge.

— Ви почали її словами: «Той, кому усміхнулася доля, зобов’язаний повертати»...

— Нам треба лікувати суспільство. Після розвалу Союзу з’явилася невелика кількість багатих людей і дуже багато бідних. Люди відчувають несправедливість, їм важко пояснити, що рівність у бідності була можлива лише за Союзу, що всі не можуть бути в списку Forbes. Так, хтось отримав якісь активи, але ми їх узяли не для того, щоб витрачати гроші собі на втіху, а щоб з максимальною користю розпорядитися й почати віддавати. Причому віддавати ефективно.

Більшу частину того, що нам дісталося, ми повинні спрямувати на розв’язання соціальних проблем. Якщо наприкінці побачиш, що суспільство це зрозуміло й прийняло, ти — щаслива людина. Не факт, що так і буде, тому краще на це не розраховувати.

Слід робити щось, що примиряє. На Заході не треба розв’язувати багатьох проблем, які є в Україні. Філантропія у нас має шанс більше впливати на суспільство, ніж у розвиненіших країнах.

— Як прийняли таке рішення ваші діти?

— У сучасному світі не можна сподіватися на спадок. Якщо передаси в спадок бізнес, а ним толком не займатимуться, то через рік він застаріє. Від нас що треба? Гени, поради, освіта, а далі нехай діти самі всього добиваються. Якщо вони знатимуть, що отримають великий спадок, це їх буде неабияк демотивувати. Діти мають бути цілеспрямованими й морально здоровими. Для мене це був важливий message дітям.

— Вони вас підтримали?

— Старша дочка Маша без моїх порад почала займатися філантропією, створила дім освіти EdHouse у Дніпропетровську. Це дотаційний проект, у якому філантропії більше, ніж бізнесу.

— Дотуєте ви?

— Вона керує — я їй допомагаю. Син Рома проходив практику у філантропічних організаціях в Америці. Торік у Давосі у нас були цікаві зустрічі з американцями, які здобули хорошу освіту й рік-два викладали в бідних країнах. Я сказав Ромі, що якщо він займеться цим, то точно дарма час не витратить.

Узагалі, ми з Оленою (дружина Пінчука. — Forbes) даємо дітям зрозуміти: треба багато працювати й розраховувати на себе.

— Тепер на вас покладена місія підключати інших багатих людей з України до Giving Pledge?

— Для Гейтса й Баффетта важливо, щоб ми поширювали цю інфекцію у своїх регіонах.

— Ви вже почали інфікувати?

— Почав, але поки не знаю, наскільки у наших сильний імунітет (сміється). За останні п’ять років у мене були бесіди на теми філантропії з успішними бізнесменами з нашої частини світу. Деяких це взагалі не цікавить. Але у більшості підприємців з Росії й України, які входять до списку Forbes, цікавість є.

— Тобто вони, як і ви, готові віддати половину статків на розв’язання соціальних проблем?

— У сучасного бізнесмена має бути двоєдине завдання — прибуток і вирішення соціальних питань. Ти маєш. Ця думка ще не опанувала маси, але це дуже потужний тренд.

Дедалі гостріше стоятиме проблема нерівності. Не треба, щоб усі були рівні матеріально: треба, щоб у всіх були рівні можливості — доступ до освіти, охорони здоров’я, прав людини. І тут роль філантропа може бути колосальною. Модель взаємин між бізнесом і суспільством слід міняти. Не може й не має бути такого, що багаті продовжують багатіти, а бідні стають біднішими.

Щоб підключити якомога більше бізнесменів до цього руху, в Giving Pledge обговорюється ідея знизити планку. Якщо людина не може віддати половину, нехай почне з 10—20%. Треба, щоб суспільство зрозуміло, що рухатися в такому напрямку правильно й підключатися можуть не лише люди зі списку Forbes.

— Ви вірите, що в Україні, крім вас, іще хтось приєднається до Giving Pledge?

— Формальне приєднання необов’язкове, але це добрий знак суспільству. Упевнений, що люди рухатимуться в цьому напрямку. Я в жодному разі не хочу тиснути на когось. Я сам приєднався кілька днів тому.

— Фонд Віктора Пінчука витрачає на добродійні проекти $15—25 млн на рік. Наскільки збільшиться ця сума тепер?

— Наша сім’я витрачає на філантропію й суспільні проекти дещо більші суми. Продовжувати інвестувати такими темпами, зважаючи на середню тривалість життя, це вже буде дуже багато. Той факт, що я приєднався до Giving Pledge, не говорить, що я негайно маю збільшити інвестиції в добродійність. У нас є стратегія, є проекти, які для нас важливі. Якщо вони вимагатимуть підвищення фінансування — його збільшуватимемо.

— Які нові проекти з’являться в портфелі вашого фонду?

— Цього року ми запустимо нову програму — Еducation online. Перекладатимемо найцікавіші лекції українською мовою. Українські діти зможуть безкоштовно стати студентами Гарварда, Стенфорда, MIT. Нехай поки що онлайн-студентами.

— На чому фокусуватимуться ваші філантропічні проекти?

— Це точно будуть інвестиції в нове покоління в Україні. Освітні й стипендіальні програми, відправлення дітей на навчання за кордон із зобов’язанням повернутися до України. Залишається також охорона здоров’я, продовжимо програму «Колиска надії», за якою ми обладнали неонатальні центри. Коли я знаю, що у нас врятовано понад 14 000 життів малят — я отримую найвище задоволення.

Просування країни також у фокусі. Щоб просувати Україну, треба наші суспільні проекти вміщати в глобальний контекст. Наприклад, так, як ми робимо на щорічних зустрічах YES в Ялті. Той-таки Future Generation Art Prize — глобальний проект, у якому беруть участь понад 130 країн. Але цим же ми здійснюємо промоцію України — вони всі сюди приїжджають. До речі, до сучасного мистецтва я ставлюся як до найважливішого елементу модернізації суспільства.

Еducation online — деякі курси підтримуватимемо в глобальному масштабі. Фінансуватимемо створення курсів, пов’язаних з підприємництвом і інноваціями.

— Є якісь думки щодо нових проектів, окрім перекладу онлайн-курсів?

— Я поки незадоволений пілотним проектом «Біржа добродійності». У ньому поки немає ефективного національного масштабу. Він не вийшов на потрібний рівень. Мало збирає пожертвувань. Це наша внутрішня проблема. В Америці через подібні проекти збиралися мільйони, причому за один-два дні. Я хочу, щоб ми вийшли на новий рівень.

Думаю, що настане правильний час, і тут буде один з найкращих у світі музеїв сучасного мистецтва. Причому, зауважте, будівлю арт-центру не можу перепрофілювати під бізнес-центр або комерційний центр. Я її нікуди не заберу, й те, що всередині, — теж.

Леся ВОЙТИЦЬКА,

1 березня 2013 р., forbes.ua

(Найцікавіше з певними скороченнями)