...+15. Вітаємо!

Про Острозьку академію наші постійні читачі знають дуже багато. До ювілею ми спеціально зробили підбивку: з 2003 року — відколи головний редактор «Дня» Лариса Івшина вперше побувала в Острозі — на наших шпальтах з’явилось 160 (!) публікацій про цей університет. Тому здивувати вас Острозькою академією дуже складно — від захоплюючої історії й до факту, що на перервах тут звучить класична музика, — ви все знаєте.

Сьогодні Острозька академія — навчальний заклад із майже півтисячолітньою історією — святкує 15-річчя свого відродження. 1994 року указом президента України Леоніда Кравчука було створено Острозький вищий колегіум. До цього часу на Рівненщині Острог славився тільки божевільнею та кількома інтернатами для дітей. Острозька академія перетворила п’ятнадцятитисячне містечко на «український Оксфорд», освітній, науковий, духовний центр і «мекку» для політичних діячів. Відродити університет у провінційному місті та створити з нього навчальний заклад найвищих європейських стандартів за п’ятнадцять років коштувало чималих зусиль людей, багато з яких досі не мають належного визнання. Та й про історію відродження, яка могла б стати захоплюючим фільмом, теж мало хто знає. А цю історію творили і творять сьогодні (бо ж вона ще не дописана) конкретні люди, що вклали душу в справу свого життя. Спробуємо вам цю історію розповісти.

Наприкінці 80-х років минулого століття острозький історик і краєзнавець Петро Андрухов (1922 — 1995) розпочинає активну просвітницьку роботу серед острожан щодо ролі їхнього міста в східноєвропейській історії. 1989 року він очолює краєзнавче товариство «Спадщина», навколо ідей якого (а основною з них було відродження Острозької академії) об’єднується місцева інтелігенція, проте особливого резонансу досягти на той час було вкрай складно. І, можливо, так і не досягли б, якби не наполегливість та не відчайдушність кількох постатей, чиї імена тепер назавжди закарбовані в історії Острозької академії. Свою підтримку Петрові Андрухову та його соратникам висловив дніпропетровський вчений, один із засновників радянської школи історіографії та уродженець Острога Микола Ковальський. До «Спадщини» дослухався тодішній міський голова Микола Грищук, і вже 1993 року було ініційовано проведення І з’їзду острожан, який проголосив необхідність відродження Острозької академії. Місцева інтелігенція відчайдушно взялася за цю справу, написавши звернення до Леоніда Кравчука.

І, на превелике здивування скептиків, яких на Рівненщині було чимало, тодішнє керівництво зовсім молодої держави побачило зусилля острозької громади. На цій сторінці історії Острозької академії з’являється ім’я ще однієї постаті, без якої відродження закладу було б неможливим. Микола Жулинський, який на той час обіймав посаду віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань, зацікавився ідеєю острожан. Разом із президентом Києво-Могилянської академії В’ячеславом Брюховецьким вони розробляють шляхи відродження першого вищого навчального закладу Східної Європи. Головним питанням для них було, хто очолить ще не існуючий заклад?

«Претендентів вистачало, — говорить тодішній мер Острога, а нині проректор з адміністративно-господарської роботи Острозької академії Микола Грищук. — Але ректором могла стати тільки людина смілива, самовіддана і впевнена у своїх силах». На зустріч з Миколою Жулинським і В’ячеславом Брюховецьким вмовили поїхати завідувача кафедри Рівненського педагогічного інституту Ігоря Пасічника. «Після цієї зустрічі Брюховецький зателефонував до мене і сказав: «Роби, що хочеш, а Пасічник повинен погодитись. Це та людина, яка нам потрібна», — пригадує Микола Грищук. І Пасічник погодився. Тоді він ще не знав, що побачить в Острозі.

Для розміщення закладу було обрано приміщення монастиря капуцинів, де в останні кілька десятиліть був інтернат і стан якого Микола Жулинський оцінив як «жалюгідний». А Ігор Пасічник те, що тоді побачив у «своєму університеті», досі називає руїнами. Однак дороги назад не було. Указ підписано, Острозький вищий колегіум створено. Попереду — понад 20 інстанцій, які потрібно пройти для реєстрації закладу, нескінченні ремонти, набір викладацького складу і студентів. За вікном — 90-ті роки зі своїми катаклізмами. «Це так здається: підписали указ — і все готово.

Насправді нам було надзвичайно складно», — зізнається Микола Грищук. На ентузіазмі та бажанні повернути славу університету №1 і в Україні, й у Східній Європі, яким була Острозька академія в ХV — XVI століттях, дружний і самовідданий колектив вивів університет на перші місця в рейтингах роботодавців. 1996 року вже президент Леонід Кучма перейменовує Острозький колегіум в академію, таким чином повертаючи закладу його історичну назву. На початку 2000 року Острозька академія стає університетом «Острозька академія», а 30 жовтня 2000 року їй надано статус Національного університету.

Проте статуси і назви —залишаються лише формальністю, якщо вони не наповненні реальною якістю. Про академію заговорили, конкурс серед абітурієнтів щороку збільшувався — тут вступники не тільки із Західної України, а й із Донецька, Кіровограда, Одеси, Криму. Та хоч який би був конкурс, які б були умови — від самого початку відродження в Острозькій академії встановили непорушне правило: сюди ніхто не вступить за гроші чи по зв’язках! Напевно, тому студенти в Острозі ніколи не були сірою масою — кожен з них індивідуальність, яка має всі умови для розвитку: від електронної бібліотеки (якій позаздрить будь-який київський виш) до культурно-мистецького центру, де студенти самі собі організовують дозвілля. Студентське самоврядування в Острозі не треба «стимулювати», як це часто роблять керівництва інших університетів. Із 1999 року тут діє Братство спудеїв, яке займається всіма студентськими питаннями: від поселення в гуртожитки до допомоги при працевлаштуванні випускників. А ще — Острог дав назву і... життя цілому бренду — спільному проекту студентської молоді та газети «День» —Острозькому клубу вільного інтелектуального спілкування молоді.

Взагалі-то «День» і Острозька академія — це цілий роман у шість років. За цей час разом реалізовано чимало ідей. Кожна книга з «Бібліотеки «Дня» обов’язково має бути представлена в Острозі. Що там казати, вже четверо випускників Острозької академії працюють у редакції «Дня».

Сьогодні Острозька академія разом із друзями та партнерами святкуватиме п’ятнадцятиріччя свого відродженого життя. Студенти, викладачі, члени Наглядової ради разом утворять живий ланцюг від стели, яка стоїть на місці академії XV — XVI століть, до сучасних приміщень університету. Традицію широко і весело святкувати сучасні студенти перейняли від спудеїв середньовіччя.

Ця традиція, окрім меркантильної мети — задобрити викладачів перед іспитами, означає, що академія сповнена молодої енергії. Цю цінну рису ми бажаємо їй ніколи не втрачати! Із днем відродження! Vivat, академія!