Гарячі теми:

40 модних сезонів — «сухий залишок»

Володимир НЕЧИПОРУК: «20 років ми намагаємось з цього зробити бізнес, але UFW й досі залишається лише культурною подією»

10 лютого, 11:09

ОДЯГ ВІД POUSTOVIT — ЦЕ НЕЗМІННО «ПРОСТІР» І «ШИРОТА», А ЩЕ — МУСКУЛІННІСТЬ, ОЗДОБЛЕНА ІНФАНТИЛЬНІСТЮ. НОВА КОЛЕКЦІЯ ДИЗАЙНЕРА, ПОКАЗАНА НА ОСТАННЬОМУ UFW, ДЕМОНСТРУЄ ЦЕ БІЛЬШ НІЖ НАОЧНО

У «Мистецькому Арсеналі» з 4 по 8 лютого відбувся 40-й Український тиждень моди (UFW). У цьому році він стартував раніше чотирьох світових Тижнів Моди, перший з яких — Нью-Йоркський — почався лише вчора — 9 лютого.

Цьогорічний UFW особливий ще й тому, що він — ювілейний — проходить вже двадцятий рік поспіль. З цієї нагоди в холі «Мистецького Арсеналу» організатори представили ретроспективу показів з 1998 року: від костюмів-трійок Вороніна і довгих жіночих піджаків з масивними наплічниками Вікторії Гресь до нашого часу — найнеймовірніших сполучень тканин і фасонів.

ЯК ЦЕ БУЛО?

14 жовтня 1997-го в київському Будинку Актора відбулися перші українські професійні покази моди. Їхніми організаторами виступили: журнал «Єва», ательє Сергія Бизова і РІА «Янко». Називались вони тоді ще «Сезони моди». Українським Тижнем Моди і Ukrainian Fashion Weak подія стала лише аж у 2000-х.

Перші «Сезони» тривали два дні — 14 і 15 жовтня, включали 14 показів дизайнерів і торгових марок, і позиціонувалися як вітчизняний аналог тижнів pret-a-porter. З тих, хто згодом складе ядро української моди, в перших «Сезонах» брали участь Віктор Анісімов (який показав першу колекцію першого українського Тижня pret-a-porter), Олена Ворожбит і Тетяна Земскова, Вікторія Гресь, Лілія Пустовіт та Сергій Бизов.

ЛІЛІЯ ПУСТОВІТ — ОДНА З ПЕРШИХ ДИЗАЙНЕРІВ, ЯКІ З’ЯВИЛИСЬ НА УКРАЇНСЬКОМУ ПОДІУМІ 20 РОКІВ ТОМУ. І ВОНА ВПЕВНЕНО ПОЧУВАЄТЬСЯ НА НЬОМУ ДО СЬОГОДНІ

«Сезони моди», з огляду на коментарі та інтерв’ю ініціаторів, які ми знайшли в архівних публікаціях того часу, задумувалися як суто цеховий захід, що ставить метою професійні контакти дизайнерів, виробників і споживачів моди. У рамках нових завдань організатори висунули нечувані раніше вимоги до учасників. Так, дизайнер-учасник «Сезонів моди» повинен був представити на подіумі колекцію pret-a-porter обсягом не менше 30 одиниць (чим відсікалися студентські роботи і фантазійні екзерсиси фестивальної пори). Більше того, дизайнер зобов’язаний був представляти повноцінну колекцію двічі на рік — як це роблять його колеги на Заході.

Рівень цих вимог був для того часу безпрецедентно високим, до того ж захід не передбачав широкого кола глядачів. Він пройшов в невеликому залі Караїмської кенаси (Дому актора), по центру якого побудували досить високий подіум — за тодішньою модою. Тим не менш, дизайнери відразу прийняли ці умови, і вже в наступному, 1997 році, до «Сезону» приєдналася група тих, хто «запізнився» до початку, серед яких були Олексій Залевський, Олеся Савенко та Ольга Громова. Кількість учасників продовжувала стрімко зростати, і буквально через рік в Україні практично не залишалося значущих дизайнерів, котрі б не брали участі в акції.

Склад учасників був досить строкатий: були пострадянські Будинки моди, були радикальні авангардні дизайнери; крім Києва, підтяглися регіони. Львів дав відразу двох — Оксану Караванську і Роксолану Богуцьку, з’явився донеччанин Віктор Анісімов, на перші ж «Сезони» приїхала зі своєю колекцією Вікторія Гресь з Ужгорода.

TO BE CONTINUED...

Та, на жаль, подія, що починалось у далекому 1997 році як «Сезони моди» з амбітною метою створити в Україні ринок високої моди, стати бізнес-фешен майданчиком, і досі, як зізнається генеральний продюсер UFW Володимир НЕЧИПОРУК, залишається здебільшого «культурною подією».

« 20 років ми намагаємось з цього зробити бізнес, але UFW й досі залишається лише свого роду культурною подією. Рівень цієї культурної події постійно зростає, а рекламні бюджети стоять на місці — рекламодавці просто не поспівають за нами. Про державну підтримку теж мова не йде», — розповідає Нечипорук.

НОВА ОСІННЬО-ЗИМОВА КОЛЕКЦІЯ ARTEMKLIMCHUK ПІД РОМАНТИЧНОЮ НАЗВОЮ MOON RIVER — СПІДНИЦІ ІЗ ФАТИНУ, ПЛАТТЯ-БЮСТЬЄ З ОКСАМИТОВОЮ ОТОРОЧКОЮ, РУЧНА ВИШИВКА. ДИЗАЙНЕР, ЯК ВІН САМ СЕБЕ НАЗИВАЄ, «АДЕПТ РУЧНОЇ РОБОТИ». «У НАС В СТУДІЇ СИДИТЬ ВИШИВАЛЬНИЦЯ, А ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ ШОУ МИ ПІДКЛЮЧАЄМО ЩЕ КІЛЬКОХ. ВСІ НАШІ СВЕТРИ ПОВ’ЯЗАНІ ВРУЧНУ, ЇХ В’ЯЖЕ МОЯ ТІТКА В КРИВОМУ РОЗІ», — РОЗПОВІВ В ОДНОМУ З ІНТЕРВ’Ю АРТЕМ КЛІМЧУК

Туго поки і з становленням високої моди в Україні як індустрії. Навпаки, тут відбувся навіть певний регрес. Свого часу радянська орієнтованість на легку промисловість допомогла дизайнерам незалежної України зробити швидкий стрибок вперед у галузі моди. СРСР «подарував» хорошу школу кадрів: конструкторів, швачок і дотичних спеціалістів — перукарів, візажистів, демонстраторів одягу і сировину. Сьогодні ж практично всі дизайнери, на питання, що не дозволяє в Україні робити моду прибутковим бізнесом, говорять про брак якісних спеціалістів та відсутність власної сировини. Практично всі змушені працювати на імпортних тканинах та фурнітурі. А це суттєво здорожує виріб.

Але амбіції у організаторів і дизайнерів UFW сьогодні великі. Передусім — розширити продажі і напрацювати авторитет всередині України, а вже потім — у світі. «Я б ставив ці завдання в такій черговості, тому що якщо дизайнери не навчаться одягати своїх співвітчизників, то європейців, американців чи азіатів їм буде одягати ще важче», — говорить генеральний продюсер UFW.