Академік із села Форпост

Це відбувалося неначе в казці «За щучим велінням»: літнього дня 1935 року верховий на коні розшукав на просторах поблизу Оки професора Казанського університету Данила Семеновича Воронова, який у період відпустки ловив тут рибу, доставив урядову телеграму, в якій повідомлялося, що вчений відряджається на Міжнародний конгрес фізіологів в Ленінграді. З Данилом Семеновичем до Північної Пальміри відправився, за клопотанням Воронцова, його аспірант Філіп Миколайович Сєрков як демонстратор дослідів. Саме в ці дні волонтер фізіології познайомився з Іваном Петровичем Павловим, Леоном Абгаровичем Орбелі іншими титанами науки. Він уважно слухав наукові доповіді, безвідривно вдивлявся в низку показового проведення дослідів. Особливо вражало мистецтво японського експериментатора Като, який розкривав природу нейрофізіологічних процесів на ізольованому нервовому волокні. Успіх мав і виступ Воронцова. Незабаром він був запрошений, за ініціативою відомого українського фізіолога, патріарха цього наукового напряму, академіка Василя Юрійовича Чаговця, зайняти замість нього кафедру в Київському медичному інституті. Разом із учителем до незнайомого міста приїхав і Сєрков.

ТАЛАНОВИТИЙ СТУДЕНТ

9 жовтня академіку НАН України, лауреату премій імені І.М. Сєченова АН СРСР, О.О. Богомольця АН УРСР, державних премій України в галузі науки, заслуженому діячу науки України, члену Міжнародного товариства з дослідження мозку Філіпу Миколайовичу Сєркову виповнилося 100 років... Хлопчик із багатодітної селянської сім’ї народився в селі Форпост на межі Смоленської губернії і, незважаючи на ранню смерть батька й тяготи Першої світової війни, пристрасно жадав вчитися. 1926 року Сєрков був прийнятий у наново організований Смоленський медичний інститут. Під час проходження військової комісії виникли перешкоди: юнак важив 33 кілограми, але енергія його була так виражена, що зарахування дозволили. У стінах цього інституту студент Філіп Сєрков і познайомився з Д.С. Воронцовим, який очолював кафедру фізіології.

Вочевидь, взаємна симпатія, звичайно ж, на основі природженої обдарованості Ф. Сєркова та його пристрасної цікавості до предмета, виникла відразу. Воронцов почав довіряти студенту все складніші досліди, а на третьому курсі зарахував препаратом кафедри, що, по суті, й визначило його майбутнє. Адже Сєрков, не прирахований до «найбіднішого селянства», не отримував стипендії і жив впроголодь. У фізіології він, мабуть, абсолютно вірно й назавжди побачив свою дороговказну зірку, але шукане розкрилося і склалося не відразу. 1931 року Сєрков був направлений у нинішню Калузьку область єдиним лікарем сільської дільничної лікарні. Його будні й осяяння, наприклад, в акушерстві, коли він одного разу передбачив, що ускладнені пологи до ночі благополучно закінчаться, разюче нагадали ситуації з булгаковських «Записок юного лікаря». Потім була, за призовом, військова служба в ранзі лікаря-червоноармійця. Ф. Сєркову й тут пророчили кар’єрне просування, аж до направлення на вдосконалення у військово-медичну академію. Але тяжіння до науки переважило. Подолавши конкурування з уже відібраними кандидатами, Філіп Миколайович вступив до аспірантури на одну з найбільших вітчизняних фізіологічних кафедр: до Д.С. Воронцова, який переїхав до Казані. А в середині тридцятих засвітився Київ.

ПРОФЕСОР І СОЛДАТ

20 травня 1941 року Ф. Сєрков, при опонуванні В.Ю. Чаговця, захистив докторську дисертацію. Вона стосувалася електричних феноменів в ізольованому м’язі ракоподібних. Проте це лише зі сторони — легке сходження, в найтонших експериментах була потрібна ювелірна майстерність. Так з’явилося нове прочитання фізіологічного закону «все або нічого». А всього через кілька тижнів прогриміла війна. За мобілізаційним розпорядженням Філіп Миколайович добрався до Ковеля, куди був направлений молодшим лікарем дорожньо-будівельного полку. Він виявився єдиним медиком у відступаючому з’єднанні; дороги, на жаль, вони не будували, а лише залишали.

1941 року він потрапив у полон. Одного разу, напередодні відправлення етапом у новий табір, до Ф. Сєркова під час випадкової зустрічі раптом перейнявся співчуттям незнайомий молодий німецький лікар з адміністрації полонення, випускник університету у Відні, призваний із початком вторгнення у вермахт. Можливо, допомогло володіння Сєрковим німецькою мовою і згадка в спільних друкарських наукових роботах з австрійськими колегами, адже кафедра Д.С. Воронцова була добре відома в Європі. Так чи інакше, це був щасливий випадок, лікар із Відня, який, вочевидь, не був прихильником Гітлера, добув Ф. Сєркову «аусвайс»...

Незабаром Філіп Миколайович опинився в Києві. Звідси подався у Вінницю, де в період окупації нова влада відкрила «фахшуле», на базі колишнього медінституту. Сєрков почав було тут викладати, а оскільки «фахшуле» після розгрому німців під Сталінградом невдовзі закрили, перейшов рентгенологом, підучившись новій спеціальності, в туберкульозну лікарню. Тихий безпартійний вчений вів насправді подвійну гру, сприяючи переправлянню в партизанські загони патріотів, яких списували як «померлих». І ще про два епізоди його життя в страшні місяці варто розповісти. У Києві Ф. Сєрков розшукав професора Д.С. Воронцова, який не зумів виїхати в евакуацію. Відмовившись співпрацювати з окупантами, найкращий вчений-фізіолог голодував. Філіпу Миколайовичу вдалося вивезти Д. Воронцова у Вінницю і, влаштувавши лаборантом санстанції, фактично врятувати. Поселив він і співробітницю київської кафедри фізіології Єлизавету Федорівну Леонову з двома малолітніми синами. Є.Ф. Леонова перекваліфікується в офтальмолога, й підпільникам вони допомагатимуть удвох.

Звільнення краю радянськими військами, і знову похід до військкомату, і знову в рядах армії у величезному госпіталі для легкопоранених, де Ф. Сєркову доводиться виконувати обов’язки хірурга, безупинно займатися запущеними ранами. Але раптово його відкликають. У столиці Подолії поновлює роботу медичний інститут, і один із визволених Філіпом Миколайовичем, який працює тепер у партійних органах Вінницької області, з упевненістю у виборі рекомендує вченого на роботу у вузі, що відроджується. Як керівник кафедри фізіології, а також декан і проректор, професор Ф.М. Сєрков присвятить інституту, що полюбився йому, близько дев’яти років різноманітних зусиль. У Вінниці Ф.М. Сєркова обожнюють і шанують досі, він обраний почесним професором місцевого медичного університету імені М.І. Пирогова, що має тепер статус національного. Сотні його вихованців обрали славну дорогу, серед них і видатний Київський нейрохірург академік Юрій Зозуля.

НАУКОВІ ДОСЯГНЕННЯ

1953 року директора інституту у Вінниці хірурга Івана Дейнеку переводять на таку ж посаду в Одесу, і він переконує переїхати з ним і Ф. Сєркова, обіцяючи, що тут він займатиметься, як завідуючий кафедрою, лише науковою роботою. Звичайно ж, так не вийшло, однак удруге сформувалася чудова школа Сєркова. Одне з найцікавіших відкриттів у ці роки, що принесло й подальші пізнання закономірностей вищої нервової діяльності, — доказ, що півкулі мозку, навіть при їхньому роз’єднанні, здатні виконувати цілісні функції «палацу думки». Відкритий доброзичливий характер Філіпа Миколайовича Сєркова, його бурхлива ініціативність та ерудованість зближують Філіпа Миколайовича з одеською науковою елітою, зокрема, з Володимиром Петровичем Філатовим. Одного разу Володимир Петрович розповів співрозмовнику подробиці таємничого виклику, ще в довоєнний час, у Москву, як виявилося, до Сталіна, для офтальмологічного обстеження. Пацієнт близько години розпитував його про проблеми очних хвороб. Так виник знаменитий Філатовський інститут.

1965 року залишає цей світ академік Д.С. Воронцов, тоді ж Ф. Сєркову запропонували (вихованець Д.С. Воронцова Платон Костюк) очолити лабораторію електрофізіології в Інституті фізіології ім. О.О. Богомольца АН УРСР. Пропозиція була схвалена президентом АН УРСР Б.Є. Патоном... Отже, знову Київ, через понад чверть століття, скромна квартира на першому поверсі поблизу нинішнього Палацу «Україна», надана тоді Філіпу Миколайовичу. Тут, у тихому помешканні, ми й ведемо розмову з вченим. Варто зазначити, що кілька років тому зір повністю відмовив ветерану науки. Але дух залишається енергійним, пам’ять чудовою, інтерес до науки — пристрасним. Розповідає, як тривалий час був заступником директора інституту П.Г. Костюка з питань науки. Він організував у рамках воронцовської лабораторії відділ кори головного мозку, внаслідок чого з’явилися книги про слухову кору, потім про нейрофізіологію таламуса в співавторстві з учнем В. Казаковим, нині Героєм України. Він зазначає, щодо збереження слуху отримані фундаментальні дані: значення наукових досліджень у цій роботі та її затребуваність відзначені Державною премією України в галузі науки й техніки. Філіпу Миколайовичу належать роботи з історії науки, наприклад, унікальний довідник «Біологи», що об’єднав ескізи про вчених у цій сфері фактично всіх часів і народів. 1600 зустрічей із біологічними мислителями, в тому числі майже з усіма Нобелівськими лауреатами...

Ми залишаємо тихе гостинне помешкання видатного вченого, знову вдячно та з захопленням схиляючись перед життєвою енергією самородка з російської глибинки, який став гордістю української науки.