«Алло! Я готовий до фатального кроку...»

Спочатку телефон довіри функціонував лише завдяки зусиллям працівників обласного центру «Соціальна служба для молоді» до дев’ятої вечора. Але величезна кількість дзвінків від людей, які конче потребували психологічної допомоги, примусила керівництво центру практично без жодної додаткової копійки підготувати групу з вісімнадцяти волонтерів-добровольців і перевести телефон на цілодобовий режим. Він затихав лише вдосвіта.

І от телефон замовк зовсім: центру довелося попрощатися з приміщенням у колишньому обкомі комсомолу, яке він орендував, і перебратись у запропоновані владою три кімнати в управлінні побутового обслуговування, де в тісноті розмістились усі працівники. Та це взагалі унеможливило діяльність телефону довіри, бо розмови по ньому потребують конфіденційності, а отже — окремої кімнати.

Більше того: будинок після шостої вечора здається під охорону, тому в ньому нікого не повинно бути. Та й, зрештою, при злиденному фінансуванні у соціальної служби просто немає півтори сотні гривень для перенесення телефонного номера.

— Я не беруся навіть спрогнозувати, коли телефон довіри запрацює знову, — за цими гіркими словами директора центру Л.Баранник стоїть не лише глибоке розуміння проблем, а й знання статистики. Щомісяця лунає по п’ять-шість найважчих дзвінків — від людей, що перебувають у передсуїцидному стані. Небагато? Можливо, але за кожним — людська трагедія й крик про допомогу. Не одного розмова з психологом утримала від фатального кроку.

Залишається додати, що нічний телефон довіри діє лише в п’яти великих містах України. Перепрошую: вже в чотирьох...

№210 03.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»