Альтернатива агресії

За підтримки Посольства Великобританії в Україні у рамках програми «Подолання соціальних наслідків конфлікту на Донбасі та незаконної анексії Криму за допомогою державних структур в Україні та громадянського суспільства», канадська громадська організація Stabilization Support Services провела дослідження ставлення цивільного населення та військових до насильства. З’ясувалося, що представники двох груп загалом однаково засуджують насильство: 76% вважають, що війна і важкий досвід не може виправдовувати жодного насилля. Дослідження спростувало думку, що військові є агресивнішими.

«Одне з питань, яким ми цікавилися, — наскільки військові схильні проявляти у конфлікті більше агресії. Ми запропонували і військовим, і цивільним вибрати найбільш прийнятні стратегії поведінки у конфлікті. Вони вибирали однаково — і військові, і цивільні. За дотримання мирних правил життя виступає 69%, вибирають стратегію при конфлікті відійти у бік 34%, звернутися до поліції — 34%. Сперечатимуться і доводитимуть свою правоту лише 8%. Ми помітили, що військові частіше, ніж цивільні обирають стратегію звернутися до поліції. Висновок можна зробити такий, що у населення є не надто висока довіра до поліції — довіряють близько третини. Але нас, як соціальних психологів, насторожує те, що в мирних стратегіях, які обирають і військові, і цивільні, переважають стратегії уникнення контакту: відійти, не говорити. Це означає  відсутність діалогу і точок для порозуміння. І насильства немає, і порозуміння», — пояснює член дослідницької групи проекту, психолог Ольга КУХАРУК.

Дослідження показало, що 85% опитаних вважають, що насильство є неприйнятним у будь-якій формі. Але при цьому третина сприймає психологічне насилля (тиск, зневага, образи) дієвим методом впливу. У зоні АТО цей показник сягає майже 40%. Це дуже поганий маркер, тому що, за словами експертів, від вербального насилля до фізичного — один крок.

«Сьогодні питанню попередження конфлікту увага приділяється  тільки у вузьких сферах. Наприклад, ми працюємо над питанням попередження сексуального насильства. Але ми не можемо говорити про нього тільки у зоні АТО. Багато різного насильства є в громадах, яких, в принципі, конфлікт не торкнувся. Наша «гаряча лінія» з початку року прийняла 1,5 тисячі дзвінків від внутрішньо переміщених осіб, від жителів зони АТО, від військових, демобілізованих, від людей з непідконтрольної території. Найгостріші проблеми в зоні АТО і у військових — посттравматичний синдром і домашнє насильство. Демобілізовані говорять і про випадки насильства щодо них поза родиною на мирній території. Частина цивільних, які бачать людину у формі, сприймає його негативно — чекають якоїсь загрози. На жаль, нині в державі немає якісної програми реабілітації та реінтеграції військових, а вона вкрай потрібна. Оскільки ми можемо говорити про наростаючу тенденцію збільшення насилля, зокрема, й у родинах військових. Ці люди потребують допомоги», — вважає представниця громадської організації «Ла Страда — Україна» Катерина БОРОЗДІНА.

Також дослідження  показало, що є багато стереотипів щодо насилля, зокрема гендерних. «Ми помітили, що коли йдеться про конфлікти у сім’ї, сексуальні стосунки, люди відповідають у соціально бажаному ключі — щоб їхні відповіді були схвалені оточенням, — наголошує учасниця дослідницької групи проекту, психолог Ольга ОВЧАР. — У цьому дослідженні цей ефект, скоріш за все, спрацював, бо добре видно деякі суперечності у відповідях. Так, більшість проти будь-якого насилля, але третина — за використання психологічного насилля. Кожен четвертий-п’ятий опитаний вважає, що коли чоловік хоче статевих стосунків, то жінка має підкоритися. Так вважають і чоловіки, і жінки, і військові, і цивільні. Ще один стереотип щодо жінок — що жінка схильна до агресії, коли перевтомлена. Половина опитаних погоджується з цим, а це не- правда. Щодо агресивного чоловіка суспільство менш толерантне, ніж до агресії з боку жінки. Також ми бачимо явище стигматизації військових цивільними: 71% цивільних вважають, що більшість військових — із психологічними проблемами. Серед військових така думка поширена у 53%. Кожен шостий вважає, що жінка сама винна у зґвалтуванні, 14% — що жінка не повинна скаржитися, якщо її б’ють. Багато стереотипів і щодо чоловіків: третина вважає, що якщо чоловіка побили, то він сам винен, бо не зміг себе захистити. Якщо його зґвалтували, то 50% впевнені, що він має це приховувати».

За словами керівника проекту, кандидата психологічних наук, старшого наукового співробітника Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України Галини ЦИГАНЕНКО, мета дослідження — оцінити реальний стан справ, привернути увагу суспільства до теми і запропонувати альтернативу насиллю: конкретні кроки для становлення порозуміння в громадах і родинах. Ідеться про освітні заходи, тренінги ненасильницького спілкування та такі, що спрямовані на формування розумного споживання інформації (понад 80% скаржаться, що перевантажені інформацією про війну та насилля), професійну психологічну допомогу.