«Ампіловський форпост» на півдні держави

Тут, на перехресті проспекту Ушакова та вулиці Маяковського, під широким, на півтротуару, червоним прапором щосуботи збираються три гілки комуністичного майбутнього, представлені кількома комуністами з більшовиками і ним, ампіловцем. Про його політичну приналежність сказав мені давній знайомий, лідер місцевого робітничого руху Северин Ільницький. Почулося — дещо зневажливо. Мовляв: «Ось ми — це сила!»

Погода повітряна, прапор метляє з боку в бік, і ампіловець то щезає у червоному полум’ї, то знову з’являється — справжнє тобі революційне море!

Куди пливеш, чоловіче?

«Сам я пенсіонер, маю 62 роки. Прізвище моє Корнієнко Микола Сергійович. Був шахтарем на Донеччині (усього двох місяців до десяти років підземного стажу не вистачило), потім, після закінчення заочно Одеського інституту зв’язку, пішов за новою спеціальністю. Прошу запам’ятати: у лавах КПРС не був жодного дня, а в 77-му став більшовиком — морально дозрів...»

Микола Сергійович має власну думку щодо компартії, дещо іншу, ніж Северин Ільницький, котрий уже встигає продати кілька номерів «Правды», «Комуніста», «Гласности» і ще якусь брошуру в Білорусі. Миколі Сергійовичу на «радянське телебачення» не подають... Корнієнко вірить партії Леніна—Сталіна (чи навпаки), кляне директора донецької шахти, котрий примушував дівчину-медалістку «з вибірки породи» поратися на його, начальника, господарстві. За державний кошт!

«Батько мій був у партії, — пригадує співрозмовник. — Але його нізащо репресували, потім реабілітували. Які претензії у комуністів могли бути до колишнього кочегара, газівника, молодого голови колгоспу — я й досі не знаю...».

Корнієнко-молодший навчався у Корнієнка-старшого «об’єктивності». На комуністів зла не тримав, бо ж не всі однакові. З робіт товариша Леніна дізнався, що той у

18-му закликав ревізувати партію: «пролізло у неї чимало непорядних людей».

Запитую: «Яка ж різниця між комуністами, більшовиками та ампіловцями?». Відповідає: «Якщо порівняти програми, більшовики й ампіловці ані на крок не відступили від марксизму-ленінізму. Вони за радянську владу, за диктатуру пролетаріату, за суспільну власність. А от КПУ (зізнаюсь, я їхньої програми не читав, але чув) допускають приватну власність на засоби виробництва і цим відійшли від марксизму-ленінізму. Це справжнє відступництво!».

Газет Корнієнко не передплачує з причини бідності, від телевізора й холодильника, як від благ цивілізації, що «гублять усе живе», принципово відмовився, бібліотеки не зібрав, бо переїжджав то в Донецьк, то в Черкаси, то в Херсон. З минулого року регулярно слухає радіо: «Купив радіолу стареньку. «Урал-114». Зроблена в СРСР і жодного разу не ремонтувалась. Ото була якість! Але стараюся бути в курсі «дєла».

А якими ж узами зв’язаний чоловік із ампіловською «Трудовою Росією»?

«Офіційно я в ній не перебуваю. Зізнаюсь, я — самозванець. Та з програмою відродження КПРС, із документами першого етапу з’їзду за відродження саме такої партії, на якому було 365 делегатів, знайомий. І вона буде відроджена: про це Віктор Іванович прямо сказав».

Відбиваючись від енергійного червоного полотнища, «самозванець», підкреслюючи свою приналежність тільки до СРСР, багатьох сьогоднішніх комуністів називає «сволотою»: «Це вислів товариша Леніна. Можливо, він і перший автор цього визначення».

«Сволоти», вважає Микола Сергійович, вистачає: «Останніх 6—7 років показали, хто сьогодні при владі. Хіба ж це нормально, коли у мене пенсія — 76 гривень 48 копійок. Та й то пощастило: був шахтарем...».

Збір коштів на «радянське телебачення, радіо й газету» ампіловці почали у 96-му, Корнієно запізнився: збирає пожертви з квітня нинішнього року, щомісяця відриваючи від своєї пенсії на благородну справу по гривні. «Зібрав гривень 17 по липень включно і всі до копійки — у Москву, — Корнієнко поправляє карнавку, на дні якої — кілька п’ятаків і жодної «бомажки». — Народ бідний став. Та й саме телебачення схоже на фантазію: треба було старими російськими грішми назбирати 250 мільярдів рублів. Проте я знаю, що ми на сьогодні зібрали уже на півгазети».

— Я впевнений, що буде відтворений СРСР, будуть на Землі або комуністичне суспільство, або катастрофа!

— Кінець світу?

— Ні, я атеїст!

На моє зауваження, що «комунізм не за горами» (іронію не вловив) співрозмовник відповів категорично: «У 2000-му році не буде, а 3000-му точно. А втім, хай буде єфремівське суспільство. Бажано кожному свідомому громадянинові СРСР прочитати твори, звичайно, справжнього ученого і комуніста Івана Єфремова (я торік відважився купити його шеститомник, виданий у Москві, за 25 гривень). Це людина з великої літери. Хто не читав, раджу в такій послідовності: «Лезо бритви», «Година бика», «Туманність Андромеди». Стане все ясно...»

Торкнулися проблеми нинішньої політичної осені.

«Ох, спекотно буде!, — каже. — Але не відважиться ніхто придушити ліві сили. А хто відважиться — на погибель! Пощастило тут, скажу, білорусам. Молодці, що з їхніх лав вийшов Лукашенко, хоча за прізвищем він мав би бути в Україні (хто б у Росії чи в Україні не хотів цього?). Та я гадаю, що й у нас, у СРСР, знову з’являться нові сталіни, дзержинські, кірови... Таке злодійство, як нині, не може залишатися безкарним. Хай прочитають наші гнобителі й листи Льва Миколайовича. Того самого графа-мужика Толстого! Лев Миколайович передбачав революцію, кровопролиття, громадянську війну. Злоби тоді накопичилося за сотні років на дворян, поміщиків стільки, скільки зараз за 6—7 років. Не менше. Є, є в нас пролетарі: всі ті, хто не краде, не гребе, живе на свою зарплату. Вони об’єднаються. Обов’язково!»

... А минулого Дня міжнародної солідарності трудящих на Майдані Свободи біля пам’ятника Леніну місцеві комуністи, не надто симпатизуючи ампіловцю-самозванцю, надали йому слово. Корнієнко закликав бажаючих підтримувати «Трудову Росію», читав власні, схвалені «зустріччю комуністів-більшовиків», вірші:

«Слава рыцарю Феликсу

и честнейшему Феликсу,

Всегда чуткому Феликсу,

Чистоплотному Феликсу —

Он в огне революции

от врагов защитил...»

Заклик Миколи Сергійовича стати до його лав не подіяв: колишній шахтар, зв’язківець і комсомолець так і залишився «ампіловським форпостом» в однині, хоча однодумців у Миколи Сергійовича вистачає. Вони себе ще покажуть. Принаймні так вважає Корнієнко...

Херсон

№189 03.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»