Перейти до основного вмісту

Анархія — мати антисемітизму

Чи виявиться «російський приклад» заразливим?
12 лютого, 00:00

«Я прочитав антисемітський виступ генерала Альберта Макашова й не знайшов у ньому нічого нового. Він повторює давно заяложені фрази, які можна знайти хоча б у виступах Льва Троцького, з тією лише різницею, що, замість слів «імперіалісти», «буржуазія» тощо, він вписує одне слово: євреї.

Я чув виступ Віктора Ілюхіна, в якому він представляє президента Росії Бориса Єльцина як шмаркатого хлопчика, котрого оточують жиди й морочать йому голову. Дивний він президент. Влаштовує чехарду з глав урядів, а євреїв позбутися не може. Та хто обрав цього шмаркача на такий важливий пост?

Розквіт антисемітизму в Росії та звинувачування мене, єврея, в усіх бідах цієї країни змусили мене виступити з роз’ясненнями.

Я знаю джерела антисемітських виступів і я розумію душу антисеміта. Я переживаю разом із ним і готовий йому допомогти, позаяк його проблема — це також моя проблема. Якщо ми розв’яжемо цю проблему, ми станемо друзями.

По-перше, я раджу всім антисемітам бути конкретними й не розтікатися мислію по древу, а вказувати конкретно: кого й за що вони ненавидять. У цьому разі може виявитися, що ми союзники. Ми ненавидимо одну й ту саму особу, й наша ненависть цілком виправдана.

У своїй роботі з соціальної динаміки я використав біографію єврея, запеклого антисеміта Льва Троцького. За тих років цей «єврей» приніс євреям більше нещастя, ніж будь-який інший антисеміт. Московський рабин Яків Мазі сказав тоді: «Троцькі роблять революцію, а бронштейни за неї розплачуються». Я показую, як цей голем-інтернаціоналіст ненавидів своїх батьків, євреїв, усю країну та її союзників, і пояснюю джерела цієї ненависті. Вони ті самі, що й у всіх антисемітів. Я стверджую, що кожен інтернаціонал — від першого й до останнього, соціалістів чи комуністів, — це інтернаціонал зрадників. Сподіваюся, ми порозумілися.

По-друге, джерелом страждань антисемітів є анархія, яка панує у країні. Економічну розруху в країні можна порівняти лише з наслідками великої війни. На доповнення до економічної розрухи: крах моралі, крах суспільства, крах країни і найголовніше — крах влади. Усе те, що називається сьогодні владою: армія, суд, уряд тощо — це бутафорія. Обрушилося все, що либонь може обрушитися, деморалізовано все, що тільки можна деморалізувати.

Я хочу пояснити, чому весь цей крах так впливає на почуття і змушує нападати на євреїв. Чому крах моралі призводить до зростання алкоголізму, злочинності, злиднів і всього того негативного, що з’явилося після «перебудови»? Може видатися дивним, але людина — це стадна тварина, яка потребує суспільства, інколи міцно згуртованого. Антисеміт — це той, хто потребує саме міцно згуртованого суспільства. А його немає. Суспільство розсипалося! Те, що є — це фікція, бутафорія. Що робити?

По-третє. Хто винен у тому, що рухнула така сильна, величезна держава як СРСР? Хто винен у тому, що зруйновано все згадане мною вище? Хто винен, що розпалося міцно згуртоване комуністичне суспільство? Невже євреї й навіть я? Дивна психологія. Коли звинувачують у диктатурі й терорі, то завжди знають, кого звинуватити. А коли йдеться про анархію, то у вождя настільки розмита баб’яча особистість, що немає кого, крім євреїв, звинувачувати. Я підкажу тим, хто не знає: Єльцин Борис Миколайович. Він єдиний і тільки він винен у всьому. Він повалив конкурента і для цього зруйнував країну. Він скроїв по собі Конституцію країни, але керувати нею не спроможний.

Я знайшов хороший спосіб перевіряти згуртованість суспільства й зугарність його вождя. Образьте вождя й подивіться на його реакцію. Якщо вас після цього експерименту скрутять і посадять у буцегарню, це означає, що вождь іще нічого собі. Коли ви плюнули в нього, а він після цього лише утерся, плюньте ще. Це не вождь. І я можу лише висловити своє глибоке співчуття тим, кого він очолює.

Я рекомендував свій спосіб колегам і навіть указав на підхожого кандидата — президента США Білла Клінтона. Коли я рекомендував, ще не були відомі подробиці його біографії. Вважаю, сьогодні очевидніше, яке значення має моральний портрет вождя. Такий президент — це свідчення краху судової системи й моралі країни. І все-таки, він «вождь вільного світу» й вирішує, що для всього світу добре і що погано.

Світ не багатий на геніальних вождів. Радше навпаки. І все-таки загнати країну в надважку економічну кризу — це особливий талант Бориса Єльцина.

Отже, коли хтось жадає погромів, нехай громить чистокровного Єльцина. Плюньте й подивіться на його реакцію.

Я відповів на запитання «Хто винен?» і можна було б поставити крапку в дискусії з антисемітами. Однак я покажу вихід із того становища, в яке Єльцин загнав Росію. Євген Примаков, попри все його бажання, не виведе Росію з економічної кризи. Аби досягти економічного розквіту, слід передусім покінчити з анархією в країні.

З анархії є лише один вихід. Хтось із Іспанії звернувся через дискусійну групу (через Інтернет. — Ред.) до соціологів із проханням засудити чилійського генерала Піночета й вимагав поставити його перед судом. У відповідь я виступив на захист генерала Піночета. Судити, — стверджував я, — слід було президента Чилі Сальваторе Альєнде, котрий довів країну до анархії. Як заслуги генерала я називав: покінчив з анархією, не допустив спалаху громадянської війни і вперше в Латинській Америці привів країну до економічного розквіту. Мене завалили гнівні листи. Як ти можеш виправдовувати диктатора, котрий репресував тисячі людей? — запитували мене колеги. У відповідь я запитав, як можна покінчити з анархією без репресій? Як можна судити про те, хто правий, а хто ні, якщо судова система обрушилася, й у країні анархія?

Я рекомендую генералу Лебедю чи кому іншому почати відновлення порядку з суду над президентом Єльциним. Справу проти нього вже порушено. Якщо генерали не почнуть сьогодні, завтра буде гірше. Слідом за анархією йде громадянська війна, і тоді втрати будуть значно більшими. Проте це ще не все. У громадянській війні можуть перемогти більшовики, і тоді... Отже, за справу, панове!»

Р.РАЙХЛIН, доктор філософії,

Хайфа, Ізраїль

Володимир ПАНІОТТО,

директор Київського міжнародного інституту соціології,

доктор філософських наук:

— Упевнено стверджувати, що антисемітські настрої в Росії поширені більше, ніж в Україні, важко. Ми досліджували тільки побутовий антисемітизм. За моїм відчуттям антисемітизм в Україні має радше побутовий, аніж політичний характер.

А з приводу того, що більшою мірою провокує розростання антисемітизму, — заяви Макашова чи політична діяльність Березовського, — думаю, ні те, ні інше. Ми досліджували вияви антисемітизму в масовій свідомості останні п’ять років. Протягом чотирьох років спостерігалося його зростання, а за останній рік — стабілізація. Аналогічна тенденція складається за негативними оцінками населенням економічної ситуації в країні, хоча, очевидно, тут стабілізація пов’язана зі зростанням неформальної зайнятості й тіньової економіки.

Наші дані свідчать, що рівень антисемітизму змінюється разом із загальним рівнем ксенофобії в суспільстві. А перший, і другий пов’язані з загальною соціально-економічною ситуацією. Причому рівень національної нетолерантності зростав не лише щодо євреїв, а й, приміром, до російськомовних українців із боку україномовних і навпаки.

З точки зору соціолога, ситуація в Україні й Росії називається соціальною аномією: руйнуються одні норми, не виникають інші. За цих умов потреба радикалів у «ворогах» певною мірою задовольняється розростанням антисемітизму.

Загалом, не будь заяв Макашова й Ілюхіна, ми могли б думати, що ситуація в Росії не відрізняється від нашої. Проте факти, подібні цим заявам, характеризують не масові соціальні процеси, а конкретну політичну ситуацію. З іншого боку, я не знаю, як повелася б наша Верховна Рада, якби там пролунали випади, подібні до макашовських. Можливо, в цьому розумінні вона не відрізняється від Держдуми Росії.

Леонід ФІНБЕРГ,

директор Інституту іудаїки:

— В незалежній Україні, слава Богу, немає місця державній політиці дискримінації своїх громадян за національною ознакою. Антисемітизм у нашій країні став політичним. Ну хто не чув, що, виявляється, Л.Кравчук чи В.Ющенко — євреї? У російському варіанті — це «Солженіцер», «Сахаров-Цукерман» чи навіть «Ельцер». А про політиків, котрі насправді є євреями, годі й говорити. Вони, як правило, отримують свою «частку» образ під час передвиборних компаній. Хоча при сучасному рівні політичного хамства, яке стало нормою, антисемітські випади не виглядають чимось особливим. Гірше інше: регулярна антисемітська пропаганда низки українських видань. Вони прищеплюють вакцини антисемітизму напівінтелігентам і люмпенам, сіють ненависть у суспільстві, у якому ненависті й так не бракує.

Стосовно причини антисемітизму, то це, насамперед, люмпенізація й зубожіння населення. Благополучному суспільству найменше потрібен винний. А коли сотні тисяч, мільйони людей викинуто на вулицю, питання «Хто винен?» вельми актуальне. І часто відповідь на нього дають за століття відпрацьованою схемою — євреї. Тут відбивається й цивілізаційне протистояння іудейства й християнства. У цьому, до речі, суть знаменитої фальшивки — «протоколів сіонських мудреців»: зібрати всі болі людства й сказати, мовляв, євреї винні. Європейський світ уже чимало зробив для подолання іудейско-християнського протистояння. Однак це завдання не з легких. На жаль, часто ми безсилі перед міфологією історії.

Євген ГОЛОВАХА,

головний науковий співробітник Інституту

соціології НАН України, доктор філософських наук:

— Політичний антисемітизм пов’язаний із діяльністю організованих політичних сил і, насамперед, держави. Такого антисемітизму в Україні зараз практично немає. Окремі публікації в малопопулярних націоналістичних виданнях не відображають позиції яких-небудь впливових політичних сил. Антисемітизм в Україні — це переважне побутове явище, що має історичне коріння.

Випадок із Макашовим і його незасудження Держдумою — приклад якраз політичного антисемітизму. Адже все, що виходить від депутата парламенту підкріплено авторитетом російської держави.

Відносно діяльності Березовського й розростання антисемітизму, то тут має місце змішування понять конкретної особистості й нації. Таке змішування характерне для нашого низького рівня як масової, так і елітарної політичної культури. Березовський є не представником єврейського народу, а є Березовським — особистістю, котра збила невідомими способами капітал і намагається впливати на політичну ситуацію в Росії. Від інших олігархів він відрізняється лише більшою політичною активністю й наголошуванням своєї політичної ролі. Та впливати на політику підкилимовими методами прагне либонь не лише він. Так діють й інші «олігархи», але нікому ж не спадає на думку пов’язувати, приміром, діяльність Потаніна з поширенням русофобії.

Проте значно небезпечнішим є саме державний антисемітизм. Сам по собі народ не є носієм етнічної агресії. Для неї його можуть організувати тільки політичні сили, і, передусім, держава. А в політичному житті Росії останніми роками бере гору шовіністична ідеологія, яка дістала назву «національно-патріотичної». Тут цілий ряд виявів: чеченська війна, заяви Ю.Лужкова стосовно Севастополя й антисемітизм Макашова й Ілюхіна. Антисемітизм і шовінізм дуже часто йдуть пліч-о-пліч. Мабуть, головний стимул шовінізму в Росії дали вибори в Держдуму 1993 р. Найбільший відсоток голосів, отриманий тоді партією Жириновського, став поштовхом до шовіністичної позиції інших політиків. Така «патріотична» позиція обіцяла політичний успіх. Дійшло до парадокса: комуністи майже відмовилися від інтернаціоналізму. Хоча навіть за радянських часів, коли антисемітизм був підпільно-державною практикою, його відкритий вияв не заохочувався.

Загалом етнічні фобії є одними з найнебезпечніших соціальних хвороб, антисемітизм — це лише окремий випадок. Зазвичай ситуація в царині міжетнічних відносин гіршає разом із погіршенням економічного становища населення. Однак в Україні, за нашими даними (Інституту соціології НАН. — Ред.), з 1991 до 1997 року ситуація в міжнаціональних відносинах залишалася досить стабільною й спокійною: за випадками ущемлення прав людей різних національностей, за бажанням імігрувати через страх перед етнічними конфліктами й за національною толерантністю. Хоча економічна ситуація погіршувалася. А за останній рік певне погіршення загального міжнаціонального фону сталося. Мабуть, це пов’язано з економічними тенденціями минулого року: шестирічне терпіння, схоже, вичерпується, і процеси в економіці вже впливають на міжнаціональні відносини.

Проте партії, котрі сповідували як російський, так і український шовінізм, показали вкрай низькі результати на парламентських виборах. Цим виборець дав чіткий сигнал політикам на помірну орієнтацію в національній політиці. Тож у політичному житті антисемітизм у нас не виявився так, як у Росії.

Зрештою, все в руках виборця. Щойно він продемонструє попит на шовіністичні ідеї, відразу знайдуться політики, готові цей попит задовольнити. Однак, до честі українців, поки що вони не підтримували національно-політичний радикалізм.

P.S. Нещодавно проти депутата Держдуми РФ А.Макашова порушено кримінальну справу за статтею 282 КК РФ — роздмухування національної, релігійної чи расової ворожнечі. Цього разу, — повідомляє Інтерфакс, — прокуратурою Москви. Раніше порушену УФСБ по Московському регіону кримінальну справу було припинено через «відсутність складу злочину». Сам А.Макашов із цього приводу зауважив, що його «спільниками» є класики: «Тоді разом зі мною потрібно судити й Пушкіна, Достоєвського, Гоголя, Шевченка, позаяк вони вживали цілком літературне «жид». Це — кровопивець, погана людина, кровосос...» Соратник Макашова, голова комітету з питань безпеки Держдуми РФ Віктор Ілюхін заявив «Інтерфаксу», що «в генеральної прокуратури не буде ніяких підстав для внесення в Державну думу подання про позбавлення Макашова депутатської недоторканності, і ця кримінальна справа не має ніякої перспективи».

Що б там не було, упевнено-цинічний тон цих заяв свідчить: тест на реальну національно-політичну толерантність для російської влади простим не буде.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати