Ані програм, ані коштів

Сусідні з зоною АТО області — Харківська, Дніпропетровська та Полтавська — провели громадський аудит фінансових витрат із бюджету для переселенців. Експерти надсилали інформаційні запити до органів влади, а також проводили анкетування самих переселенців. На основі відповідей склали рейтинг потреб внутрішньо переміщених осіб. Він ідентичний для усіх регіонів: на першому місці — питання реєстрації, пошук житла, працевлаштування, медична допомога та влаштування дітей в освітні заклади. Однак кошти на вирішення цих проблем найчастіше шукають місцеві органи, перерозподіляючи свої резерви: з інших соціальних програм перенаправляють гроші на підтримку переселенців. Так було минулого року і, певно, буде й далі. Бо окремих нових програм, спеціально для внутрішньо переміщених осіб, ні райони, ні області не розробляють. Не йдеться поки і про фінансування якихось довгострокових стратегій, про що вже давно говорить громадськість.

ДНІПРОПЕТРОВСЬК. У ГРАФІ ПРО ФІНАНСУВАННЯ — ПРОЧЕРК

У Дніпропетровській області активісти домоглися від місцевої влади того, що така довгострокова програма для всього регіону з’явилася. Документ, розрахований до 2016 року, затвердила обласна адміністрація, але чомусь у графі про орієнтовні обсяги фінансування відсутні цифри. Тож цей документ так і лишиться звичайним папером.

— Обласна програма містить чіткий перелік заходів щодо соціальної адаптації переселенців, перелік відповідальних осіб та план дій щодо надання допомоги, — розповідає про важливість проекту Інеса Мазур з БФ «Горение». — У 2014 році обласний бюджет не виділив коштів на потреби ВПО, не було грошей і для місцевих бюджетів. На виплату матеріальної допомоги переселенцям із резервного фонду було виплачено 33 мільйони гривень. Це кошти на проживання людей та оплату комунальних послуг, що передбачено постановами уряду. У містах області відсутні окремі програми щодо надання допомоги ВПО, а така підтримка відбувається за рахунок інших програм, наприклад, програми соціального захисту певних категорій населення.

Активісти промоніторили фінансування переселенців у Павлограді та Новомосковську. В останньому на поміч переселенцям кошти не виділялись. У Павлограді знайшли у резерві 48 тисяч гривень. Добре, хоч управління освіти взяло на себе харчування дітей у школах та садочках.

Павлоград може ставити собі «плюс» хіба завдяки модульному містечку. Інеса Мазур пояснює: спочатку фінансування на себе повністю взяла німецька сторона, але через девальвацію гривні з павлоградського бюджету виділено майже мільйон гривень на завершення монтажу будиночків, підведення комунікацій та утримання комплексу. Але тепер у бюджеті немає коштів, щоб компенсувати проживання у цих будиночках — це лягає на плечі переселенців.

ПОЛТАВА. 1600 ГРИВЕНЬ НА СІМОХ

Полтавщина відчула потік  внутрішніх мігрантів у липні. Як говорить Вадим Штефан, експерт аналітичного центру «Бюро економічних та соціальних досліджень», протягом 2014 року проблема вирішувалася за рахунок місцевих ресурсів, тут знаходили гроші на проживання у гуртожитках, санаторіях, одноразові адресні виплати, на все пішло 20 мільйонів гривень. Що буде цього року — невідомо.

Деякі місцеві органи влади аудиторам відверто зізнаються, що ніяких коштів взагалі не виділяли. Деякі хизуються, що роздавали гуманітарну допомогу, але зібрану не самотужки, а ту, яку надала ООН. А ще — до 1 вересня видали школярам канцелярське приладдя, а на новорічні торжества запросили діток на  свято, влаштоване міським головою. Є відповідь, що грошову допомогу з районного бюджету отримало семеро осіб на загальну суму 1600 гривень (!). І ці кошти «смикнули» з іншої соціальної програми. Тож такий перерозподіл практикується в усіх регіонах. Читати такі звіти трохи смішно і гірко водночас, наскільки не фахово та байдуже підходять чиновники до цієї теми.

— Станом на січень 2015 року за весь рік у Полтавській області зареєстровано 3500 звернень жителів із зони АТО, переважно сімей. Із цих порушених проблем вирішено 2946. Якщо надання житла порушувалось 837 разів, то забезпечено тільки 318 заявок. У центри зайнятості поставлено на облік понад три тисячі осіб, але це не значить, що їм знайшли роботу. Лише 25 % дітей переселенців були влаштовані у дитсадки, — наводить зібрану статистику Вадим Штефан. За його словами, найпершу перепону чиновники ставлять ще під час реєстрації переселенців, цей процес блокується будь-якими методами. А далі йде банальна економія коштів на своїх же громадянах

 ХАРКІВ. ДЛЯ РЕЄСТРАЦІЇ — КЛИЧ СУСІДІВ

Харківські організації провели опитування переселенців та місцевих органів влади у правовому полі. Їхні висновки: відсутня система інформування у райцентрах та селах, куди люди можуть звернутися по допомогу. В органах реєстрації відмовляють у взятті на облік, бо, буцімто, особи приїхали з населеного пункту, який не входить до зони проведення АТО (про цю проблему «День» писав раніше: попри наказ АТЦ при СБУ, що зоною АТО вважається вся Донецька та Луганська області, чиновники на місцях вважають інакше).

— Особи, які працюють  у центрах реєстрації або не знайомі з наказом, або, як кажуть самі переселенці, — це наказ зверху, щоб не виплачувати вказану допомогу і взагалі не ставити їх на облік. Також ці люди мають проблему під час реєстрації у центрах зайнятості. Як правило, з попереднього місця роботи вони не звільняються, а в центрах пропонують відправити рекомендований лист на своє підприємство, яке вже і не працює, що бажають звільнитися з роботи. Але «Укрпошта» не працює з цими областями. Як тоді стати на облік? — запитує Орися Пекареніна, експерт Чугуївської правозахисної групи.

Люди із хронічними захворюваннями, яким передбачені ліки за державний рахунок, не можуть отримати медикаментів. Їм відмовляють через брак коштів або, власне, відсутність ліків. А стати на облік — то, певно, взагалі щастя. Орися Пекареніна розповідає, що в анкетах громадяни описували ситуації, коли чиновники вимагали якоїсь особливої відмітки у паспорті, що людина прибула саме із зони АТО. Або вимагають довідки із житлово-експлуатаційних контор, що підтверджують факти проживання на території бойових дій, просять і договори оренди, і ще й засвідчити ці акти мають мінімум двоє сусідів. Під час війни, коли у першу чергу людина думає про власну безпеку, це абсурдно. І тут уже питання не лише в коштах, які через бюрократичні перепони не зможе отримати переселенець, а в людській порядності та гідності.