«Архітектори» нової медицини
Про те, як в Україні має працювати система надання першої допомоги — директор організації «Захист патріотів» Уляна Супрун
Вони вчили рятувати життя військових, поліцію, апарат МЗС та Адміністрації Президента, молодіжні організації, як «Пласт», школярів. Вони — це активісти ініціативи «Захист патріотів», які протягом останнього року проводили тренінги з надання першої допомоги для цих категорій — і так, можливо, врятували не одну людину.
Громадська організація «Захист патріотів» розпочала роботу у травні 2014 року. Від початку активісти проводили навчання з надання першої домедичної допомоги для військових (підготували 30 тис. бійців) та забезпечували їх тактичними аптечками зразка НАТО після занять. За словами директора організації Уляни Супрун, робота «Захисту патріотів» спрямована на створення якісно нової медичної системи. Як її бачать активісти і які результати роботи ініціативи — «День» розпитав у пані Уляни.
«ГОЛОВНЕ — ЗНАННЯ І ВМІННЯ»
— Ми вирішили, що необхідно навчити військових надавати допомогу на полі бою. — розповідає Уляна Супрун. — Коли ми попрацювали з ними, то побачили, що на передовій не вистачає тактичних медиків, які зможуть підтримати життя людини на етапі до госпіталізації. Після цього ми попрацювали з медиками військ спеціального призначення і отримали хороші результати.
А нещодавно нам повідомили, що польовим медикам вдається довезти усіх поранених до лікарні, але вже там вони не виживають. Тому ми вирішили, що потрібно також навчати лікарів, як надавати допомогу під час певних травм. У жовтні минулого року наша організація розпочала п’ятиденний курс. Наразі вже випустили чотири групи по 24 лікарі. Курс будується так, що ми разом з тренерами їдемо до певної лікарні і на базі, яка є там, навчаємо персонал. Не важливо, чи є під рукою сучасна апаратура або спорядження. Найважливіше — це знання і вміння. Наші інструктори також проводять просвітницьку роботу. Вони пояснюють, що важливе кожне життя кожного солдата і ми зобов’язані за них боротися.
— А як щодо журналістів? Наскільки для них важливі медичні знання у зоні бойових дій?
— На Заході є специфічний курс, який проходять усі журналісти, що вирушають до зони конфлікту. Це не лише медицина, а й основи поводження у небезпечному середовищі. Головне для журналіста — знати, як не зробити із себе мішень. У Лондоні курс для медійників триває п’ять днів та коштує п’ять тисяч фунтів. У нас він адаптований та триває два дні, його викладають тренери, що працювали з журналістами та дипломатами перед роботою в Іраку. Ми вчимо, як поводитися на під’їзді до блокпосту, як розрізняти звуки зброї та напрям обстрілу. Є навіть поради до одягу.
На початку війни багато українських журналістів вдягали камуфляж, але насправді це небезпечно, оскільки їх важко відрізнити від військових і по них може спрацювати снайпер. Знання таких нюансів рятує життя. Окремо від журналістів ми навчали операторів, бо у них інша специфіка роботи. Взагалі варто розуміти, що коли журналісти заглиблюються у роботу, вони захоплюються та починають інакше сприймати дійсність. Але бойові дії не терплять відриву від реальності. Треба завжди тримати себе в тонусі.
«ЛІКАРІ НЕ РОЗУМІЮТЬ, ЩО РОБИТИ З НОВИМИ ПРЕПАРАТАМИ»
— На базі наших лікарень чи досить матеріалів, щоб мати змогу врятувати кожне життя?
— Для надання першої допомоги не потрібно багато обладнання. Треба вміти зупинити кровотечу, відновити дихання, з’ясувати, чи потрібен хірург. А тоді вже можна відправляти хворого до іншого департаменту. Необхідно знати протоколи, а користуватися можна всім, що є під рукою.
ФОТО АНАСТАСІЇ НОВОБРАНЕЦЬ
Ми хочемо, щоб наш курс стосувався не найновіших розробок, а саме тих речей, які мають наші лікарі. Ми не можемо вивезти українських лікарів та посадити у департамент надзвичайних станів американської клініки. Українці працюють в Україні, тому їм треба виходити зі своїх умов.
Зараз у лікарнях забезпечення стало значно кращим. Прийшло багато гуманітарної допомоги. Але, на жаль, багато лікарів не розуміють, що робити з новими препаратами. Чимало волонтерів висилають речі, але не докладають зусиль до того, щоб навчити когось з ними працювати. Якщо трапляється надзвичайна ситуація, лікарі не мають часу читати інструкції. Вони мають діяти. На жаль, в Україні нема практичних курсів травм.
«У КАНАДІ НАВИЧКИ НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ МАЮТЬ УСІ»
— Як ви оцінюєте якість медицини в Україні загалом?
— В Україні не існує парамедицини, адже за міжнародними стандартами це — не лікарська робота. У нас при травмі викликають «швидку допомогу», яка може доїжджати до пацієнта півгодини. На станціях «швидкої допомоги» чергують лікарі, медсестри або фельдшери. Вони можуть надавати допомогу дуже базового рівня.
У західному світі парамедицина — це галузь медицини. Парамедики — люди, які підтримують життя постраждалих до моменту доставки у лікарню. Крім цього, парамедики чергують на станціях допомоги замість лікарів. У Києві на три мільйони населення 16 станцій «швидкої допомоги». У Торонто при такому ж населенні — 41 станція. Парамедик доїжджає до хворого максимум за вісім хвилин. Якщо у людини блокування дихальних шляхів, то за десять хвилин вона вже помре, і така організація дає більше шансів її врятувати. До того ж, у Канаді навички надання першої допомоги мають усі: від поліцейського до пожежника.
Ми вже працюємо над такими курсами медичної підготовки усіх структур в Україні. Наразі важливо змінити систему, щоб ці курси були стандартизовані. Нас уже підтримала Служба безпеки України, і з цього року вони запровадили курс тактичної медицини для всіх своїх співробітників в обов’язковому порядку. Також зміни йдуть у Національній гвардії та прикордонній службі. Міністерство оборони поки починає цей шлях.
— Реформування медичної системи як такої можливе наразі?
— Наша мета — не реформувати систему, а збудувати нову. Якщо структура «хвора» і не може існувати далі, краще створити замість неї щось інакше. Якщо ми орієнтуємося на Європу, треба адаптувати їхню систему надання допомоги. Не варто намагатися коригувати стару систему, щоб вона інакше виглядала. Якщо взяти старий будинок і пофарбувати — він не стане новим. В Україні всі звикли бути «пожежниками». Ми готові реагувати, коли щось відбувається. Але ніхто не хоче бути «архітектором»: тим, хто буде проектувати систему, щоб вона правильно функціонувала. «Пожежник» приходить, коли щось руйнується. Але якщо правильно будувати систему від початку, «пожеж» не виникатиме. Ми в «Захисті патріотів» намагаємося бути «архітекторами», хоча це і важче. Ми готові працювати над новою українською медичною системою, яка буде повернута до людини, а не до держави.