«Багаж» для нового міністра

«Ми не маємо в Україні нормальної води — вона забруднена, — говорить заступник голови громадської ради при Мінприроди України, голова асоціації «Український екологічний альянс» Олег Костюшко. — Ми не маємо навіть критеріїв, за якими можна відслідковувати стан нашого повітря. У ґрунт кожного посівного сезону вносять велику кількість пестицидів, і родючі українські землі виснажуються настільки, що вже завтра нам треба буде вивозити в інші країни те, чим ми нещодавно дуже пишалися — наш чорнозем. Через погану екологію в країні скорочується тривалість життя, українці вмирають на десять років раніше, ніж європейці».

«Хто це зробив, — запитує експерт, — невже якийсь чужинець? Ні, в цьому винна наша влада, яка абсолютно нічого не зробила за всі ці роки, щоб ми мали екологічний розвиток». «Одні нові міністри природи прагнуть перш за все розподіляти надра між своїми компаніями, інші, «не такі фахові», мають за мету розігнати штат», — відзначає природознавець. Він наголошує, що нині вже прийшов час радитися з суспільством про те, яким має бути міністр екології та його програма.

Свої аргументи щодо цієї вимоги виклав голова Українського виробничо-екологічного об’єднання «Укрвторма» Віктор Віхорєв. «Спостерігаючи за діяльністю останніх семи міністрів, можу сказати, що з кожним наступним істотно погіршується якість їхньої роботи. Вона не на користь Україні, а заради власних інтересів, — відзначає фахівець і додає: — Останні два роки міністерство нічого не робило». Зі слів Віхорєва, сьогодні в Україні щороку утворюється 13 мільйонів тонн твердих побутових відходів. Їх «ховають» на 6,7 тисячі міських санкціонованих і несанкціонованих звалищах.

У цих відходах, за твердженням Віхорєва, знаходиться цінна сировина для промисловості: 7,7% паперу, 7,3% скла і 7,1% полімерних матеріалів, по мільйону тонн кожного. А Україна вже п’ять років тупцює на місці за збиранням і використанням твердих відходів: далі 800 тисяч тонн не йдемо, відзначає еколог. Решту імпортуємо з Росії та Європи, витрачаючи щороку $50 мільйонів. Вражає ситуація з відходами скла, а особливо полімерами. Потужності для виготовлення пляшок, в яких реалізовують пиво та мінеральну воду, можуть переробити до 70 тисяч тонн, а ми збираємо не більше 30 тисяч. Міністерство ЖКГ і Мінприроди доповідають: у 503 населених пунктах України організовано роздільне збирання. Це багато чи мало? Віхорєв говорить: лише 1,7%.

Без активної роботи Мінприроди у цьому напрямку нічого не буде, вважає еколог-практик. Він наводить ще одну вражаючу цифру. Агропромисловий комплекс щороку завозить на територію України близько чотирьох тисяч тонн бочок, у яких були пестициди різних видів. За утилізацію цих місткостей із сильною отрутою трейдери сплачують від 8 до 12 тисяч гривень за тонну, але куди насправді потім потрапляє більшість хімічних речових, невідомо. Частина — на звалища, а звідти отрутохімікати можуть мігрувати до водоносних горизонтів. Бо єдине в Україні спеціалізоване підприємство в Кіровограді переробляє за рік лише одну тисячу таких бочок.

Віхорєв також розповідає, що на ввезення або вивезення вторинної сировини в Україну необхідно отримати лист-дозвіл Мінприроди. Раніше цей документ мав право підписати директор департаменту. За останнього складу міністерства це було доручено заступнику міністра. Причому на цю «роботу» йому відведено 30 днів. Усі документи готові, подано транспорт — залізничний склад чи корабель, а листа немає. Хіба це не корупційна схема? «Із цим вже час закінчувати!» — наполягає керівник підприємства.

«Якщо ми не налагодимо управління природними ресурсами і втратимо їх, якщо не матимемо системного контролю за небезпечними відходами, хімічними речовинами тощо, то відновлювати природу доведеться нашим дітям і онукам, і це коштуватиме набагато дорожче, ніж боротися з наслідками будь-якої війни», — вважає заступник голови громадської ради при Мінприроди України, президент Всеукраїнської громадської організації «Жива планета» Світлана Берзіна. «Ми не можемо говорити про якість життя на рівні європейських цінностей без раціонального і ефективного управління природними ресурсами, — стверджує вона. — Адже ми живемо у країні, де площа так званих полігонів перевищує площу об’єктів природно-заповідного фонду. Ці полігони у нас жодним чином не регулюються, тоді як в Євросоюзі це системні інженерні споруди з багатошаровими базами захисту, переробки та утилізації».

В Україні є стратегія екологічної політики, продовжує Берзіна. Але Національний план з її виконання не реалізовано й на 20%. Єврокомісія виділила 23 мільйони євро для реалізації цього плану, але ці кошти не змогли використати, бо керівництво міністерства не знало, як це зробити. «Це запитання, звичайно, до чинного міністра. Це — абсолютна безвідповідальність та некомпетентність», — вважає активістка. Вона нагадує, що рік тому, перед тим, як формувався демократичний уряд, екологи звернулися до парламенту з проханням, щоб міністром призначили людину, яка відповідає кваліфікаційним критеріям, розробленим фахівцями галузі.

Цими вимогами знехтували. Коли новий керівник прийшов до Міністерства, то навіть визнав, що не відповідає жодному з критеріїв, але пообіцяв працювати в контакті з експертами та громадськістю. «Не було жодного нормального відкритого діалогу, — згадує Берзіна і наполягає на тому, щоб громадські організації сприймали як рівноправних партнерів і щоб вони брали участь у реалізації екологічної політики, а політсила, яка висунула невдалу кандидатуру до складу уряду, мала б заплатити за свою безвідповідальність». Її турбує, що люди, про яких говорять як про кандидатів на посаду голови Мінприроди в новому уряді, не поліпшать стану справ у захисті природного середовища саме через відсутність фахових знань. Відповідаючи на запитання «Дня», Берзіна висловила глибоку повагу до вчинку обраної народним депутатом Ганни Гопко, яка, розуміючи далеко не повну свою підготовленість до виконання обов’язків міністра, відмовилася від зробленої їй пропозиції.

Аналогічну думку висловила під час недавнього спілкування з журналістами й голова Національної екологічної ради, голова Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко. «Аналізуючи програми головних, найпотужніших політичних партій, ми зрозуміли, — наголошує активістка, — знову і знову повторюється те саме, що було за минулі 20 років: екологічна складова не є пріоритетом державної політики. І коли ми дорікаємо політикам, вони відповідають: а хіба в наших передвиборчих програмах ви бачили обіцянки на цю тему?.. Ви ж за нас все одно проголосували. То чому ми маємо робити те, про що там не йшлося?»

Тимочко вказує: «Події на Донбасі ще раз показали, що техногенне навантаження, яке роками накопичувалося в цьому регіоні, призвело не тільки до деградації довкілля, а й до деградації суспільної свідомості, до втрати орієнтирів людей на вічні людські цінності, а саме на добро і справедливість, збереження рідного краю, пошани до своїх батьків, своєї історії та країни. Ми, екологи, сприймаємо це не тільки як політичні й військові конфлікти, а й як величезний розлом. Для Донбасу ми пропонуємо розвиток, де поєднується економічна, екологічна і соціальна складові».

Звучить гарно, але чи дійсно ця жінка, яку громадські екологічні організації пропонують на посаду міністра природи, знає, приміром, як саме слід відбудовувати Донбас після того, як там настане мир? «День» запитав у неї, як треба поводитися з затопленими шахтами, які становитимуть велику загрозу для довкілля. Тимочко висловилася проти намірів консервувати копальні так званим мокрим способом, який полягає в тому, щоб припинити відкачувати воду, що могло б призвести до підтоплення великих територій. Натомість вона вважає, що проблему треба вирішувати шляхом повернення до шахт тієї породи, яку вийняли з них за час експлуатації. І тут доречно процитувати рядок із листа, адресованого екологами Арсенію Яценюку, який, вірогідно, знову очолить український уряд. Про Тимочко там, зокрема, зазначено: «Здатна швидко знаходити ефективні рішення у кризових ситуаціях».