Бата Недіч — батько «Клубу українського анекдоту»

— Бато, звідки ви родом і як опинилися в Україні?

— Народився в Белграді. У 1987 році закінчив ВДІК у Москві. Після навчання, повернувшись додому, багато працював у кіно: починаючи із найостаннiшого асистента до першого помічника режисера. Брав участь у спільних картинах з італійцями, американцями — дуже відомими людьми. Першу самостійну картину «Поїзди без усмішок» — знімав на кіностудії імені О.Довженка. З цього все і почалося. Після зйомок залишилися знайомі, друзі... Завдяки їм я повернувся до Києва і тепер ось «приростаю», моя дружина Світлана — киянка.

— Чи відрізняється продюсерська робота в кіно й на телебаченні?

— Звичайно. Передусім тим, що телебачення не є продуктом кіно, як це здається на перший погляд. Воно виникло з театру, і перші програми готувалися в театральному режимі.

На «Інтері» вже стало цікаво, бо з’являються конкретні результати моєї роботи. Крім того, життя на ТБ дуже специфічне і дуже схоже на життя в кіно. Передусім — взаєминами між людьми. Якщо є однодумці, це добре. Коли колеги плескають тебе по плечу і кажуть: «Молодець, ти добре працюєш», — значить, треба замислитися. А якщо кажуть, що погано, треба бути задоволеним.

— Такі парадокси?

— На жаль, так. Але це факт. Успіх не прощають.

— Ви сказали, що сьогодні знайшли себе...

— На телеканал «Інтер» я прийшов на початку року, і період адаптації ще не закінчився. Це досить важко — познайомитися з новою системою, з людьми, порозумітися з ними. Те, що нинi готується в інтерактивному режимі — а це чотири нові програми: «Клуб українського анекдоту», «Пан або пропав», «Енциклопедія» та «Домашній лоцман» — мої проекти. Особливо великі надії покладаю на «Клуб українського анекдоту». Його ідею виношував давно. Найпривабливіше в ньому те, що розширюється сфера спілкування. За допомогою анекдотів глядачі самі зможуть стати творцями програми.

Коли я поділився своєю ідеєю з Олегом Філімоновим, вона йому дуже сподобалася. Ми ходили містом і обговорювали, як усе це краще зробити. Люди зупиняли нас запитанням: «Чи можна розповісти Олегу Філімонову анекдот?»

Це було зовсім недавно, місяців три-чотири тому. А сьогодні проект вже на екранах. Маємо намір його розширювати не лише на Україну, але й на країни СНД. Мій принцип: якщо щось робиш, роби добре, а коли погано — краще взагалі не робити. І коли вже я тут, із новими планами, проектами, вони мають здійснитися. Битва триває.

№184 26.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»