Бажання — воно або є, або його немає
Років із десять тому в цьому дворі продали всі підвали. Тоді імпровізувати дружньо було спокусливо легко, й почали кувати свої гроші різні кмітливці. Вони особливо нікому не заважали, щоправда, забрали кілька під’їздів, та люди пристосувалися. У старих будинках завжди було кілька виходів — чорний і білий. Чорних стало більше, проте зараз здається, що так було завжди. З цим, утім, навряд чи погодяться комарі — знаєте, ті, що в будинках прижилися надовго. Ділові люди висушили підвали, зробили ремонти і влаштували цим комарам мор — де їм тепер жити, кохатися і плодити собі подібних, як запросити на вечерю. Тут ще і євровікна з москітними сітками з’явилися, схоже, прийшов їм кінець.
Бувало, присвячувала комарам постійні газетні матеріали, збираючи розлоге досьє, розмовляючи з фахівцями. Якось прийшла до однієї з санепідемстанцій проконсультуватися, як помститися побутовому комару, що живе в сирих підвалах, під’їздах, ліфтових і опалювальних приміщеннях, і, звісно, залітає до квартири. Тамтешній ентомолог почервоніла від обурення.
«Ніколи не вживайте в цьому випадку слово «побутовий», — почула. — Це вульгарно і не відповідає дійсності. Правильно — домовий. А то напишете казна-що, мені буде соромно. Так, і на мене ніде не посилайтеся. А поговорити, чого ж, можна...».
Домовий друг мій під мікроскопом виявився красенем. Різьблені риси, не знаю, чи то морди, чи то обличчя. Виразний погляд голодної самиці, витончені кінцівки, по-моєму, помітна навіть талія.
«Відчули? — задоволено посміхнулася господиня лабораторії. — Я їх усіх в обличчя знаю, хоча видів безліч. У нас переважно осторога до малярійного комара. Я певна, що ви також думаєте, що він такий великий, із довгими лапами та хвостом. Маячня. Малярійний — маленький і без хвоста. Працює безшумно, ощадливо: вночі вкусить — не прокинешся. Головне — не допустити виплоду малярійного потомства, точніше, вчасно відстежити і знищити. Тому ми обстежуємо всі можливі осередки, серед них — і житла домовиків. До речі, в останніх гріхів також хоч греблю гати: виснажують нервову систему, не даючи спати, можуть викликати алергічну реакцію за певного збігу обставин і заразити чимось паршивим».
Ця втомлена жінка, наскільки це можливо, захоплювалася, говорячи про комарів. Виявляється, малярійні — чепурухи, а домовики й інший комариний простолюд — бомжі. Люблять стаціонарні глибокі калюжі, захаращеність, а побутові, даруйте, домовики — наше розхлябане комунальне господарювання. Їм усюди дім і стіл. Щоправда, обідати на самоті не будуть — нас запросять. Яке ж це життя без крові...
Виплоди комарині такі масивні, що стійкість їхня колосальна. У спеку сховаються, перетравлять кров — і готові нові яйця. Себе дуже люблять, до того ж, трудяги — можуть відлітати від житла на три кілометри.
Нещодавно, о десятій вечора подзвонила у двері представниця жеку й попросила розписатися в якомусь списку, що підтверджує те, що я не заперечую проти приватизації кимсь останнього підвалу в будинку. Хотіла сказати: ви ж давно все розпродали, мене й інших не питаючи, до чого ж зараз така вправність, та змовчала. Вірніше, просто не встигла, відразу вирвалися самі по собі вистраждані слова: комарів буде менше, значить, усе чудово. Адже повністю кровососи не зникли. Наприклад, москітну сітку на балконних дверях зафіксувати нерухомо неможливо — тоді не вийти на балкон. Щовечора в теплу пору року, вдягаючи сітку, доводиться вимикати світло. Інакше вночі можеш стати вечерею для злобних самиць. «Не думайте інформувати громадян, що працівники санепідемстанцій можуть допомогти. Ми, щоправда, допомагаємо, та спочатку нехай усі йдуть до жеку, — пригадала слова, почуті від профі. — А ті нехай викликають для обробки міський ентомологічний загін. Ось тільки дія обробки не дуже довговічна, якщо комунальники працюють абияк». У нас, виходить, непогано впоруються, адже комарів поменшало. Втім, разом із місткими підвалами та наскрізними проходами. І все ж, залітні нема-нема — та й збивають із хвилі усвідомлення щоденної турбулентності. Може, і наступлю на чиюсь таємну орієнтацію, але щодня не хочу Обаму, й Міхо мені зовсім не сниться, як і його колеги по престолу з інших держав. Ось осушать останній підвал в будинку, можливо, нарешті також зроблю свій вибір.
Навпомацки, не вмикаючи світла, боячись за звичкою укусу злобної самиці. Комариної.
