Бджоли без куфайок — запорука «чесного» меду

Дорогою «то яма, то канава» ми їхали на пасіку, на якій, за образним висловом провідного інженера з проміжного користування «Волиньлісу» Віталія Жабчука, була «душа». «Душу» кликали Миколою Лобком із села Замлиння. В урочищі Дубове солодко пахло іван- чаєм і липою. Дві алеї цих медоносних дерев висадив старий пасічник Іван Гнатович Прокопчук: першу, коли пасіку приймав, а другу, коли через сорок років у поважному віці пішов звідси на пенсію. Він же облагородив і старенький будиночок, у якому після війни під час лісозаготівель жили робітники, а ще раніше, «за Польщі», мешкав лісник.

На стіні привертає увагу табличка, своєрідна молитва або заповідь пасічника: «Щоб зібрати нектар для однієї ложки меду, кожна бджола повинна зробити дві тисячі вильотів. Під час інтенсивного медобору вона робить за день приблизно 10 вильотів. Отже, щоб почастувати вас ложкою запашного меду, двісті бджіл повинні трудитися повний робочий день!»

— Іван Гнатович примусив мене, передаючи справи, вивчити заповідь напам’ять! — признається Микола.

Сам себе Іван Гнатович любив називати «заступником директора з меду». Був, як справжні пасічники, скупуватим. Коли прохачі на дармовщину набридали, суворо запитував: «А довідку маєш?» «Яку?» «А що мед тобі не зашкодить!» Сердився, коли питали, чи має мед «майський»:

— Мої бджоли куфайок не носять!

Віталій Феодосійович Жабчук цю фразу пояснює так: не завжди у травні погода сприяє бджолам. Та й досвідчені пасічники віддають перевагу меду із різнотрав’я, а у травні нектар беруть здебільшого лише з садків:

— Бджола ж працює круглий день! Зранку медує липа, після неї — крушина, тоді буркун, кожна рослина — у свою пору. І найякісніший мед той, який містить багато складників, зібраних у чистій природі природним шляхом.

Звісно, що слова «лісовий мед» впливатимуть на споживача безвідмовно. Пасіки ж, оповідає Жабчук, пішли з лісу — їх споконвіку ставили або там, або поблизу нього. Тут був затишок, добра кормова база. На Поліссі в окремих господарів і досі є так звані колоди — провісники вуликів (а перший вулик знайомої нам форми, до речі, винайшов українець Прокопович). Одні тримають «колоди», щоб рої ловити, інші — щоб зібрати чистий природний мед. Лісова бджола чистіша й працьовитіша, ніж «сільська».

— І той не господар, хто дозволить у своєму лісі ставити чужі пасіки! — констатує Віталій Феодосійович.

Пасіки по лісництвах у системі «Волиньлісу» були завжди. Інша річ, на якому рівні... Якщо у 1986 році мали понад 1300 бджолосімей, то торік їхня кількість становила лише півтисячі. Нині, хоч почали справу пізньої осені, вже до тисячі. Відновити лісове бджільництво, причому на промисловому рівні, щоб галузь приносила прибуток, вирішив торік генеральний директор Богдан Іванович Колісник. Звісно, за півроку зробити всі пасіки «зразковими» не вийде. Найперше, що на кожній має бути своя «душа»: людина, яка б над пасікою «трусилася»... На глибоке переконання Віталія Феодосійовича, пасічником можуть бути далеко не всі: «Це — чоловік від Бога!» Микола Лобко із Замлиння такими філософськими питаннями не переймається. Каже, що просто завжди хотів бути пасічником. І коли в десятому класі проходили виробничу практику, попросився на лісову пасіку. Адже бджоли при ближчому з ними знайомстві — вражають!

— Це сім’я, у якій кожен має свою роботу: молодші у вулику прибирають, старші запилюють квіти й збирають нектар, старі носять воду.

До речі, відому істину «працьовитий, як бджілка» можна доповнити й іншими характеристиками. Ці маленькі комахи — надзвичайно чисті істоти. Вони на вулиці, а не у вулику, хворіють, там стараються й померти, і навіть в туалет виходять за межі свого будиночка! Але бджоли починають сумувати, неохоче летять на роботу, якщо у вулику нема трутня. Він, до речі, за добу з’їдає цілу столову ложку меду...

Коли Микола Лобко став пасічником за штатом, то цілий рік ходив на «контроль» до Івана Гнатовича Прокопчука.

— Вранці заходив, розказував, що маю робити, а ввечері звітував.

Торік Любомльський держлісгосп, за словами головного лісничого Миколи Олексійовича Бугайчука, заробив на меді дев’ять тисяч гривень. Сума невелика, бо ж відпускали цінний продукт здебільшого своїм працівникам, але й без прибутку, вважають, справу вести не варто.

— Бджоли — не тільки мед. Бджільництво дає сировину для 40-ка галузей промисловості! Це маткове молоко, віск, прополіс, перга, квітковий пилок, бджолина отрута... Є люди, які бажають купити бджолині сім’ї — ми цим займемося. Вже виготовили для власних потреб майже три сотні вуликів: будемо продавати їх і населенню, — розказує Віталій Жабчук.

Волинським медом вже цікавляться: чехи, німці, шведи, прибалти та навіть японці! Придивляються водночас і до нашої екології... Але досвід заготівлі чорниць та грибів свідчить про нормальні, як кажуть, перспективи. Можливо, ситуація нагадує приказку «кожен кулик своє болото хвалить», але на глибоке переконання пасічників «Волиньлісу», мед Полісся, мед із різнотрав’я — найкращий.

— Люди не розбираються, купують дешеві меди з південних областей, які заполонили ринки... А той же соняшник — це ж технічна культура, хіба порівняти її цінність iз лікарськими рослинами з лісу?! — резонно питає Віталій Жабчук.