Бджолиний фанатизм

— Що ж виходить, приїжджають люди в Одесу засмагнути, а ви їм «бджолину екзекуцію» влаштовуєте?

— Апітерапія — це не тільки жалення, але й лікування бджолопродуктами: прополісом, маточним молочком, медом. Через мій метод лікування вже пройшло 3323 пацієнти. А що стосується моря і сонця, то для апітерапевта вони перші помічники. Це коли фізіотерапевтичне лікування, то море і сонце протипоказані. А в нас, навпаки, море посилює реакцію на жалення, а сонце сприяє розсмоктуванню набряку. І все це в комплексі створює так званий метод таласотерапії. Ним можна успішно лікувати серцево-судинні, неврологічні захворювання. Метод також ефективний, коли діенцефальні кризи, різні захворювання хребта, навіть ефективний метод для поліпшення слуху.

— Однак, наскільки мені відомо, не всі добре переносять бджолині укуси.

— Безумовно. До речі, в мене ведеться статистика і неприємних наслідків. Найтяжчі з них — анафілактичний шок і колапс. За довгі роки роботи в мене було шість випадків першого і дев'ять — другого.

— Цікаво, чи всі витримують 22-денний курс?

— Буває по-рiзному. Найчастіше не витримують жінки. Однак є випадки, коли пацієнти самі просять продовжити курс лікування хоч би на два-три дні.

— Вони що, стають «апіголіками»?

— Якоюсь мірою. Іноді під час лікування спостерігається так званий ефект звикання. Однак, погодьтеся, головне при цьому — позбавлення від недуг. До речі, лікування бажано проводити двічі на рік, наприклад, улітку і взимку. Однак дотримання такого графіка для іногородніх стало сьогодні практично неможливим.

Нашу бесіду перервав черговий пацієнт. І щоб не заважати, я вийшов у «червоний куток». Два стенди тут присвячено Борисові Олександровичу. Причому один із них — точна копія стенду з музею Брестської фортеці. На ньому — фото військового лікаря Охотського, його армійське посвідчення, наказ Верховного Головнокомандувача «Про заохочення» і пошкоджена осколками книжка переливання крові. З лютого 1943 року військовий лікар III рангу Охотський потрапив у діючу армію. На ньому — евакуація тяжкопоранених, він — начальник відділення переливання крові та інспектор із питань боротьби із шоковим станом бійців при санітарній службі армії. Не вів у той час Борис Олександрович статистичного обліку врятованих ним людей, оскільки було не до цього. Однак за героїчну і самовіддану службу в армії, за налагоджену безперервну роботу пункту переливання крові, за битву на Курськiй дузі, форсування Одеру, за звільнення багатьох міст і сіл одержав Борис Олександрович більше як двадцять бойових нагород. Після війни він іще довгі роки охороняв кордони вітчизни: спочатку в Заполяр'ї, а потім — у Львові. 9 травня 1962 року Охотський одержав цивільний паспорт. З лютого 1963 року працює в прикордонному будинку відпочинку «Одеса-Аркадія».

— Борисе Олександровичу, — повертаюся я до нашої бесіди, — а як ви стали апітерапевтом?

— Після фронтового поранення хребта я тривалий час лікувався у Львівському госпіталі. (Охотський — інвалід II групи. — Авт .). Мене поставив на ноги лікар Михайло Бредіхін, який серйозно займався апітерапією. Заразив цією справою і мене.

Як довело життя, учень виявився гідним свого вчителя. Розвинув цей метод лікування, присвятивши апітерапії все своє життя, написав 42 науково-практичні роботи і видав три книжки. На першому установчому з'їзді апітерапевтів 1998 р. в Києві Охотського було названо патріархом галузі.