Без дистанції

Iнформація про те, що до 40% провідних фахівців НАСА у сфері комп’ютерних технологій становлять люди, хворі на дитячий церебральний параліч, свідчить про те, що програма, яку втілюють у життя львів’яни, не просто добродійний проект, а задум, що має далекосяжні наміри та колосальні перспективи державного значення. Адже саме молоді люди з обмеженими можливостями в пересуванні й такою непростою долею з блиском опановують комп’ютер і здатні реалізувати себе з великою користю для суспільства. Протягом нинішнього 2006 року дистанційним навчанням планують охопити приблизно 300 юних жителів міста, вимушених через хворобу не ходити до школи, а наступного року залучити до такого навчання ще 900 діток по всій області.

Насамперед треба було створити комп’ютерну програму, здатну реалізувати задум, її авторами стали молоді вчені Національного університету «Львівська політехніка», зокрема кафедри інформаційних систем і мереж, яку очолює доктор технічних наук професор Володимир Пасічник. Пілотний проект випробовують на базі гімназії «Сихівська», де працюють чимало не просто вчителів-ентузіастів, а педагогів необхідного, високого рівня. Усі канікули люди практично не залишали стін гімназії. Адже йдеться про створення віртуальної школи з усіма атрибутами — домашніми завданнями та їх перевіркою (але це найпростіше), з встановленням контактів між вчителем і учнем та навіть можливістю спілкуватися між собою дітям-«однокласникам». Директор гімназії «Сихівська» Галина Путій стверджує, що найголовніше — зацікавити учнів і дати їм можливість відчути, що вони не самотні, що чимало людей готові сприяти їхнім успіхам, що існує певний колектив школи, у якому ти — повноправний член і можеш звертатися за допомогою до близьких тобі людей.

У світі подібні проекти частенько реалізовують, але, як правило, більше на університетському рівні. У школах дистанційне навчання впроваджують не так активно, але досвід уже все-таки напрацьований. Наприклад, у Швеції, де через географічну особливість країни діти не завжди можуть дістатися до школи, а поїздки до репетиторів не всім по кишені. А полегшує можливість приєднатися до дистанційного навчання чинна у Швеції урядова програма забезпечення населення швидкісним інтернетом: доступ до нього має практично більша частина населення.

В Україні, звісно, дедалі складніше, але початок покладений. Перші два роки львівський проект підтримуватимуть зі спеціального фонду Президента України. Грант у розмірі 75 тисяч гривень виграли молоді вчені Львівського політехнічного університету, гроші витратять на закупівлю комп’ютерів для хворих діток. Кошти на дорогий і потужний сервер виділило обласне управління освіти, яке підтримує проект «Дитячий дистанційний навчально-консультаційний центр для дітей з особливими потребами». Першими можливість навчатися, не ходячи до школи, отримають діти, хворі на церебральний параліч, які відвідують центр «Джерело», що саме такими дітьми й опікується. Комп’ютери встановлять й у двох дитячих лікарнях, де хворим дітям доводиться знаходитися протягом тривалого часу. Ще 20 дітей отримають можливість вчитися вдома. Складність полягає в тому, що переважна більшисть хворих дітей виховуються в малозабезпечених сім’ях, — їм усім треба купити комп’ютери, встановити вдома та навчити елементарно ними користуватися. Для цього, звичайно, знадобляться волонтери, якими стануть студенти та викладачі «Львівської політехніки». А ще треба встановити в кожному такому будинку інтернет, що часто стає каменем спотикання.

Сьогодні доступ до інтернету вельми залежить від позиції «Укртелекому», бо в місті треба встановити 20—25 спеціальних пристроїв, що дозволяють паралельно користуватися телефоном й інтернетом у квартирах, де живуть діти-інваліди. Потім виникає запитання, хто зможе платити за час роботи в інтернеті? Для такої категорії людей має існувати так званий соціальний телекомунікаційний тариф. У багатьох країнах інваліди за подібні послуги не платять узагалі. Інтернет для них стає вікном у світ, мало не єдиною радістю спілкування. Але в нас, на жаль, поки що немає ні державних програм, ні добрих намірів у цьому напрямі.

Треба признатися, що чимало людей зіткнуться зі значною кількістю проблем при реалізації цього проекту. Директор сихівської гімназії не знає, як платити вчителям (у шкільному штатному розкладі, як і в законодавстві, така робота не передбачена), а на плечі педагогів ляже колосальна відповідальність. Це справді буде титанічна праця, оскільки паралельно із загальною освітою хочеться, щоб старші діти отримали професійні навички, хоч якусь надію стати в майбутньому запитаними суспільством. За кордоном, у тому числі і у Швеції, такі люди складають бібліотечні та музейні каталоги, набирають складні тексти та редагують їх, стають авторами найскладніших комп’ютерних програм.

Сьогодні львів’яни чекають шведів у гості, а до цього протягом двох років вивчали їхній соціальний досвід. Тепер постараються продемонструвати свої почини. Але у шведів турбота про людей, їхній соціальний захист — стан душі, а нам цьому ще треба вчитися. Мало не найсерйозніший добродійний внесок роблять молоді вчені, які планують створити ще не одну потрібну людям розробку.

— А як, на вашу думку, оцінять нинішню комп’ютерну програму, розроблену вашим колективом? — питаю у Володимира Пасічника.

— Стосовно цього я не маю побоювань. Понад рік тому в Україні стався прецедент. Молоді розробники комп’ютерних програм, яких я за правом можу вважати своїми учнями (щоправда, в той час вони працювали вже в компанії «Софтсерв»), створили цікавий комп’ютерний продукт, і Білл Гейтс офіційно оголосив про його покупку. На сьогодні він уже купив чотири програми. Крім того, в нашому політехнічному є ще одна соціальна розробка. І в березні в Ганновері ми покажемо її на всесвітньо відомій виставці-ярмарку. «Комп’ютерне розпізнавання мови жестів» — дуже необхідна для глухонімих людей розробка. Якщо дистанційне навчання — робота для України піонерська, то це вже — унікальна для світу програма. Спеціальна відеокамера, встановлена, наприклад, у квитковій касі, за допомогою комп’ютера перетворює прохання людини на текст, і таким чином білетер зможе спілкуватися з німою людиною. Трохи раніше ми створили програму для «Сіменс»: людина розмовляє по мобільному, а глухонімий, до якого звертаються, читає вже текст. Що стосується програми дистанційного навчання, то, апробувавши її у Львові, ми готові подарувати розробку всій Україні. Було б лише бажання, а досвід ми з радістю передамо.