...Без сенсацій

Звістка про смерть Предстоятеля Української православної церкви — Блаженнішого митрополита Володимира була не те щоб несподіванкою для медійного простору, радше сумною новиною. Мабуть, це відчуття можна порівняти з тим, коли у наших родинах є близькі люди, які невиліковно хворі, і ми ніби розуміємо, що шансів на оздоровлення практично нема, проте наближення і сам факт смерті дуже засмучує. Чому смерть Блаженнійшого не була несподіванкою? Тому що напередодні, зокрема в ефірі центральних каналів, журналісти у своїх відеоматеріалах порушували скандальні теми — про вплив колишньої української владної «верхівки» та Російської православної церкви на стан здоров’я митрополита та про рішення «проти течії» українського Предстоятеля. Важливо, що ці обговорення були в основі дискусії щодо можливого приїзду Патріарха Кирила. До речі, ця новина з’явилася в українському інформаційному просторі буквально нещодавно. У попередніх матеріалах ми зазначали те, що Революція Гідності спричинила чимало змін, особливо у площині позицій. Розпочався своєрідний процес зміни мислення й у підбірці журналістських тем, ми нарешті вийшли поза межі суто політичного забарвлення, почали відкривати для себе інші грані суспільного життя, зокрема і релігійного середовища.  Тому сам факт смерті Предстоятеля УПЦ  та презентація цієї скорботної події у медіа, на мій погляд, стали своєрідним «індикатором»  трансформації українського суспільства.

«БІЛИЙ» І «ЧОРНИЙ» ПІАР

Коли аналізуємо будь-яке явище, то для балансу виділяємо позитивні й негативні моменти. Насамперед вразила позиція сьогоднішньої влади з приводу події. І українські медіа частково її висвітлили. Важливо, що Президент України разом зі своєю дружиною першими  приїхали вшанувати пам’ять Блаженнійшого Володимира ще до перенесення тіла в Успенський собор Лаври. Гадаю, що не менш важливим був коментар Петра Порошенка: «Це був Предстоятель моєї Церкви, тому вважаю за честь попрощатися з ним». Проте знову-таки  на «5 каналі» коментар Президента чомусь не потрапив у прайм-тайм ні вечірніх випусків суботи. Проте подібна ситуація не лише у «5 каналу», але деяких інших каналів, які або пропустили цю новину, або показали її надто фрагментарно. Відповіді на запитання «чому?» — різні. Перше — можливий страх у звинуваченнях піару, друге — інші інформаційні пріоритети. Безумовно, для кожного із нас важливо отримувати інформацію про останні події у зоні АТО. Проте журналістські підходи дозволять по-різному створювати інформаційні блоки, компонувати їх, зрештою відомо, що для редактора  варто обрати блок із перших п’яти новин, які зрештою і формують думку аудиторії і мають найбільший вплив. Я, звісно, не за те, щоб ставити новину про смерть Предстоятеля УПЦ першою, проте вона могла б бути другою чи третьою, але точно не у списку «нерейтингових» чи «останніх». Адже Блаженнійший Володимир — не тільки Предстоятель чи не найбільшої за кількістю вірних Церкви, а й справжній українець, який виявляв власний патріотизм рішучими діями всупереч. На жаль,  у журналістиці часто ми маємо хибне розуміння поняття «піару». Ми не розрізняємо «позитивний», «білий» і «чорний» піар, повністю все прирівнюємо до замовної джинси. У кожного із нас є своя оцінка дій Петра Порошенка, проте його коментар містив набагато більший сенс. У його словах можна було відслідкувати нову тенденцію чинної влади, яка полягає  у союзництві з Церквою не заради політики, а задля духовності. Як вірний своєї Церкви, Президент розділив сум із спільнотою, що, зрештою, можна розцінювати окремим уроком для суспільства. Проте знову-таки виглядає, що такі коментарі — не пріоритетні. Тільки-но з’явилася інформація про смерть Блаженнійшого Володимира, журналісти зразу ж цікавилися у духовенства, кого оберуть Предстоятелем, як розвиватиметься життя Церкви. Такі коментарі свідчать принаймні про дві речі: перше — про порушення не тільки норм журналістської, але суто людської етики. Чомусь відразу ж порівняла це із випадком, якби хтось із наших знайомих мав втрату близької людини, а ми б на похороні говорили про те, як «замінити» цю людину, хто займе її посаду — як би це виглядало. У медіа потрібно духовно діяти, а не тільки говорити про духовність.

ВАЖЛИВІСТЬ МЕДІА-ОСВІТИ

А ця проблема виявила ще одну хибу чи навіть негативну тенденцію — Церкву завжди сприймають крізь об’єктив сенсаційності. У цьому контексті й наслідки постсовкового мислення із відсутністю здорового розуміння Церкви; і боротьба за рейтинг, яка присутня у цілому медіа-світі. Але також важливість медіа-освіти, особливо для розуміння специфіки релігійної тематики. Пригадую, коли три роки тому Українська греко-католицька церква обирала свого главу, я не могла припинити потік дзвінків від своїх друзів-колег. Вони запитували, чи не знаю я, як можна першими дізнатись про претендентів і можливу кандидатуру, а можливо мені, як вірній Церкви, вже давно відома ексклюзивна інформація. На жаль, мої друзі не могли зрозуміти, що Синод Церкви — це не засідання Верховної Ради. Тут є свої норми: члени Синоду присягають на Євангелії не розголошувати будь-яку інформацію до офіційного оприлюднення, і це не просто чиясь примха, а вияв церковного послуху. Колегам було дивно почути, що не можна знайти «таємного джерела» і отримати витік інформації. Цей спогад у порівнянні з сучасною ситуацією ще раз наштовхнув на згоду з американськими колегами, які вже п’ять років поспіль говорять про важливість спеціалізації для журналістів, які у своїх медіа пишуть про релігію чи висвітлюють аудіовізуально ці теми. Мене приємно вразив тижневий підсумок новин на каналі «1+1». У начитці для телесюжету про смерть Блаженнішого Володимира вони наголосили, що підготували до теми ще одне розслідування, проте у зв’язку із сумними подіями і скорботою у серцях багатьох українців вони переносять матеріал в інший випуск.

Тому в підсумку можемо зазначити, що поряд з негативом завжди є позитив, і перспектива цього позитивного видається більш переконливою.