БЕЗ ТАБУ на людяність
Валентина РУДЕНКО, менеджер відділу маркетингу і PR каналу «1+1»:
— Дорога Олю!
Уже багато років ти з екранів телевізорів допомагаєш нам жити — даєш кожному надію, що ми не самотні. Ти вчиш нас розмовляти з собою й одне з одним.
Пригадуєш, як раннього римського ранку ми з тобою прийшли до Колізею? Дивлячись на ці священні руїни, я вразилася масштабами цієї стародавньої, кровожерливої розваги. А ти тоді сказала: «Уявляєш муки цих тварин, яких люди викидали на арену…» Я завжди вражаюся почуттю твоєї причетності та бажанню зробити світ добрішим і кращим. І щоразу я дивуюся, як ти не втомлюєшся це робити. Присутність тебе в ефірі вітчизняного телебачення робить його значущішим, підіймаючи до рівня кращих світових зразків.
Перефразую одного нобелівського лауреата: це важка робота — щоразу підносити дзеркало до обличчя «суспільства».
Сил твоєму серцю, натхнення твоєму таланту! З днем народження, Олю!
Олег ВЕРГЕЛІС, завідувач відділу «Культура» газети «Киевские Ведомости»:
Ольга займає в українській журналістиці інфернальне місце. Інфернальне — означає не що інше, як демонічне (у хорошому значенні цього слова). Є журналістки різні: вродливі, талановиті, бездарні, «куплені», демократичні... Вона — журналістка «зі сторони». Журналістка, яка примудрилася поєднати демонізм, що виявляється у зовнішньому вигляді, подачі матеріалу, тембрі голосу, манері поведінки, з таким собі прикладним і соціальним принципом подачі матеріалу. У ній вдало поєднується те, що йде «зсередини», і те, що йде з голови, від розуму. Хочу побажати їй не розмінюватися на беззмістовне шоу, в якому вона пробує виявити себе з якогось нового боку. Цей новий бiк, на жаль, навряд чи відкриється, тому що Ольга має своє обличчя, свій стиль. І мені здається, слід рухатися не вшир у веселих та розважальних спробах, а вглиб, як вона це робила у програмах «Проти ночі», «Без табу». Цей рух углиб можна продовжувати дуже успішно, знаходячи нові теми, формати. Ще хочу побажати Ользі оновлення захоплення. Щоб знову і знову говорили про неї із здивуванням і захопленням, а люди ділилися з нею радощами і бідами. Вона завжди доторкалася до чийогось болю, радості, життя, пропускаючи все через себе. Бажаю їй зберегти в собі всі ці риси.
Таїсія БАХАРЕВА, редактор відділу «Культура» газети «Факты и комментарии»:
— Ольга є важливою частиною не тільки тележурналістики, а й української журналістики взагалі — адже починала вона як газетний журналіст. Працювала у газеті «Комсомольское знамя», журналі «Людина і світ» та інших виданнях, потім в агентстві УНІАН. І завжди займалася соціальними питаннями — Ользі притаманно турбуватися про інших, а не тільки про себе. Адже з екрана телевізора ми бачимо всі її життєві історії, в яких вона допомагала і допомагає людям. Крім того, Ольга завжди займала активну життєву позицію, що вона, власне, робить і сьогодні. Хочу побажати Олі успіхів і нових шанувальників її таланту.
Алла МАЗУР, ведуча «ТСН»:
— Я — велика шанувальниця таланту Олі Герасим’юк, постійна і давня. Не боюсь, що звучатиме це пафосно, — бо магію її спілкування свого часу відчула на собі: коли ще працювала на державному ТБ, а Оля — брала інтерв’ю для «Післямови». Це рідкісний випадок, коли вже після кількох фраз ти настільки довіряєш співрозмовнику, що готовий відкрити йому усі свої найпотаємніші думки. З того часу все, що робить Оля, для мене — відкриття і свого роду магія. Як її з Андрієм Нестеренком філософські і дивовижно медитативні «Проти ночі». Як їхні «Версії» — абсолютний вибух у соціальній журналістиці: бо чи не вперше люди з телекамерою настільки перейнялися долею «маленьких українців», що готові не лише ефектно показати їхні біди, але й разом з ними оббивати пороги високих кабінетів, на очах у глядача проводити власне розслідування і, незважаючи на зрозумілий у таких ситуаціях спротив всіляких керівних осіб, таки доводити свою справу до кінця. І те, що робила і робить Оля у своїх теперішніх «Без табу», — також безпрецедентно для української тележурналістики. Настільки, що не завжди навіть сприймається тими, хто вважає, що телебачення мусить лише інформувати і розважати. Я щоразу дивуюся: як вистачає в Олі сил, викладаючись повністю у студії «Без табу», не згоріти у тій розпеченій лаві людських бід і емоцій. І де їй вдається знаходити внутрішню опору, щоб знову воскресати в зовсім іншому за настроєм ток- шоу. «Хочу і буду» — ще одне приємне відкриття молодої, красивої, веселої і — мудрої жінки. Нам усім пощастило, гадаю, що живе разом з нами Оля Герасим’юк: зі своїми людськими і журналістськими правилами, незалежна — і водночас залежна — від усіх умовностей і стереотипів, які так любить створювати собі кожна професійна тусовка. Бо щирих друзів у журналістському середовищі — і не лише у ньому — у неї чимало, знаю. Але далеко не завжди ми знаходимо час і можливість сказати одне одному: як здорово у тебе вийшло! Користуюсь можливістю, щоб надолужити. Олечко, ти людина дивовижна і рідкісна, ми дуже тебе любимо. З днем народження!
