«Без усвідомлення трагедії Голодомору неможливе розуміння багатьох подій у ХХ столітті»
Днями телефонували родичі зі Швейцарії й сказали, що збираються відвідати лекцію «Чи був Голодомор в Україні геноцидом?» українського історика Станіслава Кульчицького, що відбудеться 22 листопада в етнографічному музеї в Женеві. Її модератор — один із найвідоміших у світі українців Богдан Гаврилишин. До участі запрошено багато журналістів. Як повідомив «Дню» Станіслав Владиславович, він побудував свій виступ на основі кількох праць, зокрема, останньої — книжки «Почему ОН НАС уничтожал?/ Сталин и украинский Голодомор» із серії «Бібліотека газети «День» (вийшла друком у вересні). Також науковець презентуватиме й інше наше видання — «День і вічність Джеймса Мейса» англійською мовою, куди увійшли публікації знаного американського дослідника українського Голодомору.
За два тижні, а саме 24 листопада, Україна вшановуватиме пам’ять жертв Голодомору й політичних репресій. У цей день проводитиметься хвилююча масштабна акція «Свічка у вікні», зініційована Джеймсом Мейсом 2003 року.
Напередодні пропонуємо найцікавіші враження прогресивних українських істориків та літературознавців про книжку Станіслава Кульчицького «Почему ОН НАС уничтожал?/ Cталин и украинский Голодомор». Це — не просто враження, а цінні думки з приводу того, що чим більше ми зустрічаємо непорозуміння й агресії в нашому суспільстві, тим більше усвідомлюємо, що такі заходи й книжки вкрай необхідні. Бо якщо нехтувати історичною пам’яттю, то, здається, ми можемо назавжди залишитися напівгромадянами, напівукраїнцями...
Руслан ПИРІГ, доктор історичних наук, професор:
— Книжка Станіслава Кульчицького «Почему ОН НАС уничтожал?» є своєчасною й адекватною відповіддю на виклики нашого сьогодення, яке не тільки актуалізувало, але й украй політизувало проблему Голодомору.
По-перше, вона належить одному із піонерів і провідних дослідників цієї складної у науковому, болісної — у морально-психологічному і дражливої — у політичному сенсі проблеми. По-друге, це своєрідна квінтесенція тривалих пошуків автором відповіді на сакраментальне запитання: чому нас знищували.
Зі сторінок книжки постає складний процес осмислення науковцями, а за ними й суспільством трагедії Голодомору початку 30-х років. Автор віддає належне внеску зарубіжних учених у висвітлення теми, полемізує й не погоджується, пропонує своє оригінальне бачення найсуттєвіших її складових.
До честі автора, майже упродовж двох десятиліть він послідовно обстоює свою методику обчислення кількості жертв Голодомору в Україні. Саме йому належить першість у кваліфікації тотального вилучення харчових продуктів в українського селянства на межі 1932—1933 років як визначального чинника убивства голодом мільйонів людей. При трактуванні проблеми Голодомору як геноциду Станіслав Кульчицький послідовно показує особливості перебігу в УРСР голоду 1931—1932 і голоду 1932—1933 років, їхньої схожості й кардинальної відмінності від таких процесів у інших регіонах СРСР. Важливо, що автор, вказуючи на Й. Сталіна як уособлення творців трагедії українського народу, бачить головним винуватцем тогочасний комуністичний режим.
Поза сумнівом, ця праця професора Станіслава Кульчицького стане ще однією підвалиною для відновлення історичної правди і справедливості, осягнення нинішніми і прийдешніми поколіннями справжніх причин і наслідків трагедії Голодомору.
Анатолій МОРОЗОВ, завідуючий кафедрою новітньої історії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького:
— Треба сказати, що Станіслав Кульчицький почав працювати над темою Голодомору задовго до того, як вона була широко порушена у нашому суспільстві. (Між іншим, він працьовитий до самозречення). Ми з ним багато говорили про голод в Україні. Я виріс у сім’ї, яка втратила кількох рідних у ці часи лихоліття. До того ж сам пережив голод 1946-го... До речі, колись займався питанням українського Голодомору. А потім суто із психологічних мотивів не зміг — було боляче і моторошно увесь час із цим жити. Тому я щиро вдячний Станіславу Владиславовичу, що він узяв на себе таку непросту місію, бо, повірте, долідник, який стикається із цими страшними матеріалами, так чи інакше перепускає їх через себе.
Насправді втрати, спричинені Голодомором, відчутні досі й позначилися на українцях як кількісно, так і якісно. А найстрашніше — сталінською системою нам був прищеплений вірус страху, особливо вірус страху щодо опору. Тому про голод в Україні, його причини й наслідки треба сміливо, відверто говорити (як це робить газета «День»), щоб позбутися ще й вірусів брехні й злодійства, бо ми почасти продовжуємо жити при «вкраденій» історії.
Петро КРАЛЮК, доктор філософських наук, професор Національного університету «Острозька академія»:
— Передусім хочу подякувати Станіславу Кульчицькому й газеті «День» за публікацію статей про український Голодомор, а також випуск книжки «Почему ОН НАС уничтожал?», що створена на їх основі. Про Голодомор останнім часом в Україні говориться чимало. Інша річ, що тут багато політичних спекуляцій як з боку лівих і «зачарованих на Москву», котрі цинічно не хочуть визнавати факт Голодомору, представляючи події 1932—1933 рр. в Україні як «недоопрацювання», «перегини» на місцях, так і з боку «щирих українських патріотів», котрі використовують цю болючу тему у своїх вузьких політичних цілях. На цьому тлі відчувається брак серйозних робіт, де автори намагалися б об’єктивно, неупереджено підійти до даної теми. Книжка С. Кульчицького якраз є приємним винятком. Автор, володіючи величезним масивом документальних матеріалів, всебічно обговорює цю проблему, показує різні її аспекти — як політичні, економічні, соціальні, так і культурні.
Водночас книжка не є суто науковим дослідженням, а роботою науково-популярного характеру, яка читається легко й може бути доступна непідготовленому читачеві. Її видавці, очевидно, сподіваються, що вона дійде до російськомовного читача сходу й півдня України — регіонів, які чи не найбільше постраждали від Голодомору, але де до сьогодні, в силу багаторічного промивання мізків, на це питання закривають очі.
Попри всі достоїнства, як на мене, в книжці є певне розходження між осмисленням, висновками й наведеним фактажем. Автор занадто багато уваги акцентує на персоні Сталіна (до речі, ця акцентуація простежується і в назві книжки). Саме Сталін представляється головним винуватцем Голодомору. Проте фактаж показує, що справа була не тільки в цій персоні. У даному випадку працювала система, створена більшовиками. І подібні голодомори (правда, не такі масштабні) влаштовувалися в Україні раніше, наприклад, відразу після громадянської війни, коли Сталін не був при владі. Та й у 32—33 рр. він ще не став вождем СРСР. Серед вищої партійної номенклатури ще тривала боротьба за владу, яка завершилася перемогою Сталіна в 1936—1937 рр.
Ці й інші висновки автора можуть бути предметом наукової дискусії. І це нормально. У питанні українського Голодомору не всі крапки поставлені над «і». Й, певно, не скоро будуть поставлені.
Ще на одну проблему хотілося б звернути увагу. Вона здебільшого ігнорується, коли пишуть про Голодомор. Так, Голодомор — велика трагедія українського народу. Але вона показала: цей народ здатний вижити в найжахливіших умовах. Тому він сильний. І тому не можна не погодитися зі словами Лариси Івшиної в передмові до книжки Станіслава Кульчицького: «Наш народ, який пережив ТАКЕ і вистояв, не може не мати амбіцій».
Ігор СЮНДЮКОВ, ведучий рубрик «Україна Incognita» й «Історія та Я» газети «День»:
— Аналіз історичних трагедій, драм та катастроф — справа винятково важка, копітка і, сказати б, невдячна. Адже це, окрім усього іншого, вимагає найвищої наукової кваліфікації, бо має спиратися не на емоції, хай би які праведні, а на досконале знання точних фактів історії.
Доктор історичних наук, професор Станіслав Кульчицький у новій книжці «Почему ОН НАС уничтожал?», щойно виданій у серії «Бібліотека газети «День», блискуче впорався із цим завданням. Статті, що складають книжку, опубліковані в різні роки в нашій газеті, в сукупності дають переконливу відповідь на основне, фундаментальне питання: ЧОМУ таке неймовірне злодіяння стало можливим? Ось коротка, але містка відповідь автора: тому що «радянський лад в ленінсько-сталінські часи міг бути збудований лише залізом і кров’ю». А «терор голодом був таким же знаряддям «соціалістичного будівництва», як і інші форми терору».
Отже, заклик Станіслава Кульчицького «зазирнути в безодню», тобто зрозуміти сутність комуністичної «революції згори», національної політики Кремля, механізми геноциду — усе це й у підсумку можливість знайти відповідь на запитання: «Чому Сталін нас нищив?». Цей заклик звернений до всіх українців!
Юрій ШАПОВАЛ, професор, доктор історичних наук:
— Нині не бракує праць про трагічні події початку 30-х років. За останні роки відбулися насправді якісні зміни в осмисленні того жахливого катаклізму, який мав далекосяжні наслідки. Про нього дослідники різних країн (і не лише дослідники) дискутують до сьогодні, адже без усебічного усвiдомлення трагедiї Голодомору неможливе розуміння багатьох подій у ХХ столітті. Переконливо доводить це і нова книга професора Станіслава Кульчицького, «змонтована» переважно із статей у газеті «День».
Попри популярний характер цих статей, вони, поза сумнівом, розширюють знання про Голодомор, відбивають діяльність найвищого керівництва СРСР у 1932—1933 роках, поведінку регіональних лідерів, зокрема партійно-державної номенклатури УСРР. Книга глибше дозволяє зрозуміти технологію злочину: як саме, за допомогою яких механізмів сталінський режим видобував хліб, мотивуючи це потребами модернізації, молох якої поглинув життя мільйонів людей. Розвідки Кульчицького дозволяють чіткіше усвідомити доктринальні й ситуативні мотиви, якими керувався комуністичний істеблішмент, дозволяють відтворити тодішню ситуацію на макро- і мікрорівні (що вкрай важливо для загальних реалістичних висновків і оцінок), дозволяють дезавуювати твердження про відсутність специфіки й особливостей у діях влади у тому або іншому регіоні колишнього СРСР у 1932—1933 роках.
Як може переконатися кожен читач цієї книжки, вона багато що пояснює. І це — незаперечний плюс, її перевага. Разом з тим, як написав свого часу англійський дослідник Норман Дейвіс, добрий історик завжди повинен мати право на сумнів. Ось чому для мене важливо, що збірка статей професора Кульчицького — це не зібрання незаперечних аксіом і не нав’язування своїх висновків. Ця книжка примушує думати, стимулює подальші дискусії та дослідження. Для мене це — найголовніше.
Не з усім, що читаєш у цій книзі, можна погодитись до кінця, не все цілком зрозуміло. Наприклад, я так до кінця й не зрозумів, чи вважає мій коле га Голодомор геноцидом? Він застерігає від занадто вузького розуміння тези про знищення українців або селян. Проте помирали в першу чергу саме селяни-українці, вони були основними й бажаними для режиму жертвами. Те, що я прочитав щодо цього у книзі, справляє, делікатно висловлюючись, амбівалентне враження. Хоча, можливо, це лише моє враження.
Володимир ПАНЧЕНКО, професор НаУКМА:
— Дослідження С. Кульчицького «Почему ОН НАС уничтожал?» важливе з багатьох поглядів: воно не тільки прирощує наші знання п ро власну історію, а й серйозно впливає на прийняття відповідальних політичних рішень, що стосуються Голодомору. Власне, головний сюжет книги якраз і полягає в аналізі механізмів терору голодом, що були застосовані Сталіним щодо українського села, а також у чітких наукових оцінках страшної тріади: голод — Голодомор — геноцид.
Вся система аргументації С. Кульчицького переконує, що в 1932— 1933 рр. голод в Україні був саме Голодомором, оскільки за прямою вказівкою генсека Сталіна у селян конфіскували всі продовольчі запаси. Важливо, що про це свідчать не тільки голоси тих, хто свого часу вцілів, а й архівні документи, зокрема — новорічна телеграма вождя від 1 січня 1933 р., яка санкціонувала масові обшуки та конфіскації. Отже, робить висновок учений, голод був і в інших регіонах СРСР, але Голодомор — лише в Україні.
А далі постає питання про геноцид. С. Кульчицький як мало хто знає, яких колосальних зусиль потрібно докласти українським дослідникам, політикам, дипломатам, юристам, щоб довести світовій спільноті, що в 1932—1933 рр. мав місце саме геноцид. З цього погляду надзвичайно важливим є висновок С. Кульчицького про те, що Голодомор в Україні виник «на перетині соціально-економічної і національної політики», здійснюваної Кремлем. Саме так: враховувати слід обидва чинники в їхній диявольській комбінації. Сталін боявся України — боявся, що коли вона збунтується й вийде зі складу СРСР, тоді розпадеться й червона імперія. Тому терор голодом і було спрямовано «проти громадян Української держави» як представників української політичної нації. Тобто, за Кульчицьким, ознака етнічної приналежності не була вирішальною. Хоча багато хто із жертв Голодомору вважав, що їх знищують якраз за те, що вони українці. Так було й пізніше, в 1934—1938 рр., коли за всіма законами геноциду винищувалася українська інтелігенція. Як на мене, акцент на етнічному чинникові геноциду 1932—1933 рр. у праці С. Кульчицького міг би бути виразнішим — для цього є достатньо підстав.
«Утопія потребує насилля»,— писав багато років тому філософ С. Франк. Саме так сталося і в практиці комуністичного режиму, не обмеженого ніякими законами. Прикро, що в Україні й досі знаходить певну підтримку антиукраїнська за своєю суттю партія, яка, будучи політичною спадкоємицею більшовиків, чинить шалений опір об’єктивному оцінюванню трагічних сторінок нашої історії. Чинить — адже історичні оцінки передбачають і відповідальність за скоєне. Попіл незліченних жертв геноциду мусить стукати в груди живих. Не для помсти, а для очищення, для чесних порахунків з минулим. Думаю, саме задля цього й писав свою працю Станіслав Кульчицький.
